«Не можна здаватися не тільки після одної поразки, але і після ста поразок».
Авраам Лінкольн
Серед першокурсників витала якась гнітюча атмосфера… Інші, старші курси, були веселими, жвавими, в очікуванні нового навчального року. А серед Мартиного курсу була досить напружена атмосфера…
– Залиш надію кожен, хто сюди заходить, – пробурмотіла Лора.
– Чому саме ця фраза спала на думку? – поцікавилася Марта.
– Не знаю… атмосфера така.
Першокурсників холодним поглядом зустріла пані Аліса. Поряд з нею стояла невисока жінка з темно-русим волоссям і веселими карими очима. Вона, на відміну від інших вчителів, одягнулася в спортивний костюм. З іншого боку від пані Аліси стояв рудоволосий чоловік з блідуватою шкірою. Його погляд був направленим кудись вдалечінь, вираз обличчя був дещо дивним…
– Група «А» йде зі мною, – мовила пані Аліса. – «В» – за професоркою Юлею.
Кароока жінка весело посміхнулася. Марта нишком зраділа, що не всі вчителі в Коледжі такі, як пані Аліса.
– Відповідно, група «С» за професором Жорою, – продовжувала жінка.
Погляд рудоволосого чоловіка не змінився, він ніяк не відреагував. Але в Марти залишалися здогадки, що саме він був цим професором, адже поряд більше не було людей, що могли б бути до цього причетними.
– А в якій ти групі? – пошепки запитала Лілі.
– «В», – відповіла Марта.
– А-а… ясно. Я в «А». Добре, тоді зустрінемося згодом.
Лілі рушила разом зі своєю групою. Мартина увага перемкнулася на професорку Юлію.
– Що ж, – мовила вона, жваво обвівши всіх поглядом. – Моя група, ходімо!
Марта разом з частиною першокурсників, що належали до групи «В» рушила за професоркою. Вона повела студентів до Великого Коридору, де вже зібралося чимало народу. Студенти вишикувалися групами, біля кожної стояв їх куратор. За кілька хвилин почався урочистий захід. Залунала якась музика, розмови припинилися. Всі дивилися в центр, де стояв невисокий чоловік з чорним, що мало трохи сивини, волоссям. На обличчі було трохи ріденької борідки. Одягнений він був у красивий класичний костюм, з-під піджака визирала блідо-зелена сорочка. Очевидно, це був директор, а отже, і власник Коледжу та Університету – Містер Панда. До речі, Марта так і не дізналася, чому директора величають так… вельми незвично.
– Вітаю, студенти! – бадьоро почав Містер Панда. – Сьогодні ми починаємо новий навчальний рік. Бачу, більшість із вас дуже цьому раді…
В залі весело загули. Коли галас трохи вщух, директор продовжив:
– Дуже приємно, що ви так радієте новому навчальному року… Що ж, вітаю також першокурсників. Сподіваюся, вам сподобається у нас навчатися. Думаю, ви швидко «влиєтеся» в наше життя й приєднаєтеся до нашої великої родини. Нагадаю: перша пара, як і раніше, починається о 9:00. А далі за розкладом. Ну, нехай щастить вам у навчанні!
Ця «лінійка» не була особливо довгою. Кілька слів від директора, з невеличкою промовою виступив якийсь гість, пані Аліса нагадала всім загальні правила, яких слід дотримуватися під час перебування в Коледжі чи Університеті.
Після цього всі мають розійтися в класи, особливо, перший курс, щоб куратори їх груп розповіли деяку інформацію. Професорка Юлія повела групу на другий поверх, в кабінет №12.
Серед студентів цієї групи не було ні Лілі, ні Лори. Знайомі обличчя Марта розпізнала трохи згодом: тут була рудоволоса Ніка та хлопець, якого та звала Левиком. На диво, ця кличка навіть пасувала йому: низенький, худорлявий, з дещо розгубленим виразом обличчя. Досить довге яскраво-руде волосся було зализане догори, чимось нагадувало полум’я.
Також Марта побачила тут і дівчину з каре, що зупинила сварку в автобусі. До неї прив’язалася досить ніжна на вигляд блакитноока дівчина, що мала хвилясте вибілене волосся. На ній була трохи прозора біла блуза, чорна пишна спідниця вище колін. Схоже, дівчатка були зовсім різними за характерами, але встигли здружитися.
Останньою до аудиторії увійшла професорка. Марті подобався її жвавий погляд, від якого навіть ставало веселіше. На мить стало шкода Лілі, в якої куратором була пані Аліса…
– Почнемо з переклички, – мовила професорка Юлія. – Барилко Антоніна.
– Є, – пролунав дівочий голос.
– Величко Микола.
– На місці.
Цей хлопець сидів неподалік, був дещо товстеньким.
– Гаврилюк Марта.
– Є.
Отже, вона третя в списку…
– Герасименко Анжеліка.
– Є.
Анжелікою виявилася блакитноока дівчина. Перекличка продовжувалася. Марта намагалася запам’ятати своїх одногрупників, але це виявилося марною справою, бо всі імена та прізвища швидко змішалися в голові.
– Огненко Лев.
– Є.
Отже, його звати Лев… Але йому не зовсім підходить це ім’я. Ну, який там Лев? Це точно, що Левик хіба що…
– Хаустова Ніка.
– Є, – пролунав голос з-за спини.
– Чижевська Ірина.
– Присутня.
Цей голос Марті не сподобався. Він належав дівчині, що сиділа біля Марти. Ірина мала пофарбоване в біле волосся, довгі яскраві нігті, а на обличчі було занадто багато макіяжу. Загалом, як і в Ніки.
– Швець Василина.
– Є.
Нею виявилася та дівчина з коротким волоссям, що зупинила сварку Ніки й Левика в автобусі. Професорка Юлія підвела погляд й уважно розглянула дівчину.
– Це ж ти у нас старостою будеш, так?
Василина кивнула. Професорка усміхнулася й продовжила перекличку.
– Шутова Сабіна.
– Є, – ця дівчина була останньою в списку.
Перекличка завершилася.
– Що ж, бачу, всі на місці, – підсумувала професорка Юлія. – Тепер до справи. Попереджаю одразу: до життя в Коледжі вам звикнути буде досить важко… Але я прошу вас: докладайте всіх зусиль і навчайтеся старанно. Це дасть результат. Навіть якщо раптом вам щось здаватиметься зовсім безглуздим – не думайте про це і просто вчіть. Можливо, лише згодом ви побачите, що це зовсім не так.
Марта не до кінця зрозуміла, що цим хотіла сказати професорка, але вирішила навчатися старанно. Загалом, вона завжди була «примірною ученицею», майже всі предмети в школі знала на відмінно. Тож, вона не могла просто так взяти і не вивчити урок.
– А кожному курсі ведеться рейтинг учнів. Щомісяця у Великому Коридорі вивішуватимуть таблиці зі списком учнів та їхнім рейтингом. Перша двадцятка – група «А», наступні двадцять учнів – група «В», інші – «С». Таким чином щомісяця ви зможете змінювати свою групу. Це зроблено для того, щоб наші студенти навчалися разом з тими, хто відповідає їхньому рівню. В групі «А» - найсильніші учні, що навчаються на курсі, вони отримують підвищену стипендію. Група «В» отримує звичайну стипендію, група «С» не отримує нічого. Хто старатиметься – за місяць підніметься у рейтингу, опиниться серед кращих. Скажу вам так: у кожного з вас є шанс як і піднятися догори, так і спуститися донизу. Щодо цього запитання є?
– Так, – підвелася Василина. – Як з самого початку було визначено наше місце в рейтингу, якщо ми не здавали ніяких екзаменів?
– За рівнем ваших здібностей, – відповіла професорка. – У кожного з вас були певні початкові здібності, за якими вас і відібрали до цього Коледжу. Хто більш здібний – опинився в групі «А», хто менш – відповідно, в інших. Але навіть той, хто з самого початку був перший в рейтингу, може за місяць опуститися аж до групи «С», якщо нехтуватиме навчанням. Так само й навпаки. Але впасти набагато легше, чим піднятися. Для того, щоб опинитися на вершині рейтингу, потрібно навчатися, навчатися і ще раз навчатися, вижимати із себе всі соки. І якщо сильно постаратися, то буде результат.
Василина сіла. Всі, в тому числі й Марта, були дещо шоковані аж такою мотивацією до навчання. Схоже, тут не так і просто буде навчатися…
– А тепер щодо предметів, які ви тут вивчатимете, – продовжила професорка Юлія. – Більшість з них будуть вам знайомі ще зі школи – математика, рідна мова, фізична культура, історія, фізика… Я викладатиму у вас лісознавство. Цей предмет дещо відрізняється від знайомої вам біології: ми переважно вивчитимемо рослини. А також один раз на два тижні виїжджатимо в ліс, де будемо навчатися орієнтуватися на місцевості, виживати в природі. Тож одразу попрошу: на мій урок одягайте зручну форму. Ще у нас є не менш важливі предмети – спеціалізація та вольова підготовка. Перший викладає пані Аліса, з нею ви вже знайомі. Оскільки наш коледж має високотехнічний нахил, то й спеціалізація ваша буде в цьому напрямку. Вольова підготовка виховуватиме у вас силу волі, яка дуже потрібна в нашому житті. Ми вважаємо цей предмет надзвичайно важливим, адже за проведеними дослідженнями багато людей не мають сили волі, а без неї вижити дуже важко, особливо, в нашому Коледжі. Митимете силу волі – досягнете всього, що поставите за мету.
Професорка Юлія перевела подих і продовжила:
– Удачі вам у подальшому навчанні. Я, здається, розповіла все, що вважала за потрібне, більшого вам знати не варто. Згодом самі все дізнаєтеся. А зараз у вас за розкладом математика. До зустрічі.
Вона підморгнула, загадково посміхнулася й вийшла з кабінету. Студенти почали потроху ворушитися – математика була в іншому кабінеті, на третьому поверсі…
***
Математика минула добре – професор Сергій був досить веселим та трохи жартівливим, йому вдалося трохи розворушити спантеличену групу першокурсників.
Далі за розкладом була спеціалізація, в тринадцятому кабінеті. Назустріч йшла група «А», в них щойно закінчився цей урок. З вигляду вони були всі надто понурі й невеселі. Марта побачила Лілі.
– О, привіт, – гукнула Марта її. – Як минула пара? Що там було?
– Ой, навіть не питай… – пробурмотіла Лілі, відвівши погляд. – Я навіть сама не зрозуміла, що то було… це повний капець.
– Що..? Що ви там робили?
– Сама зараз побачиш.
На цьому Лілі рушила за своєю групою, залишивши Марту на самоті з дивними думками. Чому вся група «А» так дивно поводила себе після пари з пані Алісою? Що вона з ними зробила?
Марта сіла на першому ряду, біля неї розмістилися Василина з Анжелікою, з іншого боку сидів Левик. Більшість студентів сідали на задні ряди, вони вже трохи побоювалися пані Аліси…
Василина, до приходу вчительки, встигла зібрати своє коротке волосся в малий смішний хвостик.
– В цього хлопця волосся приблизно такої ж довжини, як й і мене, – пробурмотіла вона, вказуючи Анжеліці на Левика. – Але його чомусь не зобов’язують збирати волосся…
В аудиторію увійшла пані Аліса, всі балачки припинилися, студенти принишкли. Жінка мовчки підійшла до кафедри й запитала:
– Хто тут староста?
– Я, – поряд підвелася Василина.
Пані Аліса зміряла її поглядом.
– Іди-но сюди, – мовила вона й рушила до шафи, що розмістилася біля столу професорки.
Василині пані Аліса вручила стопку підручників.
– Роздай усім.
Дівчина кивнула й стала виконувати настанову. Скоро Марта отримала свій підручник. Він був досить новим, не потріпаним, обкладинку була білою, на ній чорними буквами було написано: «Високотехнологічна спеціалізація. Розвиток мозку. Курс 1». Студенти зацікавлено розглядали підручники.
– Без мого дозволу не розгортати, – попередила пані Аліса, перш ніж хтось встиг це зробити.
Кілька учнів боязко відсмикнули руки. Марта обережно поклала підручник перед собою.
– Відтепер вони належатимуть вам, – мовила пані Аліса. – Підручники були спеціально розроблені за програмою нашого Коледжу. Прошу кожного підписати, бо таку книжку ні в якому магазині придбати не можна. Зробіть це вдома. Тепер щодо мого предмету. Я ставлюся до нього дуже серйозно і цього ж вимагатиму від вас. Такого предмету ви в школі не вивчали, тож будьте готовими до всього. Тепер розгорніть свої підручники на четвертій сторінці й прочитайте перший параграф.
Марта обережно розгорнула книгу на вказаній сторінці. Сторінки дещо важку перегорталися, неначе вона була щойно куплена. Сторінки були білими, цупкими і приємними на дотик. Марта перегорнула на четверту сторінку, перед очима з’явився перший параграф. Дівчина почала читати.
Ǥ1
Воля вуж діяла укладав цех аж за обов’язок вхід фази правил мила чию м’яз ні арен круїз вже в’їзд дочкою двоє воєнного історії полетить у шаблону зараз фігур ціль апостол надію довгим події форель умерло щодо вполюють випав король над її раси чинить митною ясно ж вантаж померли риб допомога вчасно немає ритм…»
Марта кілька раз кліпнула й спробувала перечитати.
– Нічого не зрозуміла… – пробурмотіла вона собі під ніс.
Параграф був усього лише на одну сторінку. Марта прочитала один раз його. Абсолютно нічого не зрозуміла. Перечитала. Результат був таким самим. Знову перечитала…
– Пані, Алісо, що це означає? – раптом пролунав чийсь голос.
Жінка грізно глянула з-під своїх окулярів.
– Назвіться.
– Мироненко Ратмир.
Марта озирнулася. Хлопець сидів на передостанньому ряду, був високим та красивим: чорне волосся, і яскраві зелені очі, немов смарагди. Вираз обличчя виявляв якусь зухвалість.
– Отже, Ратмире… – протягнула пані Аліса. – Якщо хочете щось запитати, то тихо піднімаєте руку, а не вигукуєте на всю аудиторію, відволікаючи інших учнів від роботи. Зрозуміло?
Хлопець кивнув.
– Тоді, будь ласка, так і зробіть.
Ратмир сів на своє місце, закотив очі й підняв руку. Пані Аліса пронизала його поглядом холодних очей.
– Так, я слухаю, – мовила вона крижаним голосом. – Що ви хочете запитати?
– Пані Алісо, можете, будь ласка, пояснити, про що йдеться в параграфі?
– Це не має значення. Мироненко, ви вже прочитали?
– Так.
– Прочитайте ще раз.
– І довго мені так читати?
– Доти, доки не вивчите. Це стосується всіх. Наступної пари кожен розповідатиме мені параграф на пам’ять.
– Слово в слово?!
Пані Аліса здивовано глянула на Ратмира.
– А як же іще? Мироненко, це все, що ви хотіли спитати? Якщо так, то сідайте й повертайтеся до роботи.
Ратмир не сідав, неначе щось ще хотів запитати. Але, схоже, в цьому не було сенсу… Пані Аліса не зводила з нього погляду. Хлопець повільно сів.
Марта не вірила своїм очам. Що це за підручник такий?! Що це за вчителька така?! Як це можна вивчити?! Врешті-решт, для чого їм це робити? Який сенс у цьому всьому?
Поряд здійнялася рука Василини.
– Говоріть, – дозволила пані Аліса.
– Пані Алісо, для чого нам це робити?
Відповідь не була швидкою.
– Згодом самі побачите, – врешті мовила пані Аліса. – Читання цих текстів, а також вивчення їх на пам’ять сприяє швидкому розвитку вашого головного мозку. А який це дасть результат згодом самі побачите.
− Але ж це неможливо вивчити! – вигукнула Василина. – Та що там, це навіть прочитати важко!
– Немає нічого неможливого, – твердо мовила пані Аліса. – Запам’ятайте це. Усе можливо, чуєте, усе. А тим паче, вивчити параграф на пам’ять.
– Звичайний параграф я вивчу без проблем, але це… це навіть параграфом назвати важко! Просто набір слів! Вони навіть граматично не зв’язані, тут немає ні одного нормального речення! Як таке вивчити?!
– Сконцентруйся на завданні, – спокійно відповіла пані Аліса. – Постав собі завдання і бездоганно виконай його. Моя мета – навчити вас концентруватися на потрібному, розвинути ваш нікчемний мозок. Тож, працюйте.
Василина важко дихала. В Марти просто не було слів. Це ж знущання якесь! Зрозумівши, що пані Аліса говорила все серйозно, студенти вирішили працювати. Марта знову почала читати параграф Ці слова просто не лізли в голову, свідомість відштовхувала цю нісенітницю. Марта водночас хотіла вивчити текст, але в той же час сама себе переконувала, що це неможливо.
– Це безглуздя якесь, – прошепотіла Анжеліка подрузі Василині. – Вона просто знущається з нас… Це вивчити нереально! Я не розумію, що…
– Дівчино, ви хочете щось сказати? – немов грім серед ясного неба пролунав голос пані Аліси. – Як вас звуть?
Анжеліка боязко підвела голову. Холодні очі пані Аліси дивилися прямо на неї.
– М-мене? – перепитала дівчина.
Жінка кивнула.
– Анжеліка… Герасименко Анжеліка.
– Якщо у вас є, що сказати, то піднімайте руку. Я вже це говорила і не маю наміру більше повторювати. Герасименко, у вас є, що нам сказати?
Дівчина понуро похитала головою.
– Справді? А мені здалося, ніби ви щось говорили…
– Ні, я не…
– Може, ви вже вивчили параграф і хочете розповісти?
– Ні… я ще вчу.
– Мені здавалося, людина не може одночасно вчити і говорити. Тож, будь ласка, визначьтеся, чим ви займатиметеся на уроці.
В аудиторії стало тихо, немов у морзі. Кожен студент намагався запхати в себе нісенітницю, написану в параграфі. Але це здавалося їм неможливим, хоч би що там не говорила пані Аліса. І це цілу пару так сидіти! Вже за пів години слова почали розпливатися перед очима, розболілася голова…
– Руда дівчино, на останньому ряду, – від параграфу відволік студентів голос пані Аліси. – Чим ви займаєтеся?
Марта нишком обернулася й глянула, до кого зверталася жінка. Пані Аліса дивилася прямо на Ніку.
– Вчу параграф, – впевнено відповіла дівчина.
– Назвіться.
– Хаустова Ніка.
– Хаустова, я попрошу вас не брехати. Тож, повторюю запитання: чим ви займаєтеся?
Ніка не відповіла, безневинно дивлячись на професорку. Якийсь час вони так і дивилися одна одній в очі, згодом, Ніка не витримала й відвела погляд. Втомлено зітхнула й продовжила марні спроби вивчити параграф.
– Якщо я сказала працювати, то ви маєте працювати. Думаю, це всім зрозуміло…
До кінця пари кільком дівчатам стало погано, пані Аліса попросила Василину відвести їх у медпункт. На сьогодні спеціалізація була останньою парою, тож вкрай спантеличені студенти вже поверталися до своїх кімнат у гуртожитку. Марта втомлено рушила до свого ліжка, не звертаючи уваги на сусідів, що були у вітальні.
– Привіт, – зустріла Марту Лілі. – Ну, і як минула спеціалізація?
Марта втомлено глянула на дівчину.
– Сама ж знаєш… Я не думаю, що наша пара чимось відрізнялася від вашої…
Лілі сумно посміхнулася.
– Лоро, а ти в якій групі? – запитала Лілі.
– «С», – коротко мовила дівчина.
– Тобто, ти…
– Так, я в найгіршій групі, – скептично весело підтвердила Лора. – Але довго сидіти там не збираюся. На перший місяць батько ще оплатить моє існування, але далі я планую забезпечувати себе сама.
– Тож, ти хочеш за місяць піднятися у рейтингу? – здивувалася Марта. – З групи «С» в мою?
– Ти в групі «В»? – запитала Лора.
– Так…
– Ні, я планую за місяць опинитися в групі «А».
У Марти й Лілі ледь не відпали щелепи.
– Лоро, а які в тебе сьогодні пари були? – запитала Лілі.
Дівчина скривилася.
– Вольова підготовка… – пробурмотіла вона.
– А чим ви там займалися? – поцікавилася Марта. – Професорка Юлія щось згадувала про цей предмет… Там, здається, силу волі тренують.
– Не те слово… – пирхнула Лора. – Завтра, мабуть, самі побачите.
– А хто веде?
– Професор Нік… або ж професор-садист.
– Чого це? – здивувалася Лілі.
– Бо він садист.
Запала мовчанка. Лілі знову запитала:
– Тобто, в тебе сьогодні не було спеціалізації?
– Ні…
Дівчата перезирнулися й важко зітхнули. Не зрозуміло, чи після такого уроку спеціалізації Лора продовжуватиме хотіти потрапити за місяць в групу «А»…
Марта глянула на розклад на завтра. Другою парою була вольова підготовка. Що ж, не довго чекати… Першою стояла фізкультура. Правильно, зранку треба розворушитися… Третьою парою була фізика, а потім ще й рідна мова. На цьому все.
– Ого, завтра в нас чотири пари… – пробурмотіла Лілі.
– В тебе теж? – зітхнула Марта.
– І в мене… – пробурмотіла Лора. – Піду, приготую щось поїсти.
Після пари з пані Алісою Марта нічого робити не хотіла. Схоже, в Лілі був такий же настрій.
– Марто, ходімо у вітальню, – запропонувала дівчина. – Познайомимося, врешті-решт, з сусідами. Не знаю, як ти, але я ще не бачила нікого, хто живе в іншій частині… Тобто, хлопців.
Марта стиснула плечима. Їй було байдуже. Тому вирішила піти заодно з подругою. Все одно зараз вона робити нічого не збиралася…
У вітальні був увімкнений телевізор, на кріслах сиділи Христя та Мішель й щось жваво обговорювали, з іншого боку сиділи хлопці. Серед них Марта впізнала Левика й Ратмира, що були в її групі. Третій був високим, мав русяве волосся, зачесане на бік.
– О, Макс… – пробурмотіла Лілі.
Хлопець підвів сірі очі й глянув в бік дівчат. Він побачив Лілі, його вуста розпливлися в посмішці.
– Вітаю, сестричко, – весело вигукнув він. – Яке співпадіння – нас поселили так поряд!
– То це твій брат? – здивувалася Марта.
– Ага… Ніде від нього не дінешся… – пробурмотіла Лілі.
– Ну, і як перший день? – запитав Макс, підійшовши. – Які пари були?
Лілі й Марта скривилися.
– Спеціалізація… – в унісон відповіли вони.
– О-о… – протягнув Макс. – Пані Аліса веде?
– Ну, а хто ж іще?
– Класний предмет…
– Що там класного?!
– Згодом зрозумієш. Перший семестр просто потрібно… потерпіти.
– Та як таке терпіти взагалі?! – рознервувалася Лілі. – Це ж не підручники, а повна нісенітниця! Вона взагалі уявляє, як таке можна вивчити!?
– Спокійніше… – Макс поклав руку сестрі на плече. – Я так само почувався рік тому. Ти не повіриш, але я вивчив перший параграф… і всі наступні.
– ЯК?! – зірвалося з вус Лілі.
– Важко, – Макс посміхнувся. – Я вірю, що ти також вивчиш. Просто треба прикласти трохи більше зусиль, ніж ми звикли… А взагалі, годі про навчання. Краще познайоми мене зі своєю подругою.
– А, точно… Максе, знайомся, це Марта, – мовила Лілі. – Вона моя знайома ще зі школи, а тепер ми ще й стали навчатися в одному Коледжі… вкрай дивному коледжі.
Марта трохи знітилася й посміхнулася.
– Марто, як ти вже зрозуміла, це мій брат, Макс.
– Приємно познайомитися, – привітно мовив Макс й подав руку.
– Мені також, – Марта несміливо потиснула його руку.
– Ходімо, я вас познайомлю зі своїми сусідами по кімнаті. Вони, правда, ваші однокурсники, тому це трохи дивно буде – вас знайомити…
Левика й Ратмира Марта знала – вони її одногрупники. Поряд з ними стояв ще один хлопець, він був з групи «А». Звали його Славком і він мав намір старанно навчатися, не зважаючи на вкрай дивні настанови пані Аліси.
– Ти серйозно?! – здивувалася Лілі.
Хлопець лише зміряв її здивованим поглядом.
– Не знаю, як ви думаєте, але мені здається, що я потрапив у якесь вкрай дивне місце з дивними методами навчання, – мовив Ратмир. – Наприклад, Левик… ой, тобто…
Рудоволосий насупився.
– Хаустова… – злісно пробурмотів він. – Через неї мене тепер знову називатимуть цим дурацьким прізвиськом!
– Але справді, тобі більше підходить ім’я Левик, – мовила Марта. – Не в сенсі грубого прізвиська… просто ти Левик та й усе.
– Я не можу не погодитися… – пробурмотіла Лілі. – Тільки зрозумій, ми над тобою не дражнимося, тобі просто підходить така… форма твого імені.
Левик стиснув губи й сумно зітхнув.
– Ну, добре, можете називати мене, як хочете, – мовив він. – Врешті, я звик, що мене так звуть…
Ноги втомилися, Марта втомлено сіла на крісло. Ось і минув перший день навчання в коледжі… але було таке відчуття, ніби вона тут цілу вічність вчиться. Доволі дивне тут навчання. Марту дивувало, чому звідси ніхто не поїхав… А, може, й самій треба звідси поїхати, доки не пізно?
Марта відчула легке буркотіння в животі. Все ж таки, доведеться щось поїсти…