Атмосфера музичної кав'ярні "Акорд" нагадувала яскраві сполохи феєрверків. Дражнила невпинну уяву Мелоді. Десь у кутку, схований у напівтемряві, хтось грав на гітарі. Чуттєво та емоційно. Дівчина посміхнулася. Варто було зайти сюди раніше бо все у приміщенні надихало на створення нової мелодії.

Скрипалька любила естетичні місця. У дивовижному Безіменному місті знайти їх легко. І дівчині це подобалось. Вона сприймала все крізь призму звуків та вловлювала чудову мелодію міста, додаючи свої нотки. Шелест листя, дзвінкий сміх дітей, голоси людей, дзвін дзвіночків, тихий шум авто, стукіт каблуків, плескіт річки, спів птахів - все це створювало неповторну пісню. Мелоді слухала її, затамувавши подих.

Скрипалька часто влаштовувала концерти на вулицях. Її - високу, темноволосу, у довгих сукнях темних кольорів - помічали всі. Схиливши голову до грифа скрипки, Мелоді ніжно водила смичком по струнах. Неповторні пісні юної скрипальки стали частиною міста, як Площа Сузір'їв чи парк Стихій. Сам Муні казав, що без звучання скрипки на вулицях незвично тихо.

Крісла в "Акорді" зручні (як і в інших кав'ярнях, що їх відвідала дівчина), з підлокітниками та м'якими спинками. Улюбленим місцем Мелоді був столик біля вікна. Можна спостерігати за людьми та кожному вигадувати асоціацію-мелодію. Звучання кожної людини єдине та неповторне. Переглянувши меню, дівчина замовила цукерки з ягідною начинкою і полуничний чай. Розслабившись у теплому приміщенні, де пахло випічкою, вона замислено водила олівцем по серветці. Сірі лінії хаотично перепліталися одна з одною, перетворюючись на візерунки, а потім - на ноти. Таке з Мелоді відбувалося неодноразово - уривки музичних композицій з'являлися спонтанно. Тому дівчина завжди носила з собою блокнот та олівець. Уміння розвивалося поступово, та й скрипалька не поспішала, намагаючись відточити майстерність. Фрості, подруга з Музичної академії, захоплювалася тонким слухом Мелоді та її вмінням творити музику на ходу. Після навчання молода скрипалька сиділа у затишних куточках та слухала. Чим не дивне хобі? Але, слухаючи звуки міста, дівчина раділа. Адже тиша означала, що людей нема. А найстрашніше для міста – коли у ньому ніхто не живе.

Офіціант приніс смаколики, відволікаючи Мелоді від роздумів. Невидимий гітарист досі грав. Скрипалька подумала, що з ним слід познайомитись.

Подивившись на серветку під рукою, вона посміхнулася. Ноти стрибали між хитромудрих візерунків. У голові зазвучала мелодія тепла та весни, в яку гармонійно вписувалися гітарні акорди. "З нетерпінням чекаю нашого спільного концерту", - написала скрипалька на іншій серветці та додала адресу на профіль у соціальних мережах. Насолодившись смаком цукерок, вона сховала ноти до рюкзака. Потім підійшла до дівчини за барною стійкою, на якій стояли кілька горщиків з кактусами.

- Чи можете ви передати це вашому гітаристу? - тихо спитала Мелоді, простягаючи серветку. Дівчина посміхнулася.

- Звісно, ​​- кивнула вона.

- Дякую, - зраділа скрипалька. Розплатившись, вона вийшла з кав'ярні. Треба йти на Площу Сузір'їв. Вечорами там чарівно. Можна грати на скрипці. Потім піти до Муні. Ця дивна, але цікава людина завжди рада бачити друзів.

Чи відбудеться зустріч з гітаристом – Мелоді не знала. Але її серце тремтіло у передчутті дива.