Вранці Лєра прокинулася без дзвінка боса. Зібралася та вийшла з номера. У коридорі зустріла Олега.
- Добрий ранок. - якось тихо він привітався.
- Добрий. - сухо відповіла Лєра.
На роботу дісталися вони мовчки. Увійшовши до кабінету, Олег насамперед вирішив вибачитися:
- Лєра, вибач за вчорашню витівку.
- Це в тебе в крові- постійно вибачатись? Або ні, у ВАС.
- Перестань. Мені справді соромно, я не хотів образити тебе. Вибач. - він щиро дивився їй у вічі.
- Забули. В нас багато роботи.
- Лєр.- він узяв її за руку.
Її ніби струмом пронизало, висмикнувши руку і прикривши очі, вона сказала:
- Все нормально. Чесно.

Обійшовши швейний відділ та бухгалтерію, вони знайшли шахрая, точніше шахрайку-головний бухгалтер Лаура. За підроблені звіти вона добре нажилася фінансово. Олег не роздумуючи, вирішив її звільнити, але з виплатою боргу. Він викликав до себе секретарку Агнешку та генерального директора Войцеха.
- Agnieszko, przygotuj dekret zwalniający Laurę i spłacający dług w ciągu 6 miesięcy- суворо і сухо Олег сказав, що Лаура звільнена з виплатою боргу за 6 місяців, а Войцеху, щоб стежив за персоналом.
Войцех перелякано махав головою і обіцяв, що тепер кожен співробітник ретельніше перевірятиметься.
На цьому вони з Лєрою і вирішили закінчити робочий день. Мовчки сіли у таксі та поїхали. Олег щось сказав водієві польською, дівчина не вслухалася, все одно не дуже розуміла. Вона вирішила, що він сказав таксисту адресу готелю. Але через хвилин 15 часу їзди, вона помітила, що явно не до готелю їдуть, дорога була їй незнайома. Лєра довіряла Олегу, тому нічого й не питала. Таксі зупинилося біля лісу. Вони вийшли з машини. Коли таксі поїхало, бос узяв Лєру за руку і повів широкою стежкою в глиб лісу. Дівчина мовчки йшла, але була збентежена. Ішли вони так хвилин п'ять, а потім звернули на вузьку стежку. Дерев ставало все менше, а потім і зовсім очам відкрилася гарна галявина, наприкінці якої був обрив із єдиним деревом. Вони підійшли до нього. Олег, мовчки, сів на траву, дивлячись в обрив, Лєра повторила його рухи. Через кілька секунд сказала:
- Тут гарно, спокійно.
Олег не змусив чекати на відповідь:
- Це моє улюблене місце, про яке я говорив.
- Ти ж нікому його не показував...
- Угу.
- Сумно.
- Що? - бос здивувався.
- Тепер тобі доведеться поміняти це місце на інше, воно вже не секретне. - Лєра злегка з'язвила.
Олег подивився на неї і якось по  особливому відповів дівчини:
- Не місце треба міняти, а щось у житті.
Лєра дивилася на нього, не відриваючись. Олег дбайливо обійняв її, як кришталь, який боявся розбити, нахилився і м'яко торкнувся її губ. Дівчина піддалася у відповідь і вони злилися в солодкому, ніжному, не вимушеному поцілунку, ніби смакуючи один одного.
Відсторонившись, вони просто дивилися один одному в очі. Перша порушила мовчання Лєра, тихим голосом:
- Знову вибачатимешся?
- Отже ти все пам'ятаєш? - хрипло перепитав Олег і не чекаючи відповіді продовжив, - я знаю, що ідіот, але я боявся тебе злякати.
- А зараз не боїшся? - вона м'яко притулилася до його грудей.
- Боюся. - Олег обійняв її і схилився губами до її голови.
Вони просиділи так у тиші ще хвилин 5 і відправились назад до дороги. Бос викликав таксі. Дорогою в готель Лєрі зателефонував Сергій.
- Привіт.
- Привіт. - Лєра здивувалася його дзвінку.
Олег, побачивши хто дзвонить, стиснув щелепи.
- Ви завтра відлітаєте, пропоную влаштувати прощальний вечір. Олегу не зміг додзвонитися, тому тобі дзвоню.
- Не знаю. Я повідомлю Олега, він передзвонить.
- Ок, чекаю.
Таксі зупинилося. Увійшовши до вітальні, дівчина сказала:
- Сергій дзвонив.
- Бачив. - сухо відповів бос.
- Сказав, що не міг до тебе додзвонитися.
- Бреше. - він подивився на Лєру і пом'якшав. - Що хотів?
- Покликав потусити перед від'їздом.
- Підеш?
- А ти?
- Я не хочу. Але якщо ти хочеш, то можеш сходити.

Лєра зупинилася біля свого номера, сердито подивилась на Олега. Тільки недавно вони цілувалися і тут  якісь невдоволення. Наче це вона мріє стрибнути в обійми Сергію.
- Олег, або я чогось не розумію, або ти мене звинувачуєш у чомусь?
Він зітхнув:
- Ні, просто... забудь. Все добре. - він притис Лєру до себе. - Я наберу його. Але спершу спитаю в тебе- ти хочеш піти в паб? Тобто щоб ми пішли?
Лера підняла погляд на нього, посміхнулася і прошепотіла:
- Мені все одно. Ми можемо піти до пабу, а можемо повечеряти в номері.
Олег теж усміхнувся і потягнувся за поцілунком, але у кишені заграв телефон. На екрані-Аліна. Лєра побачила, тихо та сумно хмикнула.
- Вибач, Лєр. Відповім на дзвінок. я наберу тебе, як Сергію віддзвонюсь. - сказавши це, він поспішив у свій номер.
Лєра залишилася здивована. Вона подумала, що може дійсно варто Аліні поманити пальчиком і він повернеться до неї, як і казав їй Сергій.

- Альо. Що тобі треба? – грубо відповів Олег колишній.
- Привіт. Не кричи. Хотіла дізнатися коли ти все-таки приїдеш.
- Як тільки так відразу. Аліна, не біси мене, я ж сказав, що подзвоню по приїзду. Не дзвони мені. - і поклав трубку, кинув телефон на ліжко і зі злості взявся за голову.
Олег розумів, що можливо вкотре засмутив Лєру.
За кілька хвилин зателефонував Сергію:
- Ти навіщо Лєрі дзвонив?
- Олеже, привіт. Я не міг...
Олег його перебив:
- Я тобі не Лєра, мені казки не треба розповідати. Якщо ти поклав на неї око, то попрошу розслабитись на цей рахунок.
- Братан, ти її собі намітив?
- Нікого я нікому не намічав. Ти не правильно висловлюєшся. І так, ми не прийдемо в паб.
- Ти можеш і не прийдеш, а вона... як знати, як знати...
- Та пішов ти! - але в трубці вже почулися гудки.
Олег вкотре кинув телефон на ліжко.