Олег довго не думав і покликав Ілону, іншого виходу він не бачив.
- Викликали?- зайшла Ілона.
-Так. Ілон, допоможи. - йому було важко говорити, - вмов Лєру поговорити зі мною.
- Як?
- Я прошу тебе. Ти ж її подруга.
- Як ви собі це уявляєте? Що я маю їй сказати?
- Ілон, ти ж все знаєш, правда?
- Як ви кажете - я все знаю, так, до дрібниць. То тим паче, що я маю їй сказати? Що син не ваш і ви не одружуєтесь? Лєра повір йому.
- Але це дійсно так.  У мене є докази.- Олег поклав конверт з аналізами ДНК .
Ілона зітхнула.
- У Лєри такий характер..., не знаю... Вона категорична. Але, у мене є ідея.
- Кажи. Я на все згоден.


Тим часом Лєра з Машою стояли біля будинку по вулиці Шевченка 55 вже 10 хвилин.
- Маш, може вже поїдемо?
- Ні. Я зараз туди зайду, а ти чекай на мене.- наважилися тітка,- потім розкажу.
Маша підійшла до будинку. Постукала. Двері відчинила жінка похилого віку.
- Доброго дня. Вам кого?
Маша стояла і мовчки розглядала жінку.
- Ааа, це ви з банку, пам'ятаю, так. Ви телефонували. Проходьте.
Маша пішла слідом за жінкою.
- Може чаю?- говорила старенька.
- Невже не впізнали, Зоя Степанівна?
  Жінка на мить завмерла. Пильно розглядала Машу. А потім відповіла:
- Впізнала.
  На мить запанувала тиша.
- Валєра тут не живе.- нарешті знов заговорила жінка.- ти прийшла, щоб звинувачувати мене? Я хотіла краще для сина, тому...
- Ні.- перебила її Маша, - я не за цим прийшла.
- А чого тоді?
- Не знаю. Ноги до вас привели.
- Ну щож. Напевно нам все ж потрібно поговорити...
- Мабуть, не знаю.- Маша вже хотіла йти.
- Маша, він... він дійсно тебе любив... Він не одружився ні з Наталкою, ні будь з ким. Він досі самотній.
  Маша мовчала і слухала. Вона не знала, що сказати.
- Я зіпсувала життя тобі, собі, а головне сину. Пробач...
- А собі як?
- Валєра зненавидів мене. Він майже не приходить до мене.
- Можна запитати?
- Питай.
- Де Костантин Олександрович?
- Нема...- сумно відповіла Зоя Степанівна.
- Пробачте...
- Ти йому подобалась.
Декілька хвилин знову тиша.
- Вибачте, що потурбувала. Я мабуть піду.- сказала Маша.
- Дякую.
- За що?
- За те, що прийшла. Маш?
- Що?
- Скажи, а ти як? Сім'я, діти?
- Ні.- сухо відповіла Маша.
- У вас ще є шанс.
Маша лише іронічно посміхнулась і пішла.

- Що ж це такий за будинок, що тебе маже годину не було?- запитала Лєра.
- Їдем. Вдома все розповім.

Заваривши гарячий чай племінниця з тіткою розмовляли.
- Лєра, твій язик це щось.
- Тобто?
- Той Валєра..., що твій генеральний директор... це дійсно мій Валєра.
- Та ну!
- Угу.
- Блін, через мене ми вийшли з офісу. Але нічого, Олег поїде і ми знов прийдем, а ще давай позвонимо йому?
- Притримай коней. І з Олегом  тобі всеодно треба поговорити.
- А що там говорити. В нього син, майбутня дружина...
- І мені так казали, а врезультаті брехня. А з коханою людиною не поговорила і втекла. І 20 років самотності. Ти повинна його вислухати, а потім буде видно.
- Не знаю.
- Втрачати тобі нема чого, якщо поговориш. А от, якщо не поговориш, то можеш втратити.
- Все, годі, я почула тебе. А що на рахунок тебе? І що то за будинок, куди ми їздили?
- Його мама.
- Та ну!? І що ви з ней говорили. Блін, ще й так довго.
Маша розповіла про візит до Зої Степанівної.
- Ооо, то вона ніби вас вже й благословила.
- Угу...
- Хочеш, щоб я поговорила з Олегом? Тоді ти маєш поговорити з Валєрою. Домовились?
- Побачимо. Може він не хоче.

Наступного дня Лєрі зателефонувала подруга:
- Лєрон, ти як?
- Ще не знаю.
- Прийдеш сьогодні на роботу?
- А Олег є?
- Ні. Поїхав. Казав на наступному тижні приїде. О, до речі, наш Валєра, якийсь не такий сьогодні, ніби хворий, дивний коротше. Лєр, приходьте.
- Прийдемо, я згадала, я тобі таке розкажу про нашого Валєру.