Театр миготів яскравими вогниками, притягуючи погляди перехожих. Перед зимовими святами все місто сховало свою невиразну сірість за різнобарвними гірляндами та прикрасами, створюючи казкову атмосферу.

Поволі падав дрібний сніг, що починав танути, так і не торкнувшись до землі.

Валерія вийшла з авто і, поглянувши навколо, ще глибше сховалась у свою пухнасту шубку. Зі сторони це могло здатися дивним, адже ні морозу, ні вітру не було, але дівчині не можна було хворіти. Будь-які ангіни та застуди вибили б солістку з графіку, а то й позбавили кар'єри взагалі.

Швидко промайнувши до дверей чорного входу, Валерія з полегшенням видихнула. Сьогодні фанати не прорахували час її приїзду і тепер можна спокійно підготуватися до вистави.

- Лерія, дівчинко моя, ти вже тут, - солодким голосом заспівав директор, побачивши приму біля дверей гримерки.

- Так, Валент, вітаю тебе, - дівчина яскраво посміхнулася, залишаючись зовсім холодною в емоційному плані.

Вона шліфувала майстерність закулісної гри, в шоу-бізнесі, роками і могла вправно імітувати майже все на світі, починаючи з щирої радості при зустрічі і завершуючи трагічним розпачом під час провалів колег.

- Пташечко, ти сьогодні з арією Аріель?, - Валентин зайшов за співачкою в гримерку і примостився на диванчику, витончено закинувши ногу на ногу і розправивши свій фрак, який так любив вдягати на святкові вистави.

- Так, а що, мене не повідомили про якісь зміни?, - вигнула брову дівчина, звільняючись від верхнього одягу.

- О, ні, звісно ж ні, дорогенька, - емоційно помахав рукою директор. - Просто сьогодні мають прибути дуже впливові гості, наші майбутні інвестори. От і прораховую коли краще показати тебе їм, до вистави чи нехай на сцені побачать.

- На сцені, ти ж знаєш, що я не люблю коли мій час до виступу займають чужі люди, - скривилася Валерія, розглядаючи своє обличчя у великому дзеркалі.

- Ох, так, моя дівчинко, так, звісно, - закивав Валентин і підійшов до диви, поклавши їй руки на плечі. - А після вистави ми поїдемо з шановним панством вечеряти, якщо вони будуть зацікавлені.

- Якщо будуть, - луною відізвалася дівчина, розглядаючи занадто витонченого та естетичного чоловіка, що стояв за її спиною. Директор у них був гарний, навіть дуже, але краса ця була якоюсь ніжною та чуттєвою, жіночною. Хоча, враховуючи смаки чоловіка в близьких стосунках, то можливо це й на краще.

- Будуть, пташечко, гарантовано будуть, - заусміхався Валентин. - Поглянь у дзеркало, ми з тобою такі солоденькі, що навіть при виникненні сумнівів в доцільності фінансування, нас все одно мріятимуть покатати сьогодні містом і по дорогих ресторанах поводити, а там ми своє не проґавимо. Вірно?

- Так, Валент, не проґавимо, - хмикнула дівчина, прекрасно розуміючи до чого веде чоловік. - А зараз, можна я побуду наодинці, мені ще підготуватись потрібно?

- Так, так, ох, дівчинко моя, ти диво, - посилаючи повітряний поцілунок зображенню Валерії у дзеркалі, директор поспішив покинути гримерку, залишаючи дівчину на самоті.

Прима підвелась на ноги і почала переглядати підготовлений для неї одяг. Дівчину мали б перевдягати стилісти, але вона дійсно терпіти не могла сторонніх людей поруч перед виставою, тому одяг і макіяж завжди залишала за собою, дивуючи такими примхами весь знайомий бомонд.

Зал був прикрашений до святкувань, декорації, з ялинкових гілочок та кульок, притягували погляд. В повітрі витала чародійна атмосфера Різдва та Нового року.

Гості театру не поступалися святковому вбранню самого приміщення, дивуючи своїми вишуканими прикрасами, що переливалися в яскравому світлі, яке вимкнуть лише на початку вистави. Розкішні пани та панянки повільно рухалися між рядами, займаючи свої місця та стримано посміхаючись знайомим.

Валерія обережно виглянула за куліси і, оцінивши майбутніх інвесторів, що сиділи у vip-ложі, задоволено хмикнула. Серед чоловіків виділявся ідеальний зразок мужності та краси, який точно був лідером всього зібрання. Вишуканий одяг, світле охайне волосся та чарівна усмішка, одразу запали молодій співачці у саме серце. З таким вона готова була їхати на край світу, навіть якщо чоловік категорично відмовить у фінансуванні.

Розправивши одяг, Валерія прислухалась до тихої мелодії, яка почала плинно поширюватись залою, витікаючи з оркестрової ями. Світло загасло, розмови припинились... от, зараз, її вихід.

Дівчина завжди глибоко поринала у сценічні образи, саме це й дало їй можливість так швидко стати популярною. Ну, і ще гарна фігура та симпатичне обличчя, як ж без цього.

Сьогодні вона була Аріель.

Щира любов до океану, чарівний голос русалоньки, який зачаровував мешканців моря та суходолу, піклування родини та безтурботність, що межувала зі смутком, через одноманітність. Рвались з грудей співачки на волю, виказуючи щирі почуття дівчини.

Перший погляд на незнайомця. Дивні почуття, бажання кинути все і жити лише ним. Порятунок красеня. Глибокий відчай і ще більш огидна самотність.

Як зіграти почуття, які ніколи не відчувала? Легко, якщо вживаєшся у роль на стільки, що забуваєш де межа вигадки та реального світу.

І от дівчина наважується звернутись до відьми і віддає свій голос за можливість ходити, залишає свій світ заради людини, яка її навіть не пам'ятає.

Але ж все буде чудово. Аріель поспішає на бал, принц зачарований, приймає її, танцює... і оголошує заручини з іншою дівчиною, так як наче саме вона врятувала його.

Відчай, нестримне горе розриває груди, жити не хочеться, лише кричати, але вона не може... і повертає своє тіло в стихію, яка породила русалоньку, замикаючи цілий життєвий цикл.

Тиша в залі панувала мить, замовкла музика, а глядачі замислено розглядали дівчину на сцені. Емоції переповнювали всіх, адже вона вміла ними ділитися. А потім вдарив шквал оплесків, гучних, несамовитих, які сповнили душу Валерії відчуттям тріумфу та самовдоволення.

- Ти була прекрасною, пташечко моя, - защебетав Валент, як тільки дива повернулась за куліси. - Все, я побіг до наших гостей. Готуйся.

Жінка кивнула і помалу пішла до гримерки, приймаючи вітання персоналу та подарунки від жвавих прихильників, які прослизнули до улюбленої співачки.

Вечір з майбутніми інвесторами протікав якось кволо. Симпатичного блондина не було, ресторан на березі не вражав оригінальністю, а з розмов цікавими можна було б назвати лише жарти Валента... можна було б, якби Валерія їх слухала.

Розпрощавшись з чоловіками, дівчина викликала таксі і поїхала додому, відмовившись від супроводу та службової машини, яка привезла їх з директором до ресторану.

Нічого цікавого вона не планувала, але й бездумно кивати на фрази співрозмовників їй набридло, а так в неї буде спокійний вечір... просто ще один спокійний самотній вечір.

У вишитому камінцями клатчі завібрував мобільний телефон.

- Лера, ти зараз де?, - напружено пролунав голос Світланки, кращої подруги Валерії.

Після цієї фрази співачка в одну мить пригадала, що обіцяла приїхати до дівчини на святкування нагороди, яку та отримала за роль у новому фільмі.

- Зай, у мене ж вистава сьогодні була, я вже їду, - швидко запевнила подругу дівчина.

- Ну-ну, дивись мені, чекаю, - хмикнула акторка у відповідь.

Швидко змінивши місце прибуття таксі, Валерія почала розглядати себе у люстерко, щоб привести до ладу всі дрібнички, адже на святкуванні будуть дуже впливові люди і журналісти.

Світлана побачила Леру майже біля входу і одразу ж потягнула її знайомитися зі своїм новим кавалером, яким виявився її партнер по останньому фільму. Цьому факту співачка не здивувалася, адже так завжди й було у емоційної блондинки, яка змінювала коханців після кожної ролі, а то й частіше.

Несподіваним стало те, що Валерія побачила поруч з актором того самого блондина-інвестора, якого сподівалась зустріти після театру в ресторані.

- Ви сьогодні неперевершено співали, - приємним низьким голосом сказав чоловік, після взаємних привітань, цілуючи руку Валерії.

Вечір та ніч склалися чудово, як і ранок, після ближчого знайомства з Антоном, так звали інвестора.

Коли дівчина заварювала каву на двох, тихенько наспівуючи собі під ніс арію Аріель, до неї підійшов блондин, ніжно цілуючи за вушком.

- Лера, я от подумав, поїхали на Різдво у теплі краї? Наприклад, на якісь острови, - відбираючи у дівчини горнятко з ароматним напоєм, запропонував Антон.

- Ох, це так несподівано, але ж у мене вистави, та й родина не зрозуміє, якщо не приїду на Святвечір, - розгублено сказала Валерія. - А твої родичі, ви не святкуєте родиною?

- Ні, - відмахнувся чоловік, примощуючись за столом, - батько зі своєю новою дружиною теж десь на морях, здається четвертою, чи п'ятою вже, не пам'ятаю... мама взагалі не живе тут давно, а братів та сестер я не маю.

- Оу, зрозуміло, шкода, - сумно сказала дівчина.

- Та ні, все гаразд, я вже звик, - посміхнувся Антон. - Про театр не хвилюйся, мої хлопці вчора практично придбали його, ну, принаймні ваш час та роботу точно. А ти мені дійсно сподобалася, хочу спробувати нормальні стосунки.

Валерія здивовано ойкнула, приклавши руку до обличчя, і кивнула, погоджуючись з пропозицією багатія.

Більше тижня співачка знаходилась наче в чарівному сні: дорогі подарунки, ресторани, пристрасні ночі та гарячі слова й погляди, все це дурманило голову і хотілось сміятись від щастя.

Одного ранку, в переддень Різдва, дівчина сиділа поруч з новим бойфрендом у літаку, що мав віднести їх у сонячну мрію з білим піском та ніжним морем.

Переліт виявився досить вдалим, Антона цікавило все, він навіть про звичаї, під час святкування родиною Валерії Різдва, розпитував у дівчини.

Контраст теплої кліматичної зони та материкової зими був надзвичайним, організм ніяк не хотів перелаштовуватися і у співачки почалась акліматизація. Піднялась температура, дівчину постійно нудило, головний біль не давав можливості навіть підняти голову від подушки.

- От і відпочили, - сумно сказав Антон, коли лікар вийшов з їх будиночка, призначивши ліки та порадивши декілька днів відпочинку пацієнтці.

- Вибач, - прошепотіла Валерія.

- Та ні, все гаразд, - кволо посміхнувся чоловік. - Можливо ти до завтра вже прийдеш в норму. Та й прилетіли ми сюди не на пару днів, аж після Нового року додому, все добре буде.

- Я хочу заснути, якщо ти не проти, - прошепотіла дівчина, заплющуючи очі.

- Ок, тоді я на пляж, а потім поїсти, у них тут наче непогані креветки у сливовому соусі з лимоном... а тобі щось замовити?, - поцікавився Антон. Після його слів Валерія лиж пробубоніла відмову, легко хитнувши головою і, похитуючись, поспішила жо вбиральні.

За день легше не стало, тому блондин пішов святкувати Різдво у загальну залу ресторану сам. Коли повернувся дівчина не бачила, так як знаходилась в постійному маренні через свій стан.

Коли суттєвих змін не простежувалось і через декілька днів, молоді люди викликали лікаря знову. Солідний дядечко оглянув хвору і викликав швидку, для проведення діагностики у шпиталі.

- Ви вагітні, саме тому акліматизація так важко сприйнялась, - посміхаючись сказала молода лікарка, після вивчення результатів аналізів Лери.

- Щ-що? Вагітна?, - здивовано перепитала дівчина.

- Так, Ви певно й не знали, строк менше місяця, - кивнула жінка. - Але не хвилюйтеся, з дитиною все буде гаразд, організм майже вирівняв свій стан, скоро все мине, так само несподівано, як і почалось.

Валерія з напруженням поділилась новиною з Антоном. Чоловік довго мовчки розглядав її, кивнув і, так само не сказавши жодного слова, вийшов з будинку.

- Я записав тебе на аборт, - перші слова Антона, який повернувся через декілька годин, наче заморозили все всередині дівчини.

- Але я не хочу робити аборт, так не можна, - спробувала заперечити Валерія.

- Хочеш і це не обговорюється, - хмикнув чоловік. - Завтра Новий рік, ти себе ще погано почуваєш, а лікар сказала, що температура обов'язково має стабілізуватися перед втручанням, тому відсипайся, не буду тобі заважати.

Антон вийшов з кімнати і більше доби Валерія його не бачила.

Дівчина начиталась страшних фактів про гормональні зміни при вагітності, які впливають на зовнішність, фігуру і навіть голос. Вона не знала яке рішення прийняти, якби хоч коханий її підтримав, а не залишив на самоті.

У новорічну ніч дівчина, після взаємного поздоровлення з родиною, рано лягла відпочивати, так і не дочекавшись Антона.

Посеред ночі Валерія прокинулась, зрозумівши, що дуже добре почувається і вже чудово відпочила. Дівчину почав мучити дикий голод і вона попрямувала на кухню, навіть не вмикаючи світло, так як над морем срібним диском виблискував повний місяць.

Втамувавши перший голод, співачка вирішила вийти на терасу, а можливо й прогулятися по піску до скелі, яка надвисала над водою, неподалік від їх будиночка.

Не встигла Валерія зробити й пари кроків, як її увагу привернули дивні звуки, що лунали зі сторони невеличкої штучної галявини, поруч з басейном.

Дівчина тихо пройшлась у тому напрямку й остовпіла від побаченої картини, її коханий дуже активно розважався з фігуристою брюнеткою, яка прилетіла з ними одним рейсом перед Різдвом.

- Он як ти час проводиш?, - тихо сказала Валерія, спостерігаючи за реакцією Антона.

Чоловік збився з темпу лиш на мить, здивовано глянувши на співачку, а потім широко посміхнувся і продовжив:

- Ти... реально... вважала... що я... закохався?... дурепа... ще й голос... посадила... протизаплідні... пити... їй важко...

- Щ-що? Та як ти можеш..., - задихаючись від сліз, похитала головою Валерія.

- Можу... ох, можу... лялечко... зламана... непотрібно вже...

Слухати далі чоловіка вона не змогла, тим паче, що він так і не випустив під час розмови, зі свого міцного захвату, струнку талію брюнетки, яка навіть не підняла голови, щоб глянути на Валерію.

Не розбираючи дороги дівчина побігла в сторону моря, сльози заважали їй дихати, але вона розуміла, що кисень їй вже й не потрібен. Кар'єру зруйновано, коханий, якому так швидко довірилась, зрадив, життя втратило свій сенс.

Як вона опинилась на краю прірви, Валерія згадати потім не змогла б, але море, що лежало біля її ніг, було таким тихим... обіцяло спокій... і дівчина, розставивши руки, наче крила, з надривом заспівала арію Аріель… той момент, коли русалонька поверталася в свою стихію.

На останній ноті співачка зробила крок вперед і... не впала.

За стан її перехопили міцні руки, які висмикнули легке тіло Валерії назад, притискаючи його до міцного чоловічого торсу.

- Mon amie, пташко, не потрібно так, я ж вже не зможу жити без вашого голосу, - пролунав хриплий шепіт біля самого вуха дівчини.

Через два роки, на південному теплому березі, однієї з країн Європи, у затишному маєтку, Валерія радісно поспішала до свого чоловіка з новиною.

- Поль, я вагітна, у нас буде дитина, - щасливо прощебетала вона, вибігаючи на терасу, де вони снідали всією родиною.

Могутній брюнет блискавично підскочив до коханої і, підхопивши її на руки, закружляв у відомому лиш йому ритмі.

- Сподіваюсь тепер у нас буде ще й хлопчик, - сказав чоловік, поцілувавши у маківку маленьку біляву дівчинку, копію Валерії, яка зі сміхом дивилась на нову гру батьків. - Хоча і від ще однієї принцеси я не відмовлюся.

- Які ви в нас молодці, - весело сказала мама Лери, яка приїхала на весь день до дітей, так як чоловік мусив бути присутнім на важливій зустрічі з місцевим міністром торгівлі. Жінка ж ненавиділа важкі перемовини і втекла на день до доньки, обіцяючи повернутися до вечірнього прийому.

- Зараз батькам зателефоную, вони зрадіють, - кивнув Поль і, ще раз поцілувавши дружину, пішов за телефоном.

Проводжаючи коханого поглядом, Лера прошепотіла:

- Мамусю, боюсь навіть подумати, що було б, якби Поль тоді не почув мою пісню...

- І не думай, пташечко наша, не думай про дурниці, - мамі було боляче згадувати розповідь єдиної доньки, яку вони ледь не втратили через дурного самовпевненого хлопчака, що за гроші батька грався у впливового магната, а насправді був лише гарною, але нікчемною оболонкою. - Ти тепер серйозна пані, з надійним чоловіком та дітками, тому безглузді моменти минулого, не згадуй. Все сталося так, як мало бути, ото й усе.

- Так, ти слушно говориш, - погладивши доньку по голові, сказала Валерія. - Єдине за чим я інколи сумую - це сцена, але як починаю хандрити, то одразу ж згадую вас всіх і розумію, що нічого б не стала змінювати і, якби мала вибір, вчинила б так само, покинувши роботу заради сім'ї.

- Шкода, що не всі маленькі русалоньки це розуміють і не у всіх казки закінчуються щасливо, - похитала головою мама, згадуючи щось своє. - А ти в мене розумничка... і сік бери пий, він корисний.

Валерія весело розсміялася і, поцілувавши маму, налила собі у склянку свіжий сік, спостерігаючи при цьому за тим, як її коханий Поль, що активно розповідав батькам по телефону радісну новину, підхопив маленьку Аріель на руки, так як та вже активно крутилася на стільчику, намагаючись дотягнутись до батька.

Неподалік від щасливої родини, на пляжі, прямо на велетенських валунах сиділо двоє заможних, дуже привабливих, панів, схожих і відмінних один від одного наче ніч та день.

- Знову ти не втримався, - незадоволено сказав брюнет, смакуючи кавою, яка перебивала навіть аромат моря, яке співало поруч з чоловіками. – Сирена тобі навіщо потрібна була?

- О, розпач сирени вилитий в пісні – це надпотужна енергетика, ти ж знаєш, що я…, - почав було блондин.

- Так, знаю, має годувати своє криве дзеркало, - сіпнув плечем Самаель.

- Я їй вибір дав, навіть до лікарні відправив, - весело посміхнувся демон. – Тут вже не звинуватиш мене у жорстокості.

- Угу, тільки от токсикоз викликав завчасно і ту брюнетку з кров’ю сукуба відправив до хлопця, хоча він і так не довго сам пляжем блукати мав, з такими поглядами на життя…

- От-от, бачиш, я майже нічого поганого не зробив, а все позитивне перекрило ці маленькі гріхи, - засміявся Веліал.

- Брате, полиш це, - сумно зітхнув Самаель. – Ти ж знаєш, що я не люблю всі ці моменти з розподілом влади між нами, але своїх підопічних ображати не дам. Валерія має потужний дар сирени, їй судилося повернути до своєї стихії, але тепер вона боятиметься співати біля моря…

- Та ну, - продовжуючи посміхатися, Веліал підняв палець у повітря, пропонуючи брату прислухатися… і дійсно, жінка, що стояла в обіймах широкоплечого брюнета, на терасі будинку, неподалік від них, дивилась на море і співала… співала арію Аріель, якою русалонька вітала весь світ, коли була ще щасливою в колі рідних та друзів.