Крістофер прокинувся, обіймаючи книги, під книгами та на книгах. Схопив першу-ліпшу, розгорнув... і зачитався на довгий час. Відірвавшись на мить, глянув на годинник. Схопився за голову. Юнак запізнювався на зустріч письменників.

"Там же Муні буде. Я обіцяв, що прочитаю нову коротеньку історію", - Кріс гасав квартирою, шукаючи пристойний одяг під стосами книг. Снідаючи, примудрявся одночасно читати. Той факт, що він з'їв лише жменю цукерок, залишився непоміченим.

Вибігаючи з квартири, Кріс захопив із собою сумку, в якій знаходилися ручки і блокноти. Натхнення може спіткати письменника всюди. Тому варто бути готовим і творити в будь-яку мить.

Муні називав Крістофера (та й будь-якого письменника) Творцем Світів. Дивак Міракл вважав, кожен письменник створює унікальні світи, і якщо повірить у себе – зможе жити в одному зі своїх світів. Крістофер у це не вірив, хоча Муні на його скептицизм не звертав уваги.

– Просто продовжуй творити, – посміхався Міракл під час їхньої зустрічі у кав'ярні "Фруктовий калейдоскоп", – мені подобаються твої історії.

А Крісу подобалося Безіменне місто. Молодий Творець закохався у напівтемні провулки з химерними самотніми ліхтарями, де з балконів звисали гілки винограду і плюща. Торкатися прохолодного листя було блаженством. Він любив місцеві кафе, адже кожен будинок відрізнявся від іншого. Письменнику подобалося блукати вулицею Фонтанів і задивлятися на веселки у сонячні дні. Кріс закохався в Площу Сузір'їв. Вночі плитка, якою була вимощена площа, чорніла. На ній спалахували візерунки сузір'їв. Юнак уявляв, що знаходиться між небесами двох світів, і від цього перехоплювало подих. Він навчився відчувати щастя, пропускати це почуття крізь себе і дарувати іншим.

Але найбільше Творець любив вулицю Книг – пряму й аристократичну. Там вишикувалися книжкові магазини, музеї, бібліотеки, читальні зали. У книжкових кав'ярнях часто влаштовували аукціони з продажу рідкісних книг з інших світів. У маленьких канцелярських магазинчиках письменник міг знайти інструменти для створення світу – блокноти, зошити, щоденники, ручки різних кольорів, олівці, закладки для книг. Видавництва охоче підтримували талановитих людей, допомагаючи видавати книжки. Крістофер оселився на цій вулиці. Він міг годинами, а то й днями сидіти у бібліотеках, вивчати книжки на вітринах магазинів і купувати десятки фоліантів одразу. Його квартира була завалена книгами, і Кріс збирався придбати особняк, щоб перетворити його на власну бібліотеку.

Побачивши трамвай у вигляді будиночка з декоративним дахом бірюзового кольору, котрий зупинився неподалік, Кріс заскочив усередину. На щастя, транспорт їхав у потрібному напрямку до творчого кафе "Пергамент і перо". Вперше Творця привів туди Муні. Причому силоміць привів, бо молодого письменника важко було витягти з-під гори книжок. Але, побачивши оздоблення кафе, стилізоване під бібліотеку, Кріс перестав чинити опір. Там він познайомився з однодумцями. А пізніше не міг уявити життя без щотижневих посиденьок, котрі закінчувалися обговоренням тієї чи іншої книги.

Крістофер усміхнувся. Дістав із сумки блокнот і ручку. Прибрав пасма темного волосся з чола і почав творити. Письменник ніколи не знав, якою буде історія і чим закінчиться, але завжди приділяв час для маленького нарису. Занурення в вигаданий світ розбурхувало уяву, дарувало незабутні емоції і назавжди западало в серце барвистою мозаїкою чогось захопливого і багатогранного.

Хоча поїздка не зайняла багато часу, юнак майже дописав історію про Край Західних веж. Чомусь ця країна не виходила з голови. Творець часто повертався до неї. Особливо коли був у гостях в Муні й спостерігав за чарівними заходами сонця з висоти тринадцятого поверху.

Вчасно глянувши у вікно трамвая, хлопець вийшов на найближчій зупинці. Кав'ярня розташовувалася на вулиці Мистецтв за вежами Натхнення. Невідомі майстри викували з металу пера заввишки з людський зріст і поставили уздовж алеї, що вела до закладу. А на брукованій стежці письменники залишали надихаючі позитивні фрази. "Лети до мрії", - зауважив напис Кріс. - "Неодмінно", - подумав він, - "для цього ми й живемо".

Після морозного осіннього повітря було приємно опинитись у теплій кав'ярні. Приміщення виконане в бронзовому та білому кольорах, під стінами гордо височіють стелажі з книгами. На стелі намальовані сторінки книжок. А біля деяких письменників ширяли легкокрилі музи.

Муні сидів біля великого вікна. Підперши рукою підборіддя, спостерігав за відвідувачами. На плечі Міракла спав кавовий дракон. Світле кучеряве волосся цього дивака, як завжди, було безладно сплутане. Наче він щойно прокинувся.

Кріс зняв куртку, повісив на дерев'яний вішак і сів навпроти друга. Міракл усміхнувся – загадково та радісно. Як він умів. У сріблястих очах - розум і мудрість століть. Наче він жив задовго до появи Безіменного міста.

- Ти спізнився, Крістофере, зустріч розпочалася, - мовив Муні, проте слова не звучали докірливо, - дай вгадаю: книги накинулися на тебе, і довелося прочитати хоча б одну, щоб вибратися з полону?

- Саме так, - кивнув Творець, - ти не уявляєш, як важко іноді втекти від книжок. Але я й не намагаюся.

Підійшла офіціантка. Юнак одразу зробив замовлення. Тільки зараз усвідомив, наскільки зголоднів.

- Як твої світи? - запитав Муні. – У твоєму блозі я бачив запис, що у Королівстві Кришталевих Сонць з'явився новий персонаж. Хочу дізнатися про нього більше.

- Сьогодні дізнаєшся, - відповів Кріс, - це і є та сама нова історія... а, ні, вже не нова. Поки я діставався сюди, написав твір про Край Західних веж.

– Вітаю, – щиро зрадів Міракл, піднімаючи чашку з кавою. Творець вдячно кивнув, налітаючи на їжу. Замість кави віддавав перевагу зеленому чаю і був постійним відвідувачем у Чайного Майстра Тяня Рю.

- Як справи після Гелловіна? – поцікавився Творець.

- Готуюся прощатися з Осінню, - у голосі Хранителя чулися сумні нотки.

- Я про панну Вормвуд, - усміхнувся Кріс, дивуючись наївності друга. Він давно знав, що Кавова Чарівниця подобається Муні. Зрозумів, коли побачив, як Муні дивиться на Маріль – зачаровано і з невисловленою ніжністю.

- Ми танцювали на Мосту Вітрів, - зніяковів Міракл, - потім я провів панну додому і повернувся до себе.

- Чарівно, - схвалив Кріс, - хоча варто зізнатися їй у симпатії.

- Гадаю, поспішати ще рано, - сказав Міракл.

- Звісно. У такому разі, ти скажеш їй про почуття приблизно через століття, - зауважив письменник, - добре, хоч насмілився запросити панну Вормвуд на Гелловін.

– Це вона мене запросила.

Молодий Творець лиш похвалив Чарівницю за рішучість.

Вони разом слухали виступи письменників. Кріс мрійливо посміхався, уявляючи кожну деталь історій. Особливо перейнявся симпатією до магічних віршів Ліліана –замріяного юнака з синьо-білим волоссям. Потім виступав він, розповідаючи про Королівство Кришталевих Сонць. Помітив Ліліана, сині очі якого горіли від захоплення. Хлопець щось писав у блокноті. Крістофер ледь не забув, що він робить на сцені. А після виступу спитав у Муні про Ліліана.

- Він - творець магічної поезії, - відповів Хранитель, - ловить рими на льоту. Його батько – власник незвичайного кафе "Перехрестя", куди часто навідуються музи. Юнак приємний у спілкуванні, веселий, має невгасиму іскру натхнення і бажання досліджувати місто. Вас познайомити?

- Я сам з ним познайомлюся, - сказав Кріс, хоча йти на контакт із поетом не поспішав. Надто розхвилювався.

Творець думав про Ліліана весь шлях додому. Майже весь. Бо побачивши на вітрині книгарні новинки, не втримався і купив десяток книжок. Похитуючись, юнак дістався до квартири і чотири години захоплено читав. Крістофер чудово знав, що після читання книг Світ Снів розкриє ще більше таємниць. А ще він вірив, що синьоокий поет з'явиться у снах. Адже уява письменника творить неможливе та втілює мрії у реальність.