По дорозі до відділення Анна перевірила СМС та дзвінки на телефоні. Було одне повідомлення від мами із текстом: «Приїду сьогодні вночі. Джеймі був слухняний? Як твої справи на практиці?», на яке Анна абсолютно нічого не відписала тільки тому, що зараз важливішим було зв’язатися із Ребеккою і з’ясувати, де зараз перебуває Рінне. Анна просто мріяла про те, аби не стикнутися із строгою професоркою, щойно вона ступить у відділення. 

«Вона ще сьогодні нас не бачила. Із нами Лейден, давай, ходи швидко у дитяче інфекційне!» ― прийшло повідомлення від Бек і Анна відчула неймовірне полегшення.

Дівчина вилетіла із ліфта, як куля із пістолета. Вже за мить стояла поруч із іншими студентами у палаті із дітьми. Професор Лейден щось розповідав і явно не цікавився тим, що Анна добігла тільки зараз. Ребекка тайком прокралася до подруги й прошепотіла:

― Слухай, чому ти не попередила? Я вже думала, Рінне тебе з’їсть, ― пробелькотала Бек.

― Ти ж кажеш, що її немає.

― А раптом вона прийшла б? Анно, я була готова придумати сто відмазок для тебе, але ж це все пішло б коту під хвіст, якби ти сказала, що… наприклад, твоя кішка народжувала!

― Що? ― бовкнула Анна. ― У мене немає кота, Бек.

― То чому ти так затрималась? Тільки не кажи, що проспала.

Анна була не готова відповідати що-небудь, навіть щось далеке від правди… на щастя, в той момент професор Лейден попросив Адама пропальпувати[1] живіт дитини і Бек прийшлось замовкнути, адже Адам весь час закривав її від очей професора, а тепер вона опинилась на видному місці. Щойно запанувала тиша, Анна одразу ж впіймала на собі погляд Хантера і показово закотила очі, відвівши погляд на дитину, яку пальпував Адам.

Щойно Лейден рушив до ліжка іншої дитини, Хантер наблизився до Анни й проговорив дещо єхидним голосом:

― Де загуляла, Іскорко?

― Не твоє діло, ― відрубала Анна й наблизилась до ліжка хворого так близько, тільки б не стояти поруч із Хантером.

― І так, в цієї дитини бачимо висип. Міс Чень, ваші здогадки? ― запитав Лейден. Поки Лета придивлялася до висипу дитини, котра зиркала на неї цікавими оченятами, професор помітив Анну: ― Міс Уеллінг! Де ваша маска?!

Анна тільки зараз второпала, що із всіма цими спішками просто-напростозабула одягнути маску.

― Це кір, ― заявила Лета. ― Підшкірний характер висипу доводить, що це кір, професоре.

― Міс Уеллінг, у вас був кір? ― запитав професор.

― Е-е, здається, ― пробелькотала Анна, все ще перебуваючи у пошуках маски в кишенях.

― Анно, ти здуріла? ― зашипіла поруч Бек, котра завжди боялась заразитись і була б не проти одягнути дві маски.

Уеллінг нарешті знайшла в кишені штанів маску й одягнула її. Бек поглядала на неї, як на психа, при цьому тримаючи дистанцію від ліжка дитини. Коли всі вийшли і Лейден кудись пішов, сказавши зачекати тут, посипалися питання…

― Анно, ти взагалі не боїшся заразитись?

― Так вона вчора оглядала жінку з коростою і тими ж руками брала телефон, в неї це в порядку денному нехтувати правилами особистої безпеки, ― зауважив Хантер. ― Що, раз перехворіла кором у дитинстві то вся відразу така крута? А може в тебе й короста була? Ха-ха, цікаво, як ти виглядала!

― Заткнись, Хантер. Тебе ніхто не питав! ― відрубала Ребекка. ― Анно, ходімо, відійдемо. Лейден сказав, що ми можемо йти на перерву, якщо він довго не повертатиметься. Адаме, ідеш з нами?

Адам дещо здивувався такому запрошенню, але, обвівши дещо дивним поглядом Лету, рушив за дівчатами. Хантер зібрався йти за ними, однак азіатка простягнула руку.

― Е, ні, ти залишишся зі мною.

Хантер закотив очі.

***

Анна разом із Ребеккою й Адамом сиділи за столиком у їдальні нижче поверхом і пили чай із автомата. Адам весь час дивився на Уеллінг і Ребекка, помітивши це, вирішила почати розмову:

― Лейден сказав, що Рінне прийде пізніше і, можливо, поведе двох із нас у відділення строгого режиму. Там є цікаві пацієнти.

― Хочеш піти? ― запитала Анна.

― Так, ми з Летою вже домовились. Але якщо хочеш, я можу віддати своє місце тобі, ― добродушно мовила Ребекка.

― Не потрібно, я зачекаю тебе на парковці. Думаю, це не буде довго.

― Точно.

― Ви, дівчата, збираєтесь десь після практики сьогодні? ― поцікавився Адам, переставши листати щось в телефоні.

― Ми з Анною думали подивитись фільм, поїсти чипсів або піци… звичайно, не без вина, ― захихотіла Бек. ― А ти? Ти добре знаєш Лету. Ви…

«Бек, ну навіщо? Навіщо ти завжди задаєш такі питання…» ― пронеслось в голові Анни і дівчина схилилась над чаєм.

― Так, ми маємо одну спільну справу, над якою працюємо доволі багато часу. Та і тільки. В цьому плані Лета мені, як сестра, ― промовив Адам на подив Анни, бо дівчина думала, що він якось уникне відповіді на таке особисте питання.

«Ага, значить, те що було у сні ― неправда», ― подумала Анна.

― Леті ж подобається Хантер, чи не так? ― не вгавала Ребекка.

― Ти права, ― всміхнувся Адам. Анна дивувалась ― як тільки Бек вдається витягувати із нього всю правду? ― Та як ти дізналась? Вона так уміло приховує це.

― Не дуже то й уміло. Щоразу, як я говорю про нього, вона уникає прямого погляду, ― зауважила Бек. ― Знаєш, мої брати чудово знаються на психології і навчили мене деяких трюків.

― Ти маєш старших братів? ― запитав Адам.

― Так. Вони близнюки. Чарлі й Вілл. Красавчики ще ті! Тільки от Анні не подобаються, ― хихикнула Бек і Анна вмить почервоніла.

― Бек! ― вирвалось у Анни, а та захихотіла.

― А я знаю, які тобі подобаються, ― протягнула Ребекка і Анна запустила в неї пакетик із цукром, аби та навіть не сміла сказати ще хоча б слово.

Анна ніби між іншим поглянула на Адама, а він весь час дивився на неї своїми глибокими зеленими очима. У дівчини бракувало слів.

― То що за справа, якою ви займаєтесь із Летою? Це якийсь бізнес? ― поцікавилася Бек, вирішивши врятувати Анну від незручного моменту мовчанки.

― Це, скоріше, волонтерство, ― відповів Адам, дещо замислившись.

― Значить, вам не платять? ― нарешті видавила із себе якісь слова Анна.

― Я б волів, аби платили, ― всміхнувся Адам.

― То чому продовжуєш працювати, якщо не платять? ― запитала Бек.

― Не можу уявити себе без цього. Ця робота ― уже як частинка мене.

― А Лета… вона також так думає? ― допитувалась Ребекка.

― Тобі варто запитати у неї. Зустрінемось в ординаторській, ― зненацька сказав Адам і, підвівшись з-за столу, розчинився у натовпі.

― Бек! ― розчаровано крикнула Анна.

― Що?

Анна закотила очі.

― Ну, що я зробила не так?

― Ти ж бачила ― він не хоче про це говорити. То навіщо допитуватись?

― Послухай, Анно Уеллінг, ― прошепотіла Бек, нахиляючись до подруги через стіл. ― Я підозрюю, ці двоє працюють над чимось вкрай секретним.

― І що? Що ти бачила? Лета перетворилась в єдинорога, а Адам поскакав верхи на поні?

― Ні, Анно, ― голос Бек змінився на підозрілий. ― Ти не повіриш, але… якщо це правда…

― Про що ти говориш, Бек? ― насупилась Анна і враз згадала свій сон і те, що вона прокинулась в десяти кілометрах від дому. ― Правду кажучи… не впевнена, що не повірю тобі. Ти і гадки не маєш, чому я запізнилась сьогодні аж на дві години. Справа в тому, Бек, що я… я прокинулась на об’їзному шосе!

― Що? ― зніяковіло підняла брову Ребекка.

― Бек, я… я гадки не мала, як опинилась там! ― налякано прошепотіла Анна й взялася переповідати увесь сон, включно із появою на тілі тату і того дивного напису на рекламному щиті, поруч із яким вона прокинулась вранці. Звичайно, деталі із Адамом, Летою і Хантером вона упустила.

― Ем, ― протягнула Бек по закінченню розповіді. ― Знаєш, я очікувала дещо інше.

― А що? Ти ж хотіла розповісти мені щось подібне, чи не так?

― Анно, я думала, що Адам й Лета промишляють наркотиками! Але Адам сказав, що не платять, значить, це якась маячня, ― випалила Ребекка. ― Слухай, тобі не слід вигадувати такі страшні історії. 

― Бек… ― прошепотіла Анна. ― Ти… не віриш мені?

― Звичайно, ні, ― засміялась Ребекка. ― Ти прекрасна актриса, чудово зіграла. Але ж це все маячня, чи не так?

― Ну, так, ― ніяково озвалась Уеллінг, видавлюючи із себе посмішку.

«Адам і Лета… е ні, які в біса наркотики? Бек права, вони щось приховують, однак яка взагалі імовірність того, що вони пов’язані із тим, що відбувається зі мною?! Я просто псих, який пройшов за ніч десять кілометрів!» ― прозвучало в голові Анни.

***

― Слухай, ти якась напружена, давай зайдемо в роздягальню і я дам тобі те, що значно розслабить тебе, ― сказала Бек, коли дівчата ішли по сходах на поверх вище, де і знаходилось інфекційне відділення.

«Я намагалась розповісти тобі, що зі мною не так, але ти вважаєш мене психом. Ех, та я сама себе такою вважаю. Що із мною відбувається? Чому я відчуваю себе такою подавленою?» ― думала Анна, просто ідучи слідом за Бек. Так і не встигла отямитись, як вони вже стояли в роздягальні.

І тут на тобі! За дверкою шафки стояв Адам із голим торсом і надягав на себе верх медичного костюму. Світло із вікна навпроти падало так, що надавало його кремезному тілу іще сексуальніших образів. Анна аж зависла на секунду… Адам повернувся неочікувано і на очі дівчині потрапив його ідеальний підкачаний торс. Коли він повертався, Анна встигла помітити в ділянці його правого дельтоподібного м’яза (плеча) досить цікаве татуювання у формі ліній і закруток, що формували символ невідомого їй походження. Хлопець швидко одягнув на себе медичний костюм і промовив:

― О, привіт, Анно, не очікував тебе тут побачити, ― всміхнувся він і Анна розтаяла.

Ребекка стояла явно ближче до нього, але її просто наповал шокувала така поведінка. «Анна значить? Прекрасно, я тепер невидимка». Не сказавши ні слова, дівчина утекла геть.

― Бек? ― Анна второпала, що подруга зникла. ― Куди поділася Бек?

― Тут лише ти і я, ― протягнув Адам, шокувавши цими словами Анну не на жарт.

«Що? Мені це сниться?» ― прозвучало в голові дівчини.

― Я знаю, ти втрачаєш розум від мене, ― прошепотів Адам і Анна навіть не второпала, як він уже стояв перед нею упритул.

Дівчина відчувала на собі його дихання і погляд глибоких зелених очей здавався їй таким безкрайньо приємним, що вона була готова впасти в його обійми просто тут і зараз. Заплющила очі, насолоджуючись тим, як пришвидшується серцебиття й дихання від одного лиш дотику до мужніх рук хлопця. Відчуття недавньої втоми як рукою зняло ― тепер Анні здавалося, що її тіло просто переповнене енергією. Та як тільки дівчина розплющила очі ― перед нею стояв уже не Адам… а Хантер! Злякавшись, вона миттю відштовхнула його і відскочила сама.

― Ні! ― закричала.

― Куди ж ти, сонечко? Ми тільки почали, ― протягнув він, дивлячись на неї своїм харизматичним поглядом.

― Це… це… нереальне! ― Анна помітно налякалась і почала крокувати назад.

― Е ні, усе ― це справжнісінька реальність. І так, ти далеко не псих, як думала. Ти прекрасно знаєш, хто я, однак все ще відмежовуєш себе від всього.

― Що? Хто ти в біса такий?

― Розкусила, ― протягнув Хантер, облизуючи власний палець і в ту ж мить почав змінюватись.

«Що в біса відбувається?» ― злякано подумала дівчина, заплющивши очі. Вона була готова закричати…

― Іскорка? ― почувся здивований голос на вході в роздягальню.

Анна миттю розплющила очі ― перед нею нікого. На вході стояв Хантер і дивився на неї так, наче вона щойно побачила примару.

― Навіть не думай щось казати! ― випалила Анна й вилетіла із роздягальні так швидко, як тільки могла.

Хантер просто дивився їй услід, а тоді перевів погляд на те місце, де щойно стояла дівчина. «Що тут в біса було? Щось налякало її… але що?» ― думав хлопець, оглядаючи роздягальню.

Поки він обходив ряди шафок, щось чорне і явно потойбічне всмокталось у вентиляційну решітку.

***

Анна відчувала себе вкрай налякано після того, що трапилось у роздягальні. Похапцем вона забігла в ординаторську, де й мали зібратись усі студенти. Очікувала побачити там всіх, але на кушетці сидів лише Адам, дивлячись щось у телефоні. Побачивши його, дівчина застигла у дивній позі із явно вираженим страхом на обличчі.

― Анно? ― підозріло поглянув на неї Адам. ― Що таке?

― Ти… ти… чорт, здається, я сходжу з розуму, ― випалила Анна, опустившись на кушетку поруч.

Адам уважно придивлявся до неї.

― Прокляття, ти не повіриш мені… але я… я не можу більше тримати це в собі… зі мною твориться якась маячня…

― Тихо, тихо, Анно. Заспокойся. Розповідай усе по порядку.

― Ти не повіриш… Бек не повірила! Вона вважає мене ідіоткою!

― Ей, ― рука Адама несподівано торкнулась зап’ястя Анни і дівчина миттю затихла, поглянувши на нього. ― Обіцяю вислухати тебе і повірити у все, що ти скажеш.

― Адаме, я… сьогодні я прокинулась на об’їзному шосе в десяти кілометрах від дому. 

― А з цього моменту не упускай жодних подробиць, ― підозріло промовив Адам, шокувавши дівчину.

― Ти… ти не думаєш, що я вигадала це все?

― Анно, послухай… я не зможу допомогти тобі, якщо не знатиму усієї правди.

Та треба ж було прямо в цей момент відчинитися дверям в ординаторську. Всередину зайшли одразу всі студенти. Першим озвався Хантер:

― Опа-па, що за парочка в нас тут? Голубки, ми вам не завадили?

Анна зістрибнула з кушетки, повністю ігноруючи Хантера.

― Бек! Куди ти поділася із роздягальні? ― поспішила запитати вона, побачивши Ребекку й Лету.

Ребекка спрямувала на Анну вкрай недоброзичливий погляд, після чого прошепотіла щось на вухо Віолетті й та відчайдушно засміялася.

― Хантере, гадаю, нам слід зачекати в коридорі, поки ці двоє розмовляють, ― проказала Лета не надто приємним голосом.

Анна зіщулилася ― що відбувається? Чому вони такі холодні із нею? Та в цю ж мить повернувся професор Лейден і довелося забути про всі проблеми й повністю зосередитися на пацієнтах, що їх наказав оглянути професор. Анна залишилася в одній палаті із Ребеккою й Летою і це явно не тішило її. Дівчата проводили огляд удвох ― одна записувала дані в історії хвороб, а інша займалась обстеженням. Анна нервово поглядала в сторону дівчат, не в змозі зосередитись на власних пацієнтах.

«Не думай про це, Анно! Ребекка дуже заздрісна, ти завжди це знала! Заспокойся і просто роби свою справу. Тобі пощастило досі не зіткнутися із Рінне, але це не означає, що ти підеш додому, не побачивши її. Потрібно добитися похвали від Лейдена», ― подумала Анна й взялася міряти артеріальний тиск пацієнтці.

Та окрім звуку проходження крові по артерії Анна чула шепіт дівчат, що стояли доволі далеко від неї.

― Та забий ти на те все, ― говорила Лета. ― Ну то й що, що Адам запав на Анну? Не такий він вже й класний. Тобі пощастило подружитися зі мною. На вихідних буде тусовка в честь Хелоувіну, обов’язково приходь. Там буде чимало моїх знайомих, а усі вони ― просто красавчики!

― Мене просто дратує, що завжди усі хлопці звертають увагу лише на неї! Я завжди позаду! Лето, ти б чула, що він їй сказав! ― і взялася переповідати усе, що підслухала в роздягальні. Ребекка перебувала там рівно до того моменту, як образ Адама змінився образом Хантера і почала діятись всяка маячня, пояснення якій Анна досі не мала.

― Дивно, ― зронила азіатка. ― Це не властиве для Адама. Він доволі щирий, але власні почуття виражати не звик. Тим більше так прямо.

― То що, хочеш сказати, мені примарилось?

В цю ж мить Лета засікла на них погляд Анни й дівчині довелось відвернутися.

― Вона ж не чує нас. Я говорю максимально тихо, ― зашепотіла Ребекка, а Лета насупилась, окинувши задумливим поглядом Анну.

― Тобі варто говорити тихіше, коли хочеш обговорювати мене, Бек, ― кинула Анна й вийшла із палати.

― Що? ― ніяковіло засміялась Ребекка. ― У мене проблеми зі слухом чи я справді так голосно говорила?

Лета вибігла із палати й наздогнала Анну.

― Що відбулося в роздягальні? ― прямо запитала вона.

Анна здивовано поглянула на азіатку.

― Запитай в Ребекки.

― Анно, ― Лета підійшла геть близько. ― Ти можеш мені сказати.

Говорячи це, дівчина підняла свою ліву руку й мовби спеціально показала Анні своє тату, таке вже схоже по стилістиці із тату Адама.

― Що? Ви з Адамом в якійсь секті, чи що? ― пробурмотіла Анна.

― Ти справді нічого не тямиш?

― Так-так-так, міс Чень, міс Уеллінг, ― прозвучав вкрай невтішний голос Рінне за спиною в Лети і дівчина миттю затихла, поволі обертаючись. ― Що, знову байдикуємо? Так, зараз подивимось, як ви виконали завдання професора Лейдена.

Довелося зайти разом із нею в палату. В першу чергу Рінне перевірила роботу Ребекки й Лети.

― Непогано, ― зробила висновок професорка. ― Міс Чень, я впевнена, усю «брудну» роботу за вас зробила міс Бенсон, тож… гадаю, буде справедливо, якщо ви підете і оглянете всіх дітей в дитячому інфекційному і зробите записи у щоденники.

Анна спрямувала допитливий погляд на Лету. Ще б трохи і азіатка розповіла їй щось важливе… Анна була упевнена ― вони з Адамом знають більше, ніж вдають. Та Лета була змушена виконати просьбу професорки без зайвих запитань.

«Адам був готовий мене вислухати, а тепер Лета… вони явно щось знають! Вони знають, що було в роздягальні… але ж якого біса я ніяк не можу з ними поговорити?!» ― прозвучало в голові Уеллінг і вона понуро поглянула на свої руки, що стискали історію хвороби.

― Ох, невже це наша міс Уеллінг справилась із завданням! Я б навіть сказала, що ви зробили більше, ніж потрібно, ― оцінила Рінне після перевірки її роботи, окинувши Анну дещо недовірливим поглядом. ― Зізнайтесь, вам хтось допомагав?

― Ні, вона робила все сама, ― втрутилась Ребекка на подив Анни.

― Що ж, повірю. За мить чекаю вас усіх в ординаторській, ― на щастя, Рінне сьогодні була в хорошому настрої.

Анна хотіла вийти, не сказавши Бек ні слова, але подруга вибігла перед нею й скрикнула:

― Слухай, пробач! Я таку дурню робила!

― Можливо, варто просто перестати це робити, а не вибачатися щоразу, коли обговорюєш мене за спиною? Так ніби я рада, що Хантер знущається з мене! А Адам… хто взагалі сказав, що я йому подобаюся! ― випалила Анна.

― Але ж тоді в роздягальні…

Анна тяжко видихнула.

― Ти просиш у мене пробачення, хоча не бажаєш мене слухати. Так не піде, Бек, ― кинула Анна, дивлячись їй просто в очі й вийшла із палати.

Анна більш за все хотіла знайти Адама. Та, на жаль, в ординаторській був не лише він. Дівчина спрямувала благаючий погляд на Адама, але той лише розвів руками, показуючи на папери на столі, розібратися із якими йому наказав професор Лейден, що займався аналогічною роботою за другим столом.

― Твій Шамберлейн зараз дещо зайнятий, ― прошепотів Хантер, помітивши Анну і одночасно із цим відірвавшись від телефону. ― Однак, тут все ще є я.

Анна показово закотила очі.

― Іскорко, ти намагаєшся мене ігнорувати? Професоре Лейден, ― звернувся він. ― Ви ж… не скажете професорці Рінне, що міс Уеллінг запізнилася сьогодні на дві години? ― Хантер говорив це так, аби Анна слухала кожне слово.

― Що? ― професор аж окуляри опустив, обвівши Анну шокованим поглядом. Він був настільки заклопотаний, що весь час думав, що Анна була зі всіма із самого ранку. ― А вона запізнилася? Міс Уеллінг, це дуже погано. Вам слід бути пунктуальнішою.

― От бачиш, ― прошепотів Хантер до Анни. ― Він мовчатиме, як риба. Шамберлейн, ясне діло, також. На рахунок Лети й твоєї чудової подружки Ребекки я не сумніваюся… ой, здається, залишилась всього лиш одна людина, яка може тебе здати. І це я.

Анна ліниво розвернулась до нього:

― І що ж ти хочеш, га, Містере-Я-Обожнюю-Шантажувати-Людей? ― саркастично промовила вона, пародіюючи його манеру говорити.

― Ей! Давати дурнуваті клички ― моя стихія, ― зауважив Джуліан. ― Так от, слухай. Мені потрібна від тебе послуга.

― Яка?

― Зустрінься зі мною завтра після практики і ми все обговоримо.

― Здурів? Я не збираюся гуляти з тобою! У мене інші плани!

― Які?

― Я… ― показово замислилась Анна. ― Я ще не придумала. В мої плани входить все, крім тебе.

― Тоді мені не складе труднощів здати тебе перед Рінне, ― хмикнув Хантер.

В ту ж мить зайшла професорка, а з нею одночасно Ребекка й Лета.

― Що ж, сьогодні ви цілком непогано справились. Але це, мабуть, лише тому, що я змушена була відлучитися на довгий час, ― говорила Рінне, обводячи строгим поглядом кожного студента. ― Містер Лейден вельми люб’язний професор і, гадаю, ваші чудові результати сьогодні ― цілковито його заслуга. Завтра кожен із вас отримає власного пацієнта і в кінці тижня ви повинні будете здати мені повністю заповнені історії хвороб. Якщо справитесь із цим завданням ― можете бути впевнені, що практику в інфекційному відділенні ви пройдете без проблем. Але от щодо декого із вас я сильно сумніваюсь… ― в цю мить її погляд зафіксувався на Леті й Анні. ― Містере Лейден, вони усі сьогодні явилися вчасно?

― Е-е, ― професор відірвався від паперової роботи і опустив окуляри. ― Так, начебто, всі…

― Хм, ― Рінне окинула всіх підозрілим поглядом. ― Ви упевнені, містере Лейден? Ніхто не добігав? Ніхто не просив почекати? Може, міс Чень?

― Ні, пані професорко, ― неначе в армії озвалася Лета, випроставшись.

― Я бачив Лету іще за годину до початку академічного часу, ― сказав Лейден. ― Вона була із батьком.

― Зрозуміло, ― холодно озвалася Рінне. ― Тоді, можливо, міс Уеллінг… ви так і схожі на ту, що всюди запізнюється.

В Анни аж ноги почали підкошуватись. Тіло пробрав холодний піт, а погляд так і застиг на Хантері, котрий міг в любу мить її здати.

― Ми з міс Уеллінг зайшли вчасно, ― озвався Джуліан.

Анна ледь не підскочила, почувши це, адже була стовідсотково впевнена, що він скаже абсолютно протилежні речі. Якусь мить Рінне придивлялася до нього, а тоді сказала на загал:

― Вірю. Гаразд. Міс Бенсон, міс Чень, мені уже передали, що ви дуже хочете у відділення строгого режиму. Що ж, це доволі обнадійливо, ― Рінне обвела Лету вкрай невтішним поглядом. ― Однак міс Чень іще не завершила в дитячому інфекційному. Тож, міс Бенсон, чекаю вас біля входу через десять хвилин. Інші можете бути вільні.

Рінне вийшла. Анна просто мріяла поговорити чи з Адамом, чи з Летою, але розуміла ― сьогодні така можливість їй не представиться, адже в ту ж мить її за руку схопила Ребекка й витягнула в коридор. Вони зупинились поруч із ліфтом в затишному куточку і Бек прошепотіла:

― Слухай, мені справді так жаль. Я дуже не хочу, аби ти ображалася на мене.

― Бек…

― Ні, послухай! Я була неправа! Я сама ― причина всіх своїх проблем. Я вчинила тупо, звинувативши в цьому тебе. А тим більше, мені не слід було говорити про це з Летою. Я знаю її всього два дні, а з тобою ми дружимо все життя! Анно, я дуже дорожу дружбою із тобою!

Анна розуміла одне ― вона готова вибачити Бек усе тут і зараз, тільки б встигнути ще спіймати Адама перед тим, як він покине лікарню.

― Гаразд, я пробачаю тобі, пробачаю…

― Справді? О, я так люблю тебе, Анно! ― полізла обійматися Бек. ― Обіцяю більше ніколи не робити нічого подібного!

― Ну, досить вже… мені дещо потрібно…

― Слухай! То сьогодні увечері все в силі?! Ти не хочеш піти зі мною з Рінне?! ― Бек, здається, зовсім не слухала Анну.

― Я краще почекаю тебе в авто. Поїдемо до тебе разом.

― Серйозно? Господи, Анно, ти просто душка! Ти сьогодні розкажеш мені усе! Чуєш, усе! ― Бек була така рада і говорила кожне слово із таким захопленням, що Анні здавалося, що усе це тягнеться занадто довго і Адам вже давно забрався з лікарні. ― Ну все, йди! Я мушу бігти, Рінне не любить чекати! Я тобі передзвоню, коли вона мене відпустить.

І побігла. Анна полегшено видихнула і майже одразу схопилася з місця. Та в ординаторській Адама вже не було. І в роздягальні також. Там вона застала лише Хантера, котрий не збирався її просто так відпускати.

― О, Іскорко! Що, знову Шамберлейна шукаєш? Він звалив п’ять хвилин тому. Кудись спішив, навіть шафку нормально не закрив. Дивись, бовтається, як твої нерви, ― хихикнув Джуліан, показав стукнувши по шафці Адама.

― Прокляття! ― вилаялась Анна.

― Спокійно. Ти ще не забула, що винна мені?

― Що? ― випалила невдоволено.

― Я прикрив тебе перед Рінне. Завтра мусиш піти зі мною.

«Трясця… і чому всі від мене щось хочуть?!» ― прозвучало в голові Анни.

― Добре! ― закричала вона, розвівши руками.

― Серйозно?

Та Анна просто вилетіла із роздягальні й погнала сходами вниз. В якийсь момент таки сіла в ліфт, адже ноги почали змучуватись стільки спускатись. Вона телефонувала Адамові раз за разом, але той відмовлявся брати трубку.

«Ну що ж таке?! Ай, Анно, ти повинна бути спокійнішою. У тебе просто психіка не в порядку! От тому тобі то все й мерещилось! Адам в цьому не допоможе. Краще йому не знати подробиць», ― подумала дівчина й вийшла із будівлі.

На вулиці поступово смеркалося. Анна сиділа в машині близько півгодини, очікуючи на дзвінок від Ребекки і настільки погрузилась у свої думки, що навіть не помітила, як зникли останні відсотки зарядки на телефоні. Будучи впевненою, що взяла із собою зарядний пристрій, дівчина перерила усю сумку і всю машину, але в кінці кінців таки змушена була визнати, що зарядка залишилась вдома.

«Якби не ця вся маячня вранці… я не позбулась би п’ятдесяти доларів і не забула б зарядку вдома», ― подумала дівчина.

В сучасному світі усі люди без телефонів як без рук і Анна не стала виключенням. Розуміючи, що Ребекки вже надто довго немає, дівчина вирішила повернутися в лікарню і самотужки спробувати її знайти, або ж з’ясувати, чому вона так довго не повертається.

[1] Пальпація ― методика фізичного обстеження хворого, за допомогою якої лікар прощупує органи крізь шкіру, визначаючи їх консистенцію і стан. 

Привіт, читачу! Рада, що читаєш мою писанинку. З тебе лайк - автору приємно❤️

Коментуй про свої враження, ділися переживаннями та обговорюй сюжет у коментарях)))