У мене ніяк не виходило позбутися легкого скептичного нальоту на душі. Хлопці ніби розумні, навіть он на льоту схоплюють, але ризик великий. Лише шість днів залишилося до заходу, а їм ще треба зігратися і кілька разів пройтися повністю всі три сети, схвалені Іллею. Варто зауважити — дуже дивні сети. Деякі із цих пісень ми взагалі чули вперше.

— Ну як? — прокричав мені на вухо Грек, торохкаючи головою в такт музиці.

Я лише багатозначно хмикнув. Ми зараз були в основному залі «Пробки» та слухали хлопців, які мають замінити мене на корпоративі Тесака. Чому хлопців, а не лише одного барабанщика? Та тому що в пару до щуплого сімнадцятирічного пацана, який зараз досить спритно орудував паличками за барабанною установкою, він притяг із собою ще й клавішника — товстого, з довгим засоленим волоссям хлопця двадцяти років від народження, та ще й нелюда. Руки його були не з плоті, а з блакитного серпанку. Мда-а-а. Ну що вже тут тепер поробиш, коли вирішив покласти величезний іржавий болт на свою відчуженість від прихованого світу — одержуй сповна.

— Альоша, ну що ти починаєш? Я повторюю: вони згодні працювати безкоштовно! І смію зауважити: клавіші додадуть нам жвавості та нового звучання, і над плейбеком сильно запарюватись тепер взагалі не треба.

Нічого не відповівши, все ж подумки помітив, грали вони справді добре. Я підняв руки, перехрестивши долоні та хлопці перестали вигалятися над інструментами, намагаючись нас вразити.

— Що скажете? — звернувся я до сестер Малкіних, які стояли праворуч від мене.

Те, що стовбичачий ліворуч Грек був у захваті від них і був у ще більшому захваті від того, що знайшов їх саме він, сумніватися не доводилося.

— Наче тямущі хлопці…

— … можна спробувати…

— …але є одне питання, яке треба було б вирішити зараз, — сестри багатозначно переглянулися між собою і синхронно схрестили руки на грудях.

— Говоріть, — сумно промовив я. Ну а в них що ще за претензії намалювалися? Цього ще мені не вистачало.

— Грек! Якого хріна?! Що це за повідомлення в чаті?

— Дрозд залетить до вас у гніздо завтра на десять хвилин раніше! Ти довго думав над цим повідомленням? Ти ж знаєш, який у мене ревнивий чоловік! Він коли побачив це повідомлення, таку істерику мені закотив! — налетіла одразу ж наша вокалістка на бідного єврейського парубка.

— Ну, це ж шифрування...

— Шифрування? — Підключилася друга сестра. — Купонів за ваші попки дадуть менше на святі кохання заможних власників курок. Ти взагалі нормальний?

— Це щоб податкова, яка читає наші повідомлення, нас не просікла. Ну, ви чого?

— Ще раз таке напишеш, — наблизилась низенька блондинка впритул до Грека, — і я зроблю тобі обрізання під корінь!

Дівчата полізли на сцену, Грек, збентежено покліпав очима, схаменувся і теж пішов за ними. Потужно! І зрозуміло! Нема чого додати, дівчатка реально розлютилися. І я з ними десь навіть згоден, але загалом ці нові шифрування від нашого шпигуна мене поки що тішать.

— О, а ти з цих? — здивовано промовив товстий клавішник, дивлячись на Грека, що накидає на плече ремінь від гітари.

— З яких?

— Ну, гітарист, а я думав, що вокаліст.

— Гітарист, гітарвест, — вигукнув новий барабанщик і заржав, майже як кінь.

Брови Грека повільно поповзи вгору з вихідного положення, обличчя сестер синхронно змінили вирази, ніби в них під носом хтось поклав протухлу рибу. Оскільки барабанщик продовжував реготати зі свого жарту, не звертаючи ні на кого уваги, всі ми повернулися до Гарика.

— Ну це, — трохи зніяковів він і почервонів, — точніше, він із цих... Зі специфічним почуттям гумору.

Усі промовчали.

Я знову подивився на новобранців та старожил, оцінюючи як вони виглядають разом. Гаразд. Якщо безкоштовно будуть працювати, то чого б і не спробувати. Як зазвичай кажуть люди у таких випадках: дарованим коням у зуби не дивляться. Хоча, один з них навіть швидше жирний єдиноріг, а не кінь. Хоч гаразд, товстий Гарік хоч і був нелюдом, але особисто мені поки що нічого поганого не зробив. Ну що ж. Вибору все одно особливо немає. Треба тільки заскочити на кухню і позначити, що годувати доведеться на заході на одного артиста більше. І судячи з комплекції цього артиста, одного прийому їжі йому буде замало.

Наша вокалістка Лілія одразу почала роздавати команди, а я повернувся до найближчого столика та знову окинув поглядом роздрукований сценарій зі змінами від Тесака. І, прочитавши його, я хоч нарешті почав розуміти, що за вечір в нас буде. Судячи з різних вставок, на кшталт: «А тепер, вітальне слово надається главі Індустріального району нашого маленького товариства…» це реально щось на кшталт новорічного корпоративу якогось акціонерного товариства. Сто відсотків, що люди там будуть непрості та дуже серйозні. Треба зателефонувати Нічого Собі та порадитися з ним на рахунок ще парочки правок.

Так, перечитуючи сценарій, і слухаючи як гурт «Доктор Пеппер» з оновленим складом, виконує пісню Adventure Of A Lifetime гурту Coldplay, я поринув у свої організаційні думки.

— А добротно так лабають! — прокричав мені несподівано хтось на вухо, від чого я смикнувся і рукою випадково скинув сценарій на підлогу.

— Та не кіпішуй, це лише я. А ти, до речі, в курсі, що ось цей ось біляш за клавішами — вітряник?!

— В курсі.

Я підняв з підлоги сценарій і встав з-за столу, щоб привітати нашого рятівника, що прибув.

Дядько Грека. Легендарний дядько Грека! Ніхто не знає хто він, чим займається та й взагалі навіть його ім'я вкрите таємницею. Він просто дядько Грека. А легендарним у наших колах його зробили історії Грека про його легендарність. То він сам зміг організувати приїзд Олега Винника для ювілею якоїсь дуже багатої тітки. То він зміг продати за день цілий мішок викрадених золотих ланцюжків. І все в такому дусі.

І до всього цього він був ще й нелюдом — лантухом. До того ж, про це мені сказала Віка. Ми якось були вдвох із нею на дні народження Грека, куди, звичайно, був запрошений і його дядько. Після походу в вбиральню між дуже частими тостами (навіть під час яких так ніхто й не промовив його імені), Віка запитала, чи знаю я, що дядько Грека — лантух. Я спитав, з чого вона взяла. А моя дорога дівчина у свою чергу відповіла, що бачила як він щойно побився об заклад з якоюсь жінкою і дістав язиком до носа, а потім, для більшого ефекту облизав їм брови. А через спеціальний додаток, який є у кожної істоти прихованого світу, вона пробила, що це лантух. З того часу я намагаюся якнайменше з ним контактувати.

— Ну, здорово, Альошкін, як батько поживає? — простяг мені руку дядько Грека.

Я потис її та оцінив вбрання. Воно як завжди було одним і тим же у будь-яку погоду та пору року. Гостроносі туфлі, джинси, чорна футболка, поверх неї синій піджак, в руках чоловічий шкіряний клатч-портмоне, на очах чорні сонцезахисні окуляри-авіатори. Звичайно, доповнювала образ блискуча лисина.

Музика за моєю спиною зупинилася. І до нас підтягнулися Грек, сестри Малкіни та Дрищ.

— Ихихи! — дуже голосно засміявся дядько Грека, не перестаючи жувати жуйку. — Здоров, молодь, як житуха? Пельмяш, давай краба! — він із дзвоном ударив своєю долонею по долоні Грека. — О, малий, а я дивлюся твоя витівка з набором ваги все ніяк не працює, — дядько Грека присунувся ближче до Дрища і змовно промовив, зиркаючи на всі боки. — Мені тут коротше підігнали офігенний нелегальний протик з Кореї, змішуєш його з манною кашею, хаваєш щоранку, і через місяць навіть Шварценеггер буде схожий на доходягу, порівняно з тобою!

Дрища, який просто випромінював щастя від почутого і готовий був щось відповісти нашому рятівнику, цей же рятівник і перебив:

— Мати моя божественна! Я осліп! Я справді осліп від цієї краси. Привіт, дівчата.

Сестри Малкіни одночасно цмокнули чоловіка в щоки, а той радісно засміявся.

— А ви чого там, а новобранці? Вітатися не вчили? — крикнув він товстому Гарику й доходязі Едіку.

— А ви що, з тих, що живуть за поняттями? — без краплі страху в голосі спитав клавішник.

— О, який сміливий біляш! — кровожерно оскалився дядько Грека, але сестри одразу ж узяли його за руки й чарівно, і з легким побоюванням посміхнулися. — Гаразд, життя тебе ще навчить, як із дорослими розмовляти. Ну, розповідайте, чим вам тут треба допомогти?

— О, а це вже…

— ... нас не стосується ...

— …ми ще попрацюємо.

Сестри Малкіни повернулися на сцену, а ми всі вчотирьох дивилися їм услід.

— Ой, дурні, ви дурні. Таких дівчат упустили.

— Та знаємо, — підтвердив Грек слова дядька.

— То ви нам допоможете? — перевів я розмову в потрібне русло.

— Альошкін, та взагалі базару нуль, я ж заради цього сюди й приїхав. Я ж вас ще шмаркачами обкаканими пам'ятаю, і зараз походу не дуже щось змінилося. Чим допомогти?

— Загалом, ми взялися організувати корпоратив, вже все зробили, закупилися, а замовник різко захотів все поміняти, а лишилося шість днів і майже закінчився бюджет, — видав інформацію Дрищ, якого, між іншим, ніхто цього не просив.

— Так фігня-питання, а хто замовник?

— Тесак, — відповів я і запанувала недовга мовчанка.

Дядько Грека раз на пару секунд відкривав рота, але ніяких звуків звідти не надходило, тому він просто його щоразу закривав і чухав підборіддя. Наш єврейський Чипполіно навіть кілька разів ненароком кашлянув, але це ніяк не вплинуло на те, що відбувалося.

— Альошкін, а можна не скромне запитаннячко?

— Ага.

— Гаразд, ці два — гальма ще ті, ну ж ти розумний хлопець. Хіба не вчив тебе батько, що з такими людьми зв'язуватися шкідливо для здоров'я?

— Дядьку, а давай ти не будеш нас лікувати, а реально допоможеш? — різко відповів замість мене Грек. Походу його зачепила заява рідного дядька, що він гальмо.

— Список змін є? — різко змінивши тон на діловий, спитав лисий нелюд.

Я простяг йому заздалегідь роздрукований аркуш паперу. Він дістав зі свого портмоне футляр, з нього вивудив окуляри, поставив на ніс, заздалегідь змістивши сонцезахисні на лису маківку, і почав читати.

— Ну що ж, молодь, — батьковим тоном повернув мені лист дядько Грека і сховав окуляри назад у футляр за кілька хвилин. — Вихід є. Альошкін, можна тебе на два слова?

Ну от, саме цього я й чекав. І, начебто, за внутрішніми відчуттями навіть був готовий. Вибору все одно не було.

Я кивнув і ми, під незрозумілі погляди Грека і Дрища відійшли вбік. Хлопці та дівчатка на сцені нарешті про щось домовилися та почали грати пісню. Або їм до цього моменту просто було цікаво, про що ми так розмовляємо, і не починали грати.

— Дивись, ти ж знаєш, що я нелюд, правда?

— Так.

— І смію тебе запевнити, що всі легендарні історії, які тобі розповідав пельмяш, є правдивими. Але. Скажу очевидну річ — усі мої зв'язки та підв'язки, за допомогою яких я вирішую питання, пов'язані з прихованим світом. А про твоє ставлення до нього мені розповіла твоя Віка.

Ого! Ніфіга собі заява! Коли вони встигли поспілкуватися?

— Дивись, це твій вибір, але я зможу тобі допомогти, тільки якщо ми дуже щільно взаємодіятимемо з прихованим світом.

— Я це розумію, і готовий до цього.

— Це добре, — усміхнувся і трохи недоречно засміявся дядько Грека, — але пацанів теж доведеться посвятити в це, бо нам треба буде багато кататися.

— Грека та Дрища? — Тупо уточнив я.

— Саме так. Та й давно настав час пельмяша мені самому ввести в курс справи. І зробити його двоєдушником. Є підв'язки.

— Ким?

— Все, Альошкін, закінчуй тупити, часу обмаль. Якщо ти згоден і готовий поступитися своїми принципами…

Дядько Грека глянув на племінника і його друга, що стояли віддалік, і поманив їх пальцем. Ті, мало не бігом, кинулися до нас.

— Ось як ми зробимо, — почав чоловік. — Це мені, — забрав він лист у мене, який я весь цей час не випускав із рук. — Треба годинку повисіти на дроті, щоб все вирішити, ну а ви поки що весь час слухатимете Альошкіна і його пояснення.

— Пояснення щодо чого? — з цікавістю уточнив Грек.

— А ось щодо цього.

Дядько Грека клацнув пальцями та прямо на кінчику носа Дрища з'явився маленький рожевий вогник. Наш головний качок не встиг навіть ніяк на це відреагувати, а вогник уже перестрибнув на плече Грека, а потім перемістився мені на руку. Я простяг її вперед, вогник піднявся до мене на долоню, розтікся, охопивши все передпліччя, а потім несподівано змінив колір на зелений і перетворився на букет фіолетових троянд.

— Мої маленькі магічні штучки. На дівчат діє безвідмовно, — підморгнув він Греку і Дрищу, що розкрили від подиву роти, і відійшов убік, діставши з кишені джинс кнопкову Нокіу.