ІРИНА ВЕЛИКА | ІРОНІЯ ДОЛІ
Відчинилися двері і несподіваний подув вітру легеньким протягом пролетів по кімнаті, ледь торкнувшись тендітних вогників, які горіли на двох однаковісеньких свічках.
• Як неввічливо без попередження вриватися до зачиненої кімнати. - ніби, ні до кого не звертаючись, обурено прошепотіла струнка довга Свічка.
• Ти - права, мА шер, в цьому світі вже ніхто не має уяви про гарні манери. - починаючи гарячкувати від гніву, відповіла їй сестра-близнючка.
• Яка дивна вигадка принести ЦЕ сюди! - все більше забувала про стриманість досконала Свічка.
• Який несмак. Це зовсім не підходить до інтер'єру цієї кімнати. - погодилась з нею її бездоганна сестра. І її роздратованість змінилася на зневагу.
• Яка жахлива форма! - втрачаючи врівноваженість, майже вигукнула тонка красуня.
• Це - огидно. ВОНО взагалі не має форми. ВОНО просто розпливлося. - ледь стримуючи приступ сміху, уточнила її рівненська і пряменька близнючка.
• А який непоказний жовтий колір… Який обмежений смак… - схлипнула, стримуючи сміх, ніжно-засмагла шляхетна воскова Свічка.
• Занадто простий. Я, навіть, уявити не могла, щоб жовтий був таким… тьмяним. - все сильніше розігріваючись від сміху, мовила її сестра і грайливо тріпнула своїм яскраво-жовтеньким вогником, мільованим блакитними завитками.
• А який запах! Це непристойно - мати такий запах! - зовсім не стримуючись, вже плакала від сміху тендітна Свічка. І крапелька розплавленого воску впала на старовинний бронзовий Канделябр. Застигла. І залишила приємний тонкий квітковий аромат.
• Схоже на те, що ЦЕ намагаються вдосконалити. Подивись, скільки зайвого… сміття! - розігріта від нестримного сміху і зневаги, танула і зменшувалася колишня бездоганна красуня.
• Невже, не зрозуміло, що це - марнування часу… Подивись! З ЦЬОГО зробили справжню потвору! - все більше і більше розігріваючись, насмішниця ставала все меншою.
• Так! Потвора! Саме - потвора! А що ще могло вийти з ЦЬОГО?!... Хіба ЦЬОМУ - місце у вишуканому оточенні?!... -
без упину плачучи від сміху, танули свічки.
І не помітили, як їх зняли з мовчазного гордовитого Канделябра і прилаштували всередені чогось незвичного. Обмеженого. Свічки озирнулися в неприємній тісноті і, лише з одного боку побачили якісь дивні отвори-вікна. Намагаючись визирнути з середини, колишні красуні не могли уявити, як зовні їхні яскраві вогники досконало і неперевершено підкреслювали страшну гримасу Ліхтаря Джека.
А на камінній полиці холодно-стриманий шляхетний Канделябр із сумом спостерігав, як плигали вогники в пустих очницях Джека-Ліхтаря доти, доки шиплячі огарки свічок, не затихли в його вологій порожнині.
• Як неввічливо без попередження вриватися до зачиненої кімнати. - ніби, ні до кого не звертаючись, обурено прошепотіла струнка довга Свічка.
• Ти - права, мА шер, в цьому світі вже ніхто не має уяви про гарні манери. - починаючи гарячкувати від гніву, відповіла їй сестра-близнючка.
• Яка дивна вигадка принести ЦЕ сюди! - все більше забувала про стриманість досконала Свічка.
• Який несмак. Це зовсім не підходить до інтер'єру цієї кімнати. - погодилась з нею її бездоганна сестра. І її роздратованість змінилася на зневагу.
• Яка жахлива форма! - втрачаючи врівноваженість, майже вигукнула тонка красуня.
• Це - огидно. ВОНО взагалі не має форми. ВОНО просто розпливлося. - ледь стримуючи приступ сміху, уточнила її рівненська і пряменька близнючка.
• А який непоказний жовтий колір… Який обмежений смак… - схлипнула, стримуючи сміх, ніжно-засмагла шляхетна воскова Свічка.
• Занадто простий. Я, навіть, уявити не могла, щоб жовтий був таким… тьмяним. - все сильніше розігріваючись від сміху, мовила її сестра і грайливо тріпнула своїм яскраво-жовтеньким вогником, мільованим блакитними завитками.
• А який запах! Це непристойно - мати такий запах! - зовсім не стримуючись, вже плакала від сміху тендітна Свічка. І крапелька розплавленого воску впала на старовинний бронзовий Канделябр. Застигла. І залишила приємний тонкий квітковий аромат.
• Схоже на те, що ЦЕ намагаються вдосконалити. Подивись, скільки зайвого… сміття! - розігріта від нестримного сміху і зневаги, танула і зменшувалася колишня бездоганна красуня.
• Невже, не зрозуміло, що це - марнування часу… Подивись! З ЦЬОГО зробили справжню потвору! - все більше і більше розігріваючись, насмішниця ставала все меншою.
• Так! Потвора! Саме - потвора! А що ще могло вийти з ЦЬОГО?!... Хіба ЦЬОМУ - місце у вишуканому оточенні?!... -
без упину плачучи від сміху, танули свічки.
І не помітили, як їх зняли з мовчазного гордовитого Канделябра і прилаштували всередені чогось незвичного. Обмеженого. Свічки озирнулися в неприємній тісноті і, лише з одного боку побачили якісь дивні отвори-вікна. Намагаючись визирнути з середини, колишні красуні не могли уявити, як зовні їхні яскраві вогники досконало і неперевершено підкреслювали страшну гримасу Ліхтаря Джека.
А на камінній полиці холодно-стриманий шляхетний Канделябр із сумом спостерігав, як плигали вогники в пустих очницях Джека-Ліхтаря доти, доки шиплячі огарки свічок, не затихли в його вологій порожнині.
Коментарі
Упорядкувати
- За популярністю
- Спочатку нові
- По порядку
Показати всі коментарі
(1)
ІРИНА ВЕЛИКА | ІРОНІЯ ДОЛІ
Браво. Супер атмосферно і інтригуюче - тримає від початку до самого кінця. Відчуття легкого хеллоуіновского детективу - хто ж він? І чому він? Дуже сподобалось
Відповісти
2023-10-11 06:05:32
2