Через всі ці дзвінки, обговорення, нюанси розміщення тощо, ми просиділи в гримерці «Пробки» до другої години ночі. З нами ще був Мʼякуш, який теж у всьому цьому брав активну участь, допомагаючи нам порадами з висоти свого досвіду роботи ведучим і арт-менеджером.

Вдома я опинився о пів на четверту, звичайно, гарні спальні місця були зайняті, довелося моститися на убогому дивані з випираючою балкою по середині. Як ми не намагалися, як не підпилювали її, як не обкладали ковдрами, спина все одно її відчувала і вранці говорити «Дякую» не мала наміру.

Поспавши (точніше подрімавши, огорнувши себе різними тривожними думками про нову роботу) я прокинувся о сьомій і о дев'ятій вже знову був у «Пробці», бо о дев'ятій тридцять повинен прийти Ілля — помічник Тесака, щоб оцінити місце і концепцію вечора в цілому.

Я відчинив двері, привітався з охоронцем, з дівчатками-хостес, пройшов гардероб, звернув ліворуч і завмер. Несподівано. Усі вже були у зборі.

— Я запізнився? — намагаючись зобразити привітну усмішку, промовив я.

— Ні, все добре, просто всі прийшли раніше, — відповів Грек.

— Я роздягнуся, і ми почнемо?

— Так, так, звичайно, — промовив мертвенно-блідий шкіряний тремпель для одягу, він же Ілля.

Спустившись у гримерку, повісив на гачок курточку,  та дістав із рюкзака планшетку з роздрукованими вдома листками. Так, нічого складного, просто пройтися основними пунктами, де треба, запудрити мізки, і зробити так, щоб усі залишилися задоволені.

— Погано виглядаєш, — пролунав голос Грека.

— Майже не спав.

— Може, давай краще я?

— Що краще ти?

— Все розповім цьому доходязі.

— Точно?

— Альоша! А ось ображати мене такими словами не треба. Ти ж знаєш, краще за мене язиком чухати можуть тільки Притула і Джим Керрі.

— Добре, — погодився я і подав другу планшетку.

Якщо бути чесним із самим собою, то я дуже сподівався, що Грек саме так і вчинить, взявши обробку помічника Тесака на себе. І він не підвів, дякую йому за це.

Ми піднялися нагору. Мʼякуш кудись зник.

— А де Ілля?

— Біля вхідних дверей, — відповів Дрищ, що сидів за барною стійкою і потягував через трубочку протеїновий коктейль.

Ми з Греком пішли до вхідних дверей, біля яких стояв племінник Тесака та напружений охоронець. На його території був заборонений об'єкт, хоча ніби перебувати йому тут дозволено. Тяжке завдання, але охоронець вирішив все ж стежити за нашим блідим гостем.

— Ще раз, здрастуйте, Ілля, — потиснув я мертвецьки худу долоню. — Це Гре… це Данило, мій перший помічник, він вам зараз все покаже, розкаже і проведе за маршрутом, яким будуть прибувати гості на свято.

Ілля кивнув на знак згоди та запустив руку у внутрішню нагрудну кишеню піджака. Його телефон показав своє обличчя на світ божий, але зрадливо зачепився за лацкан піджака і впав на підлогу.

— Капець, — тихо промовив помічник Тесака, нахиляючись за телефоном.

На смартфоні, що впав екраном униз, вже красувалася тріщина від динаміка до кнопки розблокування.

— Ви не проти, якщо я зніму на телефон, щоб показати потім Роману Павловичу?

— Так, звичайно, не питання.

Ілля підняв телефон, при цьому встигнувши кілька разів «капецнути», повернув у горизонтальне положення і натиснув кнопку «запис». Мені довелося відразу відступити трохи вбік, щоб Грек у всій красі зміг на камеру продемонструвати чудеса свого красномовства. До речі, якби карти склалися трохи інакше, я краще поставив би цього єврейського Чипполіно на роль ведучого, замість себе. Йому це давалося явно легше і невимушено. Але! Обставини склалися зовсім інакше.

— І так, тематикою вечора ми вирішили обрати вручення премії Оскар, — почав Грек, — гості заходитимуть через ці скляні двері, які відкриватиме гарний швейцар. Ми вже домовилися з одним актором, у нього шикарні сиві вуса і борода, і якраз є відповідний одяг.

Ілля схвально кивнув, записуючи Грека та все, що він показує та розповідає.

— Далі гості потрапляють у цей коридор. Охоронця та дівчаток не буде, замість них — червона килимова доріжка, шість аніматорів із фейковими фотоапаратами та один фотограф. Все красиво та охайно одягнені, робимо щось на кшталт папараці, які фотографують знаменитостей та їхні гарні вбрання.

— До речі, одразу щодо цього, — Ілля поставив зйомку на паузу, — я хочу особисто поговорити з фотографами та відеографами, щоб розповісти, кого можна знімати, а кого не можна.

— Без проблем, вони якраз за годину мають прийти сюди.

— Чудово, — Ілля підняв камеру і відновив зйомку.

— Загалом, вони проходять килимовою доріжкою, здають верхній одяг у гардероб, тут теж буде гарний і охайний молодик у костюмі та білих рукавичках, який забиратиме у гостей верхній одяг. Ходімо далі. Ось гості згортають ліворуч і потрапляють у зону фуршету, тут цих всіх столів не буде, ми їх приберемо, буде великий просторий майданчик, де офіціанти на тацях розноситимуть шампанське та закуски, а в кутку розмістяться два довгі шкіряні дивани, де гості, особливо жінки на підборах — зможуть посидіти. Зліва біля стіни буде фотозона — двометрова золота статуетка, яку видають власникам Оскарів. Також буде ще п'ять статуеток стандартного розміру, щоб гості могли взяти їх у руки та сфотографуватися на тлі великої статуетки. Само собою, тут так само працюватиме два фотографи та відеограф.

Тут відбувається збір гостей. Крім офіціантів з їжею і напоями, фотографів і відеографів, ми на вибір можемо запропонувати ще кілька активностей, щоб гості не сумували.

— Ні, мабуть, не варто. Знаю я ці активності — всякі фокусники, або ще гірше. Достатньо буде й цього.

— Як скажете. Продовжимо?

Ілля ствердно кивнув і разом із кивком з його рук вилетів телефон.

— Капець!

Помічник Тесака підняв смартфон, на екрані до вже величезної тріщини додався дрібний розсип тріщин у правому кутку.

— Продовжуйте.

— Потім, коли всі гості прибудуть, ми їх розміщуємо за столи — он там, праворуч від сцени. На жаль, з колонами нічого не вдієш, але якщо вийде, спробуємо висунути саму сцену трохи вперед, щоб усім гостям було видно, що там відбувається.

— А зона для куріння?

— Гарне питання. Вона на другому поверсі, сходи ось тут – праворуч. Туалет – наприкінці зали ліворуч.

— Бар прям навпроти сцени й танцполу теж працюватиме?

— Це рішення за вами. Але напої там доведеться гостям оплачувати окремо.

— Це зрозуміло. Відмінно! По розташуванню я все зрозумів і записав. Я так розумію, послугами декораторів ми користуватися не будемо, тому відсутність цієї графи допоможе нам трохи заощадити, вірно?

— Вірно.

Ілля сховав телефон у внутрішню кишеню піджака.

— Тоді можемо обговорити шоу-програму, конкурси та інші нюанси вже моєї роботи, — я усміхнено запропонував помічнику Тесака сісти за барну стійку.

— Чай або каву? — спитав бармен із блондинистим чубчиком.

— Еспресо, будь ласка.

— Зробимо, а вам? — звернувся він до мене та Грека.

— Міцного чорного чаю, — відповів я.

— Просто води без газу, — сказав Грек, і я бачив, яких зусиль йому варто було промовчати та не ляпнути закінчення фрази: з-під крана.

— Відразу по шоу-програмі, — тепер, як би не наполягав Грек, моя черга говорити. — Я пропоную так: шоу-балет з номером у стилі Великого Гетсбі, один номер парної акробатики, один номер пари на пілоні дуже популярна в наш час річ!

— Стриптиз? — з жахом вигукнув Ілля.

— Ні, пол-денс. Буде пара – хлопець та дівчина. Вони приїдуть зі своїм пілоном та необхідною конструкцією, яка збирається та розбирається за п'ять хвилин.

— Відео є?

— Звісно.

— Скиньте мені.

— Добре.

— Що ще є?

— Ще я пропоную вставити номер бальників і, звичайно, жива музика. Група, яка гратиме кавери, три блоки по півгодини. Ось одразу список пісень на затвердження. — Протягнув я аркуш паперу Іллі.

— Це я передам Роману Павловичу на затвердження, і я певен, що він внесе свої побажання та побажання його друзів.

—Як забажаєте. Перейдемо до обговорення конкурсів та активностей?

— Дуже педантичне питання, — промовив Андрій, а потім одним махом випив вміст маленької філіжанки. — У вас уже є сценарій та таймінг усього заходу з огляду на нюанси, які ми з вами вже обговорювали?

— Поки що лише схематично, але завтра до ранку буде вже пристойний чорновий варіант.

— Добре, що ви його ще не зробили, бо Роман Павлович хоче від вас лише два-три конкурси, решту він проводитиме сам, вам треба буде лише коментувати їх, за потреби, і допомагати.

На цих словах я трохи здивувався. Ну, як трохи… Дуже! Дуже здивувався! Тесак, який сам вестиме конкурси на корпоративі? Що це за самопроголошений тамадеус? Я, звичайно, теж ще зелений новачок у провидіннях заходів, але з боку багато чого побачив, і це не стандартний випадок.

— Це було особливим побажанням Романа Павловича, — товсто натякнув Ілля.

— Як скажете.

— Чудово.

— Тоді, поки ми чекаємо на фотографів і відеографів, дозвольте мені відлучитися, зателефонувати Романові Павловичу.

— Звичайно звичайно.

Помічник Тесака дістав телефон, дивом не впустивши, і пішов надвір.

— Наче все пройшло гладко, — усміхнувся Грек і зробив кілька ковтків води.

— Тесак, який вестиме конкурси! Ти це чув?

— Ну, у багатих свої чудасії.

— Якийсь він болісно-блідий, — озвався Дрищ на іншому кінці барної стійки. Мене аж пересмикнуло, я зовсім забув, що ще є Дрищ.

— Я якось все одно не можу зрозуміти… — задумливо мовив Грек, — це новорічний корпоратив? Щось на кшталт ювілею? Звана вечеря? Благодійний вечір?

— Тобі відверто відповісти?

Ілля повернувся до зали та підійшов до нас. Його трохи трусило, а губи беззвучно промовляли: «Капець, капець, капець…».

— Загалом Роман Павлович трохи зараз зайнятий. Але він чітко дав зрозуміти, що фотограф та відеограф у нас будуть свої. Тож можете скасовувати зустріч.

— Як скажете, — добродушно, начебто, але з прихованою злобою промовив Грек.

— Мені треба бігти, радий був побачитися, я все покажу і розповім Романові Павловичу, до зв'язку.

Ілля настільки раптово зник за рогом, що ми з Греком тільки й встигли роти відкрити, як риби, і так само беззвучно повернути їх у вихідне закрите положення. "І все?" — явно читалося в очах мого друга, і зважаючи на все, теж саме він бачив у моїх.

— Чур не я дзвоню фотографам! — вигукнув Грек і приклав вказівний палець до носа.

— Чур не я! — так само вигукнув Дрищ здалеку і теж приклав палець до картоплини з ніздрями.

— Гаразд, я подзвоню, але ти йди розігрівай свою копійку — нам треба заїхати ще до тата, потім забрати з пошти маленькі Оскари, а потім їхати на саундчек. Якщо ти не забув, нам сьогодні ще ввечері працювати на весіллі.

— Та пам'ятаю.

— Дрищ, що там із червоною доріжкою?

— За дві години зустрічаюся зі своїм тренером, у нього мамка працює костюмером у театрі, сказала є один килим, який підійде.

— Чудово! Не забудь сфоткати цей килим у різних ракурсах. Все, йдіть грійте машину, а я поки що зайду на кухню, з шеф-кухарем треба обговорити меню на корпорат.