Вранці Лєра прокинулася і не відразу зрозуміла, де знаходиться. Солодко потяглася, позіхнула і завмерла. Вона згадала всі події вчорашнього дня. Знову накрили ці неприємні почуття: біль, образа і таке інше. Все-таки вона зібрала силу духу в кулак і підвелася з дивана, озирнулася, постояла декілька хвилин і пішла у ванну. Прийнявши душ, одяглася, нафарбувалася і поїхала на роботу. "На роботі відволічусь справами і не думатиму про минуле. Так, справді, це вже минуле." - подумала Лєра.
Переступивши поріг будівлі роботи, їй здавалося, що всі на неї дивляться, що всі знають про те, що сталося. Лєрі стало соромно, їй здавалося, що всі сміються з неї. Вона так швидко зайняла своє робоче місце, опустила голову, що й не помітила поряд подругу.
- Ти як? - запитала Ілона.
Лєра мало не підстрибнула від несподіванки.
- Ти чого? - захвилювалася подруга.
- Ти мене налякала ... - видихнувши промовила Лєра.
Ілона лише витріщила на неї очі і повторила своє запитання, взявши Лєру за плече:
- Лєр, ? Що так погано?
- Та, ні... не знаю. Думала, прийду на роботу і легше буде. Але ні. Таке враження, що всі пліткують про мене.
- Не вигадуй. Давай я тобі краще води принесу. - Ілона вже хотіла підвестися з місця, але Лєра її затримала.
- Не треба. Я до Валєри зайду.
- Нащо?
– Заяву напишу. Не можу я тут перебувати. Ні у квартирі, ні на роботі. Навіть у місті.
Ілона підняла здивовано брови.
- До Німеччини поїду. Там тітка у мене. Давно в гості запрошувала, а я не їхала. Відчуваю, що вже час. Розвіюсь трохи.
- Назавжди?
– Ні. Продам квартиру. Повернусь і куплю нову. Тим більше в мене є ще деякі збереження.
- Я підтримую твою ідею з поїздкою, але звільнення... Навіщо так радикально? Можна у відпустку піти.
- Не можу. Не хочу. Все, я пішла.
Валєра, як завжди, сидів у своєму кабінеті. То сумував, то перебирав папери. Раптом він згадав, що вчора дзвонив Олег Сергійович, директор фабрики, з попередженням про сьогоднішній візит. Він збирався вже вийти і сказати новину всім робітникам, але в двері постукали і він похолов, думаючи, що бос прибув.
- Увійдіть. - промовив з побоюванням Валєра.
- Доброго дня, Валерію Костянтиновичу. – це була Лєра.
- Валеріє... - зітхнув він, - так же може й серце зупинитися.
- Чому?
- Та не зважай. - тримаючись за серце, сказав Валєра, - що там у тебе?
- Заява про звільнення.
Він примружив очі, пильно дивлячись на дівчину.
- В чому справа?
– Зруйновані плани на життя.
- Це пов'язано з хлопцем?
- Так.
– Він у нас працює?
– Ні.
- Тоді я не розумію, - здивувався генеральний директор.
- Я не можу перебувати ні вдома, ні на роботі і навіть у місті. Досить розпитувати мене. Підпишіть і все.
- Ти кудись їдеш?
Лєра зітхнула.
- Так. За кордон.
- Ти там роботу знайшла? - не вгамовувався Валєра з питаннями.
– Ні. До родички погостювати.
- То може відпустку краще взяти?
– Ні. Це моє остаточне рішення.
Він помовчав, подумав і сказав:
- Валерія, сьогодні до нас приїжджає директор фабрики. Йому і даси свою заяву. І це моє остаточне рішення. – повторив він її слова.
Лєра вийшла з кабінету. Вона вже хотіла розповісти все Ілоні, як вийшов Валєра і оголосив:
- Слухаємо усі мене уважно! Скоро до нас нагляне директор фірми-Олег Сергійович- усі мають бути зайняті роботою. Жодних чай або кава. інакше звільню.
Лєра хмикнула і прошепотіла Ілоні:
- А мені сказав, щоб я особисто директору заяву дала і тут каже сам звільнить. Хм...
– Не хоче, тебе відпускати, цінує. Ось головному прожужить про тебе вуха і той не підпише заяву.
Через деякий час увійшов Олег Сергійович. Він привітався із колективом. Лєра підвела голову, Олег помітив її і посміхнувся, сам не чекаючи від себе, а потім зайшов до Валєри.
- А він симпатичний. - Ілона сказала на вухо Лері.
- У тебе чоловік є. - відповіла та, - дивись, як Алка заметушилась.
- Та вона вже подумки з ним спить, - захихикали дівчата.


- Валерію Костянтиновичу, привіт.
- Вітаю. - Валєра нервував.
- Як справи?
- У нас все добре.
– А у вас особисто?
Валєра зам'явся, але відповів:
- Теж добре.
- От і супер. Я зараз зайду до сусіднього кабінету, а ви направте до мене ту людину, яка несе відповідальність за звіти. Перевірятимемо.
З усмішкою він вийшов з кабінету і знову глянув на Лєру. Щось у ній було.
Після Олега вийшов і Валєра:
- Валеріє, зайди до кабінету Олега Сергійовича.
Лєра взяла із собою заяву та пішла. Алла звернулася до Ілони:
- Все, пиши пропало. Накосячила твоя подружка.
- Що ти верзеш. Закрий рот.
- Я зараз зайду до них, щоб переконатися. - єхидно сказала Алла.
Лєра з Валєрою зайшли до боса.
- Це Валерія, відповідальна за всі звіти, - представив її Валєра.
Олег чомусь був радий, що спілкуватиметься він саме з цією дівчиною.
- Добре. Сідай. Валерій, ви можете йти.
Валєра почервонівши, вийшов. У дверях зіткнувся з Аллою.
- Олег Сергійович, може кава? - солодко заспівала вона.
- Ви у буфеті працюєте? Каву розносите співробітникам? - запитав директор.
- Ні, але...- не встигла Алла домовити, як Олег її перебив.
- Тоді займіться своїми безпосередніми обов'язками.
Алла, розгубившись, вийшла.
- Валерія, у вас є людина, яка відповідає за каву?
- Так, Анфіса.
- Попросіть, хай принесе нам каву, - м'яко сказав він дівчині.
- Добре. - вона з'єдналася з Анфісою, - Принеси, будь ласка, 2 кави.
Алла сердилась, а Ілона посміхалася їй у вічі.
- Валерія, я хочу перевірити все за останній рік.
- Тоді я сходжу до архіву.
- Хіба хтось інший не може?
- Так зараз.
Лєра набрала Аллу:
- Алла, сходи в архів і принеси всі звіти за останній рік.
Але Алла не збиралася підкорятися Лєрі.
- Знайшла мені, дівчинку на побігеньках, - буркнула вона Анфісі.
- Але це швидше за все Олег Сергійович сказав, - відповіла вона.
- Ну, нехай і бачить, що Лєрка тут не авторитет.


- Можна до вас звертатися просто Лєра? - продовжував розмовляти Олег.
- Звичайно.
- Лєра,  ви, я так розумію головний бухгалтер?
– Ні. Просто бухгалтер.
Він здивувався.
- А хто ж тоді головний?
- У нас немає головного бухгалтера, але всім головним займаюся я. - вона посміхнулася.
Олег одразу набрав Валєру:
- Валерію Костянтиновичу, приготуйте наказ щодо переведення Лєру на посаду головного бухгалтера.
- Навіщо? Я не претендувала.
– Я претендую.
Лєра не зрозуміла.
Минуло вже пів години, а Алли з документами нема. Олег знову набрав Валєру:
- Покличте терміново якусь Аллу до мене. - він повернувся до Лєри, - ця Алла любить робити не свою роботу? Каву носить, а документи ні.
- Може, вона не зрозуміла, що це ви просили. - Лєра сама не знала, чому захистила Аллу.
В цей час Валєра не в собі з криком звертався до Алли:
- Не знаю, що ти накоїла, але швидко дуй до Олега Сергійовича!
Алла занервувала.
- Я ж казала тобі, - сказала Анфіса.
- Заткнися, - гаркнула та, - краще дуй до архіву за документами, поки мене не звільнили.
- Звали? - червона, як помідор, спитала Алла.
- Дівчино, я попереджаю один раз. Вам було сказано принести документи. Де вони? І чому ви не виконали доручення Валерії?
- Я… я… зараз, вибачте.
- У вас 5 хвилин або пишіть заяву про звільнення.
Через 7 хвилин Алла принесла всі папери та просилася не звільняти її. Олег лише сказав покинути кабінет.
До кінця робочого дня, навіть трохи затримавшись, Олег із Лєрою перевіряли звіти.
- Я вас затримав, вибачте.
- Нічого. Але, Олег Сергійович, я хочу, щоб ви підписали ось це. - Вона простягла йому листочок із заявою.
Олег швидко пробігся очима текстом і сказав:
- Чому? Вам тут не подобається працювати?
- Подобається. Але… обставини, про які я не хочу говорити.
- Ясно. Але, ви мене вибачте, робочий день закінчено. Завтра підпишу. - він не збирався цього робити, він хотів щось вигадати. - А ось підвезти вас до будинку можу.
- Дякую. Я на машині. До того ж, не додому, а до подруги їду.
- Добре. Тоді до завтра.
- До завтра.
Лєра сіла в машину та поїхала до Ілони.
Всю дорогу перед її очима було обличчя Олега Сергійовича. "Подумаєш, симпатичний, і що? Я все одно поїду."
Вона постукала до Ілони, та відкрила.
- Пустиш? Пожити?
- Звичайно, - подруга обняла Лєру, - я ж відразу пропонувала.