Крап-крап... крап-крап...

- Дах так і не відремонтували, - зітхнула Світлана, підкладаючи миску для води, яка накрапала зі стелі.

- І нам дозвіл так і не дали самостійно щось зробити, - відповів їй чоловік, продовжуючи підшивати чобітки дружини.

Десь на даху, важко зітхав малий біс, який так добре розумів Олега, адже й сам постійно потрапляв у неприємні пригоди.

Олег та Світлана жили на останньому поверсі гуртожитку, в маленькій кімнаті, яку вдалось приватизувати.

Все б нічого, але важко було через постійні сварки зі старшими сусідами за місце на спільній кухні, паперові війни з комунальним підприємством та власником будівлі, який категорично відмовлявся займатися ремонтними роботами... а ще була мрія про дітей, яких приводити в такі умови молоді люди категорично не хотіли.

- Слухай, ми ж наче вже достатньо на перший внесок назбирали, - задумливо сказала жінка, визираючи у вікно.

Зима в цьому році видалась досить дивною і люті морози постійно змінювало майже весняне тепло. Саме це і називали комунальники основною причиною затримки з ремонтом... хоча вони і в минулому році обіцяли влітку все відремонтувати, навіть комісію якусь направляли, яка визначила, що явних пошкоджень дах не має і нічого не протікає... угу, не протікає, звісно... в засушливий період нічого такого й не побачиш, а під час дощів чи танення снігу ту комісію палицями на перевірку не загнати.

- Так, вже якась копійчина є, - кивнув Олег. - Потрібно про умови кредитування в банку розпитати і можна подумати про квартиру.

- А потім ще й цю кімнатку продаємо і одразу більшу частину кредиту перекриваємо, - зраділа Світлана, поспішаючи на кухню. - Зараз поїмо і підемо в банк.

- В тебе чобітки ще просихати будуть, я переклеїв їх перед прошивкою, щоб надійніше було, - відповів Олег дружині.

- Оу, ну так може тоді ти сам сходиш, а потім вже обговоримо все?, - жінка з надією поглянула на коханого. - А якщо умови вигідні запропонують, то й оформити зможеш одразу.

- Гаразд, - посміхнувся чоловік. - Що там в нас на обід?

- Гречка з котлетами, - радісно відповіла Світлана. - Вже несу.

Біс радісно потер лапки, очікуючи на цікаву прогулянку та можливість запаморочити дорогу цьому доброму чоловіку, який аж занадто позитивно до всього ставиться.

Олег вийшов з банку обмірковуючи умови іпотеки, про яку йому розповів один з співробітників закладу.

Все наче було непогано, але так не хотілося влазити у багаторічну залежність від фінансової установи, навіть враховуючи той факт, що частину позики вони зможуть погасити одразу після продажу своєї кімнатки в гуртожитку.

- Привіт, що ти такий похмурий?, - колишній співробітник Олега, що працював з ним у старій ремонтній майстерні, радісно привітав знайомого, якого не бачив майже рік.

- Привіт. Та от в банк ходив про кредитування на житло розпитувати, - відмахнувся чоловік. - Там такі відсотки, ще й довго так потрібно виплачувати позику, що я навіть не знаю...

- О, так в тебе ж наче була квартира якась, - насупив брови співрозмовник Олега.

- Так, вона і зараз є, але не квартира, а кімната в гуртожитку, з комунальною кухнею та спільним санвузлом, ще й ремонтні роботи господар будинку відмовляється проводити, а нам дозвіл не дають навіть самостійно дах підлатати, - чоловік похнюпив носа, розуміючи як зі сторони виглядають такі умови проживання.

- Слухай, я будинок під містом продаю, - задумливо сказав Олегу товариш. - Він звісно ж маленький, але є діляночка своя для огірочків і кухня все ж таки не спільна, а власна буде. Правда їздити далеченько, тому дешево віддаю, але ж можна авто купити, якщо плануєте ту кімнату продати.

Чоловіки деякий час ще постояли поруч з банком, обговорюючи вигідний для обох варіант, і поїхали дивитися на будинок.

За ними хвостиком промайнула тінь біса, який так зацікавився Олегом.

- Дійсно їхати далеченько, ще й ремонт робити потрібно буде, - задумливо сказав Олег, розглядаючи потріскані стіни будинку.

- Ну, зате ж свій дім, - товариш поплескав чоловіка по спині. - Я його як дачу використовував, тому й не ремонтував, але світло і газ провели, так що вже простіше буде.

- Гаразд, домовились, - кивнув Олег, згадавши сумне обличчя дружини, яка сьогодні знову вислухала нудну лекцію по веденню господарства в їх чудовій комуналці від старої сусідки.

Чоловіки оформили договір купівлі-продажу у знайомого нотаріуса, якому зателефонував товариш Олега, і попрощалися, задоволені один одним.

Тільки-но Олег вирішив зателефонувати дружині, після повернення на свою ділянку, як біля будинку зупинилося дороге авто, з якого вийшов поважний дядечко.

- Вітаю Вас, а де господар? Мені сказали, що він наче приїхав сюди сьогодні, - запитав незнайомець.

- Так я тепер господар, - відповів Олег, привітавши дядька.

- Хм, он воно як... ну що ж, тоді з Вами поспілкуюсь, - широко посміхнувся чоловік. - Я вже викупив сусідні ділянки і планую тут розпочинати забудову, от лише з попереднім власником залишалось домовитись, він наче навіть планував цю дачу продати, але я все ніяк впіймати його не міг.

- Але я придбав цей дім, щоб переїхати і жити тут постійно, - Олег розгубився, не розуміючи що ж йому тепер робити.

- Та тут такі умови, що жити постійно незручно буде, краще в сусідньому селі квартирку візьміть, ми тільки-но завершили будівництво і зараз останніми моментами з оформленням паперів займаємось, так що Ви зможете ще взяти квартиру по старій ціні, - підморгнув Олегу дядько.

- Але всі новобудови досить дорогі, та й до міста все одно їздити потрібно, а на машину тепер не вистачить, - похитав головою новий власник ділянки.

- А давайте я Вам свою машину на ділянку обміняю і гарантію підпишу, так що Ви по старій вартості квартиру візьмете нову?!

Олег ще деякий час порозпитував у незнайомця про умови придбання житла в новобудові і погодився на пропозицію дядечка, який так вправно вмів вмовляти людей.

Оформивши передачу прав власності на ділянку та авто, у того ж самого нотаріуса, який дуже здивувався такому розвитку подій, Олег налаштувався їхати додому. Одна проблема - права у чоловіка були, проте вони лежали в шухляді в гуртожитку.

Активного дядька вже забрала інша машина, а Олег задумливо розглядав свою нову власність, вирішуючи чи потрібно викликати евакуатор, чи може зателефонувати комусь, щоб приїхав за ним.

- Чого сумний такий, чоловіче, - до Олега підійшов молодий хлопець. - Зламалася машина?

- Та ні, я її от тільки-но придбав, а права вдома лежать, от і думаю як доїхати тепер туди, - відповів новому співрозмовнику чоловік.

- От же ж, який збіг, - сплеснув у долоні юнак. - А я до товариша в місто по машину їду, домовились на сьогодні купівлю-продаж оформити. І я з правами! Може з Вами поїду і не буду в тому автобусі годину трястися?

- Ну, я навіть не знаю, чи зручно так буде, - Олега гризли сумніви, але варіант здавався таким логічним, що він все ж таки погодився. - Гаразд. Поїхали.

На трасі молодик набрав значну швидкість, радіючи автомобілю, наче мала дитина.

Малий біс підігрівав азарт молодого водія відчуттям ейфорії та вседозволеності, радіючи пригоді.

- Егей, тихіше, не газуй так, - Олег незадоволено насупився.

- Та ти послухай як вона співає, - захоплено відповів незнайомець. - А летить як, наче ластівка. Бомба, а не машина!

- Хлопче, давай все ж таки обережніше, не хочу..., - договорити Олег не встиг, так як їх підрізало інше авто, яке якраз виїхало з бічного провулку невеличкого села, через яке вони їхали.

Молодик вдарив по гальмах, але авто продовжило рух вперед по інерції, перевертаючись в повітрі, наче спіткнулось об невидиму перепону.

Зупинилась машина у найближчому рівчаку, перевернувшись на дах.

Олег помалу виліз з авто і допоміг горе-водію, який стогнав про те, що наче зламав руку.

- От казав ж, що не потрібно так гнати, - чоловік незадоволено сплюнув на землю і присів, обпираючись спиною на найближчий стовп.

- Ого, добряче ви влетіли, хлопці, - з будинку, який примостився неподалік місця аварії, до них прямував дідусь. - Що ж сталося?

Олег переказав дядьку про аварію і пожалівся, що тільки сьогодні придбав авто, а вже така біда сталась.

Біс покрутився біля діда, ніким непомічений, і щось тихо почав йому нашіптувати, визираючи з-за лівого плеча.

- А давай я тобі цю молоду, але переламану, кралю, виміняю на свою стареньку ластівочку?, - неочікувано запропонував дід. - Вона їздить ще добре, запчастини дешевші, аніж у цієї іноземної красуні. Та й мені буде чим займатися, поки ремонтуватиму цю машину, все одно на пенсії вже і майже нікуди з бабою не їздимо.

Олег переговорив з дідом і той покликав свого сусіда, який якраз й займався оформленням таких договорів.

Через деякий час, Олег віз невдаху-юнака до лікарні, повертаючись на старому авто до міста.

- Ех, шкода, що таке сталось, - похитав головою молодик. - Вибачте, що не послухав і швидкість не зменшив.

- Добре, якщо хоч зрозумів, що їздити обережніше потрібно, - хмикнув Олег. - А провина там була не наша, другий водій мусив перевірити чи є авто на головній дорозі, а він одразу завернув, не зупиняючись.

Біля самої лікарні, тільки-но чоловік висадив хлопця, попрощавшись з ним, до Олега підійшли патрульні, які зауважили про заборону паркування у тому місці і попросили документи у чоловіка.

Як тільки поліція зрозуміла, що Олег без прав, одразу ж оформили протокол і викликали евакуатор, повідомивши порушника про необхідність забрати авто з штраф-майданчика після сплати квитанції.

Похнюплений Олег поплентався до найближчої кав'ярні, не знаючи як тепер показатися дружині на очі. За ним, опустивши очі до землі, йшов малий біс, роздумуючи над тим де б ще напакостити.

- О, кривий Антипко йде, глянь, - Веліал, який якраз сперечався з братом щодо ролі перевертнів та вампірів у сучасному суспільстві, показав йому на біса, що хвостиком прив'язався до чоловіка. - Ходяча невдача, йому п'яти дверима перебило і він кривеньким став, от після того людям дрібні пакості робить, розділяючи з ними свої невдачі.

- Гей, Антип, що це ти тут робиш?, - покликав біса Самаель, приглядаючись до чоловіка, який зайшов до кав'ярні.

- О, високе панство, - біс вклонився демонам до землі і здивовано підвів очі до Веліала. - Так я ж ще зранку вам...

- Та кому цікаво що ти там вранці робив, кажи куди зараз прямуєш, - перебив Антипа Веліал.

Біс швидко розповів про чоловіка і його невдачі, після чого Самаель велів облишити бідолаху і Антип зник, підкоряючись наказу старшого.

- От чому мені знову здається, що без кривого дзеркала казок тут не обійшлось... і без тебе, звісно ж, мій любий брате, - задумливо сказав Самаель, направляючи до кафетерію двох поважних панів, які проїжджали повз них і якраз вирішували де б пообідати.

- То тобі здалося, - нервово засміявся Веліал і зник, залишаючи брюнета наодинці.

- Угу, звісно, мені завжди щось ввижається, - похитав головою Самаель, прислухаючись до передчуттів, і, задоволений результатом, теж розчинився у повітрі.

Тим часом поважні пани зайшли до зали кав'ярні і сіли неподалік від Олега, який завмер, витріщаючись в одну точку.

- Гей, чоловіче, все гаразд? Ти ж наче мав вже вдома бути, - поцікавився один з чоловіків, який виявився тим самим паном, що купував у Олега ділянку.

Чоловік побачив нових співрозмовників і, не стримавшись, розповів їм про всі свої сьогоднішні пригоди та невдачі.

Спершу поважні пани слухали лише хитаючи головою, але під кінець розповіді вони ледь стримували сміх.

- Ви-вибач, чоловіче, не-не можу вжее... ха-ха... ох... це ж треба таке, дім на штраф виміняти..., - сказав один з панів, плескаючи себе по животі.

- Тебе жінка приб'є тепер, - насміявшись, зауважив другий співрозмовник Олега.

- Та ні, вона зрадіє, що хоч сам живий додому повернувся, - зітхнув Олег, відчуваючи вину перед Світланою.

- А знаєш що, давай об заклад поб'ємося, тобі вже втрачати не має чого, лише ту стару машину, - очі одного з чоловіків заблищали у передчутті цікавої гри. - А якщо твоя дружина дійсно так як ти кажеш відреагує, то ми вам безкоштовно в тому будинку квартиру дамо!

Другий чоловік закивав, підтверджуючи слова свого ділового партнера.

- А, давайте, чого ж ні, - махнув рукою Олег, погоджуючись на пропозицію.

Вони вирушили до гуртожитку, в якому мешкало подружжя, і один з чоловіків пішов розповісти господині про пригоди її чоловіка. Вирішили, що він назветься знайомим Олега, що наче зустрів його сьогодні і згадав про книгу, яку той мусив йому повернути.

Чоловік надіслав дружині смс щодо гостя і залишився чекати з його партнером результату розмови в машині.

Світлана, занепокоєна тривалою відсутністю чоловіка і дивним смс, зустріла поважного пана досить знервованою, але запропонувала чаю, як ввічлива господиня.

- Знаєте, а ваш Олег кредит вирішив не брати, а купив на всі заощадження старий будиночок в селі, - сказав гість, смакуючи ароматним чаєм. - Далеченько. Там десь з годину до міста їхати потрібно...

- Ну та й добре, - кивнула Світлана. - Не потрібно влазити в ті кредити. Продамо кімнатку, купимо авто. Зате свій куток буде, без комунальної кухні та сусідів.

- Може й так і зробили б, але та ділянка бізнесмену потрібна була, її однієї не вистачало, щоб почати новий проект, - продовжив дядечко. - От Олег й виміняв той будиночок на нове авто, з правом купити квартиру по стартовій ціні у забудовника, в селі, яке ближче до міста.

- Так це ще краще, машина нова є, стартові ціни невисокі, можливо грошей з цієї кімнатки вистачить на придбання... ну, можливо трішечки в банку доберемо, - відповіла жінка.

- Але прав він з собою не взяв і пустив місцевого молодика за кермо, - сказав чоловік. - І вони втрапили у аварію. Самі живі, лише хлопчина руку зламав, а от машину розбили.

- Ну, відремонтує, він в мене в ремонтній майстерні працював, добре на цьому знається, - знизила плечами Світлана, полегшено зітхнувши, коли почула, що чоловік не постраждав у дтп.

- Але Олег вже виміняв поламану нову машину на стару в одного діда, який вирішив погратися у автомеханіка на старості...

- Нехай і не зовсім нова, але ж їздить, згодиться, щоб на роботу їздити, - сказала жінка. - Я впевнена, що Олег погану машину не взяв би.

- Можливо. Проте його оштрафували біля лікарні, куди він підвіз того молодика, так як Олег ж без прав, ще й в забороненому місці припаркувався. Так що він додому прийде пішки, оскільки машину на штраф-майданчик забрали, ще й винен тепер, - лукаво посміхаючись, завершив свою розповідь чоловік.

- Ну, що ж, в житті різне трапляється, головне, що живий-здоровий повернеться, - зітхнула Світлана, забираючи порожні горнятка зі столу.

Ось так і вийшло, що Олег з Світланою отримали в подарунок нову квартиру, а поважні пани - забудовники повірили, що в родинах ще є підтримка та взаєморозуміння між щирими люблячими людьми, які все ж таки зустрічаються у сучасному світі, який починає забувати про людяність та почуття, все більше розчиняючись у матеріальних цінностях.