***

Робота із Рінне виявилася набагато спокійнішою і Анна наче не відчувала ніякого негативу від присутності поруч із Хантером. Так, він її дратував, але за те в присутності професорки не наважувався що-небудь утнути. О шостій вечора Рінне зібрала усіх перед ординаторською. Поки вона розмовляла по телефону із пацієнтом, Ребекка підійшла до Анни й запитала:

― Ти підвезеш мене сьогодні? Чарлі затримається на роботі, а я так не хочу чекати автобус.

Анна кивнула. Вона старалась не дивитися на Хантера, аби уникнути його тупих поглядів. Натомість Ребекка дивилася просто на Лету й Адама, котрі перешіптувалися про щось вкрай важливе.

― Слухай, ― прошепотіла Бек Анні. ― Ти чуєш, про що ці двоє там говорять?

Анну вмить зацікавило питання Ребекки і вона прислухалася. Адам й Лета знаходилися в метрах п’яти від них і говорили геть шепітною мовою, але Анна чула майже кожнісіньке слово…

― Ти все владнав? Точно? ― запитувала Лета.

― Повністю. Проблем не було. Можеш докласти Áдлерам. Я сьогодні не прийду.

― Якась маячня, ― прошепотіла Анна до Бек. ― Нічого незрозуміло. 

Неочікувано Рінне закінчила телефонну розмову й сказала:

― Що ж, на сьогодні для вас все. Сподіваюся, перший день практики вам запам’ятається, ― на цьому моменті вона подивилась прямо в очі Анні від чого в тої ледь серце не зупинилось. ― Повторіть гарненько вдома дитячі інфекції, адже завтра ми працюватимемо саме в цьому крилі нашого відділення.

Зрадівши закінченню дня, Анна швиденько попрощалася із Адамом і, не чекаючи поки Хантер знайде до чого придертися, втекла до Ребекки, котра вже чекала її на виході із лікарні.

― Це був такий довгий і важкий день! ― видихнула дівчина, коли вони разом ішли на паркінг.

― Ти і гадки не маєш, що я дізналася, Анно Уеллінг, ― вкрай захоплюючим тоном промовила Ребекка, коли вони вже сиділи в машині Анни. ― Наша Лета ― донька головного лікаря і це дає їй чимало блатів…

― Серйозно? А як ти… ах, точно! Бо Чень ― головний лікар! І як я зразу не подумала?

― Ну, в тебе були дещо інші проблеми, аніж думати про це. А я провела із Летою весь день і… якщо Рінне не збирається давати їй спуску, то це добре, а от Лейден… ти уявляєш, він сказав, що в мене каракулі, а не температурна крива!

«Теж мені проблеми. Мені б от якось здихатися Хантера у своєму житті, а вона мені за доньку головного лікаря», ― подумала Анна і, завівши двигун, скерувала авто на головну дорогу.

― Слухай, давай завтра після практики до мене? Подивимось фільм, поїмо чипсів… вип’ємо чого-небудь. Як в старі добрі часи, ― запропонувала Бек, коли вони уже проїхали центр міста і направились в передмістя, де і жили майже по сусідству.

― Поглянемо, як пройде завтрашній день…

― Ну ж бо, не ламайся, подруго! ― наполягала Бек. ― Коли ми востаннє так сиділи? Нам стільки всього потрібно обговорити…

― Знаєш, ― сказала Анна, коли вони уже приїхали до її будинку. ― Сьогодні вночі мені наснився такий дурний сон. Наче я вилізла із води, ба ні, із якогось жабуриння недалеко від Редвілла. А потім мене ледь не збила вантажівка із надписом «прокинься!»

Бек замислилась всього лиш на секунду.

― Ти хоча б вибралась із цього жабуриння. А я, здається, і далі продовжую бовтатися у прірві відсутності особистого життя.

― Ти це про що, Бек? ― здивовано поглянула на неї Анна.

― Як це про що? На тебе запали одразу двоє хлопців!

― Ти серйозно? Один із них тотальний придурок, і я дико сумніваюся, що це можна описати словом «запав». Йому просто в кайф знущатися із мене!

― Анно, це і називається «запав»! Він проявляє до тебе увагу!

― Секундочку… ― підозріло придивилася до подруги Анна. ― Невже це… ти заздриш, Бек? Серйозно?! Та ти гадки не маєш, як мені було! Через нього я ледь не втратила можливість…

― Гаразд, все… все, пробач, Анно. Пробач, ― заметушилася Ребекка, винувато дивлячись на Уеллінг. ― Це така дурня говорити тобі таке. Я геть не подумала.

Анна обміряла Ребекку неоднозначним поглядом.

― То що, тусуємось завтра в мене? ― не вгавала Бек.

― Я подумаю, ― мовила Анна і поглядом показала подрузі на двері.

***

Зайшовши додому, Анна одразу ж впала в ліжко. Втома була страшенна. День виявився важчим, ніж вона думала. Зрештою повалявшись в ліжку годинку, дівчина спустилася на перший поверх, аби приготували що-небудь на вечерю. Джеймі почув запах свіжоприготовленої вечері й миттю опинився на кухні.

― О, невже моя сестра готує! ― здивовано протягнув він. ― Що це, що це?

― Запечений лосось, ― кинула Анна. ― Ти був в школі?

― Звича-айно, був! ― крикнув хлопець, дістаючи із шафи тарілки.

Анна миттю окинула його підозрілим поглядом.

― Джеймі, ― строго сказала дівчина. ― Поглянь мені в очі і скажи, що був сьогодні в школі.

― Ну, добре, я не ходив! То й що! Свого часу ти також прогулювала! ― відрубав хлопець.

― Але ж я просила піти, Джеймі! Невже так важко було просто послухати?

― А чому я повинен тебе слухати? Ти ― не мама. Вона у від’їзді, тож я роблю, що забажаю.

― Що?! ― отетеріла Анна. ― Ану підійди.

Хлопець і кроку не ступив.

― Підійди негайно! ― крикнула дівчина.

Та раптом погляд наче затуманився. Анна моргнула і перед нею замість брата вже стояв Хантер із своєю фірмовою усмішкою в один бік і вкрай харизматичним поглядом темно-синіх очей.

― О, Іскорко, ти така строга. Люблю таких дівчат. Продовжуй…

― ЩО?!

― Давай, не зупиняйся, Іскорко… ― Хантер виглядав п’яним.

Та здоровий глузд Анни, схоже, також десь загуляв. Злякавшись, вона закричала і в ту ж мить прокинулась на своєму ліжку в тому ж одязі, в якому прийшла. «Чортівня, оце так сон…» ― видихнула дівчина, сівши на ліжку і закинувши розпатлане волосся назад одним помахом руки. Змусивши себе заспокоїтись, дівчина сповзла із великого ліжка і зняла із себе медичний костюм. Кинула його на крісло, схопила рушник, халат і пішла в душ. Освітлення у ванні явно барахлило ― лампочка світила геть тьмяно, але це не завадило Анні залізти під прохолодний душ. Миючись, вона відчувала неймовірний кайф.

Анна відхилила шторку, простягнула ногу, аби взути капці для душу і… враз перед нею опинився Адам. Злякавшись, дівчина відскочила і затулила тіло шторкою.

― Адаме?! Що ти тут робиш?!

Він дивився на неї якусь хвилину очі в очі, а тоді повернувся до Лети, котра, виявляється, увесь час стояла за її спиною і їхні губи розпливлися в пристрасному поцілунку. Від цього по тілі дівчини пройшли якісь неприємні мурашки.

― Він не буде твоїм, Анно, ― прошепотіла потойбічним голосом Лета, дивлячись своїми чорнющими очима просто в душу Анни.

― Так, ти просто невдаха, ― додав Адам, єхидно вишкірившись.

Анна сполохнулась, адже ніколи не думала, що Адам може так презирливо на неї дивитись.

― Ні, це неправда… ― прохрипіла дівчина, наближаючись до них.

Та вартувало їй простягнути руку вперед, як Адам та Лета зникли. Здивована, Анна підійшла до дзеркала.

Вона виглядала геть виснаженою. Довге густе мокре волосся закривало її голі груди. Зненацька щось в ділянці лівої лопатки так сильно запекло, що дівчина аж скрикнула, сягнувши туди рукою. Ніби нічого… тоді наблизилась до дзеркала, перекинула волосся наперед, аби краще бачити спину… і шоку не було меж!

На шкірі в ділянці лівої лопатки було випалено татуювання із вкрай дивним символом. Дивуючись побаченому, дівчина обережно дотягнулась до татуювання рукою і злегка торкнулась його пальцями, як раптом перед очима неначе пронеслось усе життя.

Мелькали моменти, більшість з яких взагалі ніколи не мали місця в реальному житті Анни. Дівчина намагалася вловити хоча б щось, та змогла зрозуміти тільки одну суть ― в цих «спогадах» вона постійно тренувалася, бігала, долала смуги перешкод.

Голова почала розколюватися від навантаження неіснуючими спогадами і Анна закричала… коли отямилась, то побачила, що знаходиться на тій же дорозі, що у своєму сні минулої ночі. Вона знову була одягнена в той самий одяг і виглядала так, наче хвилину тому вибралася із жабуриння. «Що коїться? Усе попереднє було сном? Чому я знову тут? Цей одяг і… ― дівчина витягнула із-за пояса кинджал, котрий виглядав зовсім, як справжній мисливський, переливаючись на сонці. ― Ця дорога…»

Того разу шосе здавалося абсолютно порожнім. Жодна машина не намагалася збити Анну, але дівчина продовжувала залишатися на сторожі, одночасно дивуючись тому, наскільки реальним здається цей сон. Зненацька її увагу привернув повалений рекламний щит, що валявся обабіч шосе. Поволі наближаючись до нього, Анна читала надпис на рекламному полотні… «Ти повинна прокинутися. Прокинься, Анно!»

«Що? Що це означає?» ― пролунало в голові дівчини і в ту ж мить вона відчула, як сильно пече в ділянці лівої лопатки. Схопившись за неї, вона навіть не помітила, як все довкола стало наповнюватися білим світлом.

Остаточно прокинувшись, дівчина виявила, що знаходиться зовсім не вдома. Був ранок. Вона лежала на траві поруч із поваленим рекламним щитом обабіч того самого шосе недалеко від Редвілла…

***

Подиву Анни не було меж, коли дівчина второпала, що знаходиться в щонайменше десяти кілометрах від власного будинку.

«І як тільки я тут опинилася? Нічого не тямлю…» ― подумала Уеллінг й оглянулася на рекламний щит, поруч із яким прокинулась вся в болоті і траві. На ньому було зображено рекламу якихось сковорідок.

«Тут писало, що я повинна прокинутись. Я точно пам’ятаю. Усе це було як наяву. Прокляття, невже я пройшла десять кілометрів і не помітила цього?!» ― у дівчини був явний шок і вона просто водила очима туди-сюди, поки поруч по шосе на шаленій швидкості пролітали автомобілі.

Анна була переконана, що досі спить, однак чим довше вона стояла там, тим більшою ставала впевненість в реальності усього цього хаосу.

«Точно! Тату! На мені було тату!» ― згадала дівчина й оглянулася на свою ліву лопатку. Наче нічого. Полегшено видихнувши, вона второпала, що гадки не має, котра зараз година, а міс Рінне явно не буде рада її запізненню.

Анна справді заметушилась ― іти додому пішки геть не варіант, адже вона знаходиться на об’їзній дорозі Редвілла, від котрої і справді близько десяти кілометрів до дому. Дівчина вистрибнула на узбіччя і їй пощастило майже одразу зупинити автомобіль, водій якого проїжджав вулицею перед її будинком. Влетівши в дім, Анна одразу ж схопила телефон.

― О, Господи! Я труп! ― прокричала вона, кинувши телефон на ліжко.

На екрані висвітлювалась година: 10:00. А бути в лікарні вона мала іще о 8:30… дівчина поглянула на себе ― вона досі у своєму медичному костюмі, який навіть не зняла, повернувшись додому ввечері. «Скільки ж я спала?!» ― прозвучало в голові і Анна рвонула в душ. В той день вона збиралась так швидко, як могла, що навіть не переконалась в тому, чи Джеймі пішов в школу. Та підтвердженням цьому таки було те, що ніхто не прийшов накричати на неї за погром в будинку.

Одягнувши запасний медичний костюм, того разу темно-синього кольору, дівчина завела двигун автомобіля й рушила, зовсім не помітивши позаду доставщика їжі на велосипеді.

― Тільки не це! Я не можу бути такою невезучою! ― зітхнула дівчина й вийшла із авто.

Чоловік не постраждав, але от велик достатньо сильно пом’явся і Анна, аби не розбиратися, просто дала чоловікові трохи грошей на ремонт і змилася геть.

Їхала так швидко, як могла. На щастя, заторів на дорозі не було. На паркінгу дівчина стояла в 10:40. «Ну, в принципі, не так вже й погано. Все ж, я приїхала. А це вже добре. Та от тільки… якщо я скажу, що запізнилась на дві години, бо валялась під рекламним щитом чортзна-де, Рінне ж не подумає, що я псих? О, ні, я вже сама думаю, що я псих. Ну, таке ж не буває з нормальними людьми!» ― Анна спрямувала погляд на лікарню і згадала усі свої мрії стати інфекціоністом і те, як вона кайфувала від цього предмету на початкових курсах в медшколі… «Ні, я не можу просто забити на свою мрію. Більше того, якщо я почну прогулювати, мені не бачити зарахованої практики з інфекцій. А тоді я просто вилечу з університету!» ― подумала дівчина і, зробивши із волосся хвостик, дивлячись в дзеркало в машині, вилізла назовні.

«Спокійно, Анно, ти справишся. Це звичайний день. Ніщо не повинно піти наперекосяк. От тільки… я прокинулась чортзна-де і збила велосипедиста, а зараз іду туди, де мене діставатиме син мільярдера, який не хоче займатись бізнесом і думає, що він найкращий медик у світі», ― хмикнула подумки Анна й рушила до входу.

Привіт, читачу! Рада, що читаєш мою писанинку. З тебе лайк - автору приємно❤️

Коментуй про свої враження, ділися переживаннями та обговорюй сюжет у коментарях)))