― Анно, я відчуваю себе обманутою, ― говорила Кетрін, коли вони сиділи у неї на кухні й пили чай з ромашкою. ― Я ніколи не думала, що піддаюся гіпнозу… все вийшло так жахливо! Я не мала на меті щось від тебе приховувати! І… я не дивилась той запис. Точніше, абсолютно не пам’ятаю, що там було.

― Ти не винна, Кет, ― всміхнулась Анна. Було добре помітно, що посмішка силувана. ― Це все обставини. Все склалось проти мене.

― То що ж було? Ти дізналась усе, що хотіла?

― Так і… я розчарувалась в одній людині, ― прошепотіла Анна, зітхнувши. ― Я вважала його ідеальним. Та він виявився кретином. Останнім кретином! Та як він тільки міг таке влаштувати?! Це так дивно, Кет! Хлопець, якого я вважала останньою падлюкою, захистив мене від маніяка. Я не пам’ятала нічого з тієї ночі, бо була дуже п’яна. А він, виявляється, весь час сидів в машині поруч із моїм домом і чекав, коли я повернуся. А тоді, побачивши, як цей гад лапає мене…

― Він побив його? ― із захопленням запитала Кетрін.

― Він бив його до нестями. Бив так, що кров летіла навсібіч… а хлопець, в якого я була закохана по вуха, виявився кретином. Та навіщо тільки він усе це затіяв?! Навіщо твердив мені про важливість усього, коли сам…

― То, виходить, цей кретин хотів, аби ти не дізналась, як тамтой хлопець тебе врятував? От жалюгідний! Це жахливий спосіб привернути до себе увагу дівчини! ― вилаялася Кетрін.

«От тільки… чого насправді хоче Адам?»

― Роб був таким же, ― зронила Анна через якийсь час. ― Він здавався милим і чудовим, допоки не виявилося, що він спав із половиною школи. От скажи, Кет, чому навколо мене одні йолопи?

― Тобі просто не пощастило із Робом. Але цей хлопець… ви ж навіть не почали зустрічатись. Тож думаю, все не так погано. Ну, я про те, що ти дізналася про усе зараз, а не потім, коли встигла б полюбити його.

― Мабуть, ти маєш рацію, ― зітхнула Анна.

«Та зараз все набагато важче, адже окрім звичайної драми із стосунками мене очікують проблеми значно гірші й небезпечніші».

― Ти ж не проти, якщо я заночую в тебе? ― раптом запитала дівчина, згадуючи, що вдома її чекає мама, а вона зовсім не мала настрою знову повертатися до всього.

***

― Потрібно віднести одні документи до головної медсестри, ― говорила професорка Рінне. ― Робота така собі, займе чимало часу, тож, я б хотіла, аби цим зайнявся хтось такий, як… ― замислилась вона, дивлячись на студентів. ― Е ні, ви, Віолетто, потрібні мені тут. Так само, як і міс Бенсон. О, Джуліане, гадаю, ви зможете це зробити.

І віддала йому цілий стос папок із твердими обкладинками.

― Це ще не все, ― сказала Рінне, беручи зі столу іще папки. ― Містере Шамберлейн, це для вас.

Адам похнюпився. Та в ту ж мить Анна, котра весь час стояла мовчки, вискочила й скрикнула:

― Я візьму! ― і схопила купу папок, які, здавалося б, мали просто повалити тендітну дівчину своєю вагою. Але вона взяла їх з легкістю.

― О, ― із деяким здивуванням в голосі кинула Рінне. ― Чудово. Решта ― за мною.

Професорка із рештою студентів вийшла з ординаторської, а Джуліан здивовано поглянув на Анну.

― Чого це ти викликалася піти зі мною? ― запитав він, коли вони ішли до ліфтів.

― Я… е-е… ― в голові Анни літали різні думки. ― Я подумала, що ви з Адамом захочете розірвати один одного, якщо залишитесь наодинці.

«Адам інфеніст, а отже, сильніший… сумніваюсь, що у справжній сутичці в Джуліана були б шанси», ― подумала дівчина, натискаючи кнопку ліфта. При цьому їй вдавалося утримувати стос папок в одній руці.

― Ей, давай сюди, ― пробурмотів Джуліан, намагаючись забрати в неї половину папок, але Анна відскочила так швидко, що вони ледь не звалилися на підлогу.

― Мені неважко, чесно, ― заусміхалась Анна.

― Що за чортівня? Цей ліфт взагалі буде їхати? ― пробурмотів чоловік перед ними.

― Кажуть, там в хірургічному щось сталося. Хтось застряг, чи що, ― сказала прибиральниця, що проходила повз.

― О, чудово, тепер ще й пішки доведеться йти…

Джуліан рушив до сходової клітки за тим чоловіком, але перед тим, як спускатись, висунув руку перед Анною.

― Що? ― бовкнула вона, насупившись.

― Боюся, що ти звалишся разом із тими папками. Давай мені частину, ― наполягав хлопець.

«Що це він став таким джентльменом? Я думала, він тільки за посміятися з того, як я падаю», ― подумала дівчина. Вона справді не мала наміру віддавати йому папки, але тоді згадала, що казав Адам раніше. «Він хоч і кретин, бо домовлявся із демоном… але він був правий на рахунок безпеки. Я не повинна видавати себе», ― майнуло в голові дівчини й вона віддала Джуліанові кілька папок.

― Що ж ти за дівчина така, ― бурмотів хлопець, спускаючись позаду неї. ― Силачку якусь з себе видаєш, а насправді аж прогинаєшся під тими папками. Пф…

― Джуліане… ― раптом пробурмотіла Анна, коли вони спустились на кілька поверхів. Дівчина зупинилася і відвела кудись погляд.

― Що? Хочеш, аби я поніс все?

― Ні! ― крикнула вона і рушила.

«От дивна», ― подумав хлопець.

За мить вони вже були в кабінеті головної медсестри. Вона посадила їх в коридорчику поруч і сказала чекати. Насправді такий поворот подій входив в число тих, яких страшно боялася Анна. «Та краще зараз опинитися наодинці із Джуліаном, ніж з Адамом. Я ж не зможу спокійно з ним говорити, знаючи про все!» ― подумала дівчина, нервово ходячи туди-сюди.

― Та сядь уже, не маячи, ― кинув байдужим тоном Хантер.

Дівчина мовчки сіла на лавочку в метрі від нього і стала вдивлятись в стіну навпроти, що була завішана різними плакатами із медичними штучками.

― Чого ти не викликалася піти з Шамберлейном? Ви ж тепер нерозлучна парочка, ― сказав через кілька хвилин мовчанки Хантер, поглянувши на Анну дивним поглядом.

Дівчина аж підскочила і відвернулася вбік. Було помітно, що вона стривожена.

― Секундочку, ви що, посварились? ― з надією сказав Розенбаум. ― Точно посварились! ― скрикнув він, підсуваючись ближче до Анни. ― Цей тошнотик набрид тобі?

Анна нічого не сказала, а лише набурмосилась. «Ну от. Дурні розпитування. А чого ж іще я чекала?» ― подумала вона. Хвилину вони сиділи в тиші, а тоді на Анну нахлинули думки про всю цю підставу від Адама і вона відчула, як стискається серце. Все, звичайно, відобразилося на її зовнішньому вигляді.

― Ей, ти чого? ― крикнув Джуліан. ― Що це за обличчя? Він що, ображав тебе?! ― голос хлопця враз набув стривоженого характеру.

Анну аж мурашки пройняли. «Він сказав це таким голосом, наче його це справді хвилює…» ― в голові дівчини знову пронеслися ті моменти із запису з камери спостереження, які вона вчора переглянула на телефоні Кетрін.

― Він справді тебе ображав?! ― скрикнув Хантер. ― Прокляття, чому ж я тоді не начистив йому мордяку?

― Джуліане, не діставай! ― випалила Анна, зістрибнувши з лавки.

Вона відійшла кудись в сторону. Хантер нервово водив очима туди-сюди і за мить підійшов до неї.

― Ну все, я зрозумів, не треба було розпитувати. Вибач.

«Чому я так хочу розповісти йому, що сталося насправді?.. але… я не можу! Таємниця інфеністів, всі діла… чому ж все в біса так складно?» ― подумала дівчина, скривившись і відвернувшись обличчям до стіни.

― Я відкуплю тобі твою сорочку, ― пропищала вона.

― Що? Яка в біса сорочка?!

― Пробач, що зіпсувала її… пробач, ― зашепотіла дівчина і не помітила, як з очей почали литись сльози.

― Ей-ей, ти там що, ридаєш? Здуріла, чи що? ― кинув Хантер, намагаючись торкнутись її плечей, але затримав руки буквально в сантиметрі від них. ― Ей, Іскорко, не ридай, чула?

Від цього дівчина заридала ще більше. «Клятий Адам! Як він тільки міг? Я вірила йому! Я була готова піти в той Бункер тільки заради нього… навіщо ж він вчинив так зі мною? Послати демона в мій будинок! Якого чорта?!! А якби мама не справилась б із ним?»

― Не потрібно мені від тебе ні сорочки, ні грошей, чуєш? ― крикнув Джуліан. ― І ще я вибачив тобі те, що ти захищала Шамберлейна у нашій недавній сутичці! Так що можеш не ридати! Ти не завинила переді мною!

«От кретин… дурак, ідіот… про що він думає?! Це він врятував мене від того маніяка-демона! Прокляття, чому я раніше не дізналась про це?..»

Якусь мить Хантер стояв позаду неї, гадки не маючи, що робити. Аж тоді просто піддався почуттям й обійняв Анну. Від цього дівчина відчула якесь полегшення і шок водночас. Її тіло пронизали дивні мурашки…

― Фу! Твої слюні і сльози на моїх руках! ― вилаявся Хантер.

― Джуліане, ти придурок! ― скрикнула дівчина, відскочивши від нього.

«Але тим не менше, вона стала приязнішою до мене. Чого б це?» ― подумав хлопець.

***

Домовляючись прийти на зустріч із Бек та її новим хлопцем, із яким вона познайомилася на Хелоувінській вечірці, Анна аж ніяк не очікувала, що ним виявиться Нейт Вествік ― один із інфеністів, що вбили демона Макса. Дівчина тепер чітко знала ― вона бачила його тоді в клубі.

Вони сиділи за круглим столом на вулиці, поруч із вагончиком, в якому продавали різні напої. Оскільки то був центр Редвілла, дане місце користувалося великою популярністю. Анна дещо шоковано поглядала на Нейта, а він із не меншим здивуванням вивчав її.

― Е-е, ― пробелькотала Ребекка. ― Піду-но я щось нам замовлю.

І встала.

― Ти, ― сказав холодним голосом Нейт, сперши руки на стіл так, наче був тут найнебезпечнішим типом. Анна ледь не підскочила від такого жесту. ― Донька Глорії Уеллінг-Бредстоун. Монашка.

― Хто? ― таким же презирливим тоном озвалася Анна.

― Монашка, ― повторив Нейт так, наче це було якимось клеймом. ― Так ми називаємо інфеністів, що не належать до жодного з Бункерів. Іншими словами тих, хто живе серед людей, повністю забивши на своє призначення.

Анна закотила очі.

― Гарно влаштувалися там із мамочкою. Під надійним захистом інфеністів Уортона.

― Що ти очікуєш від мене почути? ― прямо запитала Анна. ― Не я вибирала собі таку долю! Це все моя мама! Вона ні разу не розповідала мені про все… гадаєш, мені приємно було дізнатись, що вона весь цей час була інфеністом, поки я гадки не мала, як мені вчинити з усією інформацією, що я отримала від Адама?!

― Адам, значить, ― хмикнув Нейт. ― Знаєш, в мого друга також талант «розум», але він не з’їхав з глузду, на відміну від французика Шамберлейна, поглинутого метою відшукати батьків.

― Що? ― насупилась Анна.

― Ти не знала? Він укладає договори з міазмами й інфеністами водночас… а все задля того, аби відшукати людину із настільки могутнім талантом «чутливість», що дозволило б йому знайти своїх дорогесеньких maman і papa.

Анна аж остовпіла від такої інформації. В ту ж мить повернулася Ребекка із коктейлями, що було явно невчасним…

― Бачу, ви знайшли спільну мову, ― втішилась Бек, побачивши, як Анна і Нейт дивляться один на одного.

«Адам робив усе це, аби знайти батьків? Але ж він казав, що вони подорожують світом і він сам відмовився від такого життя, полетівши в США на навчання…»

― Ох, така сьогодні чудова погода! ― промовила Ребекка, п’ючи коктейль. ― Але я вже купила нам квитки в кіно.

Анна продовжувала насуплено дивитись на Нейта, енергійно мішаючи трубочкою свій напій. Характерний звук калатання кубиків льоду в стакані явно набрид Бек:

― Ти хотіла інший коктейль? ― із розчаруванням в голосі запитала вона.

― Що? ― не відразу відповіла Анна, нарешті відвівши пильний погляд від Нейта. ― Ні-ні, все гаразд.

Натомість Нейт відкинувся на спинку крісла і заклав ногу на ногу. Погляд від Анни він не відвів.

***

У той же самий час, коли Ребекка ще стояла поруч із вагончиком, очікуючи на коктейлі, у величезному хмарочосі буквально в сотні метрах від невеличкої площі, на якій і розташовувалося кафе, відбувалася важлива нарада.

За довгим скляним столом сиділо більше десятка чоловіків в елегантних костюмах із краватками. Серед усіх них була лише одна жінка ― блондинка у чорному костюмі з ноутбуком. Усі уважно слухали бородатого чоловіка, що сидів перед ними. По праву руку від нього знаходився Джуліан Розенбаум, якому дана нарада не приносила жодного зацікавлення ― його погляд був спрямований у вікно.

Вікна конференц-залу на двадцятому поверсі виходили просто на площу із вишуканим фонтаном, поруч із яким і розміщувалося кафе з вагончиком. Потік людей там був безперервним, тож Джуліан не одразу помітив за одним зі столів Анну й незнайомого йому хлопця.

― …Вашингтон надає нам можливість вийти в топ продажів. Завдяки новому препарату, Лавантону, ми отримали шалений прибуток. Його закупляють чимало лікарень, але нещодавно на ринку з’явився серйозний конкурент. Їхній препарат, Левоклокс, майже ідентичний нашому, але продається за нижчою ціною. Це створює суттєву перепону…

― Містере Розенбаум, ― звернувся один із чоловіків. ― Згідно нещодавно отриманої мною інформації, Левоклокс втрачає стійкість свого положення, як і Bai Industries. Ми з моїми колегами провели незалежне дослідження, в якому було визначено збільшення кількості побічним ефектів при використанні Левоклоксу. На відміну від нього, наш препарат проявляє набагато меншу кількість негативних реакцій.

«Що? Іскорка?! ― Джуліан почав придивлятися все більше, аж тоді навіть не помітив, як скочив з-за столу і прилип до вікна. ― Не може бути! З ким це вона?! Що це за тип?»

Неочікувано в конференц-залі запанувала тиша. Усі дивилися на Джуліана, а його батько, Домінік Розенбаум, закотивши очі, показово прокашлявся. Хантер ніби його не чув. Його увага була повністю зосереджена на Анні й загадковому хлопцеві, що в ту ж мить нахилився до неї через стіл.

― Кхем-кхем, ― прокашлявся знову містер Розенбаум. ― Джуліане, що ти робиш?

Хантер миттю розвернувся і спіймав на собі десяток поглядів. Стало дещо некомфортно і він мовчки опустився на своє місце.

― Отож, ― продовжив Домінік Розенбаум. ― Наш препарат має шанси знищити свого конкурента цілком і повністю. Для цього потрібно, аби ви усі підготували мені звіти про застосування протягом останнього місяця і… ви, міс Майклс, чекаю від вашої команди нових ідей щодо зменшення побічних ефектів Лавантону.

― Містере Розенбаум, ми і так зменшили… ― почала було жінка.

― Вам слід спробувати альтернативні шляхи, ― наголосив Домінік, глянувши на неї непохитним поглядом. ― Поки наш препарат не стане абсолютно безпечним, ми не зможемо усунути конкурентний Левоклокс. Лікарні закупляють його лише тому, що він дешевий. Якщо ми зможемо усунути побічні ефекти, наш препарат братимуть усі, незважаючи на вартість. Нараду завершено.

Усі почали розходитися. «Що ж це за мужик? Вона зовсім здуріла? Посварилася з Шамберлейном і вже з якимось типом на побачення пішла?!» ― думав Джуліан, насупившись. Та навіть оглянутися не встиг, як всі зникли з конференц-залу і він залишився наодинці з батьком.

― Джуліане, ― прозвучав суворий голос Домініка. ― Що це було посеред наради? Ти несерйозно ставишся до справи. Твоя увага явно не тут.

― Тату, ― почав було хлопець. ― Там… бабулька в інвалідному візку впала зі сходів… в мене аж серце йокнуло, але… їй допомогли перехожі.

Домінік Розенбаум важко видихнув, мабуть, не лише через безглузді слова сина, а й через власний гігантський живіт, що явно заважав йому дихати.

― Послухай, якщо ти хочеш і надалі користуватися грошима зі своєї картки і водити дівчат в дорогі ресторани, слухай мене. Тобі доведеться брати участь в нарадах, інакше ти ніколи не навчишся управляти бізнесом. І так, Віолетта Чень жалілася на тебе.

Джуліан закотив очі.

― Вона опинилася не в той час не в тому місці!

― То вибачся перед нею. Якщо не хочеш ходити на побачення із доньками моїх бізнес-партнерок, краще помирися з нею.

Домінік встав, ледве відсунувши крісло від стола, й вийшов із конференц-залу, захопивши свій ноутбук. Він не був старим, але хронічні захворювання й сидячий спосіб життя зробили його людиною із великим пузом, що приносило тільки проблеми в повсякденному житті. Джуліан підвівся з місця й підійшов до вікна. У той час Анна, Ребекка й Нейт уже вставали з-за столу і Ребекка зайшла під тент поруч із вагончиком так, що поки Джуліан дивився, її не було видно. «Куди ці двоє направляються?! Жах, вона ще й сміється з ним! Що за чортівня?!» ― аж здригнувся Хантер, спостерігаючи за ними. Щойно він відвернувся від вікна, з-за тенту вийшла Ребекка і вони рушили в місто.

Джуліан ще ніколи так швидко не летів вниз по сходах. Второпавши, що на ліфті буде значно довше, адже він зупиняється ледь не на кожному поверсі, хлопець обрав шлях пожежними сходами. Йому просто пощастило вибігти якраз в ту мить, коли трійця вийшла із магазину з хотдогами.

«Прокляття, ― вилаявся Хантер подумки, спостерігаючи за компанією з-за вивіски того магазину з хотдогами. ― Вона ще й Ребекку взяла! Геть здуріла. Хто взагалі бере подружок на побачення? А хоча… якщо він якийсь мутний тип, що, до речі, скоріше за все, правда… з подружкою буде безпечніше, ― він поволі просувався за ними, намагаючись ховатись за вивісками, знаками, велосипедами й людьми. ― Та яка користь з тої Ребекки! Якщо цей тип захоче познущатись з Іскорки, наша кудряшечка Сью, скоріше за все, просто втече».

Хлопець ішов за ними ось уже два квартали центру Редвілла, гадки не маючи, чому він це робить. Довкола стояв постійний шум ― машини ледве рухалися в пробках і бібікали один одному, люди всі кудись спішили великими натовпами, що Хантер вже ледь було не втратив із виду трійцю, за якою слідкував вже давно. «Сьогодні наче не п’ятниця. Що ж всі кудись спішать так? ― подумки сварився Джуліан, обминаючи гучну компанію хлопців. ― Місто не таке вже й велике!» Компанія зайшла під великий навіс, що був побудований над пішохідним тротуаром, аби запобігти обвалу уламків із будови, що була над ним. Тут утворювалась невеличка людська пробка і Хантер вже підійшов так близько до компанії, що в якусь мить змушений був просто зупинитись, аби вони його не засікли. І в той же момент мусив задзвонити його телефон!

― …і тоді вона мені каже: «Піди й принеси мені телефон із ординаторської!» А я так відразу в шок, вона що, за служанку мене має?! ― дуже емоційно розповідала Ребекка про недавні події в лікарні.

― Оце так, ― відповів на це Нейт. ― Я думав, це міс Уеллінг у вас там за цапа-відбувайла.

Та Анна не слухала. Вона була зосереджена на своїх думках і явно більше чула довколишній шум, аніж безперервні монологи Ребекки і недовгі вставочки Нейта, які, на його думку, мали б бути смішними. Зненацька вона прислухалась й почула знайомий рінгтон… буквально в кількох метрах від неї сполохнувся Джуліан. Він вихопив телефон і заскочив у найближчий магазин сувенірів, аби не спалитися.

― Чорт побери, Ліам! ― загорланив Розенбаум в трубку. ― Якого ти дзвониш?! ― виникла пауза, під час якої говорив співрозмовник, а Хантер за той час виглядав з вікна, куди ж рухається компанія, за якою він мав намір продовжити слідкувати. ― Я не прийду… чувак, ну, все, не ображайся, завтра поговоримо. Все, не можу говорити, па!

І вилетів з лавки сувенірів, як ошпарений. Людська пробка розсмокталася і він ледве наздогнав компанію. Вони направлялись просто в торговий центр, що розташовувався перед величезною площею із лавочками й сучасним фонтаном.

***

Хантер наздогнав Анну, Ребекку і Нейта якраз перед входом у кінотеатр, що розташовувався на одному із поверхів величезного торгового центру. Вони зупинилися перед касою, роздивляючись табло із фільмами. Тоді рушили до одного із залів.

― Що це за фільм? ― запитав Джуліан в чоловіка, що перевіряв білети перед входом у кінозал.

Чоловік сказав йому назву, а за одно і те, що фільм почнеться через п’ять хвилин і Джуліанові просто пощастило купити білети і навіть відшукати поглядом компанію у самому залі. Він сидів далеко від них, але, все ж, мав прекрасний кругозір на спини усіх трьох.

Фільм виявився дуже нудним і компанія весь час перешіптувалася. Хантер не зводив очей з Анни, котра сиділа збоку від Нейта. «Трясця, що я взагалі тут роблю? ― раптом подумав він. ― Не пам’ятаю жодного разу, щоб ходив в кіно один. Чорт, та в мене вдома набагато краща техніка, аби дивитись фільми! Я б ніколи не пішов на таке лайно… це ще називається комедією?! Ха… якого чорта ти слідкуєш за нею? Здалася тобі ця дівка!» ― подумав Хантер і справді вже хотів встати й піти геть, як раптом помітив, що Анна підвелася й рушила до виходу. За якийсь час Нейт встав і пішов за нею, а Ребекка, схоже, заснула. «От тобі і подружка, ― пхикнув подумки Джуліан. ― Він пішов за нею в туалет, а вона відкинулася!»

Не довго думаючи, Джуліан також підвівся зі свого крісла й направився до виходу.

***

Анна стояла перед дзеркалом в жіночому туалеті. Грала тиха приємна музика. «Такий дурний фільм, ― подумала дівчина. ― Треба було просто відмовитись іти з ними. Але ж якого чорта Нейт причепився до Ребекки? За увесь час нашої прогулянки він ні разу не поцілував її і не сказав нічого, що говорять закохані хлопці… трясця, та між ними не було навіть хімії! Він говорив увесь час так, наче просто насміхається із неї…» ― подумавши про це, Анна вже зібралась повертатись у кінозал, як наштовхнулася на Нейта, що опинився тут дуже неочікувано.

Побачивши його не надто приємний вираз обличчя, дівчина насупилась.

― Що ти тут робиш? Це жіночий туалет.

Нейт нічого не сказав, а лиш приклав палець до її рота, мовляв «тс-с!»

Нічого не торопаючи, Анна стала жестами допитуватися, що відбувається, але Нейт обійшов її і направився до кабінок. З-за пояса він дістав кинджал і, стискаючи його в руці, став оглядати кабінки, схиляючись і намагаючись вгледіти чиїсь ноги. «Тут що, демон?!» ― злякалась Анна, боячись зрушити з місця. «Чорт, у тебе ж талант «чутливість», зосередься!» ― змусила себе дівчина й, не на жарт боячись, заплющила очі. Її тіло все ще пронизували мурашки, але дівчина заспокоїла себе тим, що все ж таки вона тут не одна і Нейт дуже досвідчений інфеніст. Анна сконцентрувалася і коли таки розплющила очі, увесь світ немовби забарвився в чорний колір і при цьому дівчина отримала можливість дивитися крізь стіни. В одній із кабінок сиділа людина із піднятими на унітаз ногами, а тіло її переливалось яскраво-фіолетовим світлом. Дівчина не бачила жодних деталей, лише свічіння, наче в той момент володіла можливостями тепловізора, однак замість бачення тепла, розрізняла міазми.

Буквально за секунду усе зникло і повернувся нормальний людський зір. Анна була шокована й водила очима туди-сюди…

― Нейт… ― зашепотіла вона. ― Пс…

Та він не обернувся. Дівчина так і не зрозуміла, як він второпав, в якій кабінці знаходиться людина, заражена міазмами, але він зніс ногою відповідну дверку й уже б прикінчив потвору, якби вона не виявилася швидшою. Вона буквально піднялася у повітря і, зробивши сальто наче в невагомості, опинилася позаду хлопця.

― Обережно! ― закричала Анна.

Нейт замахнувся кинджалом знову, але поцілив в стіну. Плитка осипалася на підлогу, а жінка, в чиєму тілі сидів незрозумілий вид міазму, налетіла на хлопця так швидко, що він не встиг зреагувати. Раптово вона відкрила рота і, скоріш за все, діяла якимись ультразвуковими частотами, бо Нейт схопився за голову й опустився на коліна, стогнучи від болю. Якимось чином йому вдалося запустити кинджал по підлозі до Анни зі словами:

― Добий його, давай!

В Анни всередині все стиснулося. «Але ця штуковина… не демон… вона… її можна вилікувати!» ― подумала дівчина і, не довго думаючи, підбігла до Нейта й вихопила у нього з-за пояса спеціальний шприц. Вона вже хотіла викачати із себе плазму, бо добре запам’ятала, як це робила її мама, але в ту ж мить отримала від потвори кулаком в обличчя. Заточившись, дівчина упала на підлогу, а шприц закотився в одну із кабінок.

― ПРОКЛЯТТЯ! ― заревів Нейт.

Він схопився на ноги і явно мав усі шанси загинути від безпощадних кігтів потвори, що з’явилися неочікувано, але йому просто пощастило в останню мить дотягнутися до кинджала і проштрикнути шию жінки. Потвора кричала від болю якусь хвилину, а тоді здохла, звалившись на Нейта. Важко дихаючи, хлопець схопив її і вкинув в одну з кабінок, зачинивши двері. Тоді пожбурив кинджалом в одну камеру спостереження, потім в другу і нарешті в третю, після чого повернувся до Анни, котра продовжувала лежати на підлозі. Удар виявився достатньо сильним, і в неї все мерехтіло перед очима.

― Вставай! ― загорланив Нейт, хапаючи її за одяг. ― Клята монашка! Через тебе я ледь не відправився на той світ! Я ж кинув тобі кинджал, якого біса не прибила кляту потвору? У тебе були всі шанси!

― Але я… я хотіла…

― Що, вилікувати її? Прокляття, це був демон! Демон-сальмонельоз! Вона заразилася ним в туалеті… я знав, що знайду його тут…

― Що?

― Це найпоширеніші демони у світі… при надто довгому перебуванні в тілі жертви стають невиліковними… вони плодяться, як дурні! Навіть якщо ти ввела б їй плазму, хтозна, чи покинули б бактерії її тіло остаточно! А демон тим більше!

― Але це точно сповільнило б її! ― Анна не збиралася дозволяти Нейтові повчати її, як правильно чинити. ― Я не звикла вбивати людей при першій же можливості!

― А доведеться! Поки ти думатимеш, що вилікувала, воно прийде до тями і вб’є тебе в той момент, коли ти найменше цього чекатимеш! А в принципі, чого тобі цим перейматися? Бути монашкою завжди найлегше… надіятися на інших інфеністів, а самим жити-не-тужити… чудовий вибір!

Анна важко дихала. Позиція Нейта страшно дратувала її. Не так вона уявляла собі члена знаменитої трійці найсильніших.

― Знаєш, краще вже бути монашкою, ― промовила вона, не відводячи прямого погляду від хлопця. ― Аніж убивати усіх без перебору, зводячи оригінальний сенс існування інфеністів нанівець!

― Та що ти знаєш?! ― заревів Нейт, схопивши Анну за волосся.

Силою він притиснув її до стіни.

― Боляче… ― простогнала вона.

― Певне, що так! Толку від таких, як ти, немає! ― проричав Нейт, дивлячись звіриним поглядом в очі Анні.

Дівчина відчула страх. Вперше за цей час. Вона навіть не боялася так, коли вони билися із демоном. Цей погляд… він був сповнений одної лиш ненависті…

Та зненацька хтось накинувся на Нейта й відштовхнув його в проміжок між кабінками. Анна відсапалася й побачила Джуліана… він дивився на Нейта дуже розлючено, стискаючи руки в кулаки. Та Вествік швидко підвівся і, користуючись надлюдською швидкістю інфеністів, накинувся на Хантера. Він швидко повалив його на підлогу, й вони почали дубасити один одного з усієї сили.

― О, Господи! ― закричала Анна, затуляючи рот руками.

― Як ти тільки посмів підняти на неї руку? ― горланив Джуліан.

Від цих слів Анну пробрали мурашки. Вона не могла відірвати від нього очей… серцебиття пришвидшилось до неможливості… із очей мимоволі покотилися сльозинки. Джуліан боровся вельми майстерно, але Нейт виявився проворнішим ― ударивши хлопця в обличчя, він змився на швидкості інфеністів геть, грюкнувши дверима. Джуліан миттєво підвівся на ноги й закричав:

― БОЯГУЗ!

Анна стояла і дивилась на нього, не в змозі і слова сказати… хлопець миттєво кинувся до неї й обхопив її обличчя руками, закривавленими від ударів.

― Що він з тобою зробив? От падлюка… ― він придивлявся до крові на скроні дівчини. Ця рана утворилася від падіння після удару демона.

― Джуліане… ― прошепотіла Анна. ― Ти…

― Я знаю, я не мав би тут бути, але я… я бачив тебе із цим придурком… і подумав, що він явно якийсь мутний, тож прослідкував за вами і… прокляття, він був таким сильним, але, клянусь, я майже наваляв йому!

― Джуліане, ― підозріло промовила Анна, вдивляючись на його торс, що виднівся з-під порваної сорочки. Вона дивилася чітко на його мітку інфеніста ― талант «сила», що знаходився на правому грудному м’язі. ― Ти… ти інфеніст? ― з острахом промовила вона, ступаючи крок назад, до стіни.

Її погляд виглядав вкрай шокованим і стривоженим водночас. Хантер насупився.

― Я хто?

Анна важко дихала, продовжуючи дивитись на нього, а тоді сказала:

― Ходімо звідси зараз же.

І побігла з туалету. Хантер кинувся за нею. Вони їхали у ліфті мовчки, прикувавши до себе увагу здивованих жінок, що їхали разом з ними. Певне що, не кожен день побачиш у ліфті в торговому центрі хлопця, що явно з кимось побився і дівчину із кров’ю на скроні і вкрай переляканим обличчям.

Привіт, читачу! Рада, що читаєш мою писанинку. З тебе лайк - автору приємно❤️

Коментуй про свої враження, ділися переживаннями та обговорюй сюжет у коментарях)))