5
Після танців і ще пару випитих келихів спиртного, бос і підлегла повернулися до готелю. На Лєрі був піджак Олега, тому що їй було прохолодно. Вона довго копалася у своїй сумочці, щоб дістати ключ-картку від номера. Все ж таки знайшла і тепер було завдання правильно ним скористатися, що у Лєри не дуже виходило. Олег спостерігав за дівчиною кілька хвилин і вирішив їй допомогти. Клац і двері відчинилися.
- Дякую. - Лєра обернулася до нього обличчям.
Бос хотів обережно зняти з неї піджак, але його руки затрималися на її плечах. Він подивився їй у вічі, потім погляд зупинився на губах.
- Немає за що. - він прошепотів хрипким голосом і поцілував її.
Лєра піддалася йому на зустріч. І коли піджак упав на підлогу, вони відірвалися один від одного. Лєра трохи розгубившись, підняла піджак, дала Олегу і крадькома подивившись на нього, промовила:
- Добраніч.
- Добраніч. - він тихо і м'яко відповів.
Лєра довго не могла заснути. У животі пурхали метелики, на обличчі сяяла посмішка.
"Може, це просто алкоголь" - подумала вона.
Олег теж не міг заснути. він переживав, що Лєрі могло не сподобатися його порив. Він боявся її злякати, бо твердо вирішив, що завтра попросить у неї вибачення.
Наступного дня Лєра прокинулася і як ні в чому не бувало прийняла душ, привела себе в порядок. Взяла телефон і жахнулася - на екрані показувало 10.25. "Тобто?" - подумала вона. Швидко набрала боса.
- Алло.- зі страхом на серці відповів Олег.
- Ти в офісі?
- Так. Лєра, я тебе не будив, подумав, щоб це, щоб ти відпочила після вчорашніх посиденьок.
- Ясно, - вона сухо відповіла, - ось тільки я не втомилася.
- Окей. Тоді приїжджай після обіду, я адресу скину. І вибач. Насправді мені потрібна твоя допомога.
- Добре. Я приїду. – її попустило.
Потім Лєра згадала їхній вчорашній поцілунок. Її обличчя залило рум'янцем і мимоволі з'явилася посмішка.
"Треба зателефонувати Ілоні"
- Алло. - Ілона відповіла.
- Привітик. Як ти там без мене? Справляєшся?
- Я так, а ось Аллочка ні.
- Що таке?
- Фуфлижний звіт принесла. Мабуть, думала, що я перевіряти не буду.
– Це вона вміє.
- Ну та гаразд. Як ти? Як Польща?
– Ми поцілувалися. – швидко відповіла Лєра.
- Хто? - До Ілони не відразу дійшло, - Та ти що? А я знала, відчувала, що між вами іскра пройшла.
- Та годі тобі. - Лєра зніяковіла.
- Угу. І Стас теж тобі казав.
- Ілона?
– Що? Чекай, було більше?
- Та ні.
- А що тоді?
- Ми випивші були. Тож може це нічого і не означає.
- Пф, що у п'яного на язиці, то у тверезого..., сама знаєш.
- Так воно так, але не знаю.
- Ну добре. А сьогодні що? Як він поводиться?
- Ще не знаю.
- Як це? Хіба ви не на філії?
- Він так, я ні. Але я по обіді там буду. Він дав мені деякий час відпочити.
- Ось і подивися, що буде після обіду, і там буде видно.
- Ну так. Гаразд, подруго, гарного дня, ще зізвонимось.
- Ага, бувай.
Лєра зібралась, вийшла з готелю і попрямувала на фірму. Зайшовши до офісу, вона дуже нервувала, але намагалася тримати себе в руках. На рецепшині її запитали:
- Dzień dobry. do kogo jesteś?
Польську вона розуміла через одне слово.
- Еее, Олег Сергійович, бос.
Адміністратор зрозуміла тільки ім'я начальника, але не встигла вона щось відповісти, як він власною персоною вийшов.
- Лєра ..., - він запнувся, - добрий день, йдемо зі мною.
Вони зайшли до його кабінету.
- Сідай. тут ось, звіти за останні півроку. Я лише листопад переглядаю.
- Ясно. Добре. Але тебе тут не було 2 роки. Потрібно було підняти архіви за цей час або деякі місяці вибірково.
- Гадаєш?
Лєра знизала плечима.
- Давай поки що подивимося, а там видно буде. - запропонував Олег.
Лєру почало напружувати той факт, що вчорашнього вечора, ніби й не було.
- Добре. - трохи сухувато вона відповіла. - Але хай принесуть хоча б всі накладні за ці ж останні півроку.
- Згоден. - він по внутрішньому телефону набрав секретаря.
- Dobra, Pan Oleg.
І тиша. Лєра взяла якусь папку, і не дивлячись за якийсь місяць, мовчки гортала її. Олег помовчавши, вирішив все-таки заговорити про вчорашнє.
- Лєра.
- Так, - вона підвела очі на нього.
- На рахунок вчорашнього... Я хотів... Втім, Лєра, вибач, це... ми випили трохи...
Вона почервоніла від злості. "Пробач? Як це?" Лєра не знала, як відповісти. Якщо скаже, що "нічого страшного, буває" означає для неї це нічого не означало, а якщо скаже "до чого вибачення, все ж було добре", то навпаки означатиме, що неї це щось важливе. Тому вона пішла іншим шляхом:
- За що?
- Що? - Олег розгубився.
- Кажу, за що перепрошуєш? - холодним тоном повторила дівчина, але вже не відриваючись від документів.
- Ну як? Ти не пам'ятаєш?
Вона повільно підвела на нього байдужий погляд.
- Нууу, як у готель повернулися не пам'ятаю. Все-таки випили не мало. А що сталося, як ми повернулися?
- Не пам'ятаєш... та нічого такого. Просто, я, це, ну пробач якщо образив чимось.
- Ааа, - вона посміхнулася, - так все добре, не образив. Принаймні, я не пам'ятаю такого.
Тут увійшла секретарка з накладними:
- Pan Oleg, faktury.
- Tak, dzięki Agnieszko.
Лєра швидко перевірила за якийсь місяць у неї папка зі звітом і звернулася до боса:
- Січень, я візьму накладні за січень і поїду до готелю. Мені тут душно. Ти не проти? Я попрацюю у номері.
- Так, звичайно, без проблем.
Лєра швидко поїхала до готелю. розклала документи по столу, але працювати, зрозуміло, не могла. Її голова була переповнена думками. "Значить алкоголь, значить нічого такого. Ну що ж. А що ти хотіла? Накрутила головне, що сподобалася йому... А він - вибач, нічого такого. Краще б я справді не пам'ятала вчорашніх поцілунків. дурепа."
Олег теж не міг працювати. Він стояв біля вікна і теж думав: «Як це вона не пам'ятає? Збрехала, точно. Їй настільки було не приємно, що вона збрехала. А що я очікував? Вона тільки з хлопцем розійшлась."
Олег не чекаючи кінця робочого дня поїхав у готель і насамперед постукав у номер Лєри. Вона відчинила двері.
- Проходь. - сказавши це, вона різко розвернулась і сіла за стіл.
- Лєр...
- Що? - Не підводячи очей, відповіла дівчина.
- Ти як? Із документами розібралася?
- Ще ні.
- Може повечеряємо?
- Ні, я вже перекусила. - вона збрехала.
- Ясно. Тоді я піду?
- Угу.
- Лєр, ти сердишся на мене за щось?
Тут у неї задзвонив телефон-Ілона.
- Ні, мені дзвонять. Я відповім.
Лєра стояла з телефоном у руках, чекаючи, коли бос вийде.
- Гарного вечора. - він пішов.
"Напевно колишній дзвонить" - сердито подумав він. Бос розлігся зіркою на ліжку, заклавши руки за голову. Здавалося, з його ніздрів виходить пар невдоволення.
– Алло. – Лєра відповіла на дзвінок.
- Ну що там?
- Де там? - Вона мляво відповіла.
- Ну, з босом? Як він поводився з тобою?
- Як ідіот.
- В сенсі?
– Він вибачення попросив за поцілунок.
- Щооо? Ідіот.
- І я про теж.
- Ну, а ти що?
- А що я... сказала, що нічого не пам'ятаю.
- Н-дааа...
- Ну не вішатися мені на шию.
– Та це зрозуміло.
- Хоча знаєш, він приходив нещодавно, повечеряти пропонував... але я відмовилася.
- Даремно. Може він просто не знає, як поводитися.
- Ну да, йому ж 18 років. - іронічно говорить Лєра.
– Ти з хлопцем розійшлася. Може, він боїться тиснути на тебе. Так, іди і повечеряй з ним.
- Може, він уже вечеряє.
- Так приєднайся. Нужбо, перевір його, перевір як відноситься до тебе. Що тобі втрачати.
– А знаєш, я знаю, як перевірити. У нього тут друг є. Я з ним пофліртую і перевірю, чи ревнує Олег. Усе подруга, чао.
Лєра нервувала, але все ж таки постукала в номер боса. Він не відкривав. Тоді вона з ще більш зіпсованим настроєм попрямувала до своєї кімнати. У ресторан спускатися та приєднуватися до вечері вона не хотіла, як радила Ілона. Але тут двері відчинилися.
- Лєра?
Вона повільно обернулася.
- Щось трапилося?
- Ні, - раптом словниковий запас у дівчини зник, але вона швидко схаменулась. - Ааа ти що, не вечеряєш?
- Ти за цим прийшла? - він здивувався.
- Ні... Я просто подумала, чому б тобі все ж таки не скласти компанію.
- На вечерю?
- Ну так.
Хвилина мовчання. Лєра хотіла вже тікати, куди очі дивляться.
- Гаразд, вибач, не хотіла заважати.
- Ні-ні, - нарешті бос прийшов до тями, - але давай, може, їжу в номер замовимо? Не хочеться до ресторану.
- Добре.
В обох помітно піднявся настрій.
Їли вони майже мовчки.
- Ти вивчала документи?
– Ні. Голова боліла.
- Я теж не дуже вникав. Може, вина?
- Ніііі, - відреагувала Лєра, - А то знову будуть провали в пам'яті у мене.
- Гаразд.
Через деякий час дівчина втомлено сказала:
- Дякую за вечерю. Я мабуть піду.
- Я проведу.
Вони разом піднялися, мало не стукнувшись лобами.
- Ой, вибач. - Лєра.
- Ні, це ти вибач.
Їхні очі зустрілися, ще секунда і вони поцілувалися б, але Лєра відвернулася.
- Та що тут проводжати,
я сама. Добраніч.
– Аа, добре, і тобі добраніч. До завтра.
Коли Лєра була біля дверей, Олег гукнув:
- Лєр...
Вона обернулася.
- Я тобі зателефоную вранці? Ну щоб розбудити.
- Так, добре. - і вона пішла
- Дякую. - Лєра обернулася до нього обличчям.
Бос хотів обережно зняти з неї піджак, але його руки затрималися на її плечах. Він подивився їй у вічі, потім погляд зупинився на губах.
- Немає за що. - він прошепотів хрипким голосом і поцілував її.
Лєра піддалася йому на зустріч. І коли піджак упав на підлогу, вони відірвалися один від одного. Лєра трохи розгубившись, підняла піджак, дала Олегу і крадькома подивившись на нього, промовила:
- Добраніч.
- Добраніч. - він тихо і м'яко відповів.
Лєра довго не могла заснути. У животі пурхали метелики, на обличчі сяяла посмішка.
"Може, це просто алкоголь" - подумала вона.
Олег теж не міг заснути. він переживав, що Лєрі могло не сподобатися його порив. Він боявся її злякати, бо твердо вирішив, що завтра попросить у неї вибачення.
Наступного дня Лєра прокинулася і як ні в чому не бувало прийняла душ, привела себе в порядок. Взяла телефон і жахнулася - на екрані показувало 10.25. "Тобто?" - подумала вона. Швидко набрала боса.
- Алло.- зі страхом на серці відповів Олег.
- Ти в офісі?
- Так. Лєра, я тебе не будив, подумав, щоб це, щоб ти відпочила після вчорашніх посиденьок.
- Ясно, - вона сухо відповіла, - ось тільки я не втомилася.
- Окей. Тоді приїжджай після обіду, я адресу скину. І вибач. Насправді мені потрібна твоя допомога.
- Добре. Я приїду. – її попустило.
Потім Лєра згадала їхній вчорашній поцілунок. Її обличчя залило рум'янцем і мимоволі з'явилася посмішка.
"Треба зателефонувати Ілоні"
- Алло. - Ілона відповіла.
- Привітик. Як ти там без мене? Справляєшся?
- Я так, а ось Аллочка ні.
- Що таке?
- Фуфлижний звіт принесла. Мабуть, думала, що я перевіряти не буду.
– Це вона вміє.
- Ну та гаразд. Як ти? Як Польща?
– Ми поцілувалися. – швидко відповіла Лєра.
- Хто? - До Ілони не відразу дійшло, - Та ти що? А я знала, відчувала, що між вами іскра пройшла.
- Та годі тобі. - Лєра зніяковіла.
- Угу. І Стас теж тобі казав.
- Ілона?
– Що? Чекай, було більше?
- Та ні.
- А що тоді?
- Ми випивші були. Тож може це нічого і не означає.
- Пф, що у п'яного на язиці, то у тверезого..., сама знаєш.
- Так воно так, але не знаю.
- Ну добре. А сьогодні що? Як він поводиться?
- Ще не знаю.
- Як це? Хіба ви не на філії?
- Він так, я ні. Але я по обіді там буду. Він дав мені деякий час відпочити.
- Ось і подивися, що буде після обіду, і там буде видно.
- Ну так. Гаразд, подруго, гарного дня, ще зізвонимось.
- Ага, бувай.
Лєра зібралась, вийшла з готелю і попрямувала на фірму. Зайшовши до офісу, вона дуже нервувала, але намагалася тримати себе в руках. На рецепшині її запитали:
- Dzień dobry. do kogo jesteś?
Польську вона розуміла через одне слово.
- Еее, Олег Сергійович, бос.
Адміністратор зрозуміла тільки ім'я начальника, але не встигла вона щось відповісти, як він власною персоною вийшов.
- Лєра ..., - він запнувся, - добрий день, йдемо зі мною.
Вони зайшли до його кабінету.
- Сідай. тут ось, звіти за останні півроку. Я лише листопад переглядаю.
- Ясно. Добре. Але тебе тут не було 2 роки. Потрібно було підняти архіви за цей час або деякі місяці вибірково.
- Гадаєш?
Лєра знизала плечима.
- Давай поки що подивимося, а там видно буде. - запропонував Олег.
Лєру почало напружувати той факт, що вчорашнього вечора, ніби й не було.
- Добре. - трохи сухувато вона відповіла. - Але хай принесуть хоча б всі накладні за ці ж останні півроку.
- Згоден. - він по внутрішньому телефону набрав секретаря.
- Dobra, Pan Oleg.
І тиша. Лєра взяла якусь папку, і не дивлячись за якийсь місяць, мовчки гортала її. Олег помовчавши, вирішив все-таки заговорити про вчорашнє.
- Лєра.
- Так, - вона підвела очі на нього.
- На рахунок вчорашнього... Я хотів... Втім, Лєра, вибач, це... ми випили трохи...
Вона почервоніла від злості. "Пробач? Як це?" Лєра не знала, як відповісти. Якщо скаже, що "нічого страшного, буває" означає для неї це нічого не означало, а якщо скаже "до чого вибачення, все ж було добре", то навпаки означатиме, що неї це щось важливе. Тому вона пішла іншим шляхом:
- За що?
- Що? - Олег розгубився.
- Кажу, за що перепрошуєш? - холодним тоном повторила дівчина, але вже не відриваючись від документів.
- Ну як? Ти не пам'ятаєш?
Вона повільно підвела на нього байдужий погляд.
- Нууу, як у готель повернулися не пам'ятаю. Все-таки випили не мало. А що сталося, як ми повернулися?
- Не пам'ятаєш... та нічого такого. Просто, я, це, ну пробач якщо образив чимось.
- Ааа, - вона посміхнулася, - так все добре, не образив. Принаймні, я не пам'ятаю такого.
Тут увійшла секретарка з накладними:
- Pan Oleg, faktury.
- Tak, dzięki Agnieszko.
Лєра швидко перевірила за якийсь місяць у неї папка зі звітом і звернулася до боса:
- Січень, я візьму накладні за січень і поїду до готелю. Мені тут душно. Ти не проти? Я попрацюю у номері.
- Так, звичайно, без проблем.
Лєра швидко поїхала до готелю. розклала документи по столу, але працювати, зрозуміло, не могла. Її голова була переповнена думками. "Значить алкоголь, значить нічого такого. Ну що ж. А що ти хотіла? Накрутила головне, що сподобалася йому... А він - вибач, нічого такого. Краще б я справді не пам'ятала вчорашніх поцілунків. дурепа."
Олег теж не міг працювати. Він стояв біля вікна і теж думав: «Як це вона не пам'ятає? Збрехала, точно. Їй настільки було не приємно, що вона збрехала. А що я очікував? Вона тільки з хлопцем розійшлась."
Олег не чекаючи кінця робочого дня поїхав у готель і насамперед постукав у номер Лєри. Вона відчинила двері.
- Проходь. - сказавши це, вона різко розвернулась і сіла за стіл.
- Лєр...
- Що? - Не підводячи очей, відповіла дівчина.
- Ти як? Із документами розібралася?
- Ще ні.
- Може повечеряємо?
- Ні, я вже перекусила. - вона збрехала.
- Ясно. Тоді я піду?
- Угу.
- Лєр, ти сердишся на мене за щось?
Тут у неї задзвонив телефон-Ілона.
- Ні, мені дзвонять. Я відповім.
Лєра стояла з телефоном у руках, чекаючи, коли бос вийде.
- Гарного вечора. - він пішов.
"Напевно колишній дзвонить" - сердито подумав він. Бос розлігся зіркою на ліжку, заклавши руки за голову. Здавалося, з його ніздрів виходить пар невдоволення.
– Алло. – Лєра відповіла на дзвінок.
- Ну що там?
- Де там? - Вона мляво відповіла.
- Ну, з босом? Як він поводився з тобою?
- Як ідіот.
- В сенсі?
– Він вибачення попросив за поцілунок.
- Щооо? Ідіот.
- І я про теж.
- Ну, а ти що?
- А що я... сказала, що нічого не пам'ятаю.
- Н-дааа...
- Ну не вішатися мені на шию.
– Та це зрозуміло.
- Хоча знаєш, він приходив нещодавно, повечеряти пропонував... але я відмовилася.
- Даремно. Може він просто не знає, як поводитися.
- Ну да, йому ж 18 років. - іронічно говорить Лєра.
– Ти з хлопцем розійшлася. Може, він боїться тиснути на тебе. Так, іди і повечеряй з ним.
- Може, він уже вечеряє.
- Так приєднайся. Нужбо, перевір його, перевір як відноситься до тебе. Що тобі втрачати.
– А знаєш, я знаю, як перевірити. У нього тут друг є. Я з ним пофліртую і перевірю, чи ревнує Олег. Усе подруга, чао.
Лєра нервувала, але все ж таки постукала в номер боса. Він не відкривав. Тоді вона з ще більш зіпсованим настроєм попрямувала до своєї кімнати. У ресторан спускатися та приєднуватися до вечері вона не хотіла, як радила Ілона. Але тут двері відчинилися.
- Лєра?
Вона повільно обернулася.
- Щось трапилося?
- Ні, - раптом словниковий запас у дівчини зник, але вона швидко схаменулась. - Ааа ти що, не вечеряєш?
- Ти за цим прийшла? - він здивувався.
- Ні... Я просто подумала, чому б тобі все ж таки не скласти компанію.
- На вечерю?
- Ну так.
Хвилина мовчання. Лєра хотіла вже тікати, куди очі дивляться.
- Гаразд, вибач, не хотіла заважати.
- Ні-ні, - нарешті бос прийшов до тями, - але давай, може, їжу в номер замовимо? Не хочеться до ресторану.
- Добре.
В обох помітно піднявся настрій.
Їли вони майже мовчки.
- Ти вивчала документи?
– Ні. Голова боліла.
- Я теж не дуже вникав. Може, вина?
- Ніііі, - відреагувала Лєра, - А то знову будуть провали в пам'яті у мене.
- Гаразд.
Через деякий час дівчина втомлено сказала:
- Дякую за вечерю. Я мабуть піду.
- Я проведу.
Вони разом піднялися, мало не стукнувшись лобами.
- Ой, вибач. - Лєра.
- Ні, це ти вибач.
Їхні очі зустрілися, ще секунда і вони поцілувалися б, але Лєра відвернулася.
- Та що тут проводжати,
я сама. Добраніч.
– Аа, добре, і тобі добраніч. До завтра.
Коли Лєра була біля дверей, Олег гукнув:
- Лєр...
Вона обернулася.
- Я тобі зателефоную вранці? Ну щоб розбудити.
- Так, добре. - і вона пішла
Коментарі