Анна й Джуліан сиділи у парку неподалік від будинку дівчини, коли вже остаточно стемніло. Вони були тут одні. Анна перебувала в такому шоці від усього, що відбулося, що навіть боялася подивитися на Джуліана. «Він урятував мене вдруге… цього разу від інфеніста, із силою якого мало хто може позмагатися… він… далеко не такий, як я думала раніше», ― промайнуло в голові дівчини, коли вона дивилася на свої руки, сидячи на лавочці поруч із хлопцем.

― То ти взагалі збираєшся мені розповісти, що це ще за інфеніст такий? ― першим подав голос Хантер.

― У Нейта така ж татушка, як у тебе, ― озвалася Анна. ― Це талант «сила».

― Я знаю.

― Знаєш? ― поглянула на нього дівчина.

― Ця штука з’явилася на мені близько місяця тому. Я дізнався, що воно надає надлюдську силу, коли ненароком підняв свою машину у спробі поміняти пробите колесо.

Анна розсміялася. Це було раптово як для неї, так і для Джуліана.

― А ти? У тебе така ж штука? Це тому ти знущалася з мене з тими папками у лікарні?

― Ні, ― заперечила Анна. ― У всіх інфеністів просто більша сила, ніж в людей. Ми швидші, сильніші, витриваліші. Але сумніваюся, що зможу підняти машину. У мене талант «чутливість». Я бачу далі, ніж звичайні люди і чую те, що не мала б чути… ― дівчина сконцентрувалась. ― Ось ці двоє говорять про те, що пора перестати їсти швидку їжу і сісти на рослинну дієту, ― показала вона на двох жирних тітоньок, що йшли по тротуару в метрах двадцяти від лавки, на якій сиділи вони з Джуліаном.

― Неймовірно! Хоч ти й могла це придумати, тільки поглянувши на них, ― зіронізував Хантер. А тоді сказав: ― То ви щось типу супергероїв? Вдень звичайні люди, а вночі борці із бандюгами? Але якого біса така назва… що це ще за «інфеніст»… пф…

Анна розповіла Джуліанові усе, що колись розповідав їй Адам.

― Значить, тоді, коли ти була п’яна в трубу і коли той придурок намагався тебе лапати… чорт, він що, злякався, побачивши мою татушку? ― пхикнув Джуліан.

Анна вирячила очі. Вона була неготова згадувати ту ніч…

― Точно злякався! Я ще подумав ― що таке? Він же був досить сильним навіть для мене із такою то силушкою… але втік, піджавши хвіст!

― Джуліане, я… ― знітилась Анна. ― Пробач, що я іноді зривалася на тебе… я була неправа. В ту ніч ти…

― Я знаю, ― всміхнувся хлопець, неочікувано торкнувшись пальцем її рота. Анна остовпіла. Але якусь мить вони сиділи так, не рухаючись. Джуліан дивився в її світло-голубі очі, застигнувши. Анна навіть не кліпала. ― Ой, це не те, що б… ― зашарівся він. ― То що, виходить, ми тепер повинні піти в той Бункер і приєднатися до решти інфе… інфеністів і боротися з демонами? ― миттєво поміняв тему хлопець.

― Ну, я… я розповім тобі одну історію… ти будеш шокований, ― промовила Анна й розповіла усе про те, як Адам намагався вплинути на її рішення, як домовився із демоном і послав його в її будинок.

― От клятий гад! ― насупився Хантер. ― Ось чому ти тоді плакала. Прокляття, чому тебе оточують одні йолопи?

― Я теж частенько задаюсь цим питанням, ― знизила плечима Анна.

― Але це так безглуздо! Ти йому довіряла, а він послав демона в твій дім! А цей Нейт… монашка… пф. Якого чорта вони думають, що можуть осуджувати тебе за твій вибір?

«Ого, я не думала, що він зреагує саме так. Якась частинка мене була переконана, що він підтримає їхню позицію, але… цей хлопець дивує мене з кожним разом все більше і більше», ― майнуло в голові Анни. «Але чому… чому моє серце щоразу так стискається і починає битись швидше, щойно я чую подібні слова від нього…»

― Джуліане, я… я була впевнена, що ти не підтримаєш мене.

― Ей, я тобі вже мільйон разів говорив, що ненавиджу своє ім’я! Я Хантер, ясно?! ― випалив хлопець обуреним голосом. При цьому здавався страшенно харизматичним. ― Чого б це мені тебе не підтримувати? Іскорко, я в такому ж положенні! Та й більше того, я усе життя прожив, постійно уникаючи наказів батька…

― Розумієш, я все думала про це. Бути монашкою не вихід насправді. Але і жити за їхніми законами я не зможу. Вони суперечать самі собі! Вони убивають людей, Джуліане! Я не можу боротися пліч-о-пліч з такими людьми! Якщо я й приєднаюся до їхньої общини, то ніколи… ніколи не підкорятимусь таким безглуздим правилам! Ця жінка в туалеті… упевнена, її можна було врятувати! Звичайно, простіше убити… але я думаю, що якщо підібрати правильну пропорцію нашої плазми, можна вилікувати навіть найсильніший міазм! Так, демонів багато, але хто сказав, що буде легко? Я ― студент-медик, за два роки я закінчу медичну школу й піду в інтернатуру… мене вчили лікувати людей, а не убивати! ― випалила Анна.

Хантер дивився на неї вкрай ошелешено і лише по закінченню її слів відвів погляд.

― Твоя мама… мені здається, вона думала так само, ― кинув він.

Ці слова настільки сполохнули Анну, що вона зірвалася з місця.

― Куди ти?! ― закричав хлопець.

― Мама! ― вигукнула Анна, направляючись в сторону дому. Джуліан біг за нею. ― Ти маєш рацію! Вона обрала спосіб життя монашки тільки тому, що також не змогла змиритися із їхніми законами!

Джуліан, біжучи за нею, пригадав собі, як слідкував за Глорією у лікарні. «Її мама ― блискучий лікар-інфекціоніст. Вона правильно виховала доньку… чорт візьми, ця Іскорка… вона просто шалена! Але я… якого чорта я біжу за нею?!»

«Він правий! Дарма я накричала на маму… вона намагалась вберегти мене від цього жорстокого світу… увесь цей час вона боролася за моє спокійне життя!» ― думала Анна.

За якийсь час вони опинилися перед будинком Уеллінгів. Анна залетіла всередину, а Хантер зупинився перед самісінькими дверима, вчасно отямившись, що не варто ось так от забігати в чужий дім без запрошення.

На перший погляд у будинку стояла тиша. Анна обережно зайшла всередину, згадуючи свій попередній досвід із чатуванням демона в домі. Та цього разу було нічого приховувати… зненацька з вітальні долинув звук глухого падіння, після чого розбилось скло, і Анна миттю рвонула туди. Посеред вітальні стояло троє істот, ззовні мало схожих на людей – вони були покриті гнилими пустулами так сильно, що на шкірі практично не залишалось живого місця. Серед осколків розбитого вікна лежала Глорія Уеллінг із кинджалом в руках. Побачивши Анну, вона моментально скочила на ноги й приготувалася до чергового нападу. Тоді-то Анна й впізнала монстрів ― вона безсумнівно стикалась з одним із них раніше... Ці істоти були такими схожими на демона натуральної віспи, із яким вона зіткнулась в інфекційному відділенні строгого режиму. От тільки, тоді він був один, а зараз аж троє… Анна нічого не розуміла, та важливішим було інше…

― Мамо! ― закричала Анна.

Один із обліплених пустулами поволі повернувся до дівчини.

― Не смій чіпати її! ― проревіла Глорія й накинулась на монстра.

Їй вдалося перерізати глотку одному із них і відкинути його вбік, однак двоє інших так прудко обхопили її руками, заклавши їх за спину, що кинджал випав з рук Глорії і покотився кудись вбік із характерним дзвоном.

― Анно, утікай!! ― закричала Глорія, з усіх сил пручаючись у намаганні звільнитись.

В ту ж мить із тієї частини вітальні, що залишалась у цілковитій темряві, показалась тінь високої жінки у темно-синьому пальто. Анна не могла бачити її обличчя, бо незнайомка залишалась в тіні рівно так, аби було видно лише нижню частину лиця. І коли вона всміхнулась односторонньою посмішкою, Анну пробрало неприємне відчуття...

Зненацька в будинок влетів Хантер, котрий почув підозрілі звуки. В ту ж мить жінка легенько стукнула ногою по підлозі. Під Глорією неочікувано зникла підлога, і її засмоктало в якусь діру, котра після того магічним чином затягнулась, не лишаючи жодних слідів. Аналогічне сталось і з обліпленими пустулами. Та от незнайомка все ще залишалась в тіні…

― Що тут в біса…? ― почав було Джуліан, але тоді помітив підозрілу жінку і насупився.

― Куди ти відправила мою маму?! ― заревіла дівчина із сльозами на очах, намагаючись вирватись уперед, але рука Джуліана неочікувано опинилась перед нею, загороджуючи шлях.

У кімнаті пролунав підозрілий смішок. Схована у темряві жінка виглядала зловісно.

― ГОВОРИ! ― закричала Анна.

Жінка ступила крок уперед, від чого кров у жилах Анни буквально застигла… ще мить, і вони побачили б її лице, але, схоже, демониця вирішила не забезпечувати їх такою честю і, тупнувши ногою по землі, викликала собі міжпросторову яму і розтворилася в ній ще швидше, ніж її слуги.

Второпавши, що небезпека минула, Джуліан поволі опустив руку. Анна виглядала до чортиків наляканою, але і в самого Хантера був шок. Все ж, це був лише другий раз, як він стикався із міазмами.

― Ці штуки… вони були такими схожими на ту потвору із лікарні, ― пробурмотів хлопець. ― А я тоді думав, що то все мені примарилось… що я перебрав із алкоголем…

Анна нічого не відповіла. Вона була настільки шокована усім, що відбулося, що не могла дібрати слів.

― Мама… ― прошепотіла дівчина через хвилину. ― Ця потвора забрала її… ― дівчина розгублено поглянула на Хантера. ― Якого чорта взагалі?! Прокляття! Джеймі! ― вигукнула вона, схопившись по кишенях за телефоном. Миттю набрала брата: ― Джеймі! Ти де? ― її голос звучав вкрай перелякано.

― Що? Не чую тебе, сестричко! ― на фоні у Джеймі голосно грала музика. ― Чекай, зараз вийду!

― Джеймі, не повертайся сьогодні додому! ― закричала Анна. ― Будь там, де ти є, прошу тебе!

― Що? ― хихикнув хлопець. На фоні нарешті запанувала тиша. ― Ха-ха, сестричко, ти що, привела додому Джуліана-Підгузки-XXL? Воу, тоді окей. А мама? Вона на роботі?

Анна на секунду затихла. Вона важко дихала. Завдяки суцільній тиші в будинку Джуліан чув усю розмову, тому просто кивнув, коли Анна поглянула на нього, не знаючи, що відповісти братові.

― Так, ― прошепотіла вона. ― Прошу, не повертайся.

― Гаразд, ― хихикнув брат. ― Я тебе зрозумів. Все серйозно. Нема проблем.

Втішившись, що сестра не збирається заганяти його додому із чергової тусовки, Джеймі був тільки радий пристати на таке прохання. Завершивши виклик, Анна запхала телефон у задню кишеню джинсів і пробурмотіла:

― Серед людей він буде у безпеці. Сподіваюсь… Джуліане, я збираюсь поїхати в Бункер.

― Що? ― різко насупився хлопець.

― Демон забрав мою маму! Не знаючи нічого, я не допоможу їй! Зараз це найбільш важливо… я… я і так заплуталась у цьому всьому, але просто зобов’язана з’ясувати хоча б щось!

***

Джеймі одразу по завершенню розмови із сестрою, поспішив назад у будинок, в якому відбувалася тусовка. Там було чимало людей, але хлопець цілеспрямовано рушив саме на кухню, по дорозі хапаючи стакан із пивом зі стола у прихожій. Грала весела музика, усі танцювали, пили й сміялись, але не це цікавило Джеймі.

На кухні не було нікого, окрім дівчини азіатської зовнішності. Побачивши хлопця, вона хитро всміхнулася своїми тонкими червоними губами і Джеймі зупинився на вході, подарувавши їй схожу посмішку. Він поволі зачинив двері й рушив до дівчини. Одягнена у короткий білий топ і чорну бархатну сорочку поверх нього, шкіряні штани й масивні черевики, Лета здавалася неймовірною. Захоплення нею буквально читалося в очах молодшого брата Анни. Хлопець повільно крокував до дівчини, що сиділа на столі. Аж тоді вона зірвалася звідти й стрибнула йому в обійми. Притиснувши до стіни, Лета прошепотіла:

― Що там твоя сестра?

― Вона сказала, аби я не приходив сьогодні, ― відповів Джеймі, дивлячись на Лету закоханим поглядом і ніжно пестячи її волосся.

Дівчина всміхнулася.

― Тоді ти чудово знаєш, що на тебе чекає, ― протягнула вона, і їхні губи миттю розпливлися у пристрасному поцілунку.

***

Анна й Джуліан їхали в авто. За кермом сидів хлопець. Він не був готовий дозволити дівчині вести машину у такому стані ― Анна здавалася впевненою у своїх цілях, але Хантер прекрасно знав, що вона використовує цю маску тільки для того, аби тут і зараз не розридатися. Хлопець узяв телефон і почав комусь щось писати. Анна одразу ж це помітила:

― Що ти робиш? ― вона явно хотіла докоряти йому за те, що не пустив її за кермо, а зараз сам веде, сидячи в телефоні.

― Прикинь, Лета також на вечірці, ― повідомив Хантер, вдавши, що не зрозумів докору в тоні Анни. ― Яка ймовірність, що вона там же, де і твій брат? Опа! ― скрикнув він, коли прийшло чергове сповіщення. ― Ну все, ти можеш не хвилюватися. Поглянь, що вона виставила у stories в Instagram.

Він дав Анні телефон, а сам продовжив дивитись на дорогу. Вони їхали по майже порожньому шосе серед будинків передмістя Редвілла.

― Ех, ― шокувалась Анна, побачивши фото грудей її брата із тендітною блідою кистю Лети на них. ― Схоже, дарма я дозволила йому…

― Ой, перестань! ― махнув рукою Джуліан. ― Із нею йому явно безпечніше, ніж в порожньому будинку із потрощеними меблями та вікном. Уяви, що буде, коли він прийде туди і побачить це все… а ще демони. Хтозна, чи не являться вони знову. У цьому stories одні тільки плюси, ― хихикнув Хантер.

Анна не засміялася. Вона мовчки поставила телефон на передню панель автомобіля й почала дивитися на дорогу. «Джеймі веселиться, поки наша мама хтозна-де… і хтозна, чи жива взагалі… прокляття, хто наслав цю біду на нашу сім’ю?!» ― думала дівчина. Вона перевела погляд на руки, які стиснулися в кулаки. Це помітив Джуліан.

― Не парся, ― кинув він своїм звичним дещо зверхнім тоном. ― Ми знайдемо цього демона і твою маму теж. Що б там не було. В Бункері нам допоможуть! А якщо хтось і не захоче тобі допомагати, я… ― сказавши це, він миттю затнувся.

Анна допитливо поглянула на нього. «Джуліан закоханий в мене. Але його поведінка несерйозна. Він упевнений, що все так легко і просто. Моя мама роками приховувала від мене світ міазмів. Вона хотіла, аби я ніколи не дізналась про все це. Але це було неможливо. Цей план з самого початку був приречений на провал. Та я вдячна їй. Завдяки тобі, мамо, у мене було дитинство. Та тепер… тепер час подорослішати», ― подумала Анна.

Джуліан зупинив автівку.

― Це тут. Ліс Уортон, ― зронив він.

Анна якусь мить вдивлялась вдаль, а тоді просто відкрила дверку й вийшла із авто. Попередньо захопивши свій телефон із панелі, Джуліан поспішив за нею.

Вони стояли перед входом у величезний нічний ліс.

― Якщо ми увійдемо туди, шляху назад не буде, ― сказала Анна зосереджено. ― Ти упевнений, що хочеш піти зі мною?

― Прокляття, якби не хотів, то не став б і слухати жодного твого слова про ті всі міазми, інфеністів і… ― почав було Хантер, але тоді змінив тон на більш серйозний: ― Так, я з тобою.

«Мамо, я обов’язково знайду тебе і змушу демона пошкодувати про те, що він зробив. Навіть якщо мені доведеться зіткнутись із тими, чия думка щодо усього абсолютно протилежна, обіцяю не здатись і йти до кінця. Я ― інфеніст. Я не зможу втекти від цього», ― подумала Анна й першою увійшла в ліс. Джуліан рушив слідом, лиш один раз оглянувшись на машину, припарковану на узбіччі.

Привіт, читачу! Рада, що читаєш мою писанинку. З тебе лайк - автору приємно❤️

Коментуй про свої враження, ділися переживаннями та обговорюй сюжет у коментарях)))