Марк трохи потупцяв на порозі й все ж наважився натиснути на кнопку дзвінка. Він відійшов й з-під лоба зиркнув на вікна, що були сховані за стуленими зсередини чорними мереживними шторами. Будинок, перед яким він так покірно чекав, був затиснутий між двома будівлями, з одного боку звичайною крамничкою, а з іншого, так вподобаною Даною кав’ярнею,  що досі яскраво вигравала вивіскою «Янгольські крила».  Стіни споруди були зроблені з трохи округлого, не фарбованого, сірого каменю, який де-не-де обріс вже пожовклим мохом.  Високі, аркоподібні двері тихо, без найменшого скрипу відчинились й в лице війнуло теплом й запахом смажених овочів. Маша витягнулась й здивовано витріщилась на Марка, який знітився під натиском погляду янтарних очей.
-Красовський? Не очікувала тебе тут побачити, о такій то порі, - дівчина розправила піжамну футболку й шарпнула капцями об поріг.
-Просто. Я вирішив, що ви можете мені допомогти,- Марк зніяковіло роззирнувся, мовби очікуючи знайти десь підтримки.
-Я збирався занести Дані її речі, але ні її, ні Дакоти вдома немає. У квартирі просто хаос, все перевернуто догори дригом. І я подумав, що ви щось знаєте.
Дівчина зітхнула й протерла очі, хоч ні здивованою, ні засмученою вона не виглядала. Маша трохи повагалась й все ж відійшла, запрошуючи Марка досередини.
-Вибач, за безлад, я якраз готувала й прибирала, в цілому не важливо,- м’яко всміхнувшись дівчина всадовила його на диван й, підібравши кучері у хвоста, винесла з кухні тарілку з печивом й плитку шоколаду.
-То коли ти востаннє бачив Дану?- стримано запитала Маша, тягнучи до рота печиво, що формою віддалено нагадувало зірку.
-Коли ми вийшли з маршрутки, після школи. Ми просто попрощались й розійшлись. І вже ввечері я приходжу до них додому, а двері навіть не були зачинені, мовби хтось йшов звідти поспіхом. Вона не відповідає на дзвінки, постійно поза зоною досяжності.
Дівчина задумалась, спостерігаючи за маятником годинника, що розтинав повітря, ритмічно шугаючи з боку в бік. Вона відклала надкушений шмат печива й розважливо промовила, чітко карбуючи кожне слово:
-З ними усе гаразд. У Дани й Дакоти з’явились незаплановані справи. У квартирі просто стався невеличкий конфуз. Гадаю, коли вони повернутися, то Дана сама усе тобі поясниться. Зовсім немає причин для хвилювання. Тому краще йди додому.
-Я не певний…- Марк обірвав себе на пів слові, варто було Маші, лише запевнюючи поплескати його по плечу.
Його інтуїція завбачливо підказувала, що тут йому ловити більше нічого.
-Дякую за допомогу,- наостанок видушив він перед тим як Маша випровадила його з будинку.
Красовський скрушно зітхнув й знервовано смикнув себе за чорне пасмо. Він поглянув на вікна й вже було попрямував до зупинки, як чортихнувся об щось невелике, м’яке і, що головне, живе.
-Сонце?- розгублено пробурмотів він, нахиляючись до розгніваної, шиплячої кішки. Вона смикнула хвостом й, зачувши своє ім’я, заспокоїлась, заходившись ходити навколо лівої Маркової ноги.
-Ей, чого ти тут?
Сонце змахнула хвостом, скочивши у бік дверей кав’ярні, які одразу ж відчинились перед нею, й блиснувши зеленавими очима, прошмигнула досередини. Поскільки касир, край потилиці якого бованів у скляній шибці дверей, ніяк не реагував на зухвале вторгнення, Марк попрямував за кішкою, обурено зітхаючи собі під носа.