Пролог
Розділ 1. Хештег
Розділ 2. Історія
Розділ 3. Рішення
Розділ 4. Ілля
Розділ 5. Замовник
Розділ 6. Команда
Розділ 7. Місце
Розділ 8. Підготовка
Розділ 9. Нюанси
Глава 10. Корегування
Розділ 11. Дядько
Розділ 12. Минуле
Розділ 13. Обмін
Розділ 14. Контрабанда
Розділ 15. Подарунок
Розділ 16. 14 грудня (10:00 – 14:00)
Розділ 17. 14:00 – 15:00
Розділ 18. 15:00 – 16:00
Розділ 19. 16:00 - 16:45
Розділ 20. 16:45 - 17:30
Розділ 21. Патруль
Розділ 22. Ностальгія
Розділ 23. Дорослий
Розділ 24. Ведучий
Розділ 25. Фініш
Епілог
Розділ 16. 14 грудня (10:00 – 14:00)

— Малий, щось ти якийсь блідий, все добре?

— Все нормально.

— Моя допомога ні в чому не потрібна?

— Я наберу, якщо буде потрібно.

— Давай, тато, якщо що, теж на підхваті.

— Які люди, — свиснув Грек у мене за спиною зовсім несподівано.

— Дякую за торт, — кинув я сестрі, намагаючись надати своєму голосу хоч найменшу нотку щирої подяки, але наявність єврейського викрадача всього в кількох метрів змушує мене знову злісно стискати кулаки.

Міцно стискаючи ручки візка, на якому лежала величезна коробка з тортом, штовхнув її до чорного входу в «Пробку». Про що там вони вдвох продовжили розмовляти, мене мало зараз колихало. Скоріш би цей день уже закінчився і я знову повернувся б до свого нікчемного існування.

З горем навпіл, постійно кректаючи та зітхаючи, заштовхав візок з тортом у кімнату-холодильник, не знаю як правильно він називається у кухарів. Так, торт є. Залишилося дочекатися ще рибу й питання з їжею та алкоголем закрите.

На годиннику 10:20, збір гостей призначено на 14:00, фінальний бриф з усіма причетними до заходу я поставив на 12:00. Час є, може сходити перекусити? З ранку навіть краплі води в роті не було, ні те що їжі.

Тільки я натягнув шапку і застебнув куртку, як біля самого виходу з «Пробки», у двері увійшли дві миловидні дівчини азіатської зовнішності. Обидві темноволосі, зі стрижками каре, може навіть і сестри, надто вже схожі, і я зараз ні в якому разі не расизничаю, просто реально дуже схожі риси обличчя, ще й ці зачіски однакові.

— Здрастуйте, а ви випадково не Олексій? — запитала одна з них найчистішою українською.

— Так, я Олексій, привіт.

— Мене звати Мун, я фотограф, а це Лінь, вона відеограф. Карина, другий фотограф трохи спізнюється, перепрошую, але через двадцять хвилин має бути.

— Так-так, не проблема, Др ... Стас! Стасе! Підійди, будь ласка, — вигукнув я, ледь не схаменувшись перед дівчатами.

З зали розслабленою ходою виплив Дрищ. На заході ми вирішили користуватися нашими справжніми іменами, а не прізвиськами, не треба гостям їх знати. Шановні люди, безперечно, і серед них не повинні ходити Грек і Дрищ, а ось Стас і Данило цілком можуть.

— Привіт, — по-простецьки кивнув Дрищик дівчатам.

— Доброго ранку, — посміхнулася Мун, а ось Лінь лише кивнула, продовжуючи мовчати та з цікавістю поглядати на нашого худорлявого недокачка. А очі в них різні. У Мун блакитні, а ось у Лінь зелені.

Я знову глянув на Дрища. Як же добре, що його не довелося вмовляти, і він легко погодився пристойно одягнутися. Чорні звужені штани, приталена біла сорочка, лаковані туфлі з випускного, але в «Пробці» ще було прохолодно (топити нормально приміщення почнуть за годину до приходу гостей, економія на всьому у наших людей у ​​крові), тому на плечах у нього висіла спортивна чорна кофта з трьома смужками.

— Покажи, будь ласка, дівчаткам гримерку, це наш фотограф та відеограф.

— Пані, прошу за мною, — ні чорта який галантний він різко став. Схоже, що зацікавлений погляд Лінь він теж помітив, і розпушив пір'я, навіть випроставшись.

Трійця пішла всередину, а я вискочив надвір. П'ятнадцять хвилин у «Кулиничах» і всередині мене вже було дві чашки кави, круасан із шоколадом та штрудель із вишнею. Дешево, і навіть наче трохи смачно.

Повернувшись до вхідних дверей «Пробки», я взявся за ручку і погляд зачепився за моє відображення на скляній поверхні. А недурна така мазь у цих нелюдів-охоронців Тесака. Обробили вони мене дуже знатно вчора, а потім закинули ледве живого у квартиру і кинули навздогін невеликий білий тюбик без будь-яких розпізнавальних написів. «Намаж синці» — ось і вся інструкція від одного з амбалів Романа Павловича. Провалявшись кілька хвилин, постійно видаючи нещасний стогін, до мого пропитого мозку запізно дійшло тоді, що мене ніхто не почує і не допоможе. Довелося самому вставати та повзти до ванни. З шипінням від болю стягнув із себе речі, глянув у дзеркало та очманів. На мені не було живого місця, ще й очі починали запливати від трьох фіолетових фінгалів. Але мазь виявилася з Прихованого світу, і вже надвечір на мені все загоїлося, залишивши тільки біль у нирках (їх я ніяк не змажу) і дике похмілля.

— О, Альоша! — вигукнув Грек, коли я опинився всередині «Пробки». — Рибу я забрав і передав кухарям. Ну, тому що сам розумієш, Дрищу та Азату краще не контактувати один з одним, чи мало що одному, чи іншому в голову вдарить.

Я лише кивнув, мовчки проходячи повз нього. Бажання спілкуватися з ним у мене не було жодного. Злодюга. І мудак.

— Я вибачаюсь, а не підкажете, де тут туалет? — визирнула в коридор з гардеробом, де ми зараз стояли, Мун.

— Доброго раночку, — миттєво пожвавішав Грек, — а давайте я вас проведу.

З мене мимоволі вирвався болісний стогін. Цього мені ще не вистачало. Річ у тому, що наш єврейський Чипполіно дуже велелюбний, але якось так склалося, що в нього жодного разу не було дівчини з азіатською зовнішністю. І останні півроку він прямо горів думкою «замутити» з однією з таких. І що зараз сталося? А те, що він виявив жертву. Ой, як не вчасно. А ще сьогодні на корпоративі працюватимуть Інесса, та сама жопаста офіціантка, яку Грек збив спускаючись зі сцени, і барменша, до якої він теж підбивав клини, але щось там не склалося. Ой бути біді.

Опівдні підкрався непомітно. Рівно о 12:00 у головному залі «Пробки» зібралися я, Грек, Дрищ, племінник Тесака Ілля, сестри Малкіни, товстий Гарік, худий Едік, фотографи Мун і Каріна, яка також виявилася азіаткою, але зі словʼянським звичайним ім'ям, і добре, що хоч зачіска у неї відрізнялася від двох інших її сестер, на її спині висіла туга широка коса (Грек примудрився вже пробити інфу, що всі вони сестри), відеограф Лінь, і Мʼякуш. З офіціантами та кухарями бриф проводитиме Мʼякуш, тьху ти! Валера! Головне не ляпнути його прізвисько, про яке він навіть не здогадується.

Я окинув усіх поглядом, більшість ще були у своєму повсякденному, а не робочому одязі, ну нічого, ще дві години до збору гостей. Я ж уже хизувався в обраних для мене Нічого Собі білій сорочці, жовтому метелику, синій жилетці, сірих штанях, його дорогих годинниках і ... ось як на духу, не мій це вибір, зелених туфлях, які приніс мені Ілля. Проти всього мого зовнішнього вигляду вони з Тесаком були не проти, але їм хотілося якоїсь зеленої нотки, щоб тон підходив до загального антуражу. Що ж, хто платить, той і замовляє туфлі. І тепер я був схожий на веселку, зібравши на собі майже всі її кольори. Справжній фраєр, як мене вранці назвала сестра.

— Ще раз усім доброго ранку, я довго розпинатися не буду, ви всі чудово знаєте свої завдання, я лише коротко пройдуся основними пунктами, а потім готовий відповісти на ваші запитання. Можливо, відповіді на них вже є у сценаріях, які спеціально підготовлені для вас. Стасе, прошу роздай планшетки зі сценарієм.

Ніхто не ворухнувся, лише дивно перезираючись між собою.

— Станіславе! — підвищив я трохи голос і глянув на Дрища.

— Ах так, — запізно схаменувся доходяга, не зрозумівши, що я звертався до нього.

Кожен отримав свою роздруківку, а я продовжив:

— Збір гостей о 14:00, на збір ми виділяємо 40 хвилин.

— Півгодини, ні до чого розтягувати, всі мають приїхати вчасно, — перебив мене Ілля.

— Добре, півгодини на збір гостей. Данило зустрічатиме гостей біля входу, допомагатиме їм роздягатися і направляти до зали, розповідаючи які у нас є активності, Валера люб'язно погодився йому допомогти. У залі в цей час працюватимуть фотографи та відеограф, так само буде фуршет та напої. Загалом планується шістдесят гостей.

— А можна питання? — підняв руку товстий Гарік.

— Я ж сказав, усі питання наприкінці.

— А о котрій годині нас годуватимуть? — ніби проігнорувавши мою фразу, продовжив наш новий клавішник.

— Після вашого першого блоку о 18:10.

— Альош, та все в принципі зрозуміло, у сценарії все розписано, не треба зайвий раз напружувати людей.

Всі схвально загули.

Я відкрив рот, але мені так різко захотілося викрикнути «Ну і хрін з вами», що довелося просто зачинити рукавичку і знизати плечима. А справді, яка на хрін різниця, мені все одно. Як пройде, так і пройде, все в руках всесвіту.

—Тоді питання?!

— Жодних, — мало не хором відповіли всі, крім Мʼякуша та Іллі.

— Тоді готуйтесь, займайтеся своїми справами, у гурту зараз саундчек, на всіх чекаю на своїх позиціях за пів години до збору гостей.

Усі стали розходитися, а Мʼякуш підійшов до мене і тихо промовив:

— Я піду бриф з кухарями та офіціантами проведу, а ти піди чи кави попий, якось неважливо виглядаєш, я сам впораюся.

— Точно?

— Альош, ну не перший же день одружені.

— Добре.

Я чогось не розумію? А що це якось дивно і поблажливо всі ставляться до мене? Не вірять у мене? Чи Грек усім розповів про мій міні-запій? А й пофіг!

Я спустився в гримерку, сів в одне з крісел і мірно крутячись у ньому і проганяючи в голові репліки та фрази, заготовлені на вечір, непомітно задрімав.

Море. Тепла вода омиває мої ноги. Легкий приємний вітерець. На плечі лежить рука. Така ніжна та така рідна. І ніби не було в моєму житті тих безпробудних алкашів, які проштрикнули маму ножем, не було того суду, сліз і довгих годин, проведених у поліції. Просто море, сонце, мама та спокій.

— Все пропало!!! — розбудив мене дратівливий зойк.

— Що пропало? — на автоматі відповідаю я, бачачи перед собою Мʼякуша у панічному стані.

— Там... там... Все пропало! — тицяв він пальцем у бік дверей.

— Та що таке? Нормально скажи!

— Сам подивись.

Я глянув на годинник. 13:58. Прокляття! Я проспав! Жодна сволота не розбудила!

Слідом за Мʼякушем я вискочив до основної зали «Пробки» і від побаченого завмер, як укопаний.

— Ну… — підбіг до мене Грек, — скажу чесно, такого навіть я не очікував.

— Пізд… — чесно і без прикрас висловив я свою позицію до ситуації, що склалася.

© Дмитро Шилов,
книга «Прихований Харків. Том 2».
Розділ 17. 14:00 – 15:00
Коментарі