Час летить дуже швидко... здається, що минають миті, а насправді промайнули вже цілі роки та десятиліття.
Кожна людина виконує безліч різноманітних дій за період свого існування, але завжди є щось таке, чого не врахував, не встиг, а потім шкодуєш.
От і Павло шкодував... шкодував про те, що все своє життя присвятив перегонам за місце під сонцем, розвивав бізнес, постійно намагався комусь щось довести, а тепер залишився сам.
Вже за п'ятдесят. Не одружився, дітей не має, батьків поховав... та він навіть собаки ніколи не заводив, бо не мав часу на розвиток особистого простору.
Чоловік відклав папери і прикрив стомлені очі, опираючись на високу спинку офісного крісла.
Думки вперто повертали на необхідність сприйняття часу, що спливає, на самотність... хм, чому так?
- Різдво, - прошепотів сам собі бізнесмен, відповідаючи на запитання, яке сформувалось в голові.
Павло підвівся і нервово почав міряти свій кабінет кроками, як завжди робив у моменти прийняття важливих рішень.
Колись давно, коли молодий столяр, з золотими руками та фанатичним блиском в очах, відкрив свою справу, у його думках була улюблена робота, великий дім та щаслива родина. Останнього він так і не здобув.
- Привіт, не зайнятий?, - до кабінету заглянув товариш Павла, який пройшов з ним майже весь шлях становлення фірми і працював зараз першим заступником.
- Так, Романе, заходь, - зітхнув директор, повертаючись на своє місце.
Роман швидко прослизнув до кабінету і поклав перед товаришем стос паперу.
- Це на поставки деревини. В минулому місяці ми замовляли дорогі екземпляри з мореного дуба, ці закупівлі себе виправдали, я пропоную продовжити співпрацю..., - почав було говорити заступник і замовк, побачивши, що його керівник сліпо дивиться на рядки, які явно не сприймає. - Паш, що не так?
- Не знаю, з самого ранку думки дурні в голову лізуть, - хитнув головою брюнет, у волосся якого вже прокралась сивина. - Розумієш, я почав звертати увагу на час. Озирнувся і побачив, що залишився сам.
- Ти не сам, у тебе є фірма, друзі, не хандри, - заспокійливо посміхнувся товаришу Роман.
- Ні, я не про це, - відмахнувся директор. - Я вас всіх ціную, вдячний за роботу і підтримку, але... але в мене не має спадкоємця, родини, розумієш?
- А, он воно що, - задумливо потер підборіддя чоловік. - Ну, одружися, спробуй завести дітей, в тебе здоров'я наче дозволяє.
- Дозволяє, але щось не сприймає мозок такий варіант, - хмикнув Павло. - Не має тієї, кому б я зміг довіряти настільки, щоб допустити до власного будинку та життя.
- Паш, я не знаю. В тебе певно через різдвяні свята депресія почалася, - заступник підвівся і підійшов до вирізьбленої шафки, яку його друг виготовив з два десятки років тому власноруч, у ній заховався бар з самими різноманітними напоями.
Чоловік налив собі та директору віскі і повернувся за стіл, продовжуючи розмову:
- Можеш до дитячого будинку поїхати, всиновити когось.
- Всиновити... хм, навіть не знаю, - похитав головою Павло. - Там ж наче повна родина має бути для дозволу на всиновлення та й з паперами возитись не хочу.
Чоловіки ще певний час обговорювали особисті питання, так і не визначившись з варіантом вирішення проблеми, яка виникла у вигляді передсвяткової депресії директора компанії. Всі ці розмови допомогли Павлу відсторонитися від гнітючих думок, тому через двадцять хвилин він вже аналізував доцільність подальших закупівель мореного дуба на наступний рік.
Чорне тоноване авто помалу їхало містом, рухаючись на північ, до елітного заміського району, де Павло минулого року придбав собі будинок, про який колись мріяв.
Взимку вечоріло досить швидко і темрява вже заполонила вулиці; але безліч різнобарвних вогників, які прикрашали будинки та дерева напередодні свят, а з ними й вуличні ліхтарі, вправно протистояли чорноті ночі.
Поволі падав сніг. Павло розслаблено обперся на шкіряне сидіння і спостерігав за білими метеликами, які, кружляючи, тихо опускалися на землю.
Біля самих воріт будинку, в сніговій круговерті, він побачив жінку з дитиною, які проводжали авто поглядом.
- Зупинись, - бізнесмен нервово почав вглядатися в знайоме обличчя несподіваної відвідувачки, яка явно чекала саме на нього.
- Паша, - жінка спочатку кинулась до нього, коли брюнет вийшов зі свого авто, але потім схаменулася і завмерла на місці, притискаючи до себе хлопчика.
- Надія? Це ти?, - Павло не міг повірити своїм очам. Перед внутрішнім зором промайнув казковий відпочинок в Карпатах, який він провів з чарівною жінкою, вісім років... ні, десять років тому... чи може вже й більше часу минуло... - Що ти тут робиш?
- Нам потрібно поговорити, - Надія вглядалася в обличчя чоловіка, нервово щось обмірковуючи.
Павло запросив своїх гостей до будинку і попросив кухара заварити чай.
Так, в нього разом з будинком з'явилась прислуга. Водія він найняв вже давно, а от людей, що прибирали, готували і дивились за досить великою прибудинковою територією, довелось винаймати в минулому році. До цього, у міських апартаментах, в яких мешкав чоловік, прибирала і готувала жіночка з якоїсь спеціалізованої компанії по обслузі, що приходила тричі на тиждень.
- Ну, розповідай, що тебе привело до мене, - запитав Павло, розглядаючи хлопчика, що грів руки об гарячу пару, яка завихрювалась над горнятком з чаєм.
- Паш, можливо ти не пам'ятаєш, але я сім років тому працювала моделлю, - почала говорити Надія, навіть не торкнувшись до напою та печива. - Після Карпат я завагітніла.
- Що? Але ж..., - розгубився Павло.
- Зачекай, дай договорити, - зупинила його колишня коханка. - Ми з тобою зустрічались декілька місяців до свят, після цього чудово відпочили в горах, а потім я зникла... невже тебе це не хвилювало?
- Трохи, але я вирішив, що ти когось знайшла, тому й номер змінила і не відповідаєш на повідомлення в мережі, - знизив плечами чоловік. - Ти завжди видавалась дуже незалежною, великого кохання між нами не було, тому я й не став наполягати. Та й роботи багато в той період зібралось, я ж розширяв тоді виробництво, відкрив власний магазин...
- Зрозуміло, я щось таке й подумала тоді, - зітхнула жінка. - Так от, я завагітніла і вирішила, що ти, через свій бізнес та заклопотаність, примусиш мене зробити аборт, так як явно не планував одружуватись в той період. Я добре запам'ятала твої слова про спільний відпочинок, але окремі дороги в житті. Через це ми й не з'являлись більше на твоєму шляху.
- Потрібно було сказати. Я мав право знати і вирішувати, - насупився Павло.
- Мав, але я вже не сказала, що ж тепер, - знизила плечами жінка.
- Але зараз ти вирішила прийти. Чому?, - обмірковуючи розповідь Надії, поцікавився бізнесмен.
- Я змогла відновити форму, мені вже тридцять і це досить критичний вік для моєї професії, - відповіла жінка. - Останні три роки я кидалась по всіх показах, знімалась в рекламі та світилась на заходах… одним словом, була в усіх місцях, куди мене запрошували. Все це дало результат, адже зараз мені запропонували роботу в Італії.
Пашка раніше сидів з мамою, він і зараз мав з нею залишитися, адже я вже завершила оформлення документів і через декілька днів поїду, але вона нещодавно померла і тепер я у безвихідному положенні.
- Ти назвала його Павлом?, - бізнесмен зачаровано дивився на чорнявого хлопчака, що наважився таки взяти печиво і уважно слухав їх розмову, тихо пережовуючи смаколик.
- Так, мені це ім'я подобається, а Пал Палич звучить непогано, - знизила плечами жінка, при цьому її губ торкнулась слабка посмішка. - Ну так що, він може залишитись в тебе, хоча б на перший період, поки я там визначусь з житлом та нянею?
- Так... так, звісно, - погляд у Павла просвітлів, коли він нарешті повністю усвідомив, що хлопчина, який сидить перед ним, його син.
Надя залишила речі хлопчика, які вони привезли з собою. Виявляється, неподалік від воріт, було припарковано її авто, на яке чоловік просто не звернув уваги. Жінка поцілувала сина, щось швидко йому пояснюючи, ще раз подякувала колишньому коханцю і стрімко зникла з будинку бізнесмена, залишивши після себе дитину та аромат дорогих парфумів, які знову нагадали Павлу про бурхливі ночі та відпочинок в горах.
Бізнесмен, стискаючи в руках теку з документами, які перед виходом віддала йому Надія, розгублено подивився на сина, так як не знав що потрібно робити та казати далі.
- Мені виділять кімнату?, - серйозно поцікавився хлопчик.
- Так, звісно, - кивнув Павло. - Ти не хвилюєшся через те, що мама поїхала і тепер мусиш жити зі мною?
- Хвилююся, - подумавши хвилину, відповіла дитина. - Але мама вже давно розповіла, що ти мій тато, навіть фото показувала, а після смерті бабусі пояснила, що їй доведеться поїхати і вона дуже хоче, щоб я пожив з тобою… так треба.
- Хм, ти дуже серйозний хлопчик, як на свій вік. До речі, скільки тобі вже?, - вигнув брову Павло.
- Восени сім буде, мені до школи потрібно, але я вже вмію читати і писати, так що можу й не йти, бабуся зі мною займалася, - відповів Павлусь.
- Добре, розберемося з цим, - кивнув чоловік. - Ти голодний?
- Ні, ми повечеряли, але я спати вже хочу, - сказав малий, потираючи очі.
Після цього Павло відправив служницю з дитиною до гостьової кімнати, вирішивши завтра ж замовити дизайнера, для підготовки дитячої та зв'язатися з репетиторами, наче ж були такі спеціалізовані центри, які займались підготовкою дітей до школи. А ще по магазинах проїхатись потрібно, от тільки визначитись які іграшки та одяг придбати, адже щось там Надія поскладала в ті сумки, які притягнув його водій з її авто.
Життя сильно змінилось за останні місяці, Павлусь залишився з бізнесменом назавжди.
Надія після Нового року зустріла нове кохання і готувалася до весілля. Навесні жінка приїхала за сином, але той відмовився їхати з нею.
- Синку, але як ж так, ми з Роберто вже й кімнату для тебе підготували, - стурбовано розпитувала Надія.
- Мені з татом добре, він живе сам, я йому потрібен, - серйозно почав аргументувати своє рішення Павлусь. - А з тобою я жив з самого народження. Я добре розумію, що означає ваше майбутнє весілля з тим чоловіком, про якого ти розповідала мені по телефону. Тепер в тебе буде нова родина і дитина.
- Це ще не факт, а Роберто дуже позитивно ставиться до дітей і хоче, щоб ти приїхав, - Надія намагалась заперечувати, але хлопчик був досить категоричним, тому їй довелось погодитися з його рішенням.
- Не хвилюйся ти так, він влітку в гості прилітати буде. Коштів в мене достатньо, щоб забезпечити нашому сину гідне майбутнє, - заспокоїв жінку Павло, коли вони з сином проводжали її в аеропорту.
- Сподіваюсь, що все гаразд буде, - сумно посміхнулася Надія, притискаючи до себе сина. - Телефонуйте мені частіше.
Бізнесмен був на сьомому небі від щастя, адже Надія одразу записала його батьком Павлуся і зараз навіть оформленням документів займатися не потрібно, лише прізвище змінити хлопцю, але це нескладно в наш час.
Павлусь ріс метикуватим, але у підлітковому віці у нього сильно почав змінюватися характер. Ще й золота молодь, до якої він тепер належав, негативно почала впливати на юнака, постійно витягуючи його на сумнівні заходи та відпочинок.
- Паш, ти б про університет вже думав, - серйозно почав батько, розглядаючи сина, який не відривав очей від телефону за обіднім столом.
- Па, час є ще, чого ти знову починаєш, - відмахнувся Павлусь.
- Просто в наступному році ти вже атестат отримаєш, хотілось би визначитись. Можливо репетитори потрібні чи на практику кудись з'їздиш. Я навіть не знаю чим ти захоплюєшся.
- Якби ти частіше вилазив зі свого кабінету, то знав би, - хмикнув юнак. - Але я не ображаюсь, не грузись. У хлопців батьки місяцями вдома не з'являються, так що мені ще пощастило, що я тебе хоч щотижня точно бачу.
- Паша!, - чоловік незадоволено насупив брови.
- Ну, Паша я, що тепер? Мама так назвала, сумуючи за коханцем від якого мене народила, - хмикнув хлопець. - І не треба так на мене дивитися. Ти сам мене виховав прямолінійним і незалежним. Крім того, я вже визначився з навчанням.
- Невже? І чим ти будеш займатися?, - поцікавився батько.
- Я стану бізнесменом, як ти, - гордо відповів Павлусь. - От тільки не знаю тут навчатися чи в Європу поїхати... ти як вважаєш?
- Спробуй іспити скласти, куди пройдеш, там і навчатись будеш, - знизив плечами чоловік.
- Е, так справа не піде, там ж лише платні спеціальності, - насупив брови хлопець.
- Гаразд, переглянь точно всі напрямки і повідомиш про остаточний результат, - здався Павло, розуміючи, що потрібно радіти самому факту, що син погоджується навчатись. Адже ще на початку року він планував просто подорожувати по світу, а вже потім думати про майбутнє та навчання.
Через декілька днів Павлусь повідомив батьку про своє рішення і показав прейскуранти з розцінками на навчання. Бізнесмен лиш мовчки похитав головою і подарував сину на Різдво картку з кругленькою сумою на рахунку.
- Сподіваюсь, що ти серйозно поставишся до мого подарунку і вірно розподілиш гроші на навчання, - серйозно сказав сину Павло. - Я хочу побачити твою самостійність та раціоналізм, які ти проявляв у ті дні, коли лише з'явився в цьому будинку.
- Так, тату, я тебе не підведу, - стискаючи подарунок в руках, закивав щасливий Павлусь.
Місто грало міріадами вогнів, снігові замети ставали все вищими, а молодь весело відпочивала у нічному клубі у переддень Нового року.
- Тобі що татусь бабки вже подарував на навчання, - недовірливо запитав у Павла товариш, з яким вони сиділи за столиком, поки їх друзі активно танцювали з дівчатами на танцмайданчику.
- Угу, уяви собі, він мені довіряє, - кивнув хлопець, гордо закидаючи підборіддя вгору.
- Круто, а мій сказав, що більше штуки баксів, які він виділяє мені на кишенькові трати, до кінця університету я не побачу, - зітхнув співрозмовник Павла. - Каже, що в нас ще вітер в голові і до серйозних фінансових операцій таких не допускають.
- Ну, можна ж довести, що це не так, - до їх столика підійшов яскраво одягнений огрядний чоловік, який, посміхаючись, обіймав двох молодих красунь. - Я власник цього закладу і хотів привітати наших постійних клієнтів з зимовими святами. От і дівчатка попросились підійти зі мною, так як соромились познайомитись самі.
Після цих слів напівроздягнені красуні одразу ж сіли до юнаків, а власник нічного клубу розмістився у кріслі, якого явно раніше не було біля бічної ніші, в якій заховався їх столик. Але Павло не довго акцентував увагу на думках про крісло, так як його вправно відволікала дівчина, яка, посміхаючись, вже горнулась до хлопця.
- У мене є ділова пропозиція до вас, - в руках чоловіка з'явився келих з якимось напоєм, наче з повітря матеріалізувався... та й сам співрозмовник якось змінився, дорогий білосніжний костюм та струнка статура блондина явно відрізнялася від того, що запам'ятали хлопці в момент знайомства... але і цю думку мозок Павла довго не втримав, так як вже був добряче захмелілим від алкоголю та дотиків симпатичної дівчини.
- Ми слухаємо, - кивнув Павлусь, намагаючись сконцентруватись.
- Я розширяюся і планую викупити всі поверхи цієї будівлі, щоб влаштувати тут vip-зони для відпочинку, кімнати для чоловічого клубу та казино, - почав розповідати блондин. - Але це дуже масивний бізнес і я шукаю партнерів. Ми проведемо все офіційно...
Чоловік розповідав і розповідав, а перед внутрішнім зором Павла пролітали дорогі апартаменти, шикарні дівчата, такі як от ця його нова подруга, золоті дерева з валютою та векселями замість листків та захоплення батька, який явно оцінить такий стрімкий ріст сина у бізнесі.
- Я згоден, - Павло потягнувся за карткою, яка лежала у портмоне... і це було останнє, що він запам'ятав з того вечора.
Сонячний промінь наполегливо лоскотав повіки, заважаючи Павлу спати.
- Та що ж це таке, чому гардини не закрили на ніч, - незадоволено пробурмотів хлопець, потираючи очі кулаком.
Юнак підвівся, намагаючись сконцентрувати увагу на кімнаті і, коли йому це вдалось, сонливість зникла за якусь мить, наче від владою руху чарівної палички.
Він був не вдома. Це були не апартаменти готелю і явно не дім одного з його друзів.
Старі потемнілі від часу балки, вузьке дерев'яне ліжко з вицвілим покривалом, запах сіна та деревини, все це нагадувало про лижний сезон в горах, який ще в дитинстві започаткував батько перед зимовими святами. Під час однієї з поїздок вони були на екскурсії і відвідали дім одного з місцевих жителів, саме там Павло й бачив ось такі от аутентичні декорації. Хлопець навіть не повірив, що люди там живуть, переконуючи потім батька, що те все для туристів оформили і показують, щоб гроші заробити.
Останні пару років Павло відпочивав з друзями і відмовлявся їздити кудись з батьком. Різдво вони святкували вдома, а на Новий рік кожен відпочивав так як хотів.
От і вчора компанія молодиків поїхала до клубу, одразу після від'їзду його батька та дядька Романа, з новими подругами, на гірськолижний курорт в Альпах.
- Дідько, що це таке... невже татко пожартувати вирішив і мене п'яного в Карпати на Новий рік відвезли, - похитав головою юнак і, накинувши теплий кожух, що лежав неподалік на лаві, вийшов з будиночка на вулицю.
Подих перехопило від свіжого повітря та неймовірних краєвидів.
Хмари обіймали верхівки засніжених гір, зелене море соснового лісу простягалось до самого обрію, все це, у світлі зимового сонця, було схоже на марево.
Морозне повітря обпікало груди і хлопець закашлявся, намагаючись глибше заховатися у теплу бавовну.
- О, прокинувсь вже. Гарного дня, хлопче, - неподалік від будиночку, під навісом, сидів старий дідусь і щось майстрував з шматка деревини.
- Доброго ранку, - сказав Павло, підійшовши до діда. - Де я? Мій батько тут?
- Хм, ти в мене вдома, - спокійно відповів старий і кивнув головою в бік альтанки. - Тебе привів той чорний Літавець, що сидить зараз он там з філіжанкою кави. Йди з ним поговори, він попередив, що ти запитувати почнеш, коли прокинешся.
Павлусь ще більше заплутався, побачивши високого статного незнайомця у дорогому зимовому пальто, який задумливо розглядав чарівні гірські пейзажі. Хлопець привітався і сів поруч з чоловіком за стіл.
Брюнет відповів на привітання і більше не сказав жодного слова, дозволяючи юнаку зібратися з думками.
Павло налив собі кави з гарячої мідної турки, на якій танцювали лісові нявки. Хлопцю здавалось, що все заздалегідь розрахували і підготували до цієї розмови, яку він не наважувався почати.
- Ви мене викрали?, - проаналізувавши всі спогади і ситуацію, в якій опинився, поцікавився Павло.
- Ні, - коротко відповів незнайомець, хитнувши головою. - Я захотів дати тобі можливість обирати.
- Тобто?, - хлопець здивовано вигнув брову.
- Ти вчора потрапив під сильний вплив суккубів, - почав пояснювати чоловік, продовжуючи смакувати кавою. - В результаті наробив багато того, що могло б не статися. Зокрема підписав Договір та віддав всі свої гроші, які тобі виділив батько.
- Не пам'ятаю я всього цього, - похитав головою Павло. - Того дивного блондина з дівчатами ще запам'ятав, а от що було далі не знаю.
- От і я про це говорю, - кивнув Самаель. - Підписання Договору обманом витягнули з тебе, тому його анульовано. Якби був при ясній свідомості і купився на обіцянки, то я б нічого вдіяти не зміг, а так хоч це питання вирішив.
Демон хотів забрати іскру талану дитини з роду Чугайстра, тому й так підбирався до тебе.
- Чугайстер... це ж наче карпатський дух якийсь, лісом завідує чи щось таке?, - задумливо перепитав Павло.
- Так, і ви з батьком нащадки такого духа, - кивнув чоловік. - І в нього, і в тебе, є дар від Природи, завдяки якому ви чуєте дерево, вмієте з ним домовлятися і створювати неймовірні речі.
- Так, батько щось в молодості майстрував, навіть деякі свої роботи мені показував, - кивнув Павло. - А я навіть не намагався ніколи.
- Знаю, - кивнув Самаель. - От і пропоную тобі вибір: або залишаєшся у старого мольфара і навчаєшся слухати ліс і працювати з деревиною, розкриваючи свій талант, або забуваєш це місце і нашу розмову, прокинешся в тому клубі, в обіймах суккуба і я не буду втручатися у твої подальші проблеми.
- Хм, дивний вибір, як і це місце, і мій співрозмовник, - хмикнув хлопець. - Запитувати про те хто Ви і чому допомагаєте я теж не стану, розумію, що тут щось глибше і серйозніше, ніж здається на перший погляд.
- Ти все вірно розумієш, - посміхнувся Самаель. - Але я дійсно просто даю тобі можливість обирати і те, лише через твою іскру дару Природи, яку ти майже знищив.
Павло подивився на гори, на старого мольфара, який спокійно продовжував щось майструвати під навісом, і запитав у незнайомця:
- А батько? Він ж буде хвилюватися.
- Напишеш йому листа або зателефонуєш, доступ до інтернету в тебе сьогодні буде. Поясниш, що зробив помилку і вклав гроші в сумнівну справу, що зрозумів необхідність навчатися і поїхав до майстра в Карпати, навіть фото відправиш, щоб він не хвилювався, - відповів хлопцю брюнет, допиваючи каву. - А навесні нехай приїде до тебе, він теж в кріслі офісному вже засидівся, нехай полум'я родової магії роздмухає.
- Що ж, я згоден, - кивнув Павло. - Життя не так часто дає шанс виправити свої помилки і можливість доторкнутися до чарів первісної Природи.
Хлопець витягнув телефон з кишені, відійшовши від альтанки, і почав набирати номер батька.
- Не втрать свій шанс, вдруге я вже не прийду, - почувся позаду голос незнайомця, який наче гірське відлуння, поволі затихав з кожним словом.
Павло різко повернув голову назад, але за столом в альтанці вже нікого не було.
- Я ж казав, що то чорний Літавець був, - засміявся мольфар. - Не думав я, що їм крім любощів з молодицями ще й інші люди та їх проблеми цікаві.
Загадав я вчора на падаючу зірку, що учень мені потрібен, адже дітей не маю, а старий вже став дуже, час мій наближається. А Літавець почув і тебе на світанку привів... от як воно виявляється буває...
За розмовою діда з юнаком спостерігало двоє демонів, які, невидимі людському оку, сиділи за столиком в майстерно вирізьбленій альтанці.
- Знову ти дорогу мені перейшов, - Веліал незадоволено подивився на брата, який сидів навпроти нього, посміхаючись.
- Це ти порушив нашу домовленість, - в очах Самаеля заколихалася темрява. - Я попереджав, що ти про такі вчинки пошкодуєш.
- Але відміна всіх Договорів, які я підписав за цей період, це дуже жорстока кара, - насупився блондин.
- Дякуй, що дзеркало твоє без сили не залишив, - фиркнув Самаель, розчиняючись в повітрі. - Наступного разу, якщо ти до такого наважишся довести, ні тебе, ні твого дзеркала, в світі людей не буде. Батько мене підтримав.
- Дякую, - буркнув Веліал. - Підтримали його, ач який швидкий, вже й з Батьком зустрівся.
А в цей час Павлусь вже спостерігав за роботою старого мольфара, відіславши батьку свої фотографії з дідом та гірськими пейзажами.
Старий бізнесмен позитивно поставився до рішення сина і обіцяв приїхати навесні до нього в гості. Чоловік відчув, під час розмови з юнаком по телефону, що все складається так як треба, а втрачені гроші, то дурниця, якщо його син зможе обрати вірну дорогу у житті і розкрити свій дар, яким нагородила його родину Природа.