Макс пробирався крізь натовп п’яних і танцюючих людей без абсолютних труднощів. Його було важко помітити при миганні прожекторів ― таким вже проворним виявився чоловік.

В якусь певну мить він зупинився й став роззиратися по людях довкола, ніби шукаючи когось.

Усі кайфували від музики і не помічали його пильного погляду. Тоді чоловік підійшов ззаду до якоїсь із дівчат і ніжно торкнувся її талії. Та, схоже, була геть не проти. Її очі лиш раз мелькнули в його сторону, окинувши вивчаючим поглядом, а тоді дівчина сама притиснулась до його грудей. Мигнуло світло і вони вже цілувалися, пританцьовуючи.

Але не це було головною ціллю Макса. При поцілунку чоловік так сильно присмоктувався до блондинки, що навіть виникало враження, ніби він буквально хоче висмоктати із неї життя.

Дівчина стала відчувати себе помітно гірше ― ноги підкошувалися, голова крутилася, все довкола здавалося мутним, як в тумані, але Макс міцно тримав її за талію, не дозволяючи впасти.

Ніхто і гадки не мав, чим насправді займається чоловік. Та навіть ті, що танцювали поруч ні про що не здогадувалися ― усе виглядало так, наче ці двоє просто дуже пристрасно цілуються.

***

Анна уже змучилась чекати. Звучали такі драйвові пісні, а вона мусила сидіти тут поруч із своїм телефоном на зарядці. «Де ж цей Макс? Куди його понесло?» ― дівчина знайшла на барній стійці його телефон, тому була впевнена в тому, що чоловік досі в барі. «Ну він же не залишив свою мобілу! Такий дорожезний телефон не залишають а барі, якщо хочуть звалити від дівчини», ― подумала вона, крутячи його телефон в руці. Озирнулася ― усі танцюють, а Макса все ніде не видно.

― Бармен, давайте краще мені текілу, ― пробелькотала Анна, розчарувавшись, що Макс таки справді її кинув.

Бармен швидко зробив випивку і Анна проковтнула усе за раз. Тоді знову почала дивитись на танцюючий натовп. Але цього разу там були не лише однотонні мерехтливі тіла, а й три особи, котрі прийшли сюди явно не просто подриґати дупами. Незважаючи на швидкий вплив алкоголю на ще не протверезілий організм, Анна доволі чітко встигла зафіксувати у пам’яті їхні образи.

Особливо в трійці вирізнялася дівчина із надзвичайно красивим світлим волоссям, заплетеним у косу. Її врода була помітна навіть здалеку ― дівчина мала неймовірну фігуру і прекрасне обличчя. Великі виразні карі очі додавали блондинці шарму, якого явно бракувало усім світлоголовим дівчатам, що їх особисто знала Анна. Одягнена дівчина була у все шкіряне ― штани, ботфорти і коротку байкерську куртку, під якою виднівся топ, який ледь накривав великі груди. На руках у неї були байкерські рукавиці.

Поруч із нею ішов молодий хлопець надзвичайної вроди ― він мав дещо довге хвилясте волосся, що частково закривало неймовірне обличчя із чітко вираженими скулами. Був міцної тілобудови і мав на собі також байкерську шкірянку і подібні штани. Обличчя хлопця одразу видавало його сутність ― егоїстичний пафосний чувак, що просто обожнює виглядати крутим в очах оточуючих. Так само виглядала і його супутниця-блондинка.

А от третій учасник загадкової трійці майже не вписувався в компанію ― він був одягнений у чорну замшеву куртку, звичайні темні джинси, а обличчя здавалось зовсім невинним. Мав чорне, як смола, волосся і невеликі темні очі.

Незнайомці ефектно пройшли в натовп і буквально за мить зникли з поля зору Анни. Однак дівчина встигла чітко запам’ятати образи кожного з них і навіть взялася їх аналізувати, щойно трійця розчинилася посеред танцполу.

Анна потягнулася до своєї випивки, якої вже не залишилося і раптово в її голові знову чітко виникли образи тих трьох осіб. Та не їхня лиця, а тату, що були присутні на тілі кожного з них. В темноволосого хлопця на тильній стороні лівої кисті, в блондинки на животі, а в хлопця із хвилястим розкуйовдженим волоссям на правому передпліччі…

«Десь я вже бачила такі знаки… невже… таланти?» ― прозвучало в голові Анни і в ту ж мить, хтозна-звідки, поруч виник Макс. Вигляд у нього явно був збентежений.

― Анно, ― він узяв із її рук свій телефон, похапцем вийняв зарядку із телефону дівчини і схопив її за руку. ― Ми ідемо.

― Де ти був? Я тебе так довго чекала… ― язик Анни помітно заплітався.

Однак він уже тягнув її до виходу.

― Що? Ні, я не хочу ще додому, ні… Максе…

― Анно, нам уже час іти… ― приговорював чоловік, нервово роззираючись по людях, повз яких вони проходили, ніби боячись зіткнутись із кимось конкретним.

― Ні! ― крикнула Анна, щойно вони вийшли із зали з музикою і почали нормально один одного чути. ― Я іще не достатньо натанцювалась!

― Ти знову взяла собі випивку, ― закотив очі Макс. ― Ходімо, я відвезу тебе додому.

― Ні… я не хочу, ні… ― язик Анни конкретно заплітався і все перед очима пливло, тож Макс просто взяв її на руки і заніс в авто.

За мить вони уже їхали по місту. Анна була явно не в стані, аби про щось роздумувати, а от Макс навпаки здавався надто стривоженим.

― Де твій дім? Їдемо туди зараз же.

― Але моя машина… ― згадала дівчина. Її очі поступово заплющувалися.

― Завтра забереш її!

― Куди ти так женеш? ― Анна здавалося, що дорога перед очима змінюється неприродно швидко.

― Скажи адресу, Анно, зараз же!

― НІ! Я не твереза… я сказала мамі, що ночую в Кетрін! ― випалила Анна, всього лиш на секунду широко розплющивши очі. ― Їдьмо до тебе.

― ДО МЕНЕ НЕ МОЖНА! ― загорланив раптом Макс, гримнувши рукою по керму. Анна аж підскочила. ― Зараз же кажи, де твій будинок, або я викину тебе тут!

Анна відчула мороз по шкірі. Навіть попри конкретне сп’яніння, вона второпала, що дарма так довірилась цьому чоловікові. Боязко прошепотіла адресу й між ними запанувала тиша. «Він, начебто, справді везе мене додому… схоже, дійсно не маніяк… але чому він так зірвався з клубу? Чому так швидко їде?» ― не могла второпати Анна.

Весь час Макс нервово озирався у дзеркало заднього бачення. Доїхавши до будинку Анни, він різко загальмував. Якусь мить вони сиділи мовчки, не рухаючись.

― Ну, добре, вибач. Я погарячкував, ― пробурмотів Макс. ― Ти мені дуже подобаєшся і я б не хотів, аби це було на одну ніч.

Він повернувся до неї, аби поцілувати, але Анна відхилилась.

― Ні, я п’яна, Максе. У нас нічого не вийде.

Макс відвів погляд у вікно, завагався на якусь секунду, ніби над чимось задумавшись, а тоді, нервово постукуючи пальцями по керму, повернувся обличчям до Анни.

― Дарма ти так кажеш. Я був із тобою милим, ― підозрілим тоном протягнув Макс, дивлячись на Анну якимось хижацьким поглядом. ― Я привіз тебе додому. Я заплатив за тебе в ресторані. І в клубі.

― То я… я відплачу тобі, тільки скинь номер картки! ― запищала Анна, збираючись вийти із авто, але пальці геть не слухалися і двері не піддавалися.

Дівчина явно не очікувала, що Макс так швидко опиниться ззовні й, відчинивши двері, витягне її з машини.

― Ти повинна віддячити мені, Анно, ― прогримів він. Його голос здавався жорстоким.

Чоловік притиснув її до машини так сильно, що дівчина й поворухнутися не могла. Тіло пройняв жар, серцебиття моментально пришвидшилось і навіть погляд прояснів, незважаючи на оп’яніння. Лише зараз Анна чітко усвідомила жахливість своєї ситуації…

― Я… я… я не хочу! Максе, це все було помилкою! ― пропищала дівчина.

Макс лиш хмикнув із неприхованим задоволенням в голосі.

― То треба було думати раніше, коли тільки сідала в моє авто.

― НІ! Відпусти мене негайно! ― заридала Анна, пручаючись, але Макс був надзвичайно сильним.

Рука Макса потягнулась до талії дівчини…

***

Поруч із будинком Анни не було жодної людини, однак стояла іще одна автівка. Вона знаходилась буквально в десяти метрах від самого дому, але на достатній відстані, аби із неї відкривався просторий вид на подвір’я будинку. За кермом куняв Хантер, спершись на нього руками. Він би й не помітив, що до будинку під’їхала машина Максиміліана Робінсона із Анною всередині, якби ненароком, у стані напівсну, не натиснув кнопку на кермі і не прокинувся від звуку короткого бібікання. Хлопець аж сполохнувся, злякавшись, що хтось збирається в’їхати в його машину. Та тоді помітив чорний порше біля будинку Анни. Прижмурився, аби краще бачити… «А це ще що за тачка? Уеллінги наче не настільки мажорні…» ― підозріло придивлявся до авто Джуліан. Зненацька в поле його зору потрапив Макс, що вийшов із машини і в ту ж мить витягнув із салону Анну. «Це ще що за тип? Батько?» ― подумав хлопець, спостерігаючи. Аж тоді Макс штовхнув Анну і притиснув до автівки силою. Це насторожило Джуліана. Він насупився і… в ту ж мить Макс почав лапати Анну. «Клятий виродок!» ― прозвучало в голові Хантера й він миттю вилетів із машини.

***

― Ні, прошу… ні… Максе, я не хочу! ― благала Анна.

― Хочеш-хочеш! Гадаєш, я не бачив, як пристрасно ти на мене дивилася?!

Макс почав жорстко цілувати її шию, кусаючи і шарпаючи рукою за тіло. В ту ж мить хтось зарядив йому кулаком в бік. Від удару Макс заточився, але вчасно вхопився за свою тачку і втримав рівновагу.

― Відвали від неї, клятий вилупку! ― Джуліан аж оскаженів і налетів на Макса із кулаками.

Анна була шокована…

― Ти лапав її?! ЛАПАВ?! Я зараз тобі всі пальці зламаю! Як ти тільки наважився на таке?! ― кричав Джуліан.

Макс явно не володів перевагою у цій сутичці ― він навіть не встигав закривати лице руками, на яке просто зі всіх сторін неслися удари Хантера. Хлопець виглядав вкрай розлюченим ― його обличчя і погляд свідчили про одне ― ще трохи і він просто задушить маніяка на місці.

― ТИ ПОШКОДУЄШ ПРО ЦЕ! ― заволав Макс, вивернувшись від удару Джуліана і відскочивши на пару метрів назад. Він важко дихав.

Джуліан також ледве переводив дух, але його погляд все ще горів злістю.

― Вона сама хотіла цього! ― байдужим голосом кинув Макс. ― Вона сама сіла до мене в тачку! Ти ж хотіла мене, кицю?!

Анна плакала і боязко поглядала на Макса. В метрі від неї важко дихав Джуліан.

― Я знаю, ти хотіла! СКАЖИ ЦЕ! ― закричав Макс і почав різко наближатись до Анни.

Дівчина аж очі заплющила від страху, що він зараз налетить на неї. Та миттю йому шлях перегородив Джуліан. Анна розплющила очі й побачила перед собою мужню спину хлопця, якого недавно хотіла розірвати на шматки за нахабну поведінку.

― Куди зібрався? ― презирливо протягнув Хантер.

― Ти мені не завадиш, хлопче, ― озвався Макс і приготувався здійснити явно не людський стрибок.

Джуліан ступив крок уперед, готуючись до зіткнення, але воно не сталося ― Макс раптово завис, широко вирячивши очі. Секунду так постоявши, він закричав, схопився з місця, сів у свою тачку й поїхав геть. Хантер голосно пхикнув.

― Слабак. А піднімати руку на дівчину силу знайшов. Як ти, Іскорко? ― Джуліан повернувся до Анни, що була явно в шоці від усього, що щойно відбулося.

Дівчина стояла і дивилась на нього із заплаканими очима. Ледь трималася на ногах.

― Якого ти чорта взагалі сіла до нього в тачку?! Чи він тебе силував?!

― Я…

― Іскорко, ЧИМ ТИ ДУМАЛА?! ― закричав Джуліан.

Анна мало того, що була п’яна, то ще й налякана до чортиків. Все, на що вона була здатна ― це розридатись. У неї геть не було сил. Вона чудово усвідомлювала свою помилку, адже ще кілька хвилин тому була впевнена, що їй доведеться самотужки розплачуватись за свою нерозсудливість, але тут нізвідки з’явився Джуліан і…

― Що ти тут робиш… ― прошепотіла дівчина і враз втратила рівновагу.

Вчасно Хантер підхопив її і Анна миттю впала в його обійми. Хлопець явно розгубився і просто продовжував стояти в ступорі, боячись торкнутись до неї своїми закривавленими кулаками.

― Вибач, я… я крикнув на тебе в такому стані, це явно не те, що я мав би… ― пробелькотав хлопець. ― Я… я…

― ТИ КРЕТИН! ― раптом закричала Анна, схопивши його за сорочку, яка й так уже розстібнулася на торсі. Дівчина почала бити його по грудях своїми маленькими кулаками. ― Ти кинув мене там! Я не могла оплатити, а цей Макс… він оплатив все і…

В Джуліана широко розплющились очі. Він не намагався зупинити марні спроби Анни побити його.

― Прокляття, ― насупився він. ― Якби я не залишив тебе там…

― Ти кретин! Кретин… ідіот… придурок… ― Анна лупасила його зі всіх сторін, але сила ударів була геть маленькою, особливо враховуючи її вкрай п’яний стан.

― Ну, давай, удар мене! Удар! Я заслужив! Давай! ― Джуліан широко розкинув руки, приймаючи кожен удар.

Анна почала бити інтенсивніше, але від цього знову втратила рівновагу, заплутавшись у власних же ногах і Хантер вчасно схопив її й ненароком притулив до себе. «Навіть ударити нормально не може, ― подумав хлопець, пхикнувши. ― От і що мені з нею робити?»

― Придурок… ідіот… кретин, ― в Анни лепетав язик так, наче пластинку заїло. Очі вже були заплющені, дівчина перебувала у стані напівсну, а язик далі продовжував лепетати ті слова.

Анна вчепилася в тіло Хантера, нічогісінько не тямлячи. Джуліан здивовано опустив погляд на її тендітне тіло. «Така тендітна і наважилася сісти в авто до сорокалітнього мужика. Прокляття, як вона тільки дожила до двадцяти трьох із такими курячими мізками?!»

― Кретин… ідіот… ― продовжувала бурмотіти Анна.

― Ну ж бо, ― прошепотів Джуліан, узявши її за плечі і намагаючись відклеїти від себе. ― Давай, тобі слід іти додому.

― Додо-ому! ― прокричала Анна із заплющеними очима.

«Ай, що ж так голосно?» ― вилаявся подумки Хантер.

― Ну, все, давай, іди, ось твій дім, ― хлопець спрямував її до будинку, але Анна стала, як стовп, нічого не тямлячи.

«Прокляття, вона ж без мене навіть в будинок не потрапить», ― закотив очі Хантер й уже хотів було взяти Анну на руки, як дівчина раптом відкрила очі і вони збільшилися так сильно, наче мали випасти з орбіт. Вона вирячилася на торс хлопця і вдивлялася в ділянку під правою ключицею, де весь цей час було тату із дивних ліній, що утворювали символ, по стилю схожий на ті, що вона бачила в Лети й Адама. Та Анна була занадто п’яна, аби не те, що співставити ці речі, а хоча б запам’ятати, що бачила в нього на грудях тату.

Та зараз дівчина продовжувала вдивлятись на торс Джуліана, приводячи хлопця в стан конкретного збентеження й ніяковості.

― Що ти витріщилася?! ― невдоволено кинув Розенбаум.

Якусь мить Анна продовжувала дивитись, а тоді її очі раптово заплющились, вираз обличчя змінився на смішну скривлену гримасу і буквально в секунді просто на сорочку Джуліана безкінечним потоком полилася алкогольна блювота.

Відстрибнувши вбік, Хантер отетерів:

― ЕЙ! Ти офігіла?! Це була сорочка від Армані!

― На твоїх грудях… це… ― лепетала Анна. ― Я… відрубаюсь.

Хантер вчасно підхопив дівчину і, взявши її на руки, поніс в будинок. На щастя, всередині нікого не було і він без пригод знайшов потрібну кімнату й поклав п’яничку на ліжко. «Ну все, ― окинув він її неоднозначним поглядом. ― Тут і спи. Горе таке». Він уже хотів було іти, як Анна заворушилася і пробелькотала щось незрозуміле. Тоді Хантер підійшов і обережно зняв з її ніг кросівки. «Я зробив усе, що міг. Вона сама винна, що сіла до незнайомого мужика в машину. Повезло хоч, що я опинився поряд. Хтозна, що він зробив би з нею… ― Джуліан акуратно придивився до сплячої Анни. ― Така легковажна… і тендітна. Якби я не вмазав тому вилупку… ― кулаки Джуліана стиснулися, а погляд насупився. ― Ай, до чорта! Чому мене взагалі хвилює її доля?»

На тому моменті Розенбаум справді надумав іти, але Анна зненацька схопила його руку й прошепотіла:

― Залишися…

Хантер аж здригнувся від шоку, але руки її не відпустив. До самого ранку.

***

Макс виглядав не найкраще ― його лице було заплямоване власною кров’ю, а погляд здавався таким злючим, що виникало враження, що цей чоловік готовий перебити ціле місто і навіть після того буде не здатен заспокоїтись. Він мчав у своєму порше однією із порожніх доріг передмістя Редвілла. Буквально кожні п’ять секунд чоловік нервово заглядав у дзеркало заднього бачення. Він не управляв автівкою акуратно ― його заносило то в один бік, то в інший. Зненацька щось спровокувало Макса іще сильніше натиснути на газ ― тепер його тачка неслася по дорозі дуже швидко. При цьому чоловік продовжував дивитися в дзеркало. І не дарма… за ним їхало два мотоцикли і вони явно не збиралися іти на обгін.

Максові пощастило ― він вчасно вивернув кермо, коли з-за рогу неочікувано вилетіла чорна машина. Із характерним звуком тертя шин об асфальт, чоловік вирулив і понісся по перпендикулярній дорозі. Поглянув у дзеркало ― чорна автівка зникла, а на хвості сидів лише один мотоцикл. На чолі в Макса проступив піт, який він миттєво витер рукавом. Та цей жест став помилковим. Хтозна-звідки просто перед ним з’явився мотоцикліст. Макс різко натиснув на гальма, але це стало фатальним. Від різкого гальмування на шаленій швидкості машину занесло і буквально підкинуло у повітря. Кілька разів перевернувшись, тачка приземлилась у положенні верх колесами. З-під капоту ринув дим.

Мотоциклісти зупинилися просто перед перекинутою автівкою, із якої повільно став вилазити поранений Макс. Він був ледь живим, але не мав жодного наміру тут помирати. Мотоциклісти, хлопець та дівчина із довгою білою косою, зняли шлеми. Поклавши їх на своїх залізних коней, вони майже синхронно наблизилися до автівки. Обоє виглядали грізними, але дуже ефектними. Легкий вітерець розвівав розкуйовджене волосся плечистого красеня у шкіряній куртці і додавав епічності образу красуні з білосніжним волоссям. Вони стояли так, ніби просто дозволяли Максові вилазити із понівеченої машини. Він боязко виліз і збирався вже тікати вбік, в поле, як білявка, будучи швидкою, як вітер, опинилася перед ним і, хитро всміхаючись, замахала пальцем:

― Е-е-е, ― проговорила вона.

Макс знервовано оглянувся довкола і вже хотів було кинутися бігти по дорозі, як несподівано просто з поля вирулила чорна автівка із якої одразу ж вийшов чорноволосий хлопець, не дуже високий ростом. Він намагався здаватися таким же епічним, як його супутники, однак не володів потрібними рисами ні на обличчі, ні на тілі.

― Що ви робите?! ― злякано закричав Макс. ― Я ― не той, хто вам треба!

Хлопець із розкуйовдженим волоссям показово хмикнув, кинувши погляд на білявку. А тоді поглянув на побитого Макса й сказав:

― Аякже, не той. Не прикидайся, йолопе, ми чудово знаємо, хто ти.

В ту ж мить хлопець дістав з-за спини томагавк. Якусь мить Макс продовжував вдавати із себе невинного чоловіка, а тоді, второпавши, що і так нікуди не втече, різко випростався й став у бойову позу. При цьому його очі засвітились яскраво-червоним кольором, наче демонічні, а на руках з’явились гнилі кігті. Окрім того, його тіло почало змінюватися на очах ― стало покриватися шерстю на передпліччях та гомілках, а також моментально збільшилось у габаритах за рахунок м’язів. Одяг на ньому затріщав.

Чоловік здійнявся з місця майже так само швидко, як рухалася білявка і налетів на хлопця з томагавком. Той замахнувся зброєю, але чоловік вивернувся. Однак Макс явно не врахував майстерності свого супротивника ― той обернувся так швидко і наніс удар настільки чітко, що у Макса не було жодного шансу. Та він знав ― або він здасться і помре, або боротиметься за своє життя до кінця. Це стимулювало його таки вирватися й неочікувано налетіти на білявку, в руках якої раптово опинився спис ультрасучасного дизайну.

Вони ганялися один за одним на нереальній швидкості, але в ту ж мить темноволосий хлопчина, котрий явно не вписувався в компанію своїх друзів, прицілився із пістолета. Він у нього був такий наворочений, що, мабуть, навіть дитина влучила б в ціль без жодних труднощів. Дротик пролетів буквально в сантиметрі від ока Макса завдяки його неприродно швидкій реакції.

Однак практично в ту ж секунду дротик вибухнув і Макс, скориставшись шансом, налетів на білявку, аби вчепитися кігтями в її горло, але напоровся на томагавк, яким ефектно змахнув красень у шкіряній куртці. Рана виявилася несумісною із життям.

Макс гепнувся на асфальт животом і прохрипів:

― Це іще не кінець… ви не справитесь із нами…

Та миттю на його шиї опинилася ступня хлопця із томагавком.

― Бла-бла-бла, ваші демонічні передсмертні промови вже замахали. Придумайте щось нове, ― підсміхнувся хлопець.

― Дарма ти так кажеш, хлопче, ― простогнав Макс. ― Нас більше, ніж вас… і ви це чудово знаєте. Чи не так, блондиночко? ― попри ногу на шиї, Макс навіть умудрився обернутися до білявки, що кинула на нього злючий погляд.

― Заткнись, йолопе, ― гримнув хлопчина із томагавком і придавив його шию так сильно, що той аж заскавулів.

― Насувається війна, в якій перемога буде за нами, ― прохрипів Макс, зловтішно всміхаючись і на цьому моменті його голос звучав, як потойбічний.

Тоді інфеніст із томагавком замахнувся ним і відсік голову проклятому демонові, від чого той одразу ж помер, ефектно розсіявшись по дорозі, а тіло людини, в якій він жив, миттю повернулося до нормального людського вигляду. Звичайно, із відрубаною головою. Та ніхто із присутніх ніяк не зреагував на таку жорстоку смерть.

― Треба було відразу пристукнути, щоб не балакав багато, ― пробурмотів хлопець.

Натомість білявка замислилася.

― Люсіє, ― звернувся інший інфеніст з пістолетом, підійшовши до них. ― Невже ти справді слухала белькотання цього типа?

― Нейт, ― промовила дівчина, начисто ігноруючи слова колеги і повертаючись обличчям до хлопця із томагавком в руці. ― Він має рацію. Насувається війна.

― Ця війна триває уже століттями! ― озвався Нейт. ― Озирнися! Ми ніколи повністю не перемагали їх! Наше завдання ― знищувати стільки міазмів, скільки можемо.

Поки вони говорили, хлопець із пістолетом відійшов убік і за допомогою мікронавушника зв’язався із кимось.

― Ціль знешкоджено.

― Чудово, Деніеле. Повертайтесь в Бункер.

За мить Люсія та Нейт осідлали своїх залізних коней, одягнули шлеми й рушили вслід за Деніелом на чорному джипі. Вони зникли із порожнього шосе за лічені хвилини, а посеред дороги залишився лежати мертвий Максиміліан Робінсон, чоловік, що не встиг прожити щасливе життя…

Привіт, читачу! Рада, що читаєш мою писанинку. З тебе лайк - автору приємно❤️

Коментуй про свої враження, ділися переживаннями та обговорюй сюжет у коментарях)))