Коли стає зовсім тепло, а зимові вітри летять на північ, у Безіменному місті святкують день Небесних ліхтариків. По-іншому його ще називають Святом променів надії. Бо світло є навіть у непроглядній пітьмі. Потрібно лише знайти його у своїй душі.

Тіліана теж вирішила приєднатися до святкування. Правда, в образі людини. Вона ходила і купувала ліхтарі, бажаючи запалити їх якомога більше. Принцеса любить це свято, що символізує тепло і свободу.

Я зайшов до Ер'ї й розповів про свято. Вона здивувалася. До речі, дівчина влаштувалася працювати у Майстерню трюфелів. Поки лише готує начинки. Але Бонье мріє навчити помічницю готувати повноцінні солодощі й майстерно їх прикрашати.

- Це досить цікаво, - сказала Ер'я, посміхнувшись, - і прекрасно. Все небо у вогнях. З радістю приєднаюся.

- Тоді чекаю на Площі Сузір'їв. Попрошу Саворе, щоб за тобою зайшов.

- Я краще сама, - зніяковіла Ер'я. Від Бонье я чув, що вона уникає Майстра Шоколаду. Певно, не знає, як реагувати на його ексцентричну поведінку.

- Ер'є, Саворе нічого тобі не зробить, - заспокоїв я її, - ти йому подобаєшся, а він не приховує почуття. Хочеш, я з ним поговорю, щоб поводився стриманіше.

- А чому ви не заберете мене? - запитала дівчина.

- Потрібно багато чого встигнути, - відповів я. І це було правдою. Хранитель має стежити за проведенням свята.

Опісля я зайшов до інших новеньких. Марк, як зазвичай, щось пробурчав, зарився у плед і відмовився. Але, почувши, що на святі буде печиво, сказав, що подумає. Потім я вирушив до Амая.

- Міракле, ти за шоколадом? - Саворе сьогодні був у білій сорочці і синіх джинсах. На сорочці виблискувала маленька троянда з золотими пелюстками і чорною серцевиною. - Можу порадити витончений тонкий шоколад з іменним написом. Або зефір із шоколадною начинкою, политий шоколадом. Або...

Він може перераховувати солодощі весь день.

- Саворе, я не за солодощами, - довелося зупинити монолог Майстра Шоколаду, - ти міг би поводитися більш стримано у присутності Ер'ї?

- Чому? - округлив очі Амай. - Це неправильно?

- Ер'я новенька, і для неї така поведінка здається дивною, - пояснив я, - просто будь стриманішим.

- Це печально, - посмутнів Амай, - я сподівався їй сподобатися.

- Не впадай у відчай, Саворе, - сказав я, - зайдеш увечері за Ер'єю. Забереш її на свято.

Попрощавшись із Амаєм, я пішов у магазин. Мені теж треба запастися ліхтариками. А на вулицях починали з'являтися маленькі магазинчики з печивом і булочками шу. Не втримавшись, я купив кілька повітряних тістечок і з'їв по дорозі. Згадав про Кульбабчика і прихопив домовику ласощів.

Коли на місто опустилися фіолетово-лілові сутінки, містяни вийшли на вулиці. Я піймав таксі й поїхав на Площу Сузір'їв. Дивовижні кольори неба дарували відчуття легкості й свободи. Повільно і неохоче запалювалися ліхтарі - ледь помітні вогники в оксамитовій, м'якій напівтемряві. І всюди чувся сміх. Я люблю слухати, як сміються люди. Для мене це найприємніший звук.

Незабаром я залишив транспорт і пішов пішки. До площі було недалеко. Незабаром мене наздогнала Тіліана. Її темне волосся було заплетене у високий хвіст. На правій щоці хтось намалював квітку сакури. На сукню м'ятного кольору накинута біла легка куртка. Зап'ястя прикрашені браслетами з квітів.

- Знайшла тебе, - посміхнулася принцеса, - як же тут чарівно, Муні. У місті такі добрі й щирі люди. І чудові солодощі... Давай після святкування сходимо куди-небудь. Сьогодні багато кафе працюють після півночі.

- Я тільки за. Якщо ти не проти, я запрошу друзів.

- Хоча не всі зрозуміють, хто я, - зауважила Тіліана, - це буде навіть цікаво.

На площі вже зібралися мої друзі. Мелоді грала незвичну повітряну мелодію. Кріс і Даймонд стояли під ліхтарем, причому Творець читав книгу. Шайна і Любава фотографували пейзаж. Упевнений, Художниця пізніше напише прекрасну картину. Марк насолоджувався булочками шу і печивом. Ліліан розмовляв із сім'єю. Ер'я в сукні бузкового кольору з захопленням розглядала присутніх людей. Її супроводжував незвично стриманий Саворе. Я бачив, як він захоплено дивився на супутницю.

- Муні, - я почув мелодійний голос Маріль. Чарівниця в бірюзовій сукні йшла разом з невисокою рудоволосою жінкою. - Рада вас бачити. Дозвольте представити тітку Розанну. Тітонько, це Муні Міракл, мій близький друг.

Жінка посміхнулася, злегка примруживши очі. Я поцілував її руку.

- Муні, це ви вкрали серце моєї племінниці? - поцікавилася Розанна, бентежачи нас із Маріль. - Рада нарешті зустріти вас, Хранителю.

Я округлив очі, оскільки не говорив жінці про це. Маріль теж була здивована.

- Хлопче, вашу любов до міста і до кожного мешканця важко не помітити, - продовжила Розанна, - навколо вас витає аура радості й магії. Ви наче добрий чарівник, який ощасливить будь-якого, хто залишиться тут.

- Радий це чути, - я був задоволений, - приємно, що в Безіменному місті живуть такі уважні люди.

Розанна попрощалася й пішла до чоловіка. Ми з Маріль подивилися одне на одного і з розумінням посміхнулися.

І ось настала північ. Перші небесні ліхтарики повільно підіймалися в небо. Їх м'яке світло таємниче мерехтіло, виділяючись в чорноті ночі. Ми разом з Маріль і Тіліана запалили свої ліхтарики, і вони приєдналися до інших вогників.

Ніч спалахнула різнобарвним калейдоскопом ліхтарів, що сяяли у синяві небес. Вони неспішно пливли вгору, похитуючись від легких подихів східного вітру. Пахло свіжістю, зеленню, випічкою і кавою. Весняне свято тільки починалося. І щоночі хтось запалюватиме вогник надії. Раптом ці ліхтарики прилетять в інші світи, висвітлять непроглядну темряву й запалять надію в серцях людей?

Коли ліхтарики закінчилися, я відшукав друзів, як і обіцяв принцесі. Ми дружною компанією, тягнучи із собою Марка, який хотів додому, вирушили до "Міжсвіття". Я тримав Маріль за руку. Упевнений, у нас ще буде час усамітнитися на даху багатоповерхівки, спостерігати за небесними ліхтариками і загадувати сотні бажань.