Зоряний ясний вечір помалу захопив свої права, витісняючи погожий морозний день. Безвітряна погода та наближення Нового року виманили на вулицю людей, обіцяючи приємні прогулянки прикрашеним до святкування містом.

Сьогодні вночі пройде маскарад, тому Самаель з'явився у квартирі Вікторії, так як знав, що та навіть не починала готуватись до балу. В цей раз чоловік матеріалізувався в коридорі, відчуваючи, що його відьма не сама, а приймає пізніх гостей.

Прислухаючись до розмови, яка глухо лунала з кімнати, демон повів рукою, заплющуючи очі, щоб побачити всю сутність та історію істоти, яка розмовляла зараз з Вікторією.

Перед внутрішнім зором брюнета пролетіли картинки, розкриваючи таємниці мініатюрної блондинки, яка зараз важко зітхала поруч з відьмою.

Світлана була пізньою дитиною в сім'ї, її матір померла при родах, а батько, не дуже довго зберігав скорботу і знову одружився на маминій кращій подрузі. Жінка жила одна, легко змінювала чоловіків і постійно приходила до подружжя в гості. Декілька разів вона дуже вдало спокусивши чоловіка подруги, про що обоє мовчали і почали згадувати, інтимні моменти свого тогочасного спілкування, лише після одруження.

Перші декілька років пройшли нормально, мачуха доглядала за малою Світланою і активно намагалась завагітніти сама, проте це їй ніяк не вдавалося, тому жінка все більше ненавиділа дівчинку, яка перетворювалась на копію своєї матері.

Одного разу, жінка з дитиною, на своєму авто, поверталася з торгівельного центру.

- Ти страхопуда мала, навіщо до тих іграшок полізла? Ми з батьком мало тобі їх купуємо?, - мачуха постійно поглядала в дзеркало, щоб бачити як від її слів дитина все більше опускає голову, намагаючись приховати сльози. - Я тобі ще минулого року розповіла, що ти мені не рідна, тому навіть не намагайся бити на жаль, дякуй, що до інтернату не віддала. От з'явиться в мене власна дитина, тоді бачити ми тебе навіть не захочемо. Дивись на мене, коли я з тобою розмовляю!

Дівчинка зі злістю та відчаєм підняла погляд на жінку, подумки прикликуючи маму для захисту і пристрасно бажаючи своїй мачусі смерті.

Глянувши у дзеркало жінка заніміла, руки та ноги перестали слухатися, вона не могла відвести погляд від таких знайомих рис обличчя своєї подруги, яку поховали багато років тому. Примара, чи що то таке було, сиділа біля Світлани і задумливо розглядала ту, що зайняла її місце в житті. Наступної миті обличчя привида перекосило від страшної гримаси і вона кинулась вперед до жінки, яка так ненавиділа її дитя.

В той день Світлана з мачухою втрапили у дтп, жінка померла на місці, а на дитині не знайшли жодної подряпини. Дівчинку явно шокувала страшна подія, так як вона постійно повторювала, що бачила маму. Старі бабці, що жили неподалік від родини, тоді довго говорили, що мама Світланки зберегла життя своєму дитя, під час аварії, янголом оберігаючи дівчинку від біди.

Пройшло ще трохи часу і батько знову одружився, на цей раз він привів в дім вдову з доньками, одна з яких була трохи старшою за Світлану, а інша одного з його дівчинкою віку.

Чоловік розумів, що сам ради дитині не дасть, так як власна справа, якій він віддавав весь свій вільний час, була успішною і постійно вимагає уваги, яку батько не міг одночасно приділяти і роботі, і донці.

Нова господиня одразу ввела свої правила в домі, поставивши Світлану на рівень наймички, і так вдало піклувалася про свого нового чоловіка, виконуючи всі його фантазії та забаганки, що той просто відмахнувся від сліз дівчинки, що вирішила звернутись за допомогою до батька.

- Вона мені все розповіла, ти працювати не хочеш, а в твоєму віці дівчатка мають хоч елементарні речі вміти робити, - сердито відповів Світлані тато, під час однієї з розмов. - Он сестри твої, глянь, які розумниці, по дому все вміють робити, вишивають, малюють, а ти, ледащо, лише спиш і книжки читаєш, коли зі школи приходиш. Так що, годі плакати, навчися хоч щось нормально робити, ніхто над тобою не знущається.

Так проходили рік за роком, дівчата виросли і Світлана вступила до університету. Дівчина мріяла жити окремо, але батько категорично відмовив їй в оплаті гуртожитку, підмовлений мачухою.

З Вікторією Світлана познайомилась якраз під час навчання, та якраз була на останньому курсі, а мініатюрна блондинка тільки прийшла на перший. Погляди на життя у дівчат співпадали, тому вони швидко знайшли спільну мову і підтримували одна одну.

От й сьогодні, Світлана жалілася подрузі на життя та жорстокість рідні.

- Я вже не витримую. Вік, жити не хочеться, віриш?, - сумно зітхала дівчина. - Навіть з навчанням проблеми почалися, я втратила зацікавленість в ньому, взагалі нічого не допомагає. Сиджу цілими днями наче зомбі зачароване, дивлюся на сніг за вікном, а в душі порожньо. Здається, що це ніколи не закінчиться і я маю залишитись в цій зимі навічно.

- От що ти таке кажеш, - незадоволено відповіла Вікторія. - Ти молода, творча, цікава дівчина. Ще рік і зможеш знайти підробіток, щоб втекти з того дому. Не вигадуй дурниць, все налагодиться. Тобі просто відпочити і розвіятися потрібно, щоб знову тягу до життя відчути.

- Не знаю навіть, - похитала головою Світлана.

Самаель зайшов до кімнати, вітаючись з дівчатами і звернувся до своєї відьми:

- Вікторіє, ти не забула про наші плани на сьогодні?

- Ой, а я навіть не чула, що двері відчинялися, - здивовано глянула на красеня-демона блондинка.

- Так, зараз вже починаю вдягатись, вибач, - молода відьма квапливо підвелася, направляючись до шафи.

- Ох, яке диво, - очі у Світлани заблищали і вона простягнула руку, щоб обережно торкнутися до сукні. - А ви де зібралися в такій красі?

- На бал, - засміялася Вікторія. - Зараз ж святкування проходять постійно, от коханий й запросив мене на маскарад перед Новим роком.

- Дивовижно, навіть не знала, що такі зараз бувають... ну, з пишними сукнями, елегантними кавалерами і таке інше, - задумливо сказала дівчина. - Я тоді піду, гарно вам відпочити. Дякую, Вікусь, за підтримку.

- Зв'яжемось потім, не хандри, - підморгнула брюнетка подрузі.

Світлана підійшла до дверей і завмерла, так їх і не відчинивши. Дівчина про щось зосереджено думала, а потім стрімко повернулася до кімнати. Самаель з зацікавленням спостерігав за цими маневрами, вже добре знаючи, який вибір зробила блондинка.

- Я хочу піти з вами, - впевнено сказала Світлана, переводячи погляд з подруги на її кавалера. - Звісно ж, якщо це не закритий захід і не має заборони на присутність чужих людей.

- Лано, але як ж..., - почала було Вікторія.

- Не має, - спокійно посміхнувся демон. - Можеш піти з нами.

- Ох, дякую, - Світлана заплескала в долоні, але в одну мить її обличчя знову стало сумним. - Ні, не вийде нічого, в мене навіть сукні не має.

- Ну, це не проблема, - задумливо розглядаючи дівчину, сказав Самаель. - Ось, прошу.

Чоловік зробив легкий пас рукою і на диван опустилося напівпрозора кремова сукня з білим мереживом.

- А... а... але як?! Що це за чари?, - Світлана відступила до стіни і ошаліло переводила погляд з сукні на красеня, що задоволено спостерігав за її реакцією. - Хто ви?

- Давай приймемо наявність чарів та мою загадкову персону за факт, - відповів Самаель. - А ти вирішуй, або виходиш за двері і одразу ж забуваєш про останні хвилини і цю розмову, або ж не задаєш зайвих питань, як і я тобі, і вирушаєш на бал з нами.

Світлана з неприхованим проханням про допомогу подивилася на Вікторію, але та лиш посміхалася, показуючи, що цілком спокійно ставиться до всього того, що зараз відбувається.

- Гаразд, - наважилась блондинка і потягнулася до сукні. - Дякую.

Через дві години дівчата були готові і Самаель, обійнявши їх, переніс всіх до просторого холу, що явно знаходився в якомусь казковому палаці.

- Де ми?, - повела оголеним плечем Світлана. - Тут прохолодно.

- Це місце знаходиться за межами звичайного сприйняття часу та простору, Йоль робить тонкою грань між світами і дає можливість легко переходити і нам, і іншим сутностям, з одного місця в інше, - відповів Самаель. - Ходімо, на нас вже чекають.

Він повів дівчат до широких сходів, перила яких прикрашали гілочки ялинки та різнобарвні кульки. Колони обвивав гостролист з червоними ягідками, а на високих канделябрах і на нитках примостилась омела з білосніжними плодами.

При наближені гостей, на другому поверсі, відчинились громіздкі різні двері, за якими починалась казка.

Ніхто не оголошував імена гостей, тихо грала чарівна музика, а пари нечутно ковзали, начищеним до блиску паркетом, вимальовуючи доріжку в неймовірно прекрасному вальсі.

На обличчях у всіх, як і в Самаеля з дівчатами, були різнобарвні маски, в тон основному вбранню. Люди розмовляли, сміялися, танцювали, але все було якимось притишеним, м'яким, приємним, втрачалося відчуття часу, замінюючись на п’янку ейфорію та легкість.

До Самаеля та його супроводу, підійшов елегантний молодий чоловік.

- О, Карл, вітаю, чудове свято, - посміхнувся демон. - Ти сьогодні обрав спогади кінця чотирнадцятого сторіччя?

- Так, я зрозумів, що перетворююся на скляну фігуру, - незрозуміло відповів юнак. - А тоді вечір зміг розрадити мене і все стабілізувалось.

- Що, навіть аніматори під шаривари є?, - вигнув брову Самаель.

Карл мовчки кивнув у дальній кінець зали, уважно розглядаючи Світлану.

Вікторія з Самаелем побачила людей, які танцювали у костюмах дикунів, а залою, серед масок вальсуючих пар, все чіткіше простежувались обличчя міфічних істот та демонів.

- Вона така тендітна, наче теж зі скла, - прошепотів Карл і, широко посміхаючись Світлані, подав їй руку, зобразивши легкий поклон. - Запрошуємо снігову принцесу на танець.

Сукня блондинки почала світліти і стала білосніжною, покритою дивним візерунком, сходим на морозні узори на вікні.

Дівчина розгублено глянула на Самаеля та Вікторію, але так нічого й не запитала, вклавши свою руку в долоню дивного кавалера.

- Хто це? З нею все буде гаразд?, - молода відьма задумливо провела поглядом подругу.

- Король, - знизив плечами демон. - Все буде так як має бути. Потанцюємо?

Чоловік галантно подав руку своїй відьмі і вони закружляли, разом з іншими парами, залою навколо високого Дерева Життя, прикрашеного фруктами та стрічками.

Все було так вишукано та прекрасно, що Вікторія не вірила, що це місце взагалі реальне. Всі рухи оточуючих виважені та граційні, обличчя усміхнені, голоси лагідні та спокійні.

В залі було багато світла та вогників, від чародійної атмосфери та повторюваності танцювальних рухів починало макітритися в голові.

Коли Вікторія з Самаелем підійшли до фуршетного столика за шампанським, чоловік напружено почав до чогось прислухатися.

- Що це... що таке?! Ні, Веліал, не може бути!, - незадоволено стиснув кулаки демон.

- Щось сталося?, - відьма напружено розглядала загострені, незвично агресивні, риси обличчя коханого.

- Так, радість моя, сталося, мій брат перегнув палку, тому я мушу ненадовго тебе покинути, - вибачаючись, чоловік поцілував долоню Вікторії. - Відпочивай, я через мить повернусь. Нічого не бійся, на тобі мій захист.

Після цих дивних слів демон розтанув у повітрі. До Вікторії одразу ж підійшла Світлана з якоюсь жінкою, що чимось була на неї схожа.

- Вікусь, поглянь, це моя мама, - щасливо прощебетала дівчина. - Я не знаю як таке можливо, але ж твій друг говорив щось про місце поза часом та простором, так от вона чомусь тут, уявляєш?

Жінка, що стояла поруч з Світланою, лагідно посміхнулась і зробила ледь помітний кніксен, вітаючи подругу доньки.

- Оу, дуже приємно, - кивнула новій знайомій відьма і здивовано глянула на блондинку. - Лано, але ж вона...

- Так, померла, знаю, - кивнула дівчина. - Але вона тут, це так логічно і вірно, не знаю навіть, як пояснити свої відчуття. Тут так затишно, Вік, тут моє місце.

- Що?, - Вікторія відступила на крок від подруги, уважно її розглядаючи. - Ти не можеш тут залишитися?!

- Можу, - спокійно продовжила посміхатися Світлана. - Тут моя мама і Карл такий чудовий, він запропонував мені місце фаворитки і я вже погодилася. Зрозумій, я відчуваю тут спокій, не має того болю, що все життя переслідував мене... я там нікому не потрібна, не хочу вже боротися, я тобі намагалась сказати, що вже здалась тоді...

- Ні, ні, не вигадуй, - Вікторія спробувала схопити Світлану за руку, але та, наче ненароком, повернулась ледь назад, до Карла, який підійшов і обійняв свою нову фаворитку.

Молода відьма шоковано похитала головою і почала роззиратися навкруги. Зараз вона вже бачила все в іншому світлі... навколо танцювали привиди та справжні демони, інфернальні істоти не приховували свої обличчя за масками, те все, що здавалось дівчині елементами костюмів, якраз і було справжнім.

- Що ж це таке, - відьма прикрила долонею рота, розуміючи, що вони знаходяться на пекельному маскараді серед мертвих, у їх вимірі.

До дівчини простягнув руку один з демонів, але щось легко вкололо його пальці і чоловік, задумливо вклонившись Вікторії, відступив.

- Дякую за все, що ти робила для мене, прощавай, - Світлана вклала свою руку в долоню Карла і вони знову поринули в танець навколо Дерева Життя.

- Відпусти її, вона зробила вибір і лише приходила до тебе попрощатись, - сумно сказала мама Світлани, теж приймаючи запрошення кавалера на наступне коло вальсу.

Вікторія обійняла себе за плечі і не зводила погляду з інфернальних сутностей, що кружляли залою.

- Не хвилюйся, все так й мало бути, - прошепотів Самаель і ніжно обійняв свою відьму. - Вона вже вибрала світ мертвих та перетнула грань, коли прийшла до тебе ввечері. Тому я й взяв її з нами.

- Але чому?, - на очах Вікторії заблистіли сльози.

- Не плач, твоя подруга дійсно знайшла спокій та своє місце, так мало бути, - сказав демон і переніс їх до квартири Вікторії. - На сьогодні досить, північ зняла всі маски та ілюзії з гостей Карла, а спостерігати за примарами та демонами не так вже й приємно. Тим паче їх веселощі почнуть набирати обертів та змінювати пріоритети, не хочу псувати тобі спогади.

- Ти вирішив свої питання, все гаразд з твоїм братом?, - поцікавилась Вікторія, пригортаючись до коханого.

- Так, все з ним гаразд… але давай поки відкинемо думки про інших, почалась завершальна фаза святок, я хочу наповнити тебе силою, адже чари Темряви та Місяця, найбажаніші для відьми, зараз самі потужні, - пошепки відповів Самаель, стягуючи з коханої святкову сукню.

- Так, а потім Природа поверне до весни, - в губи чоловіку прошепотіла Вікторія.

- Поверне, - посміхнувся демон. - І буде новий день, світло почне відстоювання своїх прав. Колесо Року зробить новий оберт.