Ер'я прокинулась у світлій квартирі. Розглядаючи затишне приміщення з яскравими меблями й милими дрібничками, дівчина згадувала все, що вчора відбулося. Вона потрапила до Безіменного міста. Чоловік на ім'я Муні Міракл зголосився приглядати за нею й привів дівчину до нової квартири. І те, що відбулося, не наснилося. Це була реальність.
"Неймовірно", - подумала Ер'я, одягаючись. Вона зауважила, що сірий одяг недоречний у цьому яскравому місті. І сьогодні Муні відведе її на вулицю Мрії. Навіть назви вулиць тут були надихаючими і прекрасними.
Опікун з'явився о дев'ятій. Все такий же усміхнений і неквапливий.
- Доброго ранку, Ер'є, - привітався він, - готова до пригод? Таксі вже чекає. Ми швидко купимо тобі все, що потрібно, а потім підемо на прогулянку! Мабуть, почнемо з Площі Сузір'їв. Зайдемо на вулицю Насолод до Бонье, а потім...
У Муні було безліч планів на один день. Ер'я сумнівалася, що вони встигнуть обійти стільки місць.
Цього разу таксі їхало на схід. Дівчина весь час дивилась у вікно. Вони їхали затишними вулицями повз різнокольорові будинки. На деяких художники малювали дивовижних істот і приголомшливі пейзажі. Ліхтарі химерних форм схиляли масивні плафони до дороги. Стіни обплетені лозами винограду і плюща, на яких розпускалося листя. Парканів тут майже не було, тільки живоплоти. Безліч статуй, зроблених з дивного блакитного каменю. Дзюркотливі фонтани різних форм. Над будинками розвішані різнокольорові прапорці. Похмура погода нітрохи не псувала магічну красу міста.
- Я вже не шкодую, що потрапила сюди, - вражено промовила Ер'я, - така подорож варто того, щоб померти.
- Не варта, - сказав Муні, - ніщо не варте людського життя. Це великий дар, який легко втратити. Цінуй своє життя, Ер'є.
- Іноді обставини складаються так, що краще померти, - заперечила дівчина, мимоволі згадуючи останні місяці життя в іншому світі. Не маючи нічого, вона зовсім втратила надію, хоча спочатку не здавалася і намагалася хоча б знайти роботу. Краще не згадувати... - повірте, я знаю, про що говорю.
- Я теж, - чоловік ласкаво посміхнувся, хоча сріблясті очі були сумними, - померти завжди гірше. Тим більше, в такому квітучому віці. Не квап наближення смерті. Коли настане час, вона сама тебе знайде. О, ми приїхали.
"Схоже, і в Муні були труднощі", - подумала Ер'я, - "скільки ж йому років? Інколи він говорить так, наче прожив століття, а інколи..."
- Дивись, які милі плюшеві іграшки, - Міракл заворожено дивився на вітрину з ведмедиками, слонами та котами, - хочу собі плюшеве кошеня! Ер'є, почекай тут.
Дівчина слухняно стояла навпроти магазину, розглядаючи вулицю, яка нагадувала торговий центр. На початку висіла дерев'яна табличка: "Ласкаво просимо на вулицю Мрії. Тут ви знайдете такі магазини..." Далі йшов довгий перелік торгових точок. Поки Ер'я вивчала табличку, з магазину іграшок вийшов задоволений Муні. В руках він тримав пухнасте руде кошеня.
- Тепер можна йти до магазину одягу майстрині Валері, - заявив чоловік, - вона найкраща серед дизайнерів. Шиє і продає прекрасні вироби.
Майстерня Валері займала два поверхи майже в центрі вулиці. Замість стін - великі панорамні вікна, крізь які було видно ряди одягу.
- Привіт, Валері, - звернувся Муні до жінки з коротким волоссям лимонно-жовтого кольору. Вона була закутана у фіолетовий плед і читала книгу, сидячи на килимку. Валері подивилася на відвідувачів й посміхнулася. На шиї у неї виднілася татуювання у вигляді семи зірок чорного кольору. Ер'ю жінка вразила ще більше, ніж любитель шоколаду Саворе екстравагантною зовнішністю і ореолом позитиву, що вона випромінювала.
- Ого, новенька, - дизайнерка схопилася з місця. Плед виявився сукнею дивного крою з нерівними краями. Валері пильно розглядала Ер'ю. - Сірий колір? Як нудно. Тим більше, він тобі зовсім не личить, люба. Дай-но подумати... Волосся у тебе благородного чорного кольору, очі темні. Правда, колір шкіри блідуватий. Хоча це можна виправити. І я знаю, що тобі підійде. Муні, зачакай нас декілька хвилин.
Ер'я не встигла нічого сказати. Валері потягнула розгублену дівчину за собою, не перестаючи перераховувати весь підходящий одяг.
Спочатку дизайнерка підібрала Ерьє повсякденний одяг. Як виявилося, речей темних кольорів у неї майже не було. А якщо й були, то доповнювалися яскравими дрібничками.
- А зараз викинь старі речі й надягни щось нове, - порадила жінка.
- Але... - розгубилась Ер'я. Валері безцеремонно заштовхала її до кабінки і пригрозила, що не випустить, якщо дівчина не переодягнеться.
Ер'я, яка не звикла до яскравого одягу, вибрала консервативну сукню темно-коричневого кольору з білим комірцем і масивними гудзиками на манжетах рукавів. Чомусь воно їй відразу сподобалося. На додачу Валері пристебнула на сукню круглу брошку бурштинового кольору.
- Чудово! - оцінила жінка. - Можна повертатися до Муні.
Міракл похвалив вибір Ер'ї. Валері пообіцяла, що весь одяг відправить на адресу дівчини. Нуар спочатку зніяковіло відмовлятися, але її ніби не чули.
Далі Муні повів Ер'ю на Площу Сузір'їв, скорочуючи шлях через затишні провулки, де на стінах висіли горщики з квітами. Вони пройшли по Кавовій вулиці, де кожна дрібниця нагадувала про каву. Навіть плитка зроблена у вигляді кавових зерен. Світло-коричневі двоповерхові будинки з балконами здавалися намальованими. Між ними тулилися кафе. Звідти пахло випічкою і меленими зернами.
Вулиця закінчувалася великою аркою, за якою починалася площа. Ер'я порахувала, що до цього місце ведуть сім вулиць і кожна починається аркою. У центрі площі височіло квітуче дерево з ніжно-малиновими пелюстками. Плитка була пофарбована в блакитний колір неба.
- Вночі тут ще красивіше, - порушив тишу м'який голос Муні, - плитка темніє і на ній запалюються сузір'я. Під час зміни пір року змінюється і дерево. Зараз це квітуча вишня. Влітку на її місці виросте липа, восени - клен, а взимку - біла ялина.
- Як таке можливо? - не повірила Ер'я.
- Це - магія міста, - чоловік посміхався так, ніби він це придумав, - тут так багато чудес і загадок. Кажуть, що з чашки кави може вистрибнути кавовий дракон, а коти живуть на окремій вулиці. У Парку Стихій бродять елементалі, а статуї на вулиці Сплячих Левів оживають.
- І ви у все це вірите? - скептично запитала Ерья.
- Чому б і так? - знизав плечима Міракл. - У твоєму світі, наскільки я пам'ятаю, вірять у чудовиськ. Краще вір у добрих істот.
"Напевно, в Безіменному місті багато легенд", - подумала дівчина, - "це цікаво. Коли будемо відпочивати - запитаю про них у Муні".
- А чому місто Безіменне?
- Хранитель не придумав імені, - зі сміхом відповів Міракл, - йому здавалося, що ні одна назва не підходить цьому дивовижному місцю. Він навіть жителів питав. А ті відповіли - хай буде Безіменне. Тому що такої назви точно ніде немає.
- Тобто, Хранитель спілкується з людьми? - здивувалася Ер'я.
- Звичайно.
- А я зможу з ним зустрітися?
- Якщо будеш слідувати правилам міста - Хранитель неодмінно тебе навідає.
- А як він виглядає? Як я його впізнаю?
Муні загадково посміхнувся:
- Коли настане час - дізнаєшся, Ер'є. О, ми вже на вулиці Солодощів? Треба ж, як швидко дісталися.
Ер'я гадала, що її вже нічим не здивувати. Але вона помилялася.
Вулиця сама нагадувала цукерку чи торт. Кожен будинок іншого кольору з безліччю деталей, таких як вишеньки, печиво, мармелад, макаруни, крем... Кондитерські вироби ніби збільшились у розмірах і перетворилися в будівлі. Дівчині здавалося, що будь-яку споруду можна з'їсти.
Вулиця Солодощів була найяскравішою з усього того, що вона встигла побачити.
- Яка неймовірна краса! - вирвалося в Ер'ї. - Муні, як вони... як люди зробили? Це... я немов у казці опинилась!
- Так, я теж люблю цю вулицю, - сказав Міракл, - йдемо далі, я покажу Майстерню трюфелів. А потім зможемо посидіти у кав'ярні.
Вони пройшли повз будівлі у вигляді морозива і торта, пряниковий будиночок і кавову чашку, з якої стирчав хвіст дракона. Муні зупинився перед вежею, яка здавалася зробленою з чорного шоколаду. Вгору до даху тяглися золотаві візерунки у вигляді завитків. Круглі віконця чергувалися з вітражами.
- Це Майстерня шоколаду, - сказав чоловік, - і тут буквально живе Саворе. Шоколадні вироби - це його життя. Пізніше ми зайдемо до нього і ти зрозумієш, що я маю на увазі. А зараз - до Майстерні трюфелів Бонье. Не бійся, він не стане поводитись, як його кузен.
Лишивши позаду ще кілька яскравих будівель, вони опинилися перед триповерховим будинком. Світлі стіни були прикрашені ліпниною у вигляді шоколаду, що танув. На другому поверсі замість стін - великі панорамні вікна з шоколадними малюнками. Дах білого кольору зі жменями глиняних трюфелів. Назву майстерні було виведено незвичайними літерами над різьбленими дверима. Повітря всередині було просякнуте ароматом шоколаду, кориці й лимона. На високих круглих столиках розкладені трюфелі. Переважно круглі, вони всі були різні: прикрашені іншими видами шоколаду, який наносився тонкими візерунками; з різною начинкою або фруктами з шоколадом.
До Муні й Ер'ї вийшов рудоволосий юнак у білій сорочці, чорних штанах і коричневому фартусі. На ньому білими літерами було вишито "Майстерня трюфелів. Бонье Амай".
- Доброго дня, містере Міракл, - посміхнувся хлопець, - ви прийшли за трюфелями?
- І за ними теж, - відповів опікун Ер'ї, - але спочатку хочу представити Ер'ю Нуар, яку раджу тобі в якості помічниці, незважаючи на те, що вона новенька.
- Радий знайомству, - Бонье галантно поцілував руку Ер'ї. Дівчина зніяковіла. Для неї така галантність була дивною. Дівчина навіть не знала, як реагувати на такі жести. - Якщо містер Міракл радить, я з радістю прийму тебе. Мені дійсно потрібна помічниця.
- А ще Ер'я сподобалася Саворе, - додав Муні, притискаючи пухнасте кошеня до грудей.
- Ні, все не зовсім так, - спробувала заперечити дівчина.
- Чому ви так вважаєте, містере Міракл? - здивувався Бонье. - Кузен обожнює тільки шоколад.
- Хм, чому? - награно замислився Муні.
У цей момент Ер'ю зі спини обійняв Саворе, який непомітно прослизнув до майстерні. Дівчина злякано відскочила від нього і сховалася за спиною Муні.
- Богине Трюфелів, я щасливий, що ми зустрілися, - Амай зняв циліндр і вклонився, - Муні, не ховай таку красу. Ах, цей благородний чорний колір шоколаду. Він так тобі личить, Ер'є.
- Кузене? - округлив очі Бонье. Схоже, він не вірив в те, що відбувається.
- Вибираєте трюфелі? - запитав Саворе, намагаючись обійняти Ер'ю іще раз. - Давайте допоможу.
- Взагалі-то, Ер'я буде працювати разом з Бонье... - почав Муні.
- Я знав! - вигукнув Саворе. - Знав, що це доля. Бонье, кузене, ти повинен взяти Богиню Трюфелів. Заперечення не приймаються.
- Так я й не заперечував, - розгублено вимовив Бонье, - я всього лиш...
- Дуже добре! Ходімо відсвяткуємо цю подію у кав'ярні! - зрадів Саворе. - Ні, спочатку я куплю трюфелів і пригощу мою Богиню.
Поки Амай стрибав навколо столиків із солодощами, Ер'я поторсала Муні за рукав плаща.
- Скажіть, поведінка містера Амая - це надовго? - стурбовано запитала дівчина.
- О, - Муні багатозначно посміхався, - звикай, Ер'є. Це назавжди. Саворе, схоже, закохався в тебе.