На вулиці накрапав дрібний дощ, зміни клімату яскраво давали про себе знати і дочекатися снігу було проблематично. Болото, прихвачене морозцем, ранкова ожеледиця після дощу, нічні тумани, але не біла снігова ковдра, яка дарує затишок та відпочинок природі.

Зимові свята тривали і кожен міг виділити трохи часу для себе.

В нічному клубі миготіли різнобарвні вогні, сміялися та жваво спілкувалися відвідувачі, голосно лунали ритмічні звуки, під які молодь весело підскакувала, імітуючи танець.

Микола, Микита та Марко сиділи на шкіряних диванчиках, у дальньому кутку приміщення, жваво обговорюючи свої досягнення за пляшкою віскі.

Чоловіки разом навчалися на архітекторів, а зараз займалися будівельною справою. Кожен з них розгорнув приватний бізнес і намагався переконати товаришів, яких не бачив декілька років, в ефективності саме свого підходу до справи.

- Ні, ви реально не розумієте, - похитав головою Микита, - от навіщо переплачувати за землю в самому місті, якщо простіше викупити декілька ділянок за його межею, з визначеними адресами та дозволом на будівництво триповерхового будинку.

- Так там на одного власника все, як ти людям потім продавати квартири плануєш?, - хмикнув Марко.

- Як... та просто, оформлю клубний договір, з правом власності та розподілом квадратури між мешканцями, на організацію, - відмахнувся чоловік, поправляючи пасмо рудого волосся, яке вибилось з короткого хвоста.

- Так там квартири не будуть вказаними навіть, - фиркнув Микола. - Дурня це все.

- А от і ні, я вже оформленням третьої та четвертої ділянок займаюсь, а в першому будинку декілька днів тому третій поверх підняв... от побачите, що саме мій варіант найприбутковішим буде, - насупився Микита, допиваючи залишки віскі в своїй склянці.

- Я думаю, що переграю тебе, - засміявся Микола. Його дорогий костюм яскраво контрастував з потертими джинсами та светром товариша, з яким він зараз влаштував дебати. А охайне чорне волосся та гладка шкіра обличчя викликали до чоловіка довіру у будь-яких співрозмовників з першого погляду. - Займатися потрібно лише багатоповерхівками, адже на шматок землі припадатиме сотня, а то й більше покупців. Найкращим варіантом є переоформлення готових будівель. Затрат на внутрішні роботи мінімум, яскравий зовнішній вигляд, і як факт - захоплення потенційних покупців і майже стовідсотковий прибуток у тебе в кишені.

- Переоформлення? Так це твоя компанія стару фабрику по переробці вторинної сировини викупила під побудову житлового комплексу?, - здивовано вигнув брову Марко. - Але ж там комунікації всі старі, та й проблемні такі об'єкти, дозвіл на переведення приміщень до житлового фонду не отримати, ще й зі збереженням усіх норм екологічного і тому подібних контролів.

- Дурня, ніхто там з комісіями гратись не буде, - засміявся брюнет. - В мене є зв'язки на самому верху і декількох віз буде достатньо, щоб вся потрібна, зовнішня інформація, яку перевіряють під час вивчення реклами нового об'єкту, виглядала надійно та офіційно.

- Хм, якщо зможеш провернути таку аферу, то з багатоповерхівки більше коштів отримаєш, - почухав потилицю Микита. - Але все одно надійніше з дрібними будинками. Дохід менший, але стабільний, особливо якщо комплекс будувати.

- Чому ж, там теж комунікації, внутрішні роботи, покрівля і прибудинкова територія багато часу займають, - Марко вигнув світлу брову, дивуючись спокійній реакції товариша на зауваження.

- А хто ж тим дріб'язком займатись буде, то все вже якось потім, можливо навіть не я вже робити буду, а років через п'ять-сім нова компанія, яка перекупить комплекс перед повним заморожуванням, - Микита розлив залишки віскі по склянках і помахав офіціанту, щоб зробити одразу нове замовлення.

- От і я кажу, що з тими комунікаціями в новобудовах проблеми завжди і краще готовий дім переробити, - Микола кивнув офіціанту, дякуючи за нову пляшку та м'ясну нарізку, яку той тільки-но поставив на стіл.

- Та я не через це, - відмахнувся рудий. - Дивіться, все дуже просто. Дозаливаєте старий фундамент, або новий робите, підіймаєте каркас, починаєте будівництво. Все це приманює інвесторів, так як зміни очевидні. Десь на середині збавляєте оберти, коли більшість квартир вже продано. Після цього одразу ж починаєте будівництво наступного об'єкту, по тій самій схемі. Люди бачать, що будується цілий комплекс, все на різних стадіях і наче швидко просувається, а все це стимулює новий потік фінансів від інвесторів.

- Так не можна, вони ж до суду можуть подати, - похитав головою Марко.

- Ну і що, по документах йде постійна зміна підрядників, моя фірма виступає посередником між інвесторами та цими будівельними компаніями, а зі сторони все це виглядає так, що люди самі замовляють будівництво комплексу. Я ж казав, що об'єкти через формування клубного договору проводжу і власниками виступають саме покупці, от нехай самі на себе до суду й подають.

Микола голосно розсміявся, поплескавши товариша по плечу. Чоловіку явно імпонував такий підхід до роботи.

Між брюнетом та рудим, ніким непомічений, сидів ще один блондин у дорогому білосніжному костюмі з ідеально пропорційними рисами обличчя. Чоловік посміхався, вислуховуючи вихваляння товаришів, і тихо нашіптував їм на вухо нові грандіозні ідеї.

- Марко, а ти чому нічого не розповідаєш?, - поцікавився п'яним голосом Микита. - Ми вже всі свої схеми виклали перед тобою, так що не мовчи вже, ділись й ти ідеями.

- А що я, - хмикнув світловолосий Марко, опираючись на спинку шкіряного диванчику. - В мене все по класичних нормах йде, як в університеті вчили.

- Тобто?, - подався вперед Микола. - Ти що, в мінус працюєш? Я ж пам'ятаю, що ми курсові проекти по стандартних забудівлях прораховували, там явно мізер виходить на руки.

- Ну, не те щоб мізер, але дійсно не дуже багато, - покрутив рукою Марко. - Просто у мене ж мрія була, про невелике зручне містечко, з якісними будинками, охайними вулицями, зручною інфраструктурою... от я й почав втілювати її у життя. Побудував лише декілька шестиповерхових будинків, але всі надійні, з гарною прибудинковою територією, в один з них і сам з родиною переїхав.

- А, так ти для своїх перші будівлі запустив, - полегшено зітхнув Микита, який до цього напружено слухав товариша, не розуміючи логіки в його діях. - Точно, пам'ятаю твої ідеї, в тебе ж там брати і сестри, племінників купа, їх прилаштувати вирішив...

- Та я не..., - почав було Марко.

- О, а що, варіант! Декілька будинків завершити, своїх розселити і реклама крута буде!, - закивав Микола. - Все таки ми реально з вами добре знаємось на будівельному бізнесі. Пропоную за це випити.

Хлопці продовжили відпочивати, а розмова плавно перейшла на літній відпочинок та їх родини.

Попрощались вони дуже тепло, домовившись обов'язково залишатися на зв'язку й надалі.

Микита вирушив у свій заміський будинок на таксі, так як авто завбачливо залишив вдома, плануючи гарний вечір з товаришами та віскі.

Але до самого будиночка він так і не доїхав. Дорогу, перед самою будівлею, перегородив широкий рівчак і техніка, біля якої крутилося двоє чоловіків.

- Агов, хлопці, що це ви мені біля дому землю перекопати вирішили?!, - незадоволено почав Микита, як тільки розрахувався за таксі.

- Так заміна комунікацій, там далі перебило трубу і заблокували все, по документах як ненадійні визначили і відправили одразу все відкопати для комісії на завтра, - знизив плечами один з робітників, махаючи рукою у невизначеному напрямку.

- Чим таким перебило?, - скептично фиркнув Микита.

- В кінці кварталу одна з новобудов під землю пішла, кажуть, що власник не робив перевірку ґрунту та геологічну експертизу не замовив, а там порожнини були, - відповів йому другий робітник. - Одноповерхова хатинка майже сотню років простояла, а нова сіла майже одразу, от третій поверх лише нещодавно побудували.

- Щ-що?!, - Микита збліднув і нервово почав шукати свій мобільний, який вимкнув на початку посиденьок з друзями.

Чоловік, похитуючись, перейшов по дошці, яку робітники перекинули через канаву, до свого будинку, не помічаючи бруд та гори землі на своєму шляху, і сів на сходинки, перевіряючи виклики.

Так і є, десяток пропущених викликів і смс-повідомлень... його... це його новобудова пішла під землю!

Що ж тепер буде, тут затримкою матеріалів від інвесторів не відмахнутися, а кошти ж вже на свій дім та нове авто пішли.

Микита опустив голову на руки, але довго страждати йому ніхто не дав, так як мобільний активно завібрував, сповіщаючи власника про новий виклик.

Микола відпустив власного водія, якого тримав в штаті будівельної компанії, і поволі пройшов до дорогого будинку, в якому два роки тому викупив vip-апартаменти на верхньому поверсі, щоб заїхати туди з молодою дружиною.

Прокручуючи магнітний ключ в руках, чоловік весело мугикав дитячу пісеньку про вовка, з мультфільму про трьох поросят, про який згадав Микита під час прощання біля нічного клубу.

Вхідні двері безшумно відчинилися, пропускаючи Миколу у темне нутро апартаментів. Слабке світло настінних бра, з автоматикою, налаштованою на рух, розлилося по кімнаті.

Брюнет здивовано озирнувся, дивуючись відсутності дружини.

Аж раптом чоловік почув приглушений сміх зі спальні і, здогадуючись про його причину, поспішив туди.

Картина виявилась до огиди класичною, з невеликими корегуваннями. У ліжку з дівчиною забавлялось одразу двоє коханців... і ними виявились ділові партнери Миколи.

Стиснувши кулаки, брюнет влетів до кімнати, сподіваючись присоромити близьких людей.

- Ви що тут виробляєте?!, - загарчав чоловік, розуміючи, що його зрадили двічі: дружина, яка розділила їх ліжко з іншими, і партнери, які спокійно проігнорували ділову етику і показово зазіхнули на його власність, що могло означати лише одне, в бізнесі у нього тепер теж проблеми.

- Ну-ну, не кричи, - натренований Петро, який активно займався спортом з самого дитинства, спокійно підвівся з ліжка, навіть не намагаючись прикритись, залишаючи при цьому дружину партнера в повному розпорядженні іншого чоловіка. - Приєднуйся, якщо хочеш, ми ж з тобою рівноправні власники всього, що маємо.

- Та що ти таке верзеш, до чого тут бізнес і моя сім'я, - Микола ошаліло переводив погляд з оголеного друга на пару, яка активно цілувалася на ліжку.

- А до того, що вся відповідальність оформлена на тебе, а фінанси проводить мій підрозділ, - фиркнув чоловік, поглядаючи на тепле місце, яке залишив в самий цікавий момент, про що свідчило його фізичне напруження. - І якщо ти хочеш отримати гроші і при цьому не сісти за нас всіх за грати, то прикриєш зараз свого рота і звалиш звідси в сусідню кімнату, якщо не хочеш приєднатися до нас.

- Але як так... зайченя, але ти чому..., - зрозумівши, що Петро правий, брюнет подивився на дружину, автоматично назвавши її лагідним прізвиськом.

- Коль, ну ти як маленький, - видихнула жінка, вигинаючись від приємних дотиків коханця. - Краще на одній ділянці з великої кількості інвесторів гроші та задоволення отримувати, ніж від одного, сам ж так неодноразово казав.

- Казав, - опустив голову чоловік і вийшов зі спальні.

Микола певний час просидів біля бару у вітальні, в повній темряві, намагаючись відсторонитись від звуків, що лунали за стіною. Він вже роздавив дві склянки, на самих несподіваних та високих нотах, які видавала його дружина... певно колишня... але так і не зміг зрушити з місця, щоб обробити рану на руці.

Несподівано пролунав дзвінок і чоловік нервово відповів, прикриваючи трубку рукою, щоб співрозмовник не почув того, що кричали його колишні близькі люди, яким він довіряв... здавалось все це лунало так голосно, на всю квартиру, що приховати такі крики вже було нереально.

- На об'єкті чп, прорвало декілька водопровідних труб, підвал затопило, в східній стіні перемкнуло провід і знеструмило ліфт, ще й одна з теплових труб, що проходять під зоною для паркування, почала руйнувати асфальт, певно теж прорив, - почав швидко звітувати знайомий чоловічий голос. - Ви потрібні тут. Старі комунікації не витримують, я викликав бригаду...

- Зрозумів їду, - швидко відповів Микола, завершуючи розмову.

Чоловік сіпнувся до спальні, щоб попередити партнерів про проблеми, але згадав слова Петра про відповідальність... дійсно, його кар'єрі прийшов кінець, все зруйновано, як і його особисте життя.

Таксі привезло Марка у затишний квартал на окраїні міста, дорога була широкою та зручною, простоїв на ній майже ніколи не було, адже він особисто, майже два тижні, розраховував всі варіанти для будівництва перед проектуванням самого містечка.

Веселі вогники гірлянд виблискували у вікнах нових будинків, охайні прибудинкові території прикрашали інсталяції з оленями та сніговиками, а центральна ялинка, яку встановили на площі біля фонтану, тішила погляд, так як була помітною ще з початку вулиці.

Розрахувавшись з водієм таксі, Марко підійшов до дружини, яка разом з сусідкою щось жваво обговорювала.

- Щось сталося, чому ви на вулиці?, - занепокоєно запитав чоловік.

- Так сніг ж, - розгублено відповіла жінка, поцілувавши блондина. - Он діти радіють, та й ми повиходили. Наша вулиця така казкова з цими вогниками і справжнім снігопадом. Поглянь.

Марко завмер на секунду і зрозумів, що дійсно йде сніг, який він не помітив з авто, через роздуми про своїх колег та їх підхід до роботи.

Чорну землю припорошила біла крупа, діти з криками бігали між будинками, а люди навколо посміхалися і весело махали чоловіку, вітаючи його.

- Дійсно, все просто чарівно, - погодився Марко, обіймаючи дружину. - Ви з дівчатами молодці, що організували ці інсталяції, я лише ялинку з гірляндами планував.

- Так тут таке місце, що хочеться створювати щось нове, ти подарував свою мрію нам і ми тобі вдячні, - посміхнувся гітарист, який жив на верхньому поверсі в будинку Марка. Завдяки гарній шумоізоляції і виваженому проектуванню, музика міг практикуватися хоч всю ніч, так нікому і не заважаючи відпочивати.

Блондин широко посміхнувся, подякувавши сусіду, який вийшов зі своєю гітарою на ганок, наче на сцену, і заграв різдвяну мелодію про дзвіночки. З усіх сторін почулись радісні вигуки і вже через хвилину дзвінкі та низькі голоси виводили знайому з дитинства пісню, доповнюючи чародійну атмосферу зимового вечора.

В маленькому кафетерії, неподалік від людей, які співали, сидів дуже гарний, солідно вбраний, брюнет, що смакував кавою з маленького горнятка.

Поруч з Самаелем матеріалізувався його брат і одразу ж скривився, спостерігаючи за дією неподалік.

- Чого вони так ці свята люблять, не розумію, краще б сатурналії далі святкували, а то такі світлі та позитивні стали, аж гидко, - сіпнув плечем блондин.

- Бісишся, що не дотягнувся до Марка?, - хмикнув Самаель.

- Та ні, чого ж, я їм всім вибір дав, вони його зробили, - повів плечем демон і посміхнувся. - Двоє з трьох поросят мої.

- Так, вибір був у кожного, - кивнув брюнет. - Тішить, що все ж таки люди його роблять свідомо, а не так як наша рідня, хоч він й виявляється часто хибним.

- Ну, кому як, - відповів Веліал.- Я завжди вважав, що гнів, омана, зрада, все це має яскравіший присмак. Це ж ти в нас про рівновагу та гармонію між темрявою та світлом постійно говориш, через це тебе ніхто не любить.

- Ну, хто як, - перекривив брата демон, посміхаючись.

- А, дійсно, в тебе ж відьом купа, які не наші і не люди, завжди притримуються теорій щодо права обирати дорогу і вільного існування, - засміявся Веліал. - Ну, такі і мене інколи люблять.

- Мають право, якщо захотять, - знизив плечами Самаель, матеріалізуючи перед братом горнятко кави. - Спробуй, різдвяні прянощі створюють досить специфічний смак, а цитрусові нотки, то взагалі щось неймовірне.

- А, давай, чого ні, не одне ж віскі по нічних клубах пити, - підморгнув демон, підхопивши горнятко.

А сніг поволі падав, вкриваючи землю білою ковдрою. Люди раділи, сміялись і танцювали, доповнюючи чарами добра та світлих надій цей неймовірний вечір.