До міста тихо підкрадався вечір, вкотре він примушував людей запалювати безліч вогнів у домівках та на вулицях.
Цієї зими снігу майже й не було, так, дріб'язок якийсь пролітав, про нього всі швидко забували вже наступного дня. От і сьогодні, гола земля та дерева страждали від лютого морозу, адже Природа забула вкрити свої творіння білосніжною ковдрою, яка могла б подарувати їм такий чудовий зимовий сон.
В старому п'ятиповерховому будинку, під самим дахом примостився біс... так, самий справжній, з рильцем та хвостом, ще й ріжки гострі мав, і коротку шерсть, яка місцями закручувалася у дрібні кільця.
Біс сидів тихенько, приклавши вухо до підлоги. Інфернальна істота замерзла, але слухняно чекала на слушну мить, щоб завітати в гості до знайомої відьми, яка обіцяла нагодувати сьогодні біса справжньою кутею, яку смертні раніше готували у якості поминальної їжі, а зараз заколочували лише на свята.
Згадавши про обіцяну смакоту, дрібний чорт прицмокнув губами і глянув у розбите віконце на горищі... ех, не політають вони сьогодні, небо хмарами затягнуло, зірок навіть не видно.
А тим часом, у квартирі на п'ятому поверсі, матір швиденько збирала дітей до бабусі на Святвечір.
- Так, Оленко, рукавички не забудь, - метушилася жінка. - Мамо, не давай їй багато цукерок, а то знову діатез почнеться... Миколко, а ти чого розсівся, збирайся давай, а то дід вже напевно замерз на вас чекати.
- Та не поїду я, в мене побачення, відчепися, - відмахнувся сімнадцятилітній Микола, не підводячи погляду від екрану мобільного.
- Яке таке побачення, ти що таке вигадав?, - жінка вперла руки в боки і суворо глянула на сина.
- Яке таке... саме звичайне, - відбуркнувся син.
- Галю, донечко, та чого ти нервуєш так, нехай з друзями погуляє, з дівчиною побачиться, згадай як сама в селі на святкування молодою бігала, - засміялася матір Галини, погладивши онука по голові. - А рукавички Оленці ти в карман кожушка поклала, витягне, якщо холодно буде, але ж ми на машині і додому одразу, не встигне замерзнути.
Галина зітхнула і, поцілувавши доньку і матір, провела їх до вхідних дверей.
Коли жінка повернулася до кімнати хлопчина вже збирався на прогулянку.
- Ну, і коли ти повернешся?, - насупила брови матір, обпершись на одвірок. У жінки на цю ніч були свої плани і збивати ворожбу та спілкування з гостем, через вередливого сина, вона не хотіла.
- Ми погуляємо, потім у когось з хлопців залишусь, фільм подивимось... ну, ми ще не визначились де сеанс перегляду нічних жахів влаштуємо... мам, всіх наших відпустили!, - глянув на жінку Микола.
- Добре, але після прогулянки хоч смс скинь, що добре все... і вранці щоб вдома був!, - заспокоєно кивнула Галина, посміхаючись сину.
Як тільки за Миколою зачинились двері, у повітроводі щось застукало, застогнало і через шпаринки пластикової решітки, яка прикривала цей повітрогін, посипався сірий попіл.
Галина, посміхаючись, дивилася на маленьку гірку сипучої речовини, яка з кожною хвилиною все більше виростала.
Жінка повела над сірою масою рукою і тихо зашепотіла слова-запрошення для інфернального гостя, на якого так чекала сьогодні.
Попіл заворушився, з нього сформувалось вухо, потім заблищали чорні вуглики дрібних оченят і поросяче рильце принюхалося до ароматів, які витали на кухні. Через хвилину біс стояв поруч з Галиною і обтрушувався від залишків пилу, який назбирав на горищі.
- Апчхи, - чорт потрапив у пастку з пиловою хмарою, яку натрусив навколо себе. - Апчхи... вітаю, господине... апчхи...
- Ой, вітаю тебе, гість мій бажаний, - жінка простягнула до біса свою руку. - Не захворів ти часом?
- Апчхи, ні, пиляка бісова дістала, - відповів чорт і вони з відьмою засміялись, розуміючи неоднозначність такої фрази.
Чорт перехопив руку господині і притягнув жінку до себе в обійми.
- А що, мила моя, чи приготувала ти мені обіцяну смакоту?, - поцікавилась істота, легенько лизнувши жінку за вухом.
- От бісів син, все йому їдло лише подавай, - Галя жартома штовхнула біса ліктем і він захрюкав, посміюючись над її жартом. - А ти мені корінь пекельної пуансетії приніс?
- Приніс, звісно ж приніс, - закивав біс і обережно розгорнув шматок ганчірки, яку весь цей час тримав у руці.
Відьма радісно заплескала в долоні, отримавши свій подарунок, і кинулася накривати на стіл для дорогого гостя.
В двері квартири подзвонили.
- От кого це нелегка принесла?!, - незадоволено сказала Галина.
- Не відчиняй, - пискнув біс. - Може то церковники на Святвечір прийшли.
- Та ну, - відмахнулась жінка і пішла до дверей.
Поглянувши у двірне вічко, Галина на секунду задумалась, але все ж таки відчинила двері.
За порогом стояв Василь, їх сусід по поверху, який два роки тому овдовів і жив зараз сам. Чоловік почав проявляти зацікавлення активною сусідкою і Галя дуже не хотіла втрачати такий шанс налагодити особисте життя.
- О, Вась, привіт, а чого це ти вирішив до нас навідатися?, - розправляючи виріз на широких грудях, запитала жінка.
- Емм, привіт, - кивнув чоловік, заворожено спостерігаючи за діями сусідки. - Та от, бачив твої поїхали, думаю, може ти сама на Святвечір сидиш, сумуєш тут...
Галина пропустила чоловіка до квартири і повела на кухню.
- Сідай, повечеряй, - заметушилась жінка, завершуючи накривати на стіл.
- О, так ти чекаєш когось?, - вигнув брову Василь, розглядаючи на столі тарілки, підготовлені явно для двох.
- Та ото ж тебе й хотіла покликати, - заусміхалась Галина. - Я потім до подруги піду, ворожити на кавалерів будемо. Сам розумієш, відмовитись не можу, а то вона сама всю ніч просидить. Але пару годин маю, щоб з тобою поспілкуватись ближче.
- Хм, он воно як, - заусміхався чоловік, обіймаючи господиню, - та й добре, я ж рано спати лягаю, повечеряємо, емм... поспілкуємось та й побіжиш на свої бабські посиденьки.
- Ох, який ти швидкий, - легенько відсунулась від гостя Галя, почувши як у повітроводі щось заскреблось і засопіло. - Сідай до столу, а потім в кімнату підемо, концерт увімкнемо якийсь...хм, обговоримо.
- Гаразд, - чоловік швидко поцілував відьму у щоку і сів за стіл, радісно потираючи руки, у передчутті смачної вечері і обіцяного десерту.
На вулиці хмари ставали все важчими, жодного просвіту на небі не було, жодної зіроньки не побачити.
Заскочивши до магазину з дрібничками та подарунками, Микола купив гарну скляну кулю з оленями та снігом всередині, якщо її потрусити, то здавалось, що сніг помалу падає на маленькій лісовій галявині, куди мить до цього вибігли північні красені.
Хлопець навмисне збирав гроші на подарунок дівчині, яка йому так подобалась, сподіваючись, що та погодиться з ним зустрічатись. Для цього Микола весь місяць, після занять у технікумі, бігав зі своїм другом витирати машини від бруду на стоянці. Досить часто юнаків проганяли, так нічого не заплативши за роботу, але зустрічались досить позитивні пани, які виділяли якусь копійчину, підтримуючи ініціативу підлітків.
Стискаючи невелику коробку з подарунком у кишені куртки, Микола підійшов до торгівельного центру, біля якого домовилась зустрітись їх компанія.
Оксанка була чарівною. Хлопець замилувався статною фігурою дівчини, її жвавим обличчям та заслухався дзвінким сміхом, так і не наважуючись підійти.
- Чого завмер, пішли, - один з товаришів, який теж запізнювався на їх зустріч, штурхнув юнака у бік. - А то наші зараз в кіно підуть самі, шукай потім їх.
- Угу, - мугикнув Микола і поплентався за другом.
Компанія весело зустріла юнаків і всі повернули до центрального входу будівлі, яка переливалась яскравою рекламою та оздобленням до новорічних свят.
- Ксюш, можна тебе на хвилинку, - Микола завмер на місці і сам не повірив, що наважився покликати дівчину.
Оксана переглянулась з подругами, які з розумінням почали усміхатись, і підійшла до юнака.
- Ну, чого тобі?, - з нетерпінням вигнула чорну брову красуня.
- Я... цей... ну, от, тримай, це тобі, - Микола витягнув коробочку і простягнув її дівчині.
- Що це... кулька?, - Оксана зазирнула в коробку і презирливо фиркнула. - Дурниця якась, а не подарунок. Я що дівчинка маленька, щоб на таке повестись.
- Он як... вибач, - похнюпив носа юнак.
Дівчина відкинула коробку у кущі і підійшла майже впритул до Миколи, розправляючи обома руками комір його зимової куртки.
- Якщо це спосіб запропонувати мені зустрічатися, то я його зарахую, але моя відповідь - ні... до тих пір поки нормальний дарунок не принесеш, - прошепотіла Оксана, наблизившись до обличчя юнака.
- Справжній..., - зачаровано прошепотів у відповідь Микола, пропадаючи в безодні темних очей дівчини.
- Так, справжній, - кивнула Оксанка. - Бачив який смарт-годинник у Вікусі? Вона на парах вчора показувала, їй батько з заробітків привіз. Це тобі не наші товари, а справжній європейський бренд. От принесеш такий і станеш офіційно моїм хлопцем... а як ні, то вже твої проблеми, можеш не повертатися.
Після цих слів дівчина крутнулась на каблуках і пішла до подруг, які активно обговорювали пришелепуватий вигляд Миколи.
Хлопці почали махати товаришу, щоб він наздоганяв їх, але юнак лиш похитав головою і пішов в сторону дому.
Такий подарунок для Миколи дістати практично нереально, тепер усе втрачено.
Примостившись на лавці біля свого під'їзду хлопець роздумував над жорстокістю життя, аж раптом вхідні двері відчинились і на вулицю вийшов Рило.
Рилом звали сусіда Миколи, який був старшим за нього на декілька років і вже закінчував університет. У молодого чоловіка була дуже погана репутація і своя банда, яку недолюблювали і боялися всі інтелігенти в їх районі.
- О, брателло, чого мерзнеш?, - Рило підійшов до сусіда і сів біля нього на лавку.
- Та так, не склався вечір, дівчина подарунок дорогий хоче, а де я їй його візьму, от і не має настрою кудись йти, - відмахнувся хлопець.
- Хм, пішли бухнемо, попустить, - заусміхався молодик. - А потім придумаємо щось з подарунком для твоєї дівчинки.
- Та ну, якось не варіант, вибач. Я ж твоїх не знаю нікого, - похитав головою Микола.
- Як хочеш, але якщо зі мною будеш, то ніхто гавкнути в твою сторону не посміє... ну, надумаєш, то приповзай, ми на майданчику біля каруселі збираємось, - сказав Рило, поплескавши сусіда по плечу, і пішов далі до своєї компанії.
Микола провів молодого чоловіка задумливим поглядом, розмірковуючи над тим чи вірно він вчинив, відмовляючись від такої пропозиції.
- Кожен сам обирає свою дорогу. Лише тобі вирішувати чи потрібно ставати дорослим і самостійним, поруч з крутим товариством, яке вже має вагому репутацію серед твоїх знайомих... чи залишатися нікчемою і бігти до матусі, щоб проплакати в подушку за нездійсненною мрією, - за лівим плечем Миколи пролунав тихий чоловічий голос.
- Мені вирішувати..., - прошепотів Микола, продовжуючи дивитись в той бік, куди пішов Рило.
Поруч з юнаком сів високий статний блондин у дорогому світлому пальто, але Микола наче не бачив чоловіка, його очі затягувала темна пелена, а у зіницях час від часу миготіли червоні вогники.
- Так, саме тобі, - продовжив незнайомець. - Вибір є у кожного. Вирішуй.
Чоловік крутнув рукою і з даху будинку, біля якого вони сиділи, з тонким писком, щось прилетіло у відкриту долоню блондина, яку він одразу стиснув у кулак.
- Ти знаєш, що робити, - прошепотів чоловік і здув сірий пил в сторону юнака.
Микола пчихнув і похитав головою, роззираючись навколо, але він був сам.
- Всіляка дурня здається, - фиркнув юнак. - Чого я туплю, реально піду відірвусь трохи, а то так все життя нікчемою й залишусь.
Хлопець впевнено підвівся на ноги і попрямував до дитячого майданчика, звідки вже лунала музика і було чути голосні розмови та дзвінкий жіночий сміх.
Рило радісно відрекомендував свого сусіда компанії і одразу ж передав Миколі пластикову склянку з смердючим напоєм.
Юнак скривився, але над вухом лунали слова про впевненість і нікчемність, наче хтось повторював в голові одну й ту ж фразу... Микола кивнув і одним швидким рухом перевернув склянку, виливаючи її вміст до рота.
Горло обпекло, в очах потемніло, хлопець зайшовся диким кашлем під радісні вигуки оточуючих.
- Молодець, уважуха, - поплескав його по спині Рило. - Все норм буде тепер, не грузись, розрулимо твою проблему.
Після години активного відпочинку на морозі, нетвереза молодь пішла гуляти містом.
Що вони робили дорогою Микола запам'ятав погано, у пам'ять врізались лише епізоди, в яких він приймав активну участь.
От компанія зацікавилась яскравим авто, в одному з сусідніх дворів, і юнак чомусь мав обмастити болотом вікна в цій машині, на що він із задоволенням погодився.
Наступної миті ватага вибила двері до якогось гуртожитку, наче через те, що туди колись когось з хлопців не пустили, чи щось таке... молодики перелякали бабцю-вахтерку, порозкидали папери на її столі і розбили горщик з маленьким кактусом... його чомусь Микола запам'ятав добре.
Потім вони швидко мчали по вулиці на якомусь авто, де його взяли юнак не пам'ятав.
Наступної миті він з Рилом мчить дворами, подалі від проспекту, от там вже алкоголь почав відпускати хлопця і, коли сусід зі сміхом сів на якусь лавку, Микола запитав:
- Рило, що сталося, де ми?
- Та хто ж знає, але наче центральний театр проїхали нещодавно, - відповів молодик. - Добре, що хлопці пригальмували за поворотом і ми швидко вискочили, а то через декілька хвилин за нами вже не одна патрульна машина їхала б і так просто ми б не втекли.
- Так то крадене авто було?, - здивовано запитав юнак.
- А то, ти що думав ми в усіх дворах по тачці для прогулянок тримаємо, - засміявся Рило.
- Та ні, - хитнув головою Микола. В голові знову пролунав тихий голос, що переконав юнака в тому, що все було круто і саме так потрібно відпочивати. - Далі що робити будемо?
- Ну, я додому і тобі раджу, а то пізно вже, - хмикнув Рило.
- А як же ж подарунок Оксанці..., - задумливо пробубонів Микола і одразу ж почув шепіт, який впевнено сказав, що він сам все може вирішити. - А, та ну його, піду до наших.
- О, молодець, дійшло таки, що не потрібна тобі така дівка, яка за бабло зустрічатись погоджується, - заусміхався сусід. - Давай, побачимось.
Молодий чоловік поплескав Миколу по плечі і, трохи похитуючись, попрямував через двір у лиш йому відомому напрямку.
Через годину Микола стояв біля будинку, в якому жила Віка, їх з Оксанкою однокурсниця, про яку згадувала дівчина. В очах юнака проскакували червоні вогники і він не помічав біса, який дзиґою крутився навколо нього.
- Он по трубі, на другий поверх, там на балконі двері старі, легко відкрити можна, просто натиснувши плечем... ніч глуха, всі сплять, візьмеш годинник і Оксанка твоя, - нашіптував біс, пританцьовуючи від холоду. - Ти зможеш, зможеш...
Микола досить легко заліз на балкон, навіть не дивуючись такій спритності... хоча до цього навіть по канату на фізкультурі лазив поганенько, а тут примерзлий водостік, старий... але юнак не думав про це, він вже натиснув на балконні двері, які, тихо закряхтівши, легко відчинились.
Тепле повітря з квартири принесли з собою дівочий сміх, разом з ароматами свіжої випічки та свічок.
Хлопець тихо причинив балкон і завмер, прислухаючись до того, що відбувається в сусідній кімнаті.
- Ой, всі ці ворожіння вигадки, - сміялась якась дівчина. - Не буде ж в мене насправді лисого огрядного чоловіка.
- Та ти так кажеш, бо тобі хотілось молодого красунчика, а он яке випало, - відповіла їй подруга.
- Все, викликай таксі і до нічного клубу поїхали, наші батьки з заробітків післязавтра повертаються, вже не погуляємо так, - фиркнула перша дівчина і в кімнаті почувся шум.
Через декілька хвилин Микола почув як відчинили і зачинили вхідні двері, після чого в квартирі запанувала тиша.
- Все, тепер ти сам, вони поїхали, бери що хочеш, роби що хочеш, - радісно потирав лапки біс, принюхуючись до смачних ароматів.
Микола обережно зайшов до кімнати і, ввімкнувши ліхтарик на мобільному, почав розглядати речі на столі та тумбі, яка стояла біля ліжка.
Бажаний годинник знайшовся біля дзеркала і хлопець вже було простягнув до нього руку, аж раптом ліхтарик на мобільному вимкнувся. Але тонка світлова доріжка не зникла.
Микола повернув голову до вікна і побачив яскраву зірку на небі, від якої лилось це примарне сяйво.
- Як так, ніч ж вже, вечірньої зорі не може бути, - здивовано прошепотів Микола і повернув голову до дзеркала, на яке падало світло.
Перед ним стояв якийсь страшний юнак з червоними вогниками в очах і простягнутою вперед рукою.
Микола відсахнувся назад і його опонент зробив те ж саме.
- Дідько, це що я..., - ошаліло прошепотів хлопець і підійшов ближче, уважно розглядаючи своє відображення.
Тут його погляд привернули фотокартки, закріплені по обідку люстерка: щаслива родина, батьки та двоє дівчат, одна з них Віка, яку він добре знав, а інша маленька, ще й десяти років не має, така схожа на його Оленку... так, Вікторія щось таке розповідала, її сестричка наче з бабусею живе.
І тут щось змінилося, юнак ніколи не був близьким з сестрою, вважаючи її набридливою дрібнотою, але він завжди пильно слідкував, щоб її не ображали, адже зараз він єдиний, хто може захистити цю мілкоту і маму...
- Дідько, що я роблю, не можна ж так, їх батьки важко працюють, цей годинник вартує втрачених днів, які вони могли провести з дітьми... а я через якусь забаганку стаю злочинцем... - похитав головою хлопець, відступаючи до балкону.
Раптом він почув якийсь хрускіт і неприємний запах, що йшов з сусідньої кімнати.
Микола швидко пройшов туди і побачив, що на підлозі лежить перевернути свічка, а килим вже активно горить. Певно коли дівчата виходили, то забули її загасити, а протягом, що виник через причинений балкон, цю свічку перевернуло.
- От же ж, - хлопець нервово закрутив головою і, не вигадавши нічого іншого, просто скинув своє пальто та почав гасити килим. Як не дивно, вогонь легко піддався і через декілька хвилин все закінчилось.
Присвітивши ліхтариком, який знову працював, Микола переконався, що явних дірок його верхній одяг не має і, заспокоївшись, пішов до балкону.
Повертаючись додому, юнак зупинився біля цілодобового гіпермаркету і, після декількох хвилин внутрішньої боротьби, зайшов туди, придбавши ганчірку з миючим засобом і горщик. Біля каси він взяв ще й шоколадку, витративши при цьому ще й залишки своїх грошей.
Через деякий час хлопець стояв на порозі гуртожитку, в який вони нещодавно увірвались. На диво поліції не було, виходить, що вахтерка не стала їх викликати.
Невпевнено постукавши у двері, Микола стояв похнюпивши голову і чекав.
- Хто це тут в нас? Чого стукаєш, ти ж наче не з місцевих?!, - присліпувато почала приглядатися до нього бабця.
- Я... вибачитися хотів... такого раніше не було ніколи і не буде більше... не знаю чому я погодився тоді взагалі... ось, це Вам... вибачте..., - почав швидко говорити Микола, простягаючи жінці горщика з шоколадкою всередині. Він не знав як пояснити свою присутність так, щоб його не вигнали шваброю.
Вахтерка здивовано подивилась на юнака, а потім на горщик в його руках.
- Що? Навіщо мені... ах, так ти з тими розбишаками був, - жінка вперла руки в боки і уважно подивилась на хлопця, насупивши брови.
- Так, - кивнув Микола і замовчав.
- Хм, - після паузи сказала вахтерка. - Що ж... я на вас дуже сердита, але шкоди великої ви не зробили, бачила, що п'яні і по молодості дуркуєте, тому й не викликала поліцію, хоча мусила б... а от те, що ти протверезів і повернувся вибачатися, мене дійсно здивувало. Ще й горщик для кактуса приніс, ач, згадав навіть, що рослинку покалічили.
- Вибачте, - ще тихіше прошепотів Микола.
- Добре, вибачу, але пообіцяй, що з тими безголовими більше не будеш дуркувати!, - сказала жінка, приймаючи з рук хлопця горщик.
- Не буду, це дійсно вперше було і не повториться, біс поплутав, - сказав юнак і співрозмовникам здалось, наче щось захрюкало неподалік і внизу сходинок промайнула якась тінь.
- От же ж, ввижається всіляке, - бабця перехрестилася і суворо глянула на Миколу. - Все, біжи додому, не має чого вночі швендяти самому.
Хлопець активно закивав і, подякувавши жінці, побіг вниз сходинками, в сторону сусіднього двору.
Машину він відмив досить швидко, навіть не підсвічуючи собі ліхтариком, допомогли навички, які він отримав протягом останніх тижнів, поки збирав гроші на подарунок.
Згадавши про кульку, Микола завмер і з сумом поглянув на небо… як він міг забути про маленьку коробку, яку Оксана викинула біля магазину, а там ж стільки годин роботи на морозі...
На небі показались зорі та срібний диск місяця. Завершивши відмивати брудні вікна в автомобілі, Микола впевнено пішов у бік торгівельного центру. Людей на вулиці вже не було і він, ніким не помічений, досить швидко знайшов свій подарунок в кущах.
З тремтінням в руках юнак відкрив коробку і полегшено видихнув, переконуючись, що кулька не розбилася.
Рухаючись в бік дому Микола роздумував над тис, як же ж краще вчинити. Матір явно запланувала якесь побачення, інакше не запитувала б про повернення з таким напруженням.
Сумно зітхнувши, юнак витягнув з кишені мобільний.
- Так, Миколко, щось сталося, ти де?, - хлопець почув напружений голос бабусі і він явно не був сонним, значить ще не лягали. Він знав, що батьки його мами любили нічні посиденьки біля телевізора, тому й наважився зателефонувати їм о другій годині ночі.
Полегшено зітхнувши Микола швидко запевнив бабусю, що все гаразд, просто в нього провалились всі плани, а маму він турбувати не хоче, так як здогадується про те, що у неї побачення.
- Дідусь може мене забрати? Я до вас хочу, - якось зовсім по дитячому, шморгнув носом хлопчина.
- Звісно, чекай біля під'їзду, він скоро приїде, - бабуся явно заспокоїлася, почувши, що дитина жива та здорова, ще й до них сама проситься.
Поки Микола йшов до свого будинку, Галина сиділа сама біля вікна на кухні і вглядалась у нічне небо.
Біс так і не повернувся, сусід вже бачив десятий сон у своїй квартирі... а вона... вона сама... і дуже хоче до мами, щоб як в дитинстві прокинутися вранці, від аромату святкового пирога, і знайти під ялинкою подарунок.
- Мамо, у мене плани змінилися, можна я до вас приїду?, - жінка таки не витримала і зателефонувала батькам.
- Ох же ж, дійсно таки на Різдво родина разом має бути, - засміялася бабуся. - Виходь на вулицю, батько вже виїхав, там син твій чекає вже.
- Микола? Вони ж гуляти мали...
- Ну, змінились теж плани, так що вранці разом різдвяний пиріг з узваром пити будемо.
- Чудово, мамусю, я вже біжу, - заусміхалася Галина.
Біля під'їзду дійсно сидів Микола, здивовано підхопившись з лавки, побачивши матір.
- Мам, а ти чого тут?!
- Та от теж до бабусі захотіла поїхати... плани змінились, як і в тебе...
- А, ну ок тоді, - кволо усміхнувся хлопець.
- Миколко, все гаразд? В тебе невдале побачення?, - запитала жінка, вглядаючись в обличчя сина.
- Та..., - махнув рукою хлопець, але подумавши секунду, вирішив все ж таки все розказати мамі. - ... і я забрав ту кульку, а потім набрав бабусю. Знаєш, краще я її Оленці подарую. Ми хоч мало спілкуємось, вона мала гармида і все таке... але я її справді люблю, і тебе, і бабусю з дідусем... вибач, що я сьогодні так себе повів.
- Ох, і я тебе люблю, синку... який же ж ти дорослий вже в мене і одночасно ще такий маленький, - зітхнула жінка, обіймаючи сина. - Ти молодець, що виправив свої помилки, але не слухай більше тих дурних голосів у голові, краще дослухайся до свого серця. Дорослими нас робить не вихваляння та прояви сили, а саме вміння визнавати свої помилки і виправляти їх. Ти довів, що зрозумів це, запам'ятай гіркий урок і відчуття, які він приніс, в майбутньому, коли робитимеш вибір, буде вже простіше.
Після цих слів до них під’їхало стареньке авто і дідусь радісно помахав їм з салону.
Коли машина поїхала, на лавці біля під'їзду проявилося двоє чоловіків.
- Не розумію, я ж дав йому вибір, все так добре склалося, чого він не взяв той годинник, - незадоволено пробубнів блондин.
- Веліале, зрозумій вже, люди досить унікальні істоти, вони не ділять світ на чорне та біле, так як роблять наші брати, їм дарована здатність бачити безліч відтінків цього світу і відчувати цілий спектр емоцій, ненавидіти та кохати, бути розлюченим та чуйним, злим та милосердним одночасно, - засміявся Самаель. - Ну, і я трішечки підправив ситуацію, вирівнявши моменти, які зіпсувала твоя хитрість.
- О, так то ти зірку ту направив на хлопця... що ж, визнаю, переграв ти мене в цей раз, - скривився демон.
- Так ти ж погодився право вибору їм давати, - хмикнув брюнет.
- Та я ж дав... а, нехай йому, все, не хочу зараз це обговорювати, - махнув рукою Веліал і, з бурмотінням, почав розчинятися в повітрі. - От знав же ж, що не моя ніч сьогодні, не моя, а поліз...
- Не наша, брате, дійсно не наша, - усміхаючись повному місяцю, що сріблом виблискував на зоряному небі, сказав Самаель... і теж зник, як і Веліал, секунду до цього.
І лише аромат міцної кави, міг би розповісти про те, що цей незвичайний демон тут був, але нікого, хто зміг би це розпізнати, поруч не знайшлося, адже ніч перед Різдвом добігала кінця і місто солодко спало, відпочиваючи після Святвечора.