Знайшовши початок подій минулої ночі на записі з камер відео спостереження будинку Кетрін, Анна затамувала подих. Із захопленням від того, що все нарешті проясниться, дівчина натиснула кнопку «запуск». Приїхала машина Джуліана. Вона стояла там надто довго, тож довелося відмотати. «Що цей кретин взагалі робив стільки часу біля мого будинку?!» ― дивувалась Анна, прискоривши запис. Нарешті остаточно стемніло і через якийсь час в полі зору камери з’явився іще один автомобіль, цього разу чорний порше. Анна уважніше придивилась і сповільнила запис до нормальної швидкості. Приблизила… всередині двоє людей. Тоді водійські двері відчинилися й з машини вийшов чоловік. Він всього лиш на секунду повернувся обличчям до камери і… Анна встигла зупинити запис вчасно, мабуть, лише завдяки своїй підвищеній реакції, котра активувалася із появою таланту. Зблизила обличчя чоловіка й насупилася. «Це він… Макс. Це той чоловік!» ― з жахом визнала дівчина. Та прямо в цю мить за спиною виникла Кетрін.

― Слухай, ти можеш припильнувати чайник? Він ось-ось закипить, а Моллі вже щось наробила на задньому подвір’ї, скавулить страшенно. Я мушу бігти до неї. Така нетямуща собака, ― закотила очі дівчина.

― Звичайно, ― всміхнулась Анна, підводячись.

В її голові кипіли думки… «Але ж якого біса демон притирався до мене? Він відчув, хто я? Чортівня, а я ж була така п’яна, що нічого не підозрювала!» ― думала дівчина, повертаючись на кухню. Чайник уже почав видавати характерні звуки закипання, але Анна й не думала його вимикати.

«Прокляття, а Макс же ж утікав від когось! Тепер я згадала! Коли ми були в клубі, я пила іще щось і була відносно ще твереза, коли він підбіг і сказав, що ми ідемо… так, далі у мене все, як в тумані, мабуть, випивка подіяла… але цей момент я точно пам’ятаю. Він спочатку ішов кудись і ще я бачила в клубі цих людей… їх було троє. Я бачила таланти на них!» ― з острахом шокувалась Анна від власних же згадок про ніч. «Виходить, вони знали, що Макс ― демон… вони убили його після того, як він поїхав від мене!»

Чайник кипів просто шалено і свист перебив думки дівчини. Вона підійшла до плити й вимкнула її.

Тим часом Кетрін навіть не думала виходити на заднє подвіря за своєю собакою Моллі. Вона залишилась у підвалі.

Швидко сіла за стіл й взялася відмотувати запис з камер спостереження уперед. Побачивши, як Джуліан врятував Анну від ненормальних намірів Макса, дівчина якусь мить дивилася на все так пильно, наче мала просвердлити екран монітору одним лиш поглядом. Тоді торкнулася клавіатури й видалила запис. Неначе загіпнотизована, дівчина повернулася на кухню, де, побачивши Анну, одразу ж заусміхалася зовсім невинно.

― Моллі заспокоїлася, щойно я прийшла. Хоче уваги, а ти знаєш, я геть не маю часу гратися із нею. О, п’ємо чай?

― Слухай, він і так ще гарячий. Я піду швиденько відмотаю запис і остаточно взнаю, був кур’єр, чи ні, ― проговорила Анна.

― Чекаю тебе.

Анна поспішила вниз. Всадилася на стілець і запустила запис. Макс підійшов до дверей машини, відчинив їх, тоді сама Анна вивалилася звідти просто на нього і… в ту ж мить на екрані виникли чорно-білі мурашки, що свідчили про одне ― запис пошкоджено. «Якого чорта?! На найцікавішому!» ― подумки пробурчала дівчина, намагаючись відновити запис. Але її знань було замало для таких операцій, тож Анна була змушена здатися.

― Ну, як? Знайшла свого кур’єрчика? ― хитро запитала Кетрін, коли Анна повернулась на кухню.

― Схоже, ваші камери барахлять. Запис виявився пошкодженим, ― обурено пробурмотіла Анна, взявши свій чай.

― Можливо, це й на краще, ― дещо неоднозначним тоном сказала подруга.

«В принципі, я дізналась те, за чим справді сюди йшла. А те, що було далі… схоже, це просто не доля», ― подумала Анна.

― То як там? На практиці є якісь красавчики? ― поцікавилась Кет.

― Чого б це ти раптом і про хлопців заговорила? ― підозріло глянула на неї Анна.

― Ну, не одним же навчанням жити! Я витратила на це стільки років…

― Нічого собі! І це я чую від тебе, Кет? ― зареготала Анна. ― Знаєш, так, є один. Він такий спокійний, врівноважений і… сексуальний! ― захихотіла Анна, згадуючи Адама.

«А ще занадто скритний. Але ж це тільки додає йому шарму!» ― пронеслось в її думках.

― Я знаю, ти завжди втрачала здоровий глузд від такого типу хлопців. Тож, скажу от що ― я не здивована, ― замітила Кет. ― А в мене на хірургії був би просто дівчачий рай, якби всі вони не були ботанами. От чесно.

― Ботанами? Кет, що з тобою сталося? Відколи ти називаєш людей ботанами?

― То не так, як в серіалах про лікарів, де всі хірурги ― сексуальні красавчики із підтягнутим тілом. В реальності вони вчаться 90% свого життя і просто не мають часу на спортзал.

― Знаєш, моментами я сумую за школою, ― голос Анни змінився на замріяний. ― Тоді все було якось інакше. Геть інакше. Ми були такими безтурботними. Постійно ходили на вечірки, тусовки, гуляли і веселились. Та попри це і вчились непогано. От були часи! Ми втрьох були проти всього світу і ніщо не могло цьому завадити.

― Ви з Бек і далі разом, ― зауважила Кетрін.

― Так, але… я помічаю, що між нами просто величезна прірва. Стільки різного… мабуть, це просто доросле життя, в якому найкращим подругам не вистачить місця.

― Не кажи так! Лише ми вибираємо спосіб свого життя!

― Іноді обставини вирішують це за нас, Кет, ― сумно сказала Анна, поглядаючи у вікно.

«Певна річ, я ж тепер інфеніст, чортів мисливець за демонами! Якщо я розкажу таке Кет або Бек… вони ж просто вважатимуть мене психом! Надто багато таємниць з’явилося між нами…» ― подумала дівчина.

― Мені час іти, ― промовила Анна, поклавши горнятко на стіл.

― Приходьте якось із Бек. В любий час, ― із деякою надією в голосі сказала Кетрін, обіймаючи Анну перед тим, як вона вийшла із дому.

***

Довго сидіти вдома без діла Анні не вдалося. Майже одразу задзвонив телефон. Ребекка мала намір запросити Анну на вечірку з приводу Хеллоувіну, яка мала відбутися вже завтра. Подруга настоювала на тому, що прийде до Анни за декілька годин до вечірки й вони разом підготуються. Упевнившись, що Адам також піде на тусовку, Анна одразу ж погодилась.

Ближче до вечора поїхала в центр, аби забрати сорочку Джуліана із хімчистки. Їй прийшло СМС, що чистка завершена, тож дівчина, не довго думаючи, одразу ж помчала туди. Та яким же був її шок, коли Анна виявила замість хімчистки вщент розтрощену будівлю… оскільки вона знаходилася у провулку, досі ніхто толком не встиг помітити, що тут трапилося. Та й, схоже, пройшло не надто багато часу, відколи стався вибух…

«Що в біса тут сталося?» ― роздумувала Анна, приглядаючись до розтрощеної будівлі і явно не маючи наміру заходити всередину і самотужки з’ясовувати причину. Як нормальна людина, що виявила розтрощену будівлю, Анна зателефонувала в поліцію. Копи приїхали швидко й оточили територію, розвішавши жовту стрічку.

Досить швидко довкола зібралися люди й журналісти. Не було жодного сумніву, що вибух цей стався не через необережність. Поліцейські майже одразу виявили останки вибухового пристрою всередині будівлі й Анна дізналася про це однією із перших, адже копи відпустили її аж після години допиту. Оскільки дівчина була єдиною зі свідків, їй довелося відповісти на десятки запитань.

У копів були різні версії ― тероризм, особиста помста, пограбування… та в Анни в голові уже чітко сформувалася картина причини даного вибуху. В будівлі було виявлено щонайменше десять трупів, понівечених настільки, що ідентифікувати їхні особистості доведеться за допомогою аналізу зубів.

Спостерігаючи за розслідуванням здалеку, Анна зробила власний висновок: тут побували інфеністи. Дівчина точно пам’ятала погляд жовтих очей одного із працівників, тож не було жодного сумніву, що контору міазмів (який це саме вид був дівчина не могла знати) виявили інфеністи і вирішили їх просто підірвати.

«Це жахливо. Серед цих міазмів могли бути й звичайні люди. Я не думала, що інфеністи влаштовують вибухи просто в центрі міста. Це геть не така боротьба із демонами, яку я собі уявляла», ― думала дівчина, їдучи додому.

Анна мала намір завтра на вечірці обов’язково поговорити із Адамом про все. Вона була готова настоювати на цій розмові стільки, скільки знадобиться, тільки б отримати адекватне пояснення всьому, що відбувається довкола.

«Адам розповідав, що інфеністи можуть лікувати людей від міазмів за допомогою своєї крові. Чому ж тоді вони підірвали будівлю?»

Вдома Анна задумалась про те, що і сама багато чого провтикала. Насамперед вона дозволила собі напитись настільки, що не втямила, що поруч із нею всю ніч перебував демон, а також не виявила міазми в хімчистці.

«Чому ця штука взагалі з’явилась на мені? ― Анна роздивлялась у ванній кімнаті свій талант на спині. ― Я і гадки не мала про увесь цей світ демонів до недавнього часу і жила спокійно! Чому зараз? Я всього лиш студентка медичного, я вчуся бути лікарем і це єдине, що мало б хвилювати мене зараз! У мене мали б бути найближчі подруги і, можливо, нова симпатія… натомість я роздумую над тим, як якісь скажені мисливці за демонами підірвали хімчистку, а також про тусовку із демоном в клубі! Прокляття! Я взагалі не була б в тому клубі, якби не це все!» ― рознервувалася Анна.

Однак в якусь мить її голову відвідали зовсім інші думки, яким вона раніше не дозволяла з’являтися.

«Мій талант ― «чутливість»…» ― задумалась Анна, дивлячись на себе в дзеркало.

Дівчина заплющила очі повільно, намагаючись зосередитись на кожному звуку й запаху в будинку і в ту ж мить відчула їх. Це було таке різноманіття запахів і вона могла відрізнити кожен!

А звуки… вона чула, як в кімнаті Джеймі рухається від протягу вікно, а в кухні працює холодильник. Вона чула, як поряд із будинком проносяться автомобілі і як стукає паличкою по асфальту дідусь, проходячи мимо. І водночас із цим, Анна могла заблокувати свою здатність чути непотрібні речі ― вона могла прислуховуватися лише до конкретного звуку, або ж дозволяти собі чути все в діапазоні слуху звичайних людей. Із запахами ідентично.

Розплющила очі й поглянула на себе. Її зір покращився настільки, що дівчина бачила власні пори на шкірі, не наближаючись до дзеркала впритул.

«Швидша, сильніша, витриваліша… от що розповідав Адам. Бути інфеністом не так вже й погано», ― прозвучало в голові дівчини.

Вона поглянула на свої руки й схопила із стаканчика перед дзеркалом ножиці. Не довго думаючи, Анна повільно торкнулася гострим кінцем шкіри на своїй долоні. Тоді надавила сильніше і з ранки почала проступати кров. Одна крапля, друга… при цьому дівчина наче не відчувала болю. Вона провела ножицями далі, ріжучи власну шкіру і отямилася лише тоді, коли справді відчула неприємне печіння. Викинула ножиці в умивальник і сполохнулася.

«Яй! Нащо я це зробила?» ― злякалась Анна й відкрила кран, аби змити кров із руки. Та кров не зупинялася. Вона продовжувала текти, а вода змивала її раз за разом.

«Чорт! Це ж не фентезі якесь, а життя! Невже я думала, що воно затягнеться в цю ж мить? Ай, це так боляче! Прокляття! Не так слід було перевіряти власну регенерацію…» ― злякавшись, що кров так і продовжує текти, Анна схопила із аптечки бинт й перемотала свою долоню.

Через якийсь час дівчина взялася сидіти в ноутбуці. Вона дивилася якісь смішні відео й зовсім не помічала, як проходить час. Згодом повернулися мама з Джеймі. Вони зайшли в будинок одночасно, та мама відразу поспішила готувати їсти.

― О, сестричко, ― звернувся Джеймі, зіткнувшись із Анною у вітальні. ― Що ти завтра робиш ввечері?

― Буде тусовка в Лети вдома.

― Слухай, можна з тобою? А то Баррі наказали батьки і тепер ми не зможемо тусуватись в нього на хаті. Всі відразу звалили до Піта, але ти ж знаєш, що це за тип. Я терпіти його не можу.

― Та ходи, чому ні, ― знизила плечима дівчина. ― Але врахуй, що на вечірці, де буде твоя сестра, ти не зможеш напитися.

― Хе-хе, а що це в тебе на руці? Вже вени ріжеш, чи прикидаєшся «крутою»? ― засміявся Джеймі, помітивши бинт на долоні Анни.

Дівчина подивилася на нього вовком й повернулася у свою кімнату. Вона уже давно відчувала, що рука не болить, але слід від крові на бинті дещо тривожив її, тож вона весь вечір не заглядала на рану. Та зараз перемогла цікавість. Анна зняла бинт і була шокована. На долоні не залишилося ні рубчика від порізу, котрий був досить глибоким.

«Ха-ха! Я знала, знала! На мені в принципі все завжди швидко заживало… пам’ятаю, як роздерла коліно у дитинстві… воно зажило буквально на третій день. Я не надавала цьому значення. Чорт візьми, організм, я тебе обожнюю!»

***

«Бім-бам», ― прозвучав дзвінок у двері й Анна поспішила відчинити їх. За вікном уже смеркалося, але до вечірки іще був час. Вкрай втішена Ребекка переступила поріг будинків Уеллінгів, на ходу обіймаючи Анну. Подруга тримала в руці величезну чорну сумку. У вітальні Ребекку радісно зустріла Глорія, мама Анни:

― О, добрий вечір, Ребекко! Давно тебе не бачила. Як справи? Як Вілл і Чарлі?

― Ох, вони все такі ж надокучливі. Я така рада вас бачити, місіс Уеллінг! ― всміхнулась Бек й обійняла жінку. ― Опа-опа! А це що, Джеймі? Відколи ти так змужнів, молодший брате Анни?

Джеймі подивився на неї дещо обуреним поглядом і забрався з вітальні.

― Типовий підліток, ― засміялась Глорія. ― Ну, як навчання? Розповідай!

Ребекка перебувала в прекрасних взаєминах із матір’ю Анни, тож вони миттю розговорилися, поки Анна бігала по дому, шукаючи необхідні деталі свого сьогоднішнього костюму.

― Значить, Вілл збирається одружуватись? ― запитувала Глорія, коли Анна повернулась у вітальню, очікуючи забрати Ребекку до себе в кімнату, аби нарешті почати робити макіяж.

― Та він так затягує! ― жалілась Бек. ― Але Крістен йому дуже подобається!

― Знаєш, я завжди була впевнена, що Вілл візьме нашу Анну в дружини, ― засміялась мама.

― Мам, ти що? ― шоковано прокричала русоволоса.

Ребекка зареготала.

― Наші сім’ї й так, як одне ціле, ― зауважила вона. ― Буквально ріднитися немає сенсу. Та й, зрештою, ще є Чарлі. А він ― точнісінька копія Вільяма. Хе-хе.

― Не піду я заміж за твого брата! ― запротестувала Анна. ― Вони настільки видатні психологи, що зведуть мене з розуму!

― Насправді, у неї просто є симпатія, ― прошепотіла Бек до Глорії.

― О-о-о, ― протягнула жінка. ― І чого ж це ми мовчимо, га?― звернулась вона до Анни, яка аж поблідла від такого повороту подій.

― Та немає ніякої симпатії!

― Ага, і з ким це ти мрієш побачитись на сьогоднішній вечірці? ― не вгавала Бек. ― Не переживайте, місіс Уеллінг, Адам просто чудовий хлопець. Дуже спокійний і благородний. Якраз той тип, від якого кайфує ваша донька.

Ще якусь хвилину вони спілкувалися втрьох, а тоді Анна й Ребекка пішли нагору, аби намалюватися й одягнути костюми. Із великої чорної сумки, яку вона притягла в будинок Анни, Бек дістала свій костюм кривавої медсестри. Вона швиденько одягнула його й першою завершила свій макіяж, що був точнісінько таким же, як і минулого року. Анна окинула подругу не надто враженим поглядом і лише через декілька хвилин завершила свій макіяж «смокі-айс».

― Що це за банальщина, Бек? ― запитала Анна, дивлячись на її костюм. ― Ти кожен рік в ньому! Та й це вечірка медиків, всі такі будуть!

― В Лети не всі друзі ― медики, ― зауважила Бек. ― Та й… хіба ж ти маєш новий костюм?

― Взагалі-то, ― промовила Анна, дістаючи із шафи шкіряні шорти й короткий чорний топ. ― Я думала, що було б кльово одягнутися ось так.

― І що це за образ? Ксена чи Лара Крофт? ― підняла брову Ребекка.

― Щось в цьому стилі, ― пробурмотіла подруга, одягаючись. Дівчина розпустила волосся і одягнула шкіряні манжети на зап’ястя. На ноги вдягнула осінні чобітки коричневого кольору. ― Ну, як тобі?

― Якщо чесно, ― Ребекка уважно розглядала деталі костюму. ― Ти виглядаєш ефектно. Але дечого бракує…

Бек дістала із кишені свого «закривавленого» халата іграшковий ніж, який був дуже схожим на справжній.

― Так образ виглядатиме завершеним, ― всміхнулася Бек, віддавши ніж Анні.

Дівчина прикріпила його на пояс і поглянула в дзеркало. «Саме такими мені спершу здавалися інфеністи. Епічні мисливці за демонами в шкіряному одязі. Ах, прекрасно. І саме в такому образі я вперше собі приснилась», ― згадала Анна.

― Але ти ж не думаєш піти так? ― здивувалася Ребекка, коли Анна зібралася виходити із кімнати, заховавши телефон в задню кишеню шортів. ― Ночі зараз стали холоднішими. Навіть я вдягнула під цей халат светр і… колготки, ― показала дівчина на порвані в деяких місцях і покриті червоною фарбою, що імітувала кров, колготки.

Анна махнула рукою.

«Який холод? В мене надприродна регенерація, простудитись я не зможу, навіть якби захотіла», ― подумки хмикнула дівчина.

У вітальні Анна зіткнулася із мамою, яка абсолютно нічого не сказала на те, що дівчина збирається виходити на вулицю, де максимум тринадцять градусів тепла, у короткому топику й шортах. Ребекку це конкретно здивувало, але вона не стала нічого казати. Пізніше до них приєднався Джеймі в костюмі Дракули й вони поїхали до будинку Лети.

Привіт, читачу! Рада, що читаєш мою писанинку. З тебе лайк - автору приємно❤️

Коментуй про свої враження, ділися переживаннями та обговорюй сюжет у коментарях)))