Наближалась весна. Снігові замети почали танути, перетворюючись на стрімкі потічки, які підспівували веселим пташкам, що раділи прийдешньому теплу. Замерзла земля оживала, народжуючи зелені пагінці квітів та трав.

На веранді великого заміського будинку сиділо подружжя, смакуючи ранковою кавою з млинцями.

- Надійко, потрібно вже десь наших хлопців прилаштувати, - сказав Василь. - Університети позакінчували, а все наче діти малі, біля нас сидять.

- Та чого ти, що в нас грошей мало чи що?, - сплеснула в долоні жінка. - А так поруч постійно, на душі спокійніше.

- Я свою власну справу важко підіймав, бізнес стільки мороки та болю приніс, що страшно інколи згадувати, - похитав головою чоловік. - А хлопці ціни грошам не знають, біда буде, якщо самі залишаться, всі наші здобутки за водою спустять і нічого з цього всього не буде.

- Ой, не знаю навіть, може краще одружимо їх, онуки будуть, хлопці подорослішають одразу, - запропонувала Надія, зазираючи чоловіку в очі.

- Хм, думати потрібно, я все ж таки хотів би, щоб вони життя та досягнення цінували, своїми руками на хліб заробляти вміли, - задумливо відповів Василь.

Чоловік подякував коханій за сніданок і поїхав до міста, вирішувати питання на фірмі.

Під час обіду з діловим партнером, Василь розповів чоловіку про свою проблему, яка турбувала його вже декілька місяців.

- Маю трьох синів, а допомоги від них ніякої, роботою не цікавляться, не знаю що й робити, адже вивчили та виховали їх наче добре, - розповідав Василь товаришу.

- Продай мені свій бізнес, гроші на рахунки дітям поділи і матимеш спокій, - сказав партнер, лукаво посміхаючись. - Якщо з тобою щось станеться, то хоч на відсотки жити зможуть.

- Хм, який ти швидкий, - засміявся Василь. - То вже в крайньому випадку щось таке зроблю, а поки я й сам ще справою керувати можу.

Погомонівши трохи про родини та літній відпочинок, чоловіки попрощалися і вирушили по своїх справах.

Ввечері Василь сидів у своєму кабінеті, розбираючи папери, аж раптом неподалік від нього почулось тихе покашлювання.

- Господарю, є хвилинка?, - тихо запитав незнайомий голос.

- Що? Хто тут?, - Василь сіпнувся від несподіванки і почав присліпувато вглядатися в темряву приміщення.

На світло, що м'яко лилось з настільної лампи, вийшов маленький чоловічок з довгою бородою, одягнений у яскраву кофтину, підперезану мотузкою. Незнайомець вклонився і сказав:

- Мефодій я, господарю, домовик ваш.

- Що за бісівські жарти?!, - Василь втиснувся в крісло і перехрестився, сподіваючись, що це відлякає чортівню, яка невідомо чого почала йому ввижатись.

- Не бійтеся мене, я ж від вашої сімейної енергетики затишку та турботи народжений, не зроблю лиха, - усміхнувся чоловічок в бороду. - Моє покликання допомагати та біду відвертати від дому.

- Кха... що ж..., - Василь почесав потилицю і зрозумів, що трішечки заспокоївся, після слів Мефодія. - Чого ж ти раніше не показувався, а зараз от з'явився?

- Так потреби не було, - знизив плечами чоловічок. - А зараз в тебе, господарю, вже не перший тиждень важко на серці, от і вирішив, що зможу розрадити тебе в проблемах, які душу гризуть.

- Он як... добре, - кивнув Василь. - Що ж ти мені порадити хочеш?

- Мова піде про твоїх синів, - сказав домовик, примощуючись на кріслі для відвідувачів. - Поклич їх до себе і дай завдання, мовляв, не знаєш кому будинок і справу свою передати, а хто краще впорається, той все отримає.

- Добра порада, - кивнув, подумавши хвилину, Василь. - Але яке таке завдання дати, щоб вони цінувати життя та працю почали.

- Так і скажи, що даєш їм невеличкий стартовий капітал, щоб мали на декілька перших місяців, і п'ять років на те, щоб проявити себе. От після того поглянути зможемо на результат, - відповів Мефодій. - Якщо важко буде, то можуть за допомогою звернутися, але одразу ж з перегонів тих виходять. Якщо не впораються, то дійсно нехай біля матері сидять і онуків допомагають бавити, так хоч знати будеш, на що хто здатний.

Подякував Василь домовику за пораду, попив з ним запашного чаю, поговорили за життя та дім, і просив чоловік у Мефодія ще проявлятись, дуже вже йому сподобався такий мудрий та цікавий співрозмовник.

Домовик вклонився господарю і, запевнивши, що ще обов'язково прийде, роззявився.

Покликав Василь наступного ранку синів до себе і дав завдання, яке вони напередодні з Мефодієм вигадали. Хлопці здивувалися, але перечити батьку не стали, зрадівши, що з'явився шанс все добро отримати в одні руки, так як кожний вважав себе розумнішим та вправнішим за братів.

Старший син, якого звали Іваном, вирішив розпочати свій власний бізнес.

Молодий чоловік винайняв приміщення, оформив фірму і закупив товар на продаж, врахувавши орієнтовні ціни на продукцію і свій можливий прибуток з цього.

Але не все сталося так, як він собі планував. Товар розходився повільно, люди почали приглядатися до нового магазину, але ще не довіряли йому, визначаючи чи якісний товар, чи не дуже високі ціни і таке інше.

Через певний час Іван перебрався з квартири, яку винаймав, до маленької кімнатки, яка слугувала йому за офіс в магазині. Чоловік змушений був звільнити продавців і самостійно стати за прилавок, щоб економити кошти, які не поспішали повертатися.

- Може батьку зателефонувати..., - Івана неодноразово відвідували думки про батьківський дім та смачні мамині пироги, про які зараз доводилось лише мріяти, але він все ж таки тримався.

Чоловік перечитав багато інформації в світовій мережі по веденню власної справи, доповнюючи її зі знаннями, отриманими в університеті, і зрозумів, що дуже ідеалістично сприймав ситуацію з веденням власної справи.

Іван почав рекламувати свої товари в Інтернеті, створив поганенький сайт, але власними силами, куди розмістив фото продукції. З кожним місяцем справи йшли краще і молодий чоловік все більше поважав батька, який зміг підняти свою фірму у ті часи, коли не було можливості навчатися і торгувати через віртуальну мережу.

Федір, середущий син Василя, вирішив стати майстром, щоб як батько виготовляти частину продукції, на початку кар'єри, своїми руками.

Молодий чоловік винайняв квартиру і вибрав відомого майстра, до якого записався на курси.

Йшли місяці, гроші витрачалися, а майстрував Федір ще поганенько, нічого не заробляючи на своїх роботах.

Спочатку юнак змінив дорогу квартиру на кімнатку, яку почав винаймати у старої бабці. Пізніше вимушений був піти на роботу. Так як Федір не полишав навчання в майстерні і не мав досвіду, то працювати його взяли до супермаркету, на розвантажування товарів.

- Може батьку зателефонувати..., - змучений після важкої зміни, чоловік неодноразово згадував батьківський дім, жалкуючи про те, що не цінував затишку та турботи, якими був там оточений. Але він не здавався, почав з розумом розділяти кошти, зароблені важкою працею, і аналізувати роботу оточуючих.

Через певний час Федір зрозумів, що на курсах все орієнтовано на витягування коштів з багатих клієнтів, а не на навчання молоді. Чоловік почав уважно вивчати інформацію про майстрів, декілька разів сходив на виставки, але нічого путнього, що могло б бути кращим за його теперішні курси, не знайшов.

Пізніше Федір почав ходити на міські ярмарки і приглядатися до звичайних різьбярів, які вивозили свою продукцію на продаж. Виявилось, що існує багато невідомих майстрів, роботи яких не гірші, часто навіть кращі, ніж ті, які він бачив у вчителя.

- А Ви учнів берете?, - поцікавився якось молодий чоловік у дідка, який продавав неймовірної краси роботи.

- Чого ж ні, брав колись, але зараз мало хто без ліцензії та сертифікатів хоче на навчання йти, - знизив плечами чоловік. - Та й до села переїздити молодь відмовляється, а я вдома навчаю, не має можливості студії в місті винаймати.

Федір трохи подумав і все ж таки поїхав з дідом до села. Домовились про чисто символічну оплату за навчання і допомогу старому по господарству.

Досить скоро молодий чоловік побачив результат своєї роботи, коли поїхав з дідом через рік на ярмарку вже зі своїми виробами.

Після всього Федір ще більше почав поважати батька за його талант та наполегливість, з якою той починав свою важку кар'єру.

Молодший син Василя та Надії, якого звали Максимом, довго визначався зі своїм покликанням і зрозумів, що торгівля йому не до душі і отриманні знання він використати не зможе, тому варто отримати іншу освіту, яка була б йому цікавішою.

З першого разу вступити на юридичний факультет хлопець не зміг, так як кошти абітурієнтів вартували більше, аніж їх знання.

Після цього Максим наполегливо навчався і підбирав вуз, до якого можна було б потрапити саме через покликання, а не за кошт батьків.

Хлопець досить швидко змінив квартиру на гуртожиток, розуміючи, що на рік грошей не вистачить, якщо просто сидіти в гарних умовах і вчитись.

Молодий чоловік, як і його середущий брат, почав працювати, обравши підробіток в кафетерії. У спокійні хвилини він читав, збагачуючи свою голову необхідними знаннями.

- Може батьку зателефонувати..., - потираючи втомлені очі, Максим неодноразово згадував батьківський дім і своє ставлення до обслуговуючого персоналу, яким зараз явно вже не пишався.

Одного разу у господаря кафетерію виникла напружена ситуація з постачальником, чоловіки так голосно сперечалися, що привертали багато уваги. Максим не витримав і підійшов до власника кафе.

- Вибачте, але я міг би Вам допомогти, - сказав хлопець, стискаючи блокнот для записів в руках.

- Ну і чим мені може допомогти офіціант?, - вигнувши брову, здивовано запитав чоловік.

- Я знаюся на законодавстві і згідно кодексу..., - Максим почав детально описувати права та обов'язки сторін, зазначивши всі умови співпраці і явне правопорушення зі сторони постачальника.

Здивований власник подякував юнаку, виписавши йому чималу премію, після перевірки інформації, яку Максим детально записав чоловіку на папірці.

- Слухай, а чого ти на юриста не навчаєшся?, - поцікавився власник кафе після ще однієї консультації, які стали в нього і Максима майже постійними.

- Так планую, просто не пройшов відбір цього року, - знизив плечами хлопець, який жодного разу не відмовив власнику, навіть в складних ситуаціях, коли по декілька днів потрібно було вивчати додаткові матеріали та прораховувати ризики.

- Хм, у дружини якась професорка знайома на юридичному факультеті є, - задумливо сказав чоловік. - Правда вуз в провінційному містечку знаходиться, але непоганих спеціалістів наче готує, багато хто до столиці потім приїздить працювати. Якщо хочеш, то я попрохаю вас познайомити, не діло такій голові пропадати в кафе, хоч мені і вигідно, щоб ти тут працював.

Максим радісно погодився з пропозицією власника і через місяць познайомився з подругою його дружини. Юрист виявилась дуже прискіпливою і навантажила юнака додатковими книгами, пізніше, за його згодою, почала надсилати для розбору звичайні життєві проблеми, з якими зустрічались практикуючі юристи. Все це дало результат, Максим все краще та швидше вирішував проблеми, без допоміжної літератури почав орієнтуватися в законодавстві і отримав рекомендаційні листи від професорки, власника кафе і декількох організацій, для яких, як виявилося, вирішував деякі завдання, що надсилала викладач.

Після цього Максим переїхав до провінційного міста, легко вступив на обраний факультет і з задоволенням навчався, продовжуючи співпрацю з викладачем, яка стала його науковим керівником, та фірмами.

Молодий чоловік ще більше почав поважати батька, який неодноразово повторював, що для досягнення високих результатів постійно потрібно навчатись та вдосконалювати свої навички на практиці.

Через п'ять років брати зустрілись в місті, готуючись до візиту в батьківський дім. Хлопці раділи один одному, змінивши свої погляди на життя та важливість родинного затишку і взаємодопомоги.

Посидівши в кафетерії, з горнятками ароматної кави, чоловіки розповіли про свої досягнення і зрозуміли, що можуть вже працювати разом і їм нічого ділити не потрібно.

- Давайте об'єднаємо зусилля і власний бізнес вести будемо, який пізніше об'єднаємо з батьківським, - запропонував старший брат. - У мене вже все оформлено, я вас співвласниками рівноправними записати можу. Якраз розробку нової лінії власного бренду почнемо, майстер в нас є. А всі негаразди, які можуть трапитися, тепер можна буде обходити, так як і юридична підтримка з'явиться. Раніше я б сам не ризикував, дорого помилки обходяться, але рідним братам тепер довіряю як собі і впевнений, що в нас все буде гаразд.

Брати радісно погодилися на пропозицію брата і, обговоривши свою спільну справу, поїхали до батьків.

Матір смачно нагодувала синів, постійно бідкаючись через те, що вони за ці роки жодного разу навіть на свята не приїхали, а лише телефонували, і ніхто навіть не обмовився як в нього справи йдуть.

- Ну то як, діти, порадуєте мене чи як?, - запитав Василь, коли вони перейшли до його кабінету, після доброї вечері.

Хлопці розповіли батьку про свої досягнення та власну справу, яку вже розпланували.

- Хм, здивували ви мене, хлопці, не очікував такого від вас, - задоволено закивав чоловік, щасливий, що його діти багато чого навчилися за ці роки.

- А що ж ви дружин собі не знайшли, за тією роботою світу навіть білого не бачили, - зі сльозами на очах сказала їм матір. - Скільки тепер нам ще на онуків чекати?

- Мамо, будуть і сім'ї у нас, і достаток, і світ подивимось, не хвилюйтеся, - сказав середущий син, обіймаючи маму. - Вивчилися, маємо гарну роботу і мрії, тепер вже й про родину подумати можна.

- А як же ж ми..., - знову почала Надія.

- Так візьміть дівчинку з дитячого будинку, - сказав Максим. - Ми давно про сестру мріяли, а в вас грошей та сил на дитину ще вистачить, буде розрада вам і ми допоможемо, якщо що потрібно буде.

Поки родина обговорювала своє подальше майбутнє та нову ідею, яка припала всім до душі, домовик Мефодій вискочив зустрічати гостя, який завітав до нього.

- Щиро дякую тобі, поважний пане, за підказку і сили, які допомогли з'явитися перед господарем, - низько вклоняючись, сказав домовик демону.

- В хлопців цих велике майбутнє, яке долі багатьох людей та інфернальних сутностей вирішить, - посміхнувся Самаель. - Та й нашій Червоній шапці родина потрібна, дівчинка стільки горя в житті вже бачила, що навіть дар чародійський свій нормально не розкрила.

- Ох, так в родині відьма своя буде, ото дивина, - сплеснув у долоні чоловічок.

- Буде, буде, - засміявся брюнет. - Допоможеш їй і господарю адресу школи передай, в якій їй навчатись варто. Там вправні відьми з могутнього Ковену працюють, зможуть правильно ініціацію провести.

- Дякую Вам, - сказав домовик, знову низько вклоняючись демону.

- Ти молодець, - кивнув Самаель, розчиняючись в повітрі. - Тепер, коли Веліалу з його дзеркалом шлях до світу людей перекрито, як мінімум на найближчі роки, все налагодиться і добрі мрії почнуть перемагати горе та кривду, даруючи людям віру у світле майбуття.