«Кожна людина на землі, чим би вона не займалася, грає головну роль в історії світу. І зазвичай навіть не знає про це».
Пауло Коельо «Алхімік».
З-за хмар виглядало холодне зимове сонце… Марта дивилася на його сліпучі промені, що заглядали в аудиторію, де сиділи студенти й слухали професорку Юлію. Всі були дещо спантеличені, неначебто у їхньому житті щось сталося… хоча, якоюсь мірою так і було.
– Я розумію, як ви зараз почуваєтеся, – професорка підвищила тон голосу, відірвавши усіх від глибоких роздумів. – Але прошу послухати уважно. Я поясню вам те, що з вами відбулося.
Ця фраза миттєво повернула увагу студентів до слів викладачки. Марта зрозуміла, що не з нею одною щось відбувається…
Було таке відчуття, ніби всередині неї щось оселилося. Щось нове, інше… Хоча, здавалося, що воно завжди там було, але довго-довго спало, а тепер прокинулося… Прокинулося, здобуло свободу. І тепер виривалося з грудей.
Так, це відчуття описати важко, але воно було. Марта почувала себе так десь від Нового року. Звісно, нікому не розповідала, інакше було б дуже важко це пояснити…
– Діти, – лагідно мовила професорка Юлія, – з того моменту, як ви вступили до Коледжу, у вас розпочалося нове життя. Хоча, ви самі це не одразу зрозуміли. З того моменту ви стали частиною нашої великої родини… Ми не такі, як інші. В нас те, що відрізняє нас від усіх. Але про це трохи згодом. Зараз я маю вам розповісти про одну таку організацію, як ЦДГМ. Розшифровується, як Центр досліджень головного мозку. Він діє вже досить давно, трохи більше, ніж двісті років тому у Японії. Це таємна організація. Раніше вона називалася просто Центром досліджень, де наука набагато випередила тогочасні наукові дослідження. Люди з цієї організації не хотіли всім розповідати про свої відкриття, адже вони могли бути дуже небезпечними… А за неправильного використання можливе навіть знищення цілої планети. А в нашому світі вистачає дурних…
Марта посміхнулася. Й справді, якщо винаходи несли таку загрозу, то не варто було їх розголошувати…
– У ЦД наука розвивалася швидше, ніж довкола, – продовжувала жінка. – Згодом дослідження більше заглибилися в дослідження таємниць людського мозку, відповідно, організацію трохи перейменували. Організація стала поширюватися на інші країни, як Англію, США, Китай… Згодом, штаби почали з’являтися ще в багатьох країнах світу. Завданням учених стало дослідження головного мозку людини. Провівши багато дослідів, стало зрозуміло, що ми не використовуємо всі свої вміння на повну силу, користуємося своїми можливостями поверхнево. Адже скільки речей ми могли б робити, чого нам не дозволяє власна ж лінь! Згодом учені стали шукати способи розвинення мозку. Так виникли спеціально розроблені вправи, програма семирічного поступового навчання, щоб розвинути мозок до наразі можливого рівня. Так і почали виникати Коледжі та Університети в різних країнах. Незабаром, такий з’явився й в Україні, разом з українським відділенням ЦДГМ. Великим фінансистом цієї справи став добре вам відомий Містер Панда. Також ми маємо гарний кошт з головного штабу.
Професорка Юлія зробила паузу, даючи студентам переварити всю цю інформацію.
– Тепер ближче до справи. Ви пройшли половину першого курсу навчання, що вже дає перші результати. Ваш мозок тепер більш розвинений, вітаю! – професорка посміхнулася. – А разом із цим відкрилися певні ваші здібності. Перші здібності, до яких ви найбільше схильні за природою. Основна здібність, або ж скорочено – ОЗ.
В Марти шалено закалатало серце. Так ось, що означала та загадкова абревіатура!
– Ви можете увімкнути ваші браслети й подивитися, як називається ваша ОЗ. Тільки не лякайтеся – назва наукова й може бути вам дещо незрозумілою. І відсьогодні в п’ятницю у вас з’являється перша пара – профільний предмет, який ви відвідуватимете, відповідно, за своєю ОЗ. Детальніше інформацію про цей предмет, свій профіль та свою ОЗ ви отримаєте сьогодні на особисту електронну скриньку.
Марта глянула на свій браслет. Раніше біля «ОЗ» стояло три знаки питання. Тепер там було два слова: «хлорокінез, яснобачення». Звісно, одразу з цих двох слів зрозумілішим усе не стає.
– А не могли б ви нам пояснити, що саме може являти собою ця ОЗ? – запитав Ратмир.
– До цієї здібності ви маєте нахил від природи, – мовила професорка. – В кожного вона особлива, і поки що єдина. ОЗ має дещо… хм… фантастичний характер. Тобто, такі здібності вам могли зустрічатися у фільмах чи книгах, тому можуть бути вам добре відомими. Ще є запитання?
Марта підняла руку.
– Так, – мовила вона. – Ви сказали, що здібність одна, але в мене на браслеті висвічується дві…
Професорка Юлія здивовано підняла брови.
– Які? – вона підійшла до Марти.
Дівчина увімкнула браслет, давши поглянути на нього.
– Дивовижно… – пробурмотіла Юлія. – Зайдеш сьогодні до пані Галини.
Звісно, Марта нічого не зрозуміла, але доведеться таки зайти до пані Галини, щоб щось все ж таки зрозуміти.
Коли вступна година закінчилася, усіх відпустили додому. Марті ж треба було ще зайти до пані Галини.
– Марто, ти зрозуміла, що відбувається? – запитала Лора, тихо підійшовши ззаду й налякавши Марту.
– Боже, в тебе що, здібність бути привидом?! – налякано обернулася Марта, що спокійно думала про щось своє. – Налякала мене…
– Пробач, – Лора посміхнулася. – Насправді, моя здібність зветься суггестія, і я не маю жодного поняття, що це означає.
Марта пирснула.
– Мені здається, тут мало хто розуміє, що це означає… – мовила вона. – В мене взагалі дві здібності.
– Які?
– Хлорокінез та яснобачення…
– О, я знаю, що таке яснобачення, – зраділа Лора.
– Так, ще щось більш-менш зрозуміле, – Марта усміхнулася. – Так, мені зараз треба йти до пані Галини, тому…
– Зачекати? Добре, я знайду Лілі й ми трохи зачекаємо тебе.
– Так, лиш на вулицю не виходьте, а то задубнете… Там мороз просто жахливий.
Взагалі, Марта хотіла запропонувати Лорі йти без неї, але хай вже буде так.
Пані Галина, за словами професорки Юлії, була в учительській, що на третьому поверсі. Вона ще поряд з дівочою вбиральнею… Марта вирішила заскочити туди й глянути в дзеркало, чи не сильно має розпатланий вигляд.
Але…
Вона побачила те, чого боялася. Те, що вже бачила… перед зимовими канікулами. На холодній плитці лежала вона – молода дівчина-студентка з хвилястим темно-каштановим волоссям, схожим на Мартине…
Всередині все похололо, Марта зробила кілька кроків назад. Побачене її просто шокувало. Вже вдруге вона опиняється на місці події… Чому таке відчуття, ніби там… має бути вона?!
***
І знову сигнали «Швидкої»… Марта сумно дивилася услід кареті, що забирала з собою Карину Задворну, другокурсницю. Поряд стояли Лілі та Лора, пані Галина… Був мороз.
– Марто, – мовила пані Галина, глянувши на дівчину, – твоя друга здібність, яснобачення, особлива. Думаю, ти вже це зрозуміла. Такий дар трапляється раз на мільярд осіб. Він розвивається окремо від ОЗ, тому, можливо ти замітила, він проявився в тебе раніше. Ти ж бачила сни-передбачення?
Марта кивнула. Так, мабуть ті сни, що вона бачила, були справді віщими, адже вони незабаром збувалися.
– Ти відвідуватимеш два профілі – основний за своєю ОЗ та яснобачення, яке викладатиму у тебе я, – продовжувала пані Галина. – До мене ти ходитимеш на заняття в неділю зранку, бо більше в мене немає вільного часу.
– Ви теж ясновидиця? – зацікавлено запитала Марта.
– Так, – зітхнула жінка. – Не знаю навіть – на щастя чи на жаль…
Біло вже темно, коли дівчатка повернулися в гуртожиток. Вони не поділяли веселощів сусідів, які не моли зрозуміти, чому сум застиг на їхніх обличчях.
– Щось трапилося? – запитав Макс.
– Так, – синхронно понуро відповіли Марта, Лора та Лілі.
Макс одразу потьмянів на лиці.
– Що таке? – Левик відволікся від телевізору. – Щось серйозне?
Марта мовчки кивнула й втомлено сіла на крісло у вітальні.
– Новий напад… – пробурмотіла вона. – На третьокурсницю.
– Напад? Ти про що?
Марта здивовано глянула на хлопця, лише потім зрозумівши, що вона не всім розповідала про те, що вияснила. Тож, довелося все пояснювати ще й Левикові.
– Отже, якщо я все правильно зрозумів, то в Коледжі трапилося три напади? – підсумував Левик. – На професорку Тасію, на Колю і на третьокурсницю…
– Так, – Лілі втомлено зітхнула.
Марта, Лора, Макс, Лілі та Левик сиділи вже одні у вітальні. Був вимкнений телевізор, довкола панувала тиша. Її порушували лише поодинокі звуки з кухні, де була Мішель. Всі інші тихо сиділи в кімнатах.
– Жахливо… – пробурмотів Левик.
– Дуже, – додав Макс. – Марто, а ти про це не бачила якихось снів?
– В тому й справа, що бачила, – мовила дівчина. – Ще тоді, перед канікулами. Тепер я вже розумію, що то були не просто сни… Пані Галина розповіла, що одна з моїх здібностей – яснобачення, тож…
На кухні щось голосно грюкнуло, звідти вибігла Мішель.
– Що ти сказала? – здивовано перепитала вона.
– Що в мене є дар яснобачення…
– Ти знущаєшся?!
По вигляду Мішель було видно, що вона не мало здивована. Навіть шокована.
– Ти хоч розумієш, який це рідкісний дар? – запитала дівчина.
– Так, він трапляється раз на мільярд осіб…
– Отож бо! Це ж всього сім ясновидців на нашій планеті! Ти хоч уявляєш, який це унікальний дар?
– Так, – мовила Марта. – Але разом з цим на мене лягає велика відповідальність.
– Навіть не зважаючи на це, яснобачення – дуже корисний дар, – додала Лора. – Завдяки ньому ми дізналися, що коїться насправді…
– Тобто? – не зрозуміла Мішель. – Що ви вже дізналися?
П’ять пар очей втомлено глянуло на неї. Марті вже набридло розповідати це вкотре… Але довелося втаємничити це й Мішель.
– Яснобачення – рідкісний дар… – пробурмотіла Мішель. – Але минулого року я чула одну якусь легенду про ясновидицю з Італії…
– Легенду? – одразу зацікавилася Марта.
– Так. Її мені розповів хтось із старшокурсників, вже не пам’ятаю, хто саме. Розповідається, що в Італії, в такому ж Коледжі, як ми зараз навчаємося, вчилася ясновидиця. Її звали Ліоною. За звичаєм, ясновидці згодом мають проходити посвячення, на якому в них виростають крила…
– Стоп-стоп-стоп, – перебила Марта. – Яке ще посвячення? Які ще крила? Мене про таке не повідомляли.
– Я не знаю, чи правда це, чи вигадка для легенди, – Мішель стиснула плечима. – Я особливо не цікавилася ясновидцями…
– Так а що далі в легенді? – поцікавилася Лілі.
– Ліону відправили проходити посвячення. Але трапилося так, що вона не змогла пройти його до кінця, через що залишилася з половиною крил. Калікою на все життя. Вона не могла контролювати свою силу… Ліона розізлилася на весь світ. А тоді в місті, де вона жила, з’явилися випадки таємничих убивств, у яких звинувачували Ліону. А тоді, коли вже цей факт стали підтверджувати, дівчина зникла… Назавжди. Відтоді її ніхто не бачив…
– Ух, страшна якась легенда, – Лора здригнулася. – Сподіваюся, це неправда…
– Так, – погодилася Марта. – Відтепер мені чогось страшніше стало…
– Не хвилюйся, це всього лише легенда, – Мішель різко підвелася з крісла. – Мабуть, піду, я ж там вечерю готувала…
Дівчина повернулася на кухню.
– А які у вас ще сили? – раптом поцікавився Левик. – Я маю на увазі ОЗ.
– В мене на браслеті написано «телекінез», – мовила Лілі.
– Ого! – захоплено вирвалося у Лори. – Це круто!
– Тільки я не до кінця розумію, що це…
– Ти можеш пересувати предмети, не торкаючись їх, – пояснила Лора. – Ця суперздібність з’являється в багатьох фантастичних фільмах…
– Так само, як і пірокінез, – додав Левик. – Тільки не всі знають, що ця здібність має таку назву.
– «Піро» – означає вогонь, – пояснив Макс. – Усі, в кого ОЗ пов’язана з вогнем, мають цю приставку. На моєму курсі є дівчина, в якої ОЗ називається пірогенерація. Це вид регенерації, тільки вона відбувається за допомогою вогню. Та й пірокінез у нас не рідко трапляється…
– То що означає той пірокінез? – не витерпіла Лілі.
– Як я зрозуміла, це вміння керувати вогнем, – мовила Лора.
– Не просто керувати ним, а ще й запалювати його без зовнішніх чинників, – додав Макс. – Бо є ще піропсионез – вміння просто видозмінювати форму вогню, його потужність, напрям руху…
– Ой, в мене зараз трапиться вибух мозку, – роздратувалася Лілі. – Стільки всього за день…
– І не кажи, – зітхнула Марта. – Треба ще піти глянути, що означає моя ОЗ.
Увімкнувши ноутбук, Марта відкрила свою поштову скриньку. Там вже був лист від адміністрації Коледжу.
«ОЗ – хлорокінез.
Дана здібність дозволяє керувати рослинами.
Профіль – природний, викладач – професорка Юлія.
Початок заняття – п’ятниця о 9:00.
Додатково: яснобачення.
Ця здібність дозволяє робити передбачення. Детальніше дізнаєтеся на занятті у пані Галини, що відбуватиметься кожної неділі о 10:00.
Адміністрація Новітнього Коледжу високих технологій для обдарованих дітей Містера Панди».
– Супер, – саркастично мовила Лілі. – Тепер у нас в п’ятницю з’являється перша пара. А мій профіль веде пані Аліса…
– Ох, не пощастило… – Лора сумно посміхнулася. – В мене вестиме професор Жора. Скажу так – теж не найкращий варіант.
– Ха-ха, мені одній серед вас пощастило, – засміялася Марта. – В мене веде професорка Юлія.
– Оце везуча, – заздрісно пирхнула Лілі. – Це ж яка в тебе здібність, крім яснобачення?
– Хлорокінез. Тепер я зрозуміла, чому за моїм бажанням всі вазони вдома зацвіли, та ще й піони виросли на снігу… Ця ОЗ дозволяє керувати рослинами.
– Зрозуміло, – мовила Лора. – Моя ОЗ трохи дивна… називається суггестія. У листі роз’яснили це як проникнення в чужий мозок та навіювання власних думок.
– Ого, – вихопилося в Марти. – То це ти прямо нами контролювати зможеш…
– Ага, коли навчуся.
– Нам ще багато чого треба буде навчитися, – Лілі замріяно подивилася у вікно.
На нічному небі яскраво висвічували зірки. Кожна була особливою. Марта провела аналогію – кожна людина також по своєму особлива. Навіть тут, в Коледжі, в кожного своя індивідуальна здібність. До того ж, вона є у кожного й була від народження. Її варто було лише відкрити в собі, розвинути. Побачити.
Усі від народження – обдаровані.