Ранок, понеділок. Лєра вирішила не користуватися прихильністю начальства і збиралася на роботу. Олег прокинувся і, не знайшовши поряд дівчину, подався на кухню, де й побачив її.
- Ти куди? - запитав він.
- На роботу. - не відриваючи себе від дзеркала сказала Лєра.
- Не треба, не йди.
- Не можу, Валєра буде в злий.
- А я? Я не буду в злий?
Лєра здивовано подивилася на нього.
- Я твій начальник, і я тобі даю вихідний.
- Олеже... - вона підійшла і поцілувала його, - ну, а як же Валєра? Адже він теж не порожнє місце.
- Він такий вічно напружений. А давай розіграємо його?
– Як?
- Дзвони йому. Скажеш, що я відпустив тебе. А потім зателефоную я.
Вони перемістилися до вітальні. Лєра набрала Валєру і увімкнула гучний зв'язок.
- Так слухаю.
- Доброго ранку, Валерій Костянтинович.
- Доброго. Хоча відчуваю, що не дуже.
- Чому? Щось трапилося?
- Ну, ти ж дзвониш, значить щось не так.
– Ааа. Валерію Костянтиновичу, я сьогодні не можу вийти на роботу, по  особисто...
Не встигла Лєра договорити, як Валєра мало отрутою не плювався.
- Валеріє! Ти була у відрядженні! Мало відпочила? Тому що я маю сумнів, що ти там перенапружилася. Доообре. Що в тебе сталося!?
- Еммм, Олег Сергійович знає, він мене відпустив.
- Та що ти говориш. Я зараз йому й зателефоную.
- Емм, добре... тоді до побачення?
- До побачення! - кинув слухавку.
- Ух, який сердитий. - сказав з іронією Олег, - так, тепер я дзвоню.
Валєра побачив, що дзвонить шеф, розлютився на Лєру ще сильніше, бо вирішив, що йому влетить через її відсутність.
- Т-так. Слухаю вас, Олег Сергійович.
- Валєра, Лєра на роботі?
- Т-т-так, була. Я сам тільки прийшов, але вона ...
- Говоріть чіткіше. Валєра, ви, що не знаєте де ваші підлеглі?
- Знаю, знаю, я просто...
– Її не буде.
- Що?
- Я говорю, що Лєри сьогодні не буде, я її відпустив.
- Добре. Як скажете. - витираючи на лобі піт, відповів Валєра.
– І надалі прошу чітко відповідати на мої запитання.
- Так, добре.
- До побачення. Гарного дня.
- До побачення.
Олег поклав слухавку.
- Чому він такий ляканий? - Олег повернувся до Лєри.
- Він любить свою роботу та переживає.
Тільки вони хотіли поцілуватися, як у Лєри задзвонив телефон.
- Валєра дзвонить, пар спустити хоче. - усміхнувся Лєра.
- Так, Валерію Костянтиновичу.
- Валеріє!
– Що?
- Та нічого! - кинув слухавку.
Олег із Лєрою розсміялися і злилися у пристрасному поцілунку.


Валєра справді не знав, як спустити пар, тому викликав до себе Ілону.
- Ілоно, тобі не здається, що між цими двома щось не чисто?
- Якими двома?
- Ну як же, наша Лєра і наш бос, хмхмхм..?
- Не знаю, ви про що, Валерію Костянтиновичу?
- Не бреши! Вона твоя подруга, ти знаєш!
- Нічого такого.
- Гаразд, я зрозумів. З тебе, як з гуски вода. Іди працюй.
Ілона пішла, а Валєра про себе подумав: "Все то ти знаєш. Ну й добре, нехай."

Десь в обід Олег із Лєрою попрощалися і він поїхав. Лєра вирішила все-таки піти на роботу. В офісі її першою помітила Алла.
- Ну-так, ну-так... з босом у відрядження з'їздила і вирішила, що тепер на роботу ходитимеш коли заманеться. Лєрочко, розсунути ноги - це не означає ... - не встигла Алла договопити, Лєра миттю до неї підбігла і нависла над дівчиною.
- Закрий рот. - прошипіла Лєра, - по собі не суди, з твоєю репутацією знайома вся фірма. А мене особисто ти дістала. У Польщі є така Лаура, яка вже без роботи та в боргах перед фірмою за грабування. А за твої махінації я поки що мовчу, але це поки що. Раджу закрити тобі свій гнилий рот і навіть не дихати в мій бік.
Алла мовчала. Лєра спокійно пішла до свого кабінету, Ілона пішла за нею.
- Гей подружко, молодець. Поставила її на місце. А з тою Лаурою, це правда?
- Так. Вона крала, підробляла звіти.
- Ясно. А чому ти спізнилася?
– Я була з Олегом.
- Ааа, а я то думаю, чому Валєра допитував мене про вас.
- Що питав?
- Лєр, він здогадується.
- Я навіть здогадуюсь чому.
- Чому?
Лєра розповіла Ілоні, як вони з Олегом пожартували над Валєрою. Ілона заливалася сміхом.
- А я гадаю, чому він такий весь червоний, як буряк, - крізь сміх сказала Ілона.
Будні йшли в телефонних дзвінках та листуванні з коханим. У вівторок до Олега зателефонувала Аліна.
- Олег, нам треба зустрітися. Це серйозно.
- Давай ввечері. У мене багато роботи.
- Ні! В обід. Я чекати більше не буду. Чекаю на тебе в кафе "Амаретто".
- Гаразд.
Олег відправив Войцеху наказ про розірвання договору з Сергієм і подався на зустріч із колишньою.
- Привіт. - мило посміхнулася Аліна, - Чай, кава, що замовимо?
Олег насупився і відповів:
- Не тягни, давай одразу до діла.
- Добре. - Аліна зітхнула. - 2 роки тому, коли ми розлучилися, я ... - вона зам'ялася на секунду і продовжила, - я була вагітна.
Їх огорнула тиша. Олег був розгублений. Але все-таки сказав:
– Навіщо мені ця інформація?
- Бо ти маєш право знати.
- Навіщо?
- Олег, ти не розумієш? Я не зробила аборту. Я народила сина. Олег, твого сина.
- Ти що несеш? Якого сина? Ні, звичайно, я вірю, що в тебе є син, але його батько точно не я.
– Я можу довести. Твій син.
- Тоді чому ти не сказала мені тоді ще 2 роки тому?
- Бо такі були обставини! Я не могла. Але зараз можу і Кирило має знати рідного батька.
– Знаю я твої обставини, їхню назву – Сергій. Ось йому й розкажи про сина.
- Ні! Він твій. Хочеш, зробимо ДНК?
- А давай. Завтра.
- Добре.
І знову тиша. Олег знову заговорив:
- Значить Кирил... з ким він зараз?
- У моєї мами.
- Завжди чи тимчасово? Тільки не бреши!
– Завжди. Я приїжджаю часто, на вихідні.
- Супер мама, зрозуміло. — сказавши це, Олег покинув кафе.
У нього все всередині перевернулося, адже тільки почало налагоджуватись життя і тут... Ні він не проти, якщо син справді його. Якщо це так, то йому і допомагатиме і відвідуватиме. Олег думав, як пояснити все Лєрі. Він боявся, щоб вона не відвернулася від нього.