Із дещо двоякими відчуттями Анна повернулася додому. Усередині нікого не було ― мама іще на роботі, а Джеймі залишив записку на холодильнику, що він пішов на тусовку із друзями. Анна зняла із себе верхній одяг і, наливши собі стакан води, сіла за стіл у кухні.

«Я очікувала, що Адам прояснить мені все. А отримала кучу інформації, яку абсолютно неможливо зліпити докупи! Виявляється, весь цей час в темряві скривалися загадкові інфеністи, що захищали людство від породжень зла ― міазмів. Прекрасно! Мабуть, кращою новиною було б дізнатися, що я вампір», ― зітхнула Анна, спорожнивши склянку. «Адам не сказав нічого про те, як боротися із цими міазмами і не дав розповісти про випадок у лікарні. Трясця, а то ж був демон! Він казав, що злі духи та скверна ― слабаки… то була натуральна віспа, могутня інфекція… усе вказує на те, що та потвора вижила після того, як Джуліан запустив у неї скальпель… прокляття, Джуліан!» ― згадавши про хлопця, Анна миттю дістала телефон і відкрила чат із ним.

Там було більше двадцяти повідомлень із натяками на те, що Хантер випотрошить її і всіх, кого вона знала, якщо вона зараз же не явиться в ресторан. «Що? Але ж я… я писала, що не прийду!» ― Анна похапцем прогортала усі ці повідомлення й наткнулась на своє. «Не надіслано», ― писало збоку.

Швидко заховавши телефон у кишеню, дівчина вилетіла з будинку й сіла в авто. Вже хотіла рушати, як замислилась. «Е ні, мені слід думати зараз зовсім про інше! На мене стільки усього звалилося… Адам нічого мені не прояснив! Слід їхати в ліс Уортон».

***

Доїхавши до перехрестя, одна із доріг з якого вела в ліс, а інша назад в центр, Анна зупинила машину. Дорога була абсолютно порожньою і лише світлофор поступово змінював кольори, відбиваючись у вікні автомобіля. «Якщо я поїду туди, назад шляху не буде. Я надто мало знаю про цей світ, аби просто так дозволити собі увійти в нього», ― подумала дівчина й скерувала авто назад в центр.

Орієнтуючись по карті, Анна дісталася ресторану, в якому мала зустрітись із Хантером. Вона не очікувала застати його тут і думала про те, що просто замовить собі чогось випити й посидить в гордій самотності.

Та Хантер і далі сидів за столом. Побачивши її, він кинув дещо насуплений погляд і зіскочив з місця.

― Ага, прийшла таки. І що, совість замучила, чи ти з жалості? ― випалив він.

― Що? ― прошепотіла Анна, опускаючись на стілець.

― Знаєш, ти могла б і далі сидіти з Шамберлейном. Просто існує така штука, як СМС, ― Хантер здавався вкрай обуреним.

― Але я писала тобі! ― скрикнула Анна, в ту ж мить полізши в кишеню, аби дістати телефон й довести, що повідомлення не надіслалось. ― В мене щось з Інтернетом! Воно не надіслало! Зараз я покажу!

― Не треба мені нічого доводити, Іскорко, ― холодно сказав Хантер. ― Я був про тебе іншої думки.

― Але ж я тут! Я прийшла! Як і обіцяла!

― Через дві години після назначеного часу, ― показово помахав золоти годинником на руці Джуліан. ― Лета сказала мені, що ти була із Шамберлейном. Не потрібно було приходити тільки через почуття боргу переді мною.

― Боргу? Що? Джуліане, що ти таке верзеш? ― шокувалася Анна.

― Можеш випити капучино, ― показав на чашку на столі Хантер. ― Щось інше замовляти я б тобі не радив. Не потягнеш оплатити, ― розвів руками хлопець й зник швидше, ніж очікувала Анна.

Дівчина шоковано дивилася йому вслід. «Ну ось. Це саме те, чого я мала очікувати. Він все такий же егоїстичний придурок. Дарма я сподівалася на щось інше. А в принципі, тут доволі непогано», ― Анна роздивилася довкола. Ресторан здавався магічним. За мить підійшла офіціантка й Анна вирішила замовити собі випивку.

За першою склянкою вина дівчина роздумувала над тим, що дізналася від Адама. «І це все? Він просто взяв розповів мені усе, а далі «роби, як хочеш»?! Нарозповідав мені тут всяких дитячих казок про мисливців за демонами і забрався геть! Чудово! Розбирайся мол сама! Та якби знала, що він належить до числа тих, хто страждає масовим психозом, ні за що не пішла б на ту зустріч! Але ж якого біса він такий красавчик?!» ― подумавши про це, Анна попросила офіціанта налити іще вина. За якийсь час негативні думки наче рукою зняло і дівчина поглянула на ситуацію з іншого боку. «А все ж, це доволі прикольно. У мене посилився слух і… нюх, здається, також. А ще мені не доведеться ближчим часом купувати лінзи», ― думаючи про це, Анна вдивлялася в парочку, що сиділа за столом в кількох метрах від неї. Вона бачила усе ― від тексту на телефоні хлопця до детального дизайну сережок дівчини. Окрім того, прекрасно чула запах їжі, яку вони замовили і могла розрізнити, що саме є компонентами цього прекрасного аромату. Пізніше, коли пляшка вина закінчилась, на Анну знову налетів сум. Вона відчувала себе такою пригніченою, що ледь не почала ридати. Вже думала подзвонити Адамові й висказати усе своє «фе» з приводу його незавершеного введення її в курс боротьби із демонами, які, як виявилося, заражають людей з допомогою інфекцій, а не тупо вселяються в них, як заведено у фільмах жахів.

«Ні, цей світ не для мене. У мене й так вистачає проблем і бути супергероєм по ночах в їх число не входить», ― вирішила дівчина й підвелася з-за столу. Вона хотіла піти оплатити рахунок, та зовсім не прорахувала той факт, що випила цілу пляшку вина самотужки. Ноги підкосилися і дівчина вже б упала, якби вчасно не схопилася за стіну. Люди здивовано дивились на неї і перешіптувалися, але Анна не бачила далі витягнутої руки, незважаючи на свої недавно виявлені надздібності.

На касі її чекала невдача ― банківську картку вона забула вдома, а готівки виявилось замало. «Чорт, невже я настільки п’яна? Я мала картку, я точно пам’ятаю», ― звучало в голові, а руки бездумно рилися по кишенях.

― Міс, ви будете оплачувати рахунок?

― Так, так, я зараз… чекайте… ― язик геть заплітався.

― Міс, ви дивилися по всіх кишенях вже тричі. Можливо, краще перерахуєте гроші за допомогою телефону?

― О, точно! ― скрикнула Анна і вмить закрила рот рукою, оглядаючись, чи не було це занадто голосно. ― Ой, розрядився… ― зніяковіло пробурмотіла дівчина, смішно вдивляючись в телефон. ― Ну от, так завжди. Він завжди сідає в непідходящий момент!

― Перепрошую, ― почувся позаду приємний чоловічий голос. Анна повернулася, але образ чоловіка побачила не одразу. ― Дозвольте мені заплатити за цю милу даму. Міс, ви ж не проти?

Анна була шокована ― перед нею стояв неймовірний красень. Окрім того, що він мав ідеальне обличчя, негусту бороду і магічні очі, то ще й був міцної тілобудови і всміхався надзвичайно сексуальною посмішкою. Дівчина не одразу помітила, що чоловік старший від неї майже вдвічі. Та, в принципі, вона була не в тому стані, аби щось помічати. Анна і так завжди п’яніла найшвидше, а тут ще й випила цілу пляшку дорогого вина…

― Хе-хе, звичайно, дякую, кхем, ― засміялась Анна. ― Я вам обов’язково перерахую, щойно заряджу телефон! Дякую!

Розрахувавшись, чоловік акуратно взяв Анну під руку й вивів на вулицю, попередньо допомігши їй одягнути піджак.

― Ви були таким добрим зі мною, дякую, ― лепетала дівчина. ― У вас є листок паперу? Напишіть мені номер вашої картки, аби я перерахувала кошти…

― Не потрібно, ― всміхнувся чоловік. ― Ви нічого мені не винні.

― Ой, це так люб’язно з вашого боку, ― аж зашарілася Анна.

― Щоправда… я мав намір заїхати в клуб, випити трохи, потанцювати. Був би радий, якби ви погодилися скласти мені компанію.

Анна знову винувато засміялася, водячи очима туди-сюди.

― Я трохи, е-е, п’яненька, як бачите… не думаю, що я зможу…

― О, ― чоловік узяв її під руку, аби дівчина не втратила рівновагу. ― Без мене вам буде важкувато дістатися додому. Знаєте, по вулиці всякі ходять.

Його голос здавався не до кінця щирим, але Анна була не в тому стані, аби аналізувати.

― Ой, мама буде розпитувати, якщо я з’явлюся додому в такому стані. Тож, мабуть, так, ви праві…

«Клуб ― далеко не погана ідея. Мені потрібно розвіятися. А цей чоловік здається достатньо культурним і ввічливим», ― промайнуло в голові Анни.

― То що, поїдемо в клуб?

― Поїдемо? У вас є машина? Чи ви… ― Анна вже подумала за своє авто, але чоловік уже вів її через дорогу до свого чорного порше. ― Вау!

― В клубі ви потанцюєте і протверезієте. А потім я привезу вас додому. Згода? ― запитав чоловік.

― А моя машина тут на парковці… ― пробелькотала Анна, оглядаючись довкола.

― То візьмемо її. Я вас відвезу.

― О, чудово! Я ― Анна, до речі.

― Мене звати Максиміліан Робінсон, ― відрекомендувався чоловік. ― Обіцяю вам чудовий вечір!

Анна весело засміялася і сіла в автівку. Максиміліан зачинив за нею дверку й за мить опинився на водійському кріслі. Чоловік поглянув на себе в дзеркало і, поправивши зачіску, спрямував погляд на Анну, яка виглядала геть п’яною ― її лице розпливалося в широкій усмішці.

― А можна називати вас Макс? ― пробелькотала вона.

― Звичайно, ― він завів двигун і вони рушили. Порше їхав надзвичайно рівно, наче плив по повітрю. ― Що сталося, що ви так напилися?

― Ой, ― махнула рукою Анна. ― Взагалі я так не п’ю, не подумайте. І… до всяких красавчиків в машини також не сідаю…

Макс добродушно засміявся.

― А для мене вирішили зробити виключення?

― Ну, зазвичай, незнайомі красавчики не запрошують мене нікуди.

― Не вірю! Молода леді вашої краси ніколи не буває обділена чоловічою увагою!

― Насправді… ― задумалась Анна. ― Був один хлопець. Але він залишив мене справлятися зі всім самотужки! Я така зла на нього!

― Хе-хе, ― засміявся Макс. ― А я вдячний йому. Не подумайте, я не сміюся над вашими почуттями, але якби не він, я б не зустрів вас.

― Знаєте, ― проговорила підозріло Анна. ― Не дуже то ви схожі на того, хто вперше платить за п’яну дівчину в ресторані.

― Я цього й не казав, ― всміхнувся Макс. ― Та я не маніяк, адже я везу вас в людне місце ― клуб. Ось ми вже, до речі, й приїхали.

― Ви подобаєтеся мені, Максиміліан Робінсон, ― протягнула дівчина, засміявшись. ― Знаю, це на одну ніч, але…

― Але я також не можу більше стримуватися, ― прошепотів чоловік і повернувся до дівчини, щойно запаркував машину.

Якусь мить вони дивилися один на одного захопленими поглядами, а ще за секунду їхні губи зійшлися в пристрасному поцілунку. У салоні грала спокійна музика і Анна нарешті змогла повністю розслабитися. Макс виявився надзвичайно ніжним, але дівчина вирішила обмежити все поцілунками. В принципі, чоловік не був проти.

***

― Я не думав, що ти наважишся на поцілунок так швидко, ― говорив чоловік, коли вони вже йшли із парковки в сам клуб.

― І я не думала. Раніше я б ніколи не сіла до незнайомця в машину, а зараз… мені навіть здається, що я про це не пошкодую, ― озвалась Анна.

В клубі вони одразу рушили до барної стійки. Освітлення мигало кожну секунду, а музика була настільки гучною, що Анна відразу впіймала хвилю кайфу і не думала ні про що інше, крім танців. Макс пив віскі, поки Анна танцювала поруч із якимись дівчатами, повністю погрузившись у ритм. Музика в клубі виявилась настільки по смаку Анні, що вона навіть не думала про те, аби сісти перепочити ― у дівчини просто зашкалювала енергія й бажання танцювати до знемоги. Їй було абсолютно байдуже, що за люди її оточують і з ким вона сюди прийшла, дівчина думала про одне ― як би то ще більш драйвово відірватись. Коли в залі почала лунати знайома Анні пісня ― Avicii ― The Nights, дівчина поспішила віддати Максові свою сумку, аби та не заважала їй відриватись на повну. Чоловік мовчки взяв сумочку й продовжив пити свій напій. Анна повернулася на танцпол і на приспіві ввійшла у повний відрив.

Оглянувшись одним оком на дівчину, яка танцювала із заплющеними очима, Макс дістав із її сумки телефон й попросив у бармена зарядку. Ввімкнувши його, чоловік побачив близько десятка сповіщень. Мама дзвонила кілька разів і писала «Ти де?», але найбільше повідомлень було від користувача з іменем «Джуліан-Підгузки-ХХL». Чат із цим контактом найбільше зацікавив Макса і він відкрив переписку. «Хм, цікавенько», ― пролунало в голові чоловіка й він схопив стакан із випивкою. Повільно підносячи його до рота, чоловік гортав чат. Зненацька Джуліан почав набирати нове повідомлення і за мить Макс отримав шанс прочитати його: «Якого біса ти мене ігноруєш? Куди ти поділася? Я бачив твою машину на парковці! Ти що, вирішила пішки піти додому?! Здуріла?! Негайно передзвони мені».

«Хм, значить, це він киданув її в тому ресторані», ― зробив висновок Макс і вимкнув телефон. В ту ж мить Анна прибігла до барної стійки, бо улюблена пісня закінчилась, а ноги вже так гуділи, що дівчина розуміла ― або вона сяде відпочити, або звалиться посеред танцполу і її там затопчуть. Алкоголь із голови трохи вивітрився і вона стала краще тямити.

― О, ти ввімкнув мій телефон, ― помітила дівчина. ― Були якісь сповіщення?

― Мама дзвонила декілька разів, ― пробурмотів Макс, допивши свій напій. ― Туалет ось там, ― показав він.

― Божечки, ти розумієш мене з пів слова, ― зраділа Анна і, схопивши телефон, побігла в туалет, аби передзвонити мамі.

Опинившись у кабінці, Анна набрала маму аби запевнити, що з нею все гаразд і зранку вона точно буде вдома, але Глорія не підняла трубки. «Я ночую в Кетрін», ― написала Анна. «Так, чудово. Я непогано мислю, незважаючи на алкоголь, ― думала дівчина, сидячи на унітазі. ― Не можна писати, що я в Ребекки, вона, скоріш за все, на мене зла і точно здасть, якщо мама вирішить переконатися у правдивості моїх повідомлень. А Кетрін… вона ніколи не палила». Звісно, дівчина думала про те, аби сказати, що вона в клубі, але навряд чи маму втішила б новина, що вона пішла туди із незнайомим чоловіком, вдвічі старшим за неї. «Точно! Йому, схоже, десь 35. Можливо, більше… ― подумала Анна, дивлячись на себе в дзеркало. ― Ай! Яка різниця! Ми всього лиш один раз цьомкнулися. Він такий культурний і ввічливий, а яка машина в нього! Та й, зрештою, якби не він, мене б в тому ресторані виставили повною дурочкою. До речі, це все Джуліан! Конкретний гавнюк!» ― згадавши за нього, Анна зайшла в переписку із ним, але там не було жодного нового повідомлення.

― Я тут, ― радісно вигукнула Анна, прибігши до Макса, що залишався на своєму місці за барною стійкою.

― Посидь поки, відпочинь. Можеш собі щось замовити. Мені потрібно відлучитися на декілька хвилин, ― сказав чоловік і розчинився у натовпі.

Анна здивовано озирнулася йому вслід і, хмикнувши, всілася за барну стійку. Дівчина знову підключила свій телефон до зарядки й покликала бармена.

― Воду з лимоном, будь ласка.

Привіт, читачу! 

Що думаєш про вчинок Анни? Безрозсудний? У пориві емоцій? Що обрали б ви, поїхати в невідомий Бункер за відповідями, чи до хлопця, котрий чекає на вас у ресторані? 

З тебе лайк - автору приємно❤️

Коментуй про свої враження, ділися переживаннями та обговорюй сюжет у коментарях)))