Зима міцно тримала місто у своїх холодних обіймах. Природа завмерла в очікуванні тепла. Стовпчик термометра вже декілька тижнів танцював у зоні мінусів, нагадуючи своїй господині про необхідність вдягати шапку та рукавички, коли та виходить на вулицю.

Будильник напружено дзеленчав про те, що вже потрібно виходити на роботу. По кімнаті було розкидано безліч речей, чайник надривно свистів на кухні, а Оксана знову запізнювалась.

Молода блондинка, одягнувши одну шкарпетку і светр, метушливо шукала звітні документи на комп'ютері, які завершила заповнювати пізно вночі, щоб перекинути виконану роботу на флешку.

- Та де ж ти, - шепотіла дівчина, перебираючи файли та папки, що хаотично зберігала на робочому столі.

Відшукавши нарешті необхідний документ, Оксана побігла на кухню, розуміючи, що каву вона сьогодні вже не питиме вдома і звичний ритуал доведеться перенести в офіс.

Мобільний телефон весело завібрував на столику і ранковий хаос продовжився під один з сучасних ліричних хітів, які молода дівчина поставила на виклики у своєму телефоні.

- Ксюш, ти вже приїхала? Зайди в нашу улюблену кондитерську за тортиком. У головного бухгалтера день народження, а ми забули купити подарунок, - з динаміка бадьоро пролунав голос Світлани, близької подруги та колеги Оксани.

- Ні, я ще навіть не виїхала, не встигаю, - нервово відповіла блондинка, перемикаючи телефон на гучний зв'язок. Дівчина скакала по кімнаті на одній нозі, намагаючись натягти вузькі джинси на теплі зимові колготи, які вдягнула, скинувши самотню шкарпетку. - Може когось з хлопців відправите, а?

- Та там просити не має кого, сама знаєш, які вони в нас ліниві, - фиркнула Світлана. - До речі, про тебе вже запитував директор, його виконання звіту дуже цікавить, ну того, який ти вчора мусила здати, так що давай швидше.

- Дідько... так, вже біжу, - втративши рівновагу, Оксана впала на ліжко і, визнавши перемогу одягу в їх довічній боротьбі, пішла до шафи за теплою довгою спідницею, яку можна було одягнути з зимовими чоботами.

Дорогою до зупинки дівчина двічі дивом втримала рівновагу і не розпласталася на тротуарі.

Побачивши своє маршрутне таксі, блондинка пришвидшилась і знову активно замахала руками, послизнувшись на замерзлій калюжі, яку припорошило снігом.

В мить розуміння, що вона в цей раз таки впаде, Оксану підхопили сильні руки.

- Що ж Ви так поспішаєте і під ноги не дивитесь, - приємний чоловічий голос пролунав майже біля самого вуха.

Дівчина повернула голову і побачила чарівне обличчя статного блондина, який щиро усміхався їй.

- Ой, дякую Вам. На роботу запізнююсь, - Оксана зашарілася, вивільняючись з обіймів красеня.

- Хм, зрозуміло, певно через це й рукавички не вдягнули, - з тією ж світлою посмішкою на обличчі, незнайомець торкнувся руки своєї співрозмовниці, яка дійсно була без рукавичок.

- Так, - кивнула Оксана, - забула їх вдома.

- Що ж, будьте уважнішою. Гарного дня, - кивнув дівчині чоловік, відпускаючи її руку.

Блондинка ще щось хотіла сказати, але її увагу привернула метушня біля мікроавтобуса і вона, швидко кивнувши незнайомцю, побігла до відчинених дверей, щоб не стояти на морозі ще двадцять хвилин, очікуючи на наступний транспорт.

- От куди ви всі пхаєтеся, - незадоволений жіночий голос пролунав десь з нутра маршрутного таксі.

- Не подобається - купіть авто, - фиркнув юнак, який заскочив у салон перед Оксаною.

- Яке авто?! На дорогах і так затори, - незадоволено сказав дядечко, що примостився на сидінні неподалік від водія.

Пасажири активно почали обговорювати складну ситуацією з транспортом у місті, а маршрутне таксі рушило в дорогу.

Оксану притиснули до юнака, який пропонував незнайомій жінці придбати авто, і він весело підморгнув дівчині, яку притримав за руку на різкому повороті.

Через декілька хвилин молодий чоловік почав покашлювати, намагаючись прикрити рота кулаком.

- О, глянь, він ще й хворий, позаражає зараз нас тут всіх, - пролунав знову незадоволений голос з салону. - А зараз віруси такі ходять, що за два-три дні до лікарні з ускладненнями потрапити можна.

- Та що Ви таке кажете... кх... кх... не хворий я, просто в горлі пересохло... кх... дихати тут не має вже чим, - відворкнувся юнак, продовжуючи кашляти.

На наступній зупинці до маршрутного таксі прослизнула худенька дівчина у різнокольоровій шапці з помпоном і бабуся, яка вперто намагалась пролізти повз молодих людей до салону.

- Місце може хто звільнить, - незадоволено проскреготала бабця, штовхаючи Оксану в спину.

Блондинка ледь відступила, пропускаючи вперту стару вглиб натовпу.

- Мамо, ми всі наче звірята в Рукавичку залізли, правда?, - дзвінкий голос дівчинки пролунав в салоні, примушуючи людей задуматися про обставини, що примусили їх залізти до цього мікроавтобусу.

До руки Оксани торкнулось щось холодне і вона сіпнулась, поглянувши вниз на металеву пластинку сумки, яку стискала в руках дівчинка з помпоном.

- Вибачте, - прошепотіла нова пасажирка, прикриваючи рукою свою замерзлу сумку. Голі пальці були червоними, вказуючи на те, що ця панянка досить довго простояла на зупинці в очікуванні транспорту.

Через декілька хвилин обличчя худенької дівчини стало блідим і вона почала завалюватись на Оксану.

- Що, що з Вами?, - занепокоєно запитала блондинка, притримуючи незнайомку.

- Щось зле, нудити почало, - хитнула головою дівчина з помпоном.

- Гей, водій, зупини своє залізяччя, тут дитині погано, - гаркнув якийсь дядечко, що стояв неподалік від Оксани.

- Я що в полі на оленях їду, щоб ставати де вам заманеться, - фиркнув водій, продовжуючи рух.

- От зараз її знудить, подивлюсь як ти потім будеш бухтіти, коли наш одяг і свою машину відмивати почнеш, - наполегливо продовжив чоловік.

Після цих слів мікроавтобус зупинився і дівчина, тихо подякувавши, вийшла на вулицю. Оксана встигла помітити аптеку, до якої попрямувала незнайомка, і заспокоїлася, зрозумівши, що дівчині нададуть допомогу.

- Ану, пропусти, - бабця, яка зайшла на останній зупинці, почала проштовхуватись назад, намагаючись посунути юнака, поруч з яким стояла Оксана.

- Так Ви ж тільки-но в салон.. кхе... кхе... пройшли, - незадоволено сказав хлопець.

- А тепер вийти маю!, - сильніше напираючи на молодого чоловіка, відповіла бабця. - І не кашляй на мене, ще хворобу не вистачало якусь від тебе підхопити.

- Та не... кхе... кхе... хворий я!, - незадоволено відповів юнак, втискаючись в поручень, щоб вперта бабця змогла пройти до дверей.

- На, передай її мені, коли вийду, - стара силоміць втиснула в руки Оксани якусь стару сумку.

Вибираючись з салону, бабця забрала свою річ у молодої жінки і, як тільки вона ступила на сніг, їй стало зле. Бабця схопилась за серце, втрачаючи рівновагу, і її підхопили двоє чоловіків, що стояли неподалік.

В салоні загомоніли пасажири, обговорюючи стан старої.

- Нормально все, ох... дихати не було чим, напхалися купою, - застогнала бабця, яку повели до лавки.

Залишивши жінку під опікою якоїсь панянки, яка вже викликала швидку, чоловіки поспішили до транспортного засобу, що так і стояв на зупинці, очікуючи на них.

- Та що ж ти робиш, тут і так місця не має! Грошей їм мало, перенавантажують завжди машини!, - почулись вигуки з салону.

- Пішки йдіть, якщо щось не подобається!, - гаркнув водій, продовжуючи рух. Він почав натужно кашляти, постійно відволікаючись від дороги.

То тут то там лунали незадоволені репліки, кашляти почало вже декілька пасажирів, напруження наростало.

В певний момент маршрутне таксі повело в сторону, водію явно стало погано, і машина почала завалюватись на бік.

- Колесо, колесо напевно лопнуло, гальмуй!, - закричав хтось, але водій, який втратив свідомість, вже не зміг би вирівняти авто.

Оксану притиснули до поручня, хтось вдарив її по обличчю, намагаючись втримати рівновагу, і в наступну мить сильний біль від уламків скла, яке полетіло в неї, вимкнув свідомість молодої жінки.

Будильник напружено дзеленчав про те, що вже потрібно виходити на роботу. По кімнаті було розкидано безліч речей, чайник надривно свистів на кухні, а Оксана знову запізнювалась.

Молода блондинка, одягнувши одну шкарпетку і светр, метушливо шукала звітні документи на комп'ютері, які завершила заповнювати пізно вночі.

Дівчина перекинула необхідні матеріали на флешку і побігла на кухню, щоб вимкнути чайник.

Оксана насуплено подивилася на плиту, розуміючи, що попити кави вже не встигає. Щось її непокоїло, але що саме молода блондинка сказати не могла.

В кімнаті пролунала мелодія виклику і дівчина кинулась до мобільного.

- Ксюш, ти вже приїхала?..., - скоромовкою почала говорити Світлана, а Оксана здивовано подивилась на джинси у своїх руках, розуміючи, що краще сьогодні одягнути зимову спідницю і не витрачати час на боротьбу з штанами.

- Ні, я ще вдома, не встигаю, - відповіла блондинка. - Скажи директору, що звіт готовий, але я затримуюсь через затори.

- Ок, домовились, я тоді сама за тортиком вийду, - відповіла подруга, завершуючи розмову.

Обережно ступаючи по слизькій дорозі, дівчина декілька разів ледь не впала, але все ж таки втримала рівновагу.

Побачивши маршрутне таксі, яке під’їжджало до зупинки, Оксана пришвидшилась і послизнулась на замерзлій калюжі. Дівчина в одну мить зрозуміла, що в цей раз таки впаде, але її підхопили сильні руки, стискаючи блондинку в міцних обіймах.

- Що ж Ви так поспішаєте і на дорогу не дивитесь?, - Оксана сіпнулась від звуку приємного чоловічого голосу, що пролунав зовсім близько біля вуха.

- Так, неуважна сьогодні зовсім, на роботу запізнююсь, дякую, - дівчина кивнула високому блондину у дорогому зимовому пальто, що випустив її з обіймів.

- Хм, зрозуміло, тому й рукавички певно не вдягнули, - приємна усмішка торкнулась губ незнайомця, коли він взяв Оксану за руку.

- Забула, - блондинка зачаровано подивилась на витончені пальці чоловіка, які обережно торкалися її шкіри. - І Ви без рукавичок.

- Так я ж на авто, мені на зупинці стояти не потрібно, - засміявся незнайомець, відпускаючи руку своєї співрозмовниці. - Будьте обачнішою, гарного дня.

Оксана кивнула своєму рятівнику і поспішила до маршрутного таксі.

Коли дівчина сіла у машину і та вирушила в дорогу, до блондина підійшов Самаель.

- Навіщо ти знову їй дотик Пропасниці передав?, - незадоволено запитав брюнет. - Я ж наче дав зрозуміти, що твій вчинок призводить до серйозних проблем і його не мало б бути.

- А, так ти через це петлю часу накинув на дві години, - криво посміхнувся Веліал. - А я думав, що це хтось з інших демонів забавляється.

- Ти знаєш, що дотик доньки Мари дуже небезпечна річ і нам не можна запускати цю біду до людей, - хитнув головою Самаель.

- Можна, не можна, хто там відслідковує скільки їх живих залишиться. Та й всьому свій час, хто як не ти має про це знати, - блондин махнув рукою і розчинився в повітрі.

- От що ти такий впертий!, - Самаель впіймав залишковий слід брата, змінюючи кінцеві координати його переміщення. - Погуляй трішечки в країні драконів та рисових плантацій, заблокую тобі втручання на ці дві години, а то вже перегинати палку почав зі своєю жагою до людської енергії.

Будильник напружено дзеленчав про те, що вже потрібно виходити на роботу. По кімнаті було розкидано безліч речей, чайник надривно свистів на кухні, а Оксана знову запізнювалась.

Дівчина завмерла посеред кімнати, озираючись навкруги. Душу заполонили тривожні передчуття і вона не могла зрозуміти що не так.

Вимкнувши чайник, Оксана сіла за комп'ютер і надіслала файл зі звітом на електронну адресу директора.

- Сергій Антонович, доброго ранку. Це Оксана. Я запізнюсь сьогодні на годинку через сімейні обставини, але звіт я Вам вже надіслала, - дівчина вирішила попередити керівника про затримку, розуміючи, що день сьогодні якийсь дуже напружений, а передчуття біди просто кричить про необхідність сповільнитися і уважніше озирнутися навколо.

Переговоривши з подругою, блондинка пообіцяла зайти за тортом і спокійно завершила ранкові збори, випивши кави, яка допомагала їй налаштуватись на робочий день.

Відчиняючи вхідні двері, Оксана кинула погляд на тумбу і взяла рукавички, які забула покласти до кишені.

На вулиці, побачивши натовп на зупинці, дівчина повагалась хвилину і викликала таксі, розуміючи, що нерви та час важливіші за гроші, які вона ще заробить, а от здоров'я відновити буде набагато важче.

Високий брюнет, провів поглядом дівчину, яка сіла до салону таксі, і прислухався до нового передчуття.

- От же ж, впертий який, - хитнув головою Самаель, розчиняючись у повітрі. - Але всьому дійсно свій час, ось тут я вже втрутитись не можу.

А в цей самий момент, в далекій східній провінції, Веліал потиснув руку молодому вчителю, який щиро дякував за допомогу незнайомцю, що тільки-но перехопив чоловіка, не дозволивши йому втрапити під машину.