ЮЛІЯ КОНИК | НЕЙМОВІРНА ПОДОРОЖ
При згадці про самий яскравий спогад на думку спадає одна історія, яка змішана з почуттям страху та щастя. Ще з дитинства боюсь висоти, хоча колись жила у будинку на сьомому поверсі. Я займалась спортом, біатлоном, і ось одного разу ми поїхали в Карпати на змагання. У свій вихідний день, ми з друзями вирішили прогулятися та пішли на старий трамплін. Я ще ніколи такого не бачила. Висотою він був близько сімдесяти метрів. Хлопці з команди зголосились на полізли на нього. Нас, залишилось двоє дівчат, ну і ми вирішили не відставати та полізли за ними. Страх висоти та цей час був віддалений, і мені здавалось, що все у мене вийде. Ми піднімались по залізних сходах, через які було видно всю висоту. Перші два десятка метрів було легко, і чим вище я піднімалась, ти ставало страшніше. Я дивилась вниз, та бачила як земля віддаляється від мене. Прокидався дикий страх. Тремтіло все тіло. Серце колотилось так, що здавалось, що я стою на краю прірву, в яку зараз впаду. Але в один момент, я перестала відчувати ноги. Не могла ні підняти їх, ні навіть поворухнути. Страх паралізував мене. Рішення про повернення назад я прийняла зразу. Взявши себе в руки, я ледь повернулась назад на побачила ці сходу та дійсну висоту, яку я пройшла, і я вирішила, що краще продовжувати дорогу вгору, чим назад. Маленькими кроками я все ж таки поборола свій страх та піднялась вгору. Але це вартувало того, тому що краєвид був неймовірний. Гори, ліс, покриті снігом. Це просто неймовірна казка. Емоції насолоди, страху поглинули мене, і я себе ще не почувала такою щасливою. Дорога назад була вже не така страшна, як здавалось. Але я б знову повторила цю подорож. Ніколи не потрібно вестися на страх, за ним нас чекають прекрасні емоції.
Коментарі
Упорядкувати
- За популярністю
- Спочатку нові
- По порядку
Показати всі коментарі
(2)
ЮЛІЯ КОНИК | НЕЙМОВІРНА ПОДОРОЖ
а це круто) я думаю, якби була підтримка та впевненість тм б змогла)
Відповісти
2023-10-24 11:01:33
1