ІРИНА ВЕЛИКА | БІЛЯ ТЕМНОГО ОЗЕРА
Льошик і Вірочка сиділи поруч на високому і крутому березі над Чорним озером. Густий білий туман клубився над тихою водою і поволі підіймався вгору, танучи у сутінках. З-за лісу, що темнів на протилежному боці, почав сходити повний місяць. Суха земля, зігріта за день пекучим липневим сонцем, поволі віддавала тепло. Був чудовий вечір і Вірочці зовсім не хотілося йти додому.
- А пам'ятаєш, що бабуся розповідала про це озеро? - спитала вона у Льошика.
- Ну, звісно. - відповів їй хлопчик, - Якщо хтось побачить відображення повного Місяця у Темному озері, то зможе у чорній воді побачити свої думки.
А давай спробуємо. - змовницьки запропонувала дівчинка.
- Не вийде. - Льошик серйозно подивився на подружку. - Вже час вертатися додому.
- А тоді я сама сюди повернуся, коли бабуся засне. - вперто сказала Віра.
Льошику зовсім не сподобався такий план. Він зітхнув і промовив:
- Ну, добре. Посидимо ще трішки.
Дівчинка дивилася у чисте темно-синє вечірнє небо і Льошик не міг бачити її задоволеного усміхненого обличчя.
- А про що ми будемо думати? - запитала Віра після недовгого мовчання.
- Ми? - Льошик повернувся до дівчинки. - Це ж твоя ідея. Ти і думай, тільки швидше. Мені байдуже.
- Ну, Льошик, як ти не розумієш. Якщо ми разом будемо думати, то думка буде вдвічі міцнішою. І тоді, неодмінно, ми бачимо її в чорній воді.
Хлопчик мовчав. Віра чекала. Вона знала, що Льошик неодмінно вигадає щось цікаве. Він, точно не марнуватиме такий шанс на якусь незрозумілість.
- А давай думати про північне сяйво. - несподівано запропонував хлопчик, - сяйво легко уявити, бо ми бачили його і фото, і відео. - продовжував аргументувати свою пропозицію розсудливий Льошик. - До того ж це дуже красиво.
- Супер! - захоплено вигукнула Віра. - Це дуже гарна ідея. Молодець, Льошик.
І відразу ж сумлінно почала згадувати де і яке північне сяйво вона бачила.
Місяць, тим часом підіймався все вище і вище. Срібна місячна доріжка тремтіла на чорній воді Темного озера. У густій траві голосно співали цвіркуни. А дитяча уява малювала різнокольрові небесні спалахи над вічними північними снігами.
Срібний диск місячного відображення почав тонути у чорній воді. Все глибше. Поки Темне озеро зовсім не сховало його. Та у наступну мить, з чорної глибини, на поверхню почали підніматися дивні спалахи. І все озеро загорілося чудовим переливчастим тремтінням. Райдужні смуги текли по темному полотні неба, яке відображалося у воді. Ярий зелений колір змінювався сяючим фіолетовим. Розмитими розводами, раптом, напливав малиновий і ховався за холодним жовтим. Яскраві спалахи створювали навколо себе дивовижні танучі тіні кольорів. Відблиски осяйного мерехтіння грали в широко розкритих дитячих очах.
- Давай присягнем, що колись побачимо справжнє полярне сяйво. - ледь прошепотіла вражена дівчинка.
- Присягаю. - пошепки відповів їй хлопчик.
І тієї ж миті, щось гучно булькнуло у воді біля берега. Сяйво зникло. Лише білий круглий місяць плив у темній воді.
- Чув? - спитала Віра, - то Темне озеро запам'ятало нашу клятву.
- То жабеня стрибнуло у воду, - пояснювальним тоном відповів їй Льошик. - Ну, все, побігли додому, а то твоя бабуся хвилюється.
І вони побігли. Та дорогою Вірочка все ніяк не могла збагнути, що за людина цей Льошик. Таку чудову думку про полярне сяйво зіпсував примітивним поясненням про жабеня.
- А пам'ятаєш, що бабуся розповідала про це озеро? - спитала вона у Льошика.
- Ну, звісно. - відповів їй хлопчик, - Якщо хтось побачить відображення повного Місяця у Темному озері, то зможе у чорній воді побачити свої думки.
А давай спробуємо. - змовницьки запропонувала дівчинка.
- Не вийде. - Льошик серйозно подивився на подружку. - Вже час вертатися додому.
- А тоді я сама сюди повернуся, коли бабуся засне. - вперто сказала Віра.
Льошику зовсім не сподобався такий план. Він зітхнув і промовив:
- Ну, добре. Посидимо ще трішки.
Дівчинка дивилася у чисте темно-синє вечірнє небо і Льошик не міг бачити її задоволеного усміхненого обличчя.
- А про що ми будемо думати? - запитала Віра після недовгого мовчання.
- Ми? - Льошик повернувся до дівчинки. - Це ж твоя ідея. Ти і думай, тільки швидше. Мені байдуже.
- Ну, Льошик, як ти не розумієш. Якщо ми разом будемо думати, то думка буде вдвічі міцнішою. І тоді, неодмінно, ми бачимо її в чорній воді.
Хлопчик мовчав. Віра чекала. Вона знала, що Льошик неодмінно вигадає щось цікаве. Він, точно не марнуватиме такий шанс на якусь незрозумілість.
- А давай думати про північне сяйво. - несподівано запропонував хлопчик, - сяйво легко уявити, бо ми бачили його і фото, і відео. - продовжував аргументувати свою пропозицію розсудливий Льошик. - До того ж це дуже красиво.
- Супер! - захоплено вигукнула Віра. - Це дуже гарна ідея. Молодець, Льошик.
І відразу ж сумлінно почала згадувати де і яке північне сяйво вона бачила.
Місяць, тим часом підіймався все вище і вище. Срібна місячна доріжка тремтіла на чорній воді Темного озера. У густій траві голосно співали цвіркуни. А дитяча уява малювала різнокольрові небесні спалахи над вічними північними снігами.
Срібний диск місячного відображення почав тонути у чорній воді. Все глибше. Поки Темне озеро зовсім не сховало його. Та у наступну мить, з чорної глибини, на поверхню почали підніматися дивні спалахи. І все озеро загорілося чудовим переливчастим тремтінням. Райдужні смуги текли по темному полотні неба, яке відображалося у воді. Ярий зелений колір змінювався сяючим фіолетовим. Розмитими розводами, раптом, напливав малиновий і ховався за холодним жовтим. Яскраві спалахи створювали навколо себе дивовижні танучі тіні кольорів. Відблиски осяйного мерехтіння грали в широко розкритих дитячих очах.
- Давай присягнем, що колись побачимо справжнє полярне сяйво. - ледь прошепотіла вражена дівчинка.
- Присягаю. - пошепки відповів їй хлопчик.
І тієї ж миті, щось гучно булькнуло у воді біля берега. Сяйво зникло. Лише білий круглий місяць плив у темній воді.
- Чув? - спитала Віра, - то Темне озеро запам'ятало нашу клятву.
- То жабеня стрибнуло у воду, - пояснювальним тоном відповів їй Льошик. - Ну, все, побігли додому, а то твоя бабуся хвилюється.
І вони побігли. Та дорогою Вірочка все ніяк не могла збагнути, що за людина цей Льошик. Таку чудову думку про полярне сяйво зіпсував примітивним поясненням про жабеня.
Коментарі
Показати всі коментарі
(1)