У Лєри сьогодні був чудовий ранковий настрій. Сьогодні шість місяців, як вона з Ігорем разом. Для когось це кумедна дата, але не для неї. У них весь цей час був лише цукерково-букетний період і жодного скандалу.
Прибігши на роботу, вона насамперед привіталася з подругою:
- Ілонко, привіт. Як настрій?
- Робочий. А ти, я бачу, вся цвітеш і пахнеш.
- Ага...
- Давай колись.
- Пів року з Ігорчиком.
- Ну, ти подруга даєш! О це так! О це так новина! – жартівливо відреагувала Ілона.
- Та ну тебе.
- Добре, добре. Але все одно, надто світишся. Мабуть, подарунок вже купила своєму зайчику? - Ілонка недолюблювала Ігоря, недовіряла.
- Ну звичайно. Нижня, сексуальна білизна, - пошепки відповіла подруга, - о 15.00 відпрошусь у Валєрки з роботи, - Валєра їхній генеральний директор,
років 45, якого чомусь усі боялися, крім Ілони та Лєри,- раннім візитом і з спокусою, приємно здивую Ігорьошика.
- Ігорьошика .- передражнила її Ілона.
    Лєра у відповідь показала їй язик.
До них підійшла Алла- злюка фірми. Вона займалася звітами щодо приходу та витрат матеріалів для швачок, а Лєра їх чітко перевіряла. Алла хотіла трохи нажитися, підробляючи звіти, але через Лєру не могла, тому не любила її особливо. У неї була одна подруга-Анфіса, ну точніше не подруга, а так, принеси-подай, піди не заважай. Хоча саме Анфіса і влаштувала Аллу на фабрику і вважала її, нажаль, найкращою подругою і не помічала каверзи.
— Досить бубоніти. - єхидно ляпнула Алла дівчатам,- ось звіт, можеш не провіряти, все правильно.- сунувши папери Лєрі, вона пішла.
- Подивимося. - слідом сказала Лєра і додала пошепки, - кікімара.
     Ближче до 12 Лєра все перевірила і разом із Ілоною пішли до ліфта. На поверх нижче була розташована кафешка, де вони обідали. Після обіду дівчина попрямувала до Валєри. Постукавши у двері його кабінету, вона зайшла.
- Валерію Костянтиновичу, ось звіти.
- Добре, поклади на стіл, - спокійно відповів той.
Але Лєра не йшла, мовчки стояла.
- Щось ще?
- Так. Хочу відпроситися у вас піти з роботи на 2 години раніше.
– Причина?
– Ми з моїм хлопцем пів року, як разом, хочемо відсвяткувати. - Швидко протороторила Лєра.
    Валєра подивився здивованим поглядом на неї.
– Це причина?
- Валерію Костянтиновичу, ви хотіли, щоб я вас обдурила і сказала, що о третій годині дня мені страшно болітиме голова або щось в цьому дусі, тому мені терміново треба йти додому? Я правду вирішила вам сказати.
Він ще раз подивився на неї, оцінив поглядом і сказав:
– Справді, за чесність плюс. Гаразд. Вітаю, йди. Тобто можеш уже йти. - він був самотній, ні дружини, ні дітей, ні просто подруги. Він сам колись зруйнував своє щастя, тому й вважав, що не має права руйнувати його комусь.
Лєра радісно підскочила:
- Дякую, Валерію Костянтиновичу.
І вискочила з кабінету.
- Ілонка, все, бувай, я пішла, Валєра мене вже відпустив.
- Удачі, подруго. Потім все розкажеш. Ну там отримав твій Ігорьок інфаркт чи ні від щастя.
Лєра сіла в машину і помчала на всіх парах.
Як завжди, вона припаркувалася біля під'їзду і вийшла. Підійшовши до квартири вона вирішила тихенько зайти, щоб сюрприз був цікавішим, хоча стіни в квартирі були і так звукоізольовані.
Обережно прокрутила ключ, відчинила двері, зайшла і трохи здивувалася. У коридорі стояло чуже, жіноче взуття. Вона пройшла до вітальні- нікого. Підійшла до спальні, зупинилася, у серці чомусь защемило. Лєра зробила глибокий вдих і видих, потім різко відчинила двері. Картина, що вона побачила, була жахлива. Ігор з якоюсь дівчиною, голі, і о Боже, у її ж квартирі, у її ж ліжку. Ігор побачивши її, спробував щось сказати, але Лєра його не чула, у вухах дзвеніло. Вона спокійно, не запинаючись, сказала:
- Зараз же, швидко, обидва покинули мою квартиру.
— Це не те що...— Ігор хотів безглуздо виправдатися, але Лєра його перебила.
- Не буду повторюватися. У вас 5 хвилин чи я викликаю поліцію. Речі потім забереш. Ключі на пуфик покладеш.
Вона вийшла в вітальню, ввімкнула телевізор і чекала поки ті підуть. Коли за ними зачинилися двері, Лєра пішла на кухню, одягла гумові рукавички, настільки їй було гидко, дістала великий пакет для сміття і зібрала туди всі речі Ігоря, без розбору, не сортуючи. У результаті вийшло два великі пакети для сміття. Винесла вона їх на балкон і зателефонувала до Ігоря.
- Прямо зараз можеш забрати речі під балконом або їх забере хтось інший. Як хочеш. - і кинула трубку.
Відкрила вікно балкона та викинула речі на вулицю разом із рукавичками.

Ігор дзвонив їй, але вона не відповідала. Сліз чомусь не було, але було почуття образи, спустошення, відразливості. Лєра зрозуміла, що на самоті перебувати зараз не хоче, тому набрала Ілону.
- Привіт.
- Що, все-таки отримав інфаркт твій зайчик і до кохання і ласки не дожив? - Сміялася та в слухавку.
- Майже. - сухо відповіла Лєра, - можеш приїхати?
- Допомогти труп винести? - не вгамувалася Ілона.
- То зможеш?
- Що трапилося? - вже зрозуміла, що не до жартів подруга, - Хоча добре, скоро буду.
Через півгодини вона вже дзвонила у двері Лєри.
- Заходь. Ти яке будеш: біле, червоне, солодке, напівсолодке?
- На твій смак.
Вони сіли в вітальні, мовчки випили по одному келиху, потім Лєру понесло, вона все розповіла.
- Тільки не треба мені говорити "а я ж тобі казала". - Лєра наповнила знову келихи.
- Не буду. Тільки спитаю: ти його кохаєш?
- Ніколи про це не думала, просто з ним було добре. Але щоб "люблю" не можу сказати.
- Це добре.
- Але на душі бридко. У квартирі находитись бридко. Фу, краще б він зрадив мені не тут, не в моєму ліжку, розумієш? Почуваюся, як ганчірка, якою користувалися.
- Не кисни подруго, - Ілона обійняла її, - хочеш, поїхали до мене.
- Ні, не хочу Стаса напружувати. - це чоловік Ілони.
- Нічого ти його не напружуєш.
- Ні-ні. Ранок вечора мудріший. Поживемо побачимо.
У двері зателефонували.
- Ілонко, іди глянь, якщо це Ігор, не пускай.
Ілона відчинила двері, бо у вічко побачила Стаса.
- Це мій чоловік за мною приїхав! - вигукнула Ілона.
- Нехай заходить, - відповіла Лєра.
- Ооо, дівчатка, я бачу вам тут весело. - сказав Стас, побачивши дружину та її подругу в нетверезому стані.
- У Лєри біда. Хто, як не я її підтримає? - хитаючись і взуваючись, відповіла Ілона.
Стас їй допоміг зібратися і покликав Лєру:
- Лєра, зачини двері, ми йдемо. - і вони пішли.
Лєра замкнула двері. Уперлася в неї спиною і присіла. Підступали перші сльозинки. "Напевно, це все алкоголь" - подумала вона.
Спала вона у вітальні на дивані. Їй було гидко стояти в спальні, не те що спати там.