У моєму місті щодня відбуваються дива.Особливо коли вуличками, вимощеними кольоровою бруківкою, блукає руда відьма.

Сьогодні вона вкрила місто затишним пухнасто-повітряним туманом. Не таким, як у звичайних містах – вогким, сирим та похмурим. Будь-яке неприємне осіннє явище відьма перетворює на щось чарівне та довгоочікуване.

Крізь білясту пелену проглядали промінчики ніжно-прохолодного сонця. Крапельки води заіскрилися веселковими барвами, розфарбовуючи вулиці та провулки, набережні та численні мости. Річковий левіафан зненацька визирнув із глибини смарагдових вод. У величезних фіолетових очах істоти відбилося нескінченно-туманне небо. Левіафану захотілося повеселитись, і він почав стрибати над мостом, ловлячи веселки і розганяючи туман. Я визирнув з вікна і пригрозив йому пальцем. Річковий мешканець винувато похнюпився й опустив довгі, як у зайця, сріблясті вуха. Потім сховався у річці. Я вибачусь пізніше і принесу левіафану його улюблені макаруни. А він нехай подумає про свою поведінку.

Домовик підозріло примружився, дивлячись, як клаптики туману заповзають крізь відчинене вікно. Не любить він це явище. Якось заблукав у тумані, відвідуючи родичів. Я погладив пухнасте волосся істоти і зачинив вікно. Але туманні хмарки ще деякий час літали під стелею, приймаючи обриси незнаних звірів.

- Підеш зі мною, Кульбабчику? - запитав я у домовика. Той похитав головою. – Я можу віднести тебе до родичів. А на шляху додому заберу.

На кругленькому обличчі істоти з'явилася широка посмішка. Він шалено любить подорожувати в моєму рюкзаку, що пахнув випічкою та шоколадом. Зі мною малюк не боїться найгустішого туману.

Я накинув пальто тепло-коричневого кольору, шию обмотав жовто-блакитним шарфом. У рюкзак посадив Кульбабчика, віддавши йому останнє печиво. Повісив сумку на плечі і під хрускіт печива вирушив на прогулянку.

Щоб купити макаруни, слід вийти з провулку Дощів, де розташована моя квартира. Потім пройтися широкою Річковою вулицею, вимощеною плиткою у формі зірок. Потім повернути ліворуч, на примарно-нереальний міст Синіх Птахів. Створюючи його, я не думав, що це місце так сподобається птахам щастя. Довелося добудувати вежі з конічними дахами та стрілчастими арками замість вікон, які служили істотам гніздами.

Нині кілька переливчасто-синіх птахів сиділи на перилах мосту і тихо співали дивовижні мелодії. Кульбабчик зачаровано спостерігав за пернатими красунями, бо рідко кому вдавалося побачити Синю Птаху.

Міст був безлюдним, але це ненадовго. Незабаром дітлахи, повернувшись зі школи, будуть тут розважатися. Кожна дитина мріє побачити птаху щастя, бо це дуже гарна прикмета.

Опинившись на протилежному березі річки, я відніс домового на вулицю Парасольок, де жили його численні родичі – дядьки, тітки, сестри та брати, котрі доглядали за вулицею. Потім вирушив у самий кінець, крокуючи під численними різнокольоровими парасольками, що дарували прохолоду й затінок у спекотну погоду. Справа на дерев'яному будиночку висіла табличка з хитромудрими літерами: «Ласкаво просимо на вулицю Солодощів».

Це місце вподобали діти різного віку та дорослі, котрі любили ласощі. Вони розглядали вітрини кондитерських, насолоджувалися ароматами, що долинали з шоколадних веж та майстерень цукерок. А ще тут літали кавові дракони. Ці милі маленькі істоти обожнюють солодощі не менше, ніж діти, тому часто випрошують у людей смаколики. І як тут відмовити, коли дракончик дивиться величезними мигдалеподібними очима і кумедно пирхає? Отримавши цукерку чи шоколадку, істота може деякий час поспати на плечі перехожого. Потім відлітає до кав'ярні й рушає у свій світ.

Мене дракончики не помічали, оскільки смакоти я ще не купив.

Зайшовши до найближчої майстерні кави, я взяв величезну порцію шоколадно-імбирного американо. Не встиг опинитися на вулиці, як із пластянки вилетів темно-коричневий дракончик із золотою гривою на голові та шиї. Сівши мені на плече, істота почала ворушити лапками, виконуючи невідомий танець. Почувши запах малинових тістечок, вона зникла в найближчій кондитерській. Я пройшов ще далі і знайшов майстерню під назвою «Макаруни на будь-який смак». Наповнивши рюкзак солодощами, вирушив назад, роздавши дюжину випічки кавовим драконам, що пролітали повз.

Коли я забирав Кульбабчика, сонце повільно хилилося за горизонт, забарвлюючи туман у бронзово-золотисті кольори. Домовику довелося йти пішки, але він міцно тримав мене за руку.

Біля річки я покликав левіафана. Той з'явився миттєво, почувши запах солодощів. Ми з Кульбабачиком по черзі годували сріблясто-зеленого господаря річки в осінніх сутінках. Щоправда, частину макарунів домовик з'їв сам, вважаючи, що солодощів левіафану і так достатньо, бо його підгодовують ті мешканці, котрі можуть бачити дивовижних істот.

Повернувшись додому, я знайшов у рюкзаку кавового дракона. Той мирно спав. Кульбабчик запропонував витрусити непроханого гостя на вулицю, але я обережно поклав істоту на теплий коцик біля каміна. Погладивши гриву, що безладно стирчала навсібіч, вирушив пити вечірній чай з домовиком.