Олег зупинився в готелі. Він вирішив дочекатись приїзд Лєри, щоб поговорити з нею, пояснити все, відкрити очі на правду. Все ж він вирішив написати коханій. Як приїде, всеодно ввімкне телефон, то й прочитає.
"Лєрочко, сонечко, нам терміново треба поговорити. Аліна обдурила тебе. Маленька, моя, я люблю тебе. "
  
Лєра з тіткою відлетіти. Вони обидві дуже нервували. Кожна думала про своє.
- Лєр, ти як? Хвилюєшся?- запитала тітка.
- Ні, чогобце. Я вже уявляю, як покажу тобі свою квартиру, місто. А ти будеш мені розповідати, як все змінилося. - звичайно вона відбрехувалась.
- Лєр, як Олега зустрінеш, то...
- То піду в інший бік.
- Чому ти така радикальна?
  Лєра подивилась на тітку, думаючи, що ж їй відповісти.
- Машунь, а як ти зустрінеш свого, то що?
- Навіть не знаю, чесно.- тітка опустила очі,- тай навіть, якщо не з Наташой, то якоюсь іншою. Всеодно, моє вже втрачене.
   - Слухай, а прикинь, якщо твій Валєра  це мій гендиректор? Він доречі холостяк.- заінтриговано припустила Лєра.
- Та ну тебе. Таких співпадінь немає.- тітка махнула рукою.

Їх літак приземлився о 9 вечора. Сівши в таксі, вони одразу поїхали до Лєри додому.
- Ну, тепер ти в мене в гостях.  Облаштовуйся. 
  Маша у відповідь хихикнула.
- Дякую, в гарне помешкання.
- Так, але Мерліна у мене немає,  тому чай пити не будемо.- Лєра цокнула бокалами, натякаючи на вино.
- Ок.- не суперечила Маша.
Вони трохи посиділи, погомоніли, та й повлягались в ліжка.
Перед сном Лєра вирішила ввімкнути  свій телефон.  Він запищав, сповіщаючи про СМС-првідомлення.
Їх було багато від оператора зв'язку- дзвонив той, то той і так далі. Але над одним повідомленням Лєра зависла, воно було від Олега. Вона думала читати чи ні. І врешті решт видалила, не прочитавши. "А що він міг мені написати, вибачення чи те що Аліна бреше? Пф. Не хочу заморочуватись".- і знову виключила телефон.

Олег прокинувся від звуку телефона. Йому прийшло повідомлення,  що Лєра знову на зв'язку.  Він миттю її набрав. Через декілька секунд Олег ледь не розбив мобілку- абонент знову поза зоною.
Наступного дня він вирішив поїхати в офіс. Якщо смс приходило, що Лєра на зв'язку, отже вона приїхала із-за кордону.
Лєра, не подумавши, що бос може бути в офісі, вирішила завітати в гості  на роботу та ще й з тіткою.
- Що Машунь, хвилюєшся?
- Чого це?
- Нууу, я про гендиректора свого кажу. Ну а вдруг.
- Не хвилююся. Скоріше хочу побачити твого Валєрку, щоб довести тобі, що то не той.
Ось так весело вони вирушили на фірму.
Ілона, як ні в чому не бувало спокійно працювала. І тут зненацька заходить її подруга з тіткою.
- Лєрка!- і вони обнялися.
- Знайомся- це моя супер тітка- Маша, а це моя супер подруга- Ілона.
- Дуже приємно, нарешті з вами познайомитись, Лєра мені всі вуха про вас прожужала.
- Мені теж приємно. Про вас я теж багато чула, ви тут номер 1 у Лєри.
Олег з Валєрою почули цей шум-гам за дверима, але перший вийшов Олег.
  Лєра помітивши його, зиркнула на Ілону:
- Чому ти мені не сказала, що він тут?
- Не встигла.
- Привіт, Лєра. Можна з тобою поговорити?- звернувся Олег до неї.
- А він гарненький. - мило посміхнулась Маша до Ілони.
- Це тітка Лєри.- пояснила Ілона Олегу.
- Все? Всі познайомились?- фиркнула Лєра, а потім звернулась до тітки,- Ходімо, в нас багато справ.
Взявши Машу під руку, вони пішли швидким темпом. І саме в цей момент вийшов Валєра.
Маша завмерла на місці, Валєра теж. Вони дивилися один на  одного, а в очах було 100 запитань: "Як? Невже? Хіба таке буває?"
Лєра спостерігала за ними, а потім смикнула тітку:
- Маш? Ідем?
Маша різко повернула голову на Лєру і тепер сама взяла її під руку, щоб швидше вийти з офісу.
Обидві сіли в машину. Обидві були розгублені.
Лєра сердилась, що Олег був в офісі, а вона про це не знала. Через декілька хвилин, дівчина схаменулась і подивилась на тітку. Та мочки дивилась крізь вікно, пустим поглядом. Її лице було блідим, вона навіть не ворушилася. Лєра занепокоїлась:
- Маш, Машунь,- вона легенько торкнулась її плеча.- Маша!
- А? Що?- стрепенулась тітка.
- Маша, що з тобою? Тобі погано? Ти ніби привида побачила.
- Угу, привида...- пробулькотіла Маша.
- Що?
- Нічого. Чому ми не їдем? Поїхали вже.
   "Дійсно, чому ми стоїмо"- подумала Лєра і завела машину.
  - Їдем додому? Чи може ти хочеш кудись, ну там, може в якесь місце, за яким у тебе ностальгія?
- Додому.
  Але через 5 хвилин тітка передумала:
- Лєр, ні, не додому. Справді, є одне місце куди б я хотіла поїхати.
- Добре, куди?
- Шевченка 55, за мостом. Така ж вулиця ще є? Не перейменували?
- Є-є. Їдем. А чия це адреса?
- Потім розкажу. Просто поїхали.
- Це будинок твого Валєри?
  Маша промовчала. Лєра не допитувалась.


В офісі Валєра стояв, як камінь декілька хвилин, поки до нього не підійшла Алла.
- Вже геть розум втратила.- спокійно розмірковувала Алла.
- Що?  Хто?- Валєра справді її не зрозумів.
- Та Лєрка, ще й якусь тьотку в офіс привела.
   Валерій Костянтинович грізно глянув на дівчину і прикрикнув:
- Алла! Ще раз так скажеш! Іди працюй! Чого без діла вештаєшся!?
  Та перелякано пішла.
  Олег не знав куди себе діти, бо до Лєри не дозвонитись, говорити вона з ним не хоче.