Нарешті Лєра з Машею повернулися додому. Вони сіли у вітальні, а Мерлін налив їм чай.
- Не сподобався захід? - запитала тітка.
- Не в цьому справа. Все було і гарно, і смачно, але... Розумієш, усі про щось говорили, а я їх не розуміла.
- А Фелікс? Він намагався говорити з тобою нашою мовою.
- Угу. - Лєра підібрала губи.
- Ясно. Люба моя, можна питання тобі поставлю?
Дівчина кивнула, схопивши міцніше чашку чаю.
- Лєр, де твій телефон?
- Ой, я про нього зовсім забула. Він глибоко в валізі, я його ще...
- Лєр, ти його не взяла?
- Так, - вона зітхнула, - я вдома його залишила.
Хвилина тиші. Перша порушила мовчання тітка:
- Лєр, а що ти знаєш про те, як я тут опинилася і чому не повертаюся?
- Ти захотіла побачити світ, трохи заробити, а зрештою розкрутилася, добре облаштувалася і залишилася.
– Це правда, але частково. - і тітка вирішила розповісти племінниці свою історію.
   "Мені було 20 років. Ми були з бідної родини. Твоя мама була заміжня за твоїм батьком і вже була ти. Ксюша вдало вийшла заміж, оскільки Андрій був із забезпеченої сім'ї. Я зустрічалася з хлопцем, теж за статусом-багатій.
- От Ксюшці пощастило. І Лєрочка ні чого не потребує. Добре, що й ти собі Валєру такого ж знайшла. - казала мама.
А мені було все одно, чи багатий мій хлопець чи ні. Я його любила до нестями.
Одного чудового вечора ми гуляли у парку. Він зупинив мене біля лавки, подивився мені в очі, мовчки став на одне коліно, дістав коробочку і відкрив її:
- Маша, я люблю тебе. Я не вмію гарно говорити. Я хочу з тобою засинати та прокидатися. Я хочу з тобою завжди бути. Виходь за мене.
Від несподіванки я розгубилася. Але звісно відповіла "так".
Ми довго обіймалися, цілувалися. Ми були щасливі в той момент.
- Завтра о 7-й вечора я за тобою заїду. Познайомлю тебе із батьками.
- Валєр, я боюся. А раптом вони мене не приймуть.
- Приймуть. Будь готова завтра.
- А що мені робити? Як поводитися і...
- Маша, - заспокоював він мене, - будь собою.
Він, як і обіцяв, заїхав за мною о 7-й вечора. Я дуже нервувала. Ми зайшли до будинку його батьків. Стіл був шикарно накритий.
- Мамо, тату, знайомтеся. Це моя дівчина Маша. Маш, це моя мама-Зоя Степанівна та тато-Костянтин Олександрович. – познайомив нас Валєра.
- Дуже приємно. - пискнула я.
Його мати лише кивнула і покликала нас до столу.
- Мамо, тату, у нас для вас новина. Ми з Машею дуже любимо один одного і ми вирішили одружитися.
У відповідь була тиша. Далі я мутно пам'ятаю той вечір, але те, що він був напружений, я пам'ятаю чітко.
Наступного дня Зоя Степанівна зустріла мене біля дому та попросила прогулятися з нею.
- Маша, я не знаю чому Валєра так вчинив, напевно загрався.
- Тобто? - я не зрозуміла її, але в душі зростала тривога.
- Розумієш, насправді Валєра вже заручений з іншою дівчиною із забезпеченої сім'ї-Наталкою. Вони давно разом. Ось і весілля через місяць.
- Я-як? - на очі навернулися сльози.
- Ні, ми, звичайно, знали про тебе. Дівчина з жебрацбкої сім'ї хоче грошей. Валєра багатий хлопець, ось ти й клюнула. Він грав із тобою, як із іграшкою. Наталці ми нічого не говорили. Не хотіли поранити. Навіщо через таку дурість їм сваритися?
- Ви брешете!
- Маша, він одружується. Тобою він скористався. Ну посуди сама, хто він, а хто ти? Казка про попелюшку - це лише казка.
Ми дійшли до її машини, вона сіла за кермо і перед тим, як зачинити дверцята, сказала те  що мене добило:
- Якщо хочеш, ми тебе прикриватимемо перед Наталкою. Будеш у нас служницею. Ну, а Валєра, коли захоче, спатиме з тобою. Адже всі чоловіки однакові. Твоє життя, твій вибір.- і вона поїхала.
У той момент я зрозуміла дві речі: по-перше, добре, що я не встигла сказати батькам про те, що Валєра запропонував мені вийти заміж за нього, а по-друге- я зрозуміла, як мене щойно принизили, втоптали в бруд. І я подумки побажала Валєрі щастя і вирішила, що ще покажу хто кого. Я поставила собі за мету досягти успіху. Довести, що я вище за сказане цією жінкою."
- І ти втекла з країни, - констатувала факти Лєра.
- Так. Спочатку звичайно було складно, але, як бачиш я впевнено стою на ногах.
- І ти не спробувала з ним поговорити, чи все з'ясувати?
– Ні. Одразу хотіла, але потім подумала, а навіщо? Його мати мені все чітко пояснила. Не знаю...
- Жалкуєш?
– Ні. Думаю у нього з Наталкою все добре. А матері він подякував, що позбавила мене від  нього.
- Маша, ти настільки його любила, що за 20 років тобі ніхто й не сподобався?
- На жаль...
- Ти нікому не казала? Так?
- Тільки твоїй мамі. І дуже просила її, щоб ти цього не знала. Не хотіла, щоб ти мене жаліла. Я хотіла, щоб ти пишалася мною.
- Я пишалася, і пишаюся.
Вони у сльозах обнялися. Потім Лєра пробурмотіла:
- Ми з тобою схожі. Я теж утекла.
- Оо, моя люба. Я відчувала.
І Лєра розповіла їй свою історію.
Вони обидві сумували.
- Маш, а якби ти зустріла його сьогодні, ти б розпитала його про Наташу?
- Не знаю.
- А раптом та Зоя обдурила тебе.
- Значить, я дурепа.
- Маш, а поїхали на батьківщину. В гості.
– Поговоримо про це завтра. Я подумаю.
І вони пішли спати.

Вранці Лєра попросила Машин телефон, щоб зателефонувати до Ілони.
- Ну нарешті! Я вже посивіла через тебе! Що з твоїм телефоном? - волала подруга.
- Вибач. Так вийшло. - низьким голосом відповіла Лєра.
- Гаразд. У тебе хоч усе добре?
- Так.
- У нас тут дещо було.
– Що?
– Валєра викликав до себе, про тебе розпитував, потім мені дзвонив Олег. Теж про тебе розпитував, казав, що не може додзвонитись.
- Прям зірка якась. - з'їхидничала Лєра, - Ти ж йому не сказала де я?
- Ні, не хвилюйся.
- Дякую. Ілон, запиши цей номер, це Машин.
- Добре.
- Ну добре тоді. Стасу привіт.
- Давай, дзвони.