Хельга відчувала, як втома розходиться усім її тілом, заповнює кожну шпарину чуттів та гулко стукає в думках. Вони з командою виклалися на повну. Відьма знала, що з кожним роком завдання стають складнішими, проте не очікувала, що для випускних класів вони будуть аж настільки непростими. Підвіска на шиї із зображенням кривавого місяця уповні досі пульсувала червонуватим світлом — довелося запросити в місячної праматері-покровительки чимало магічної енергії.

Хотілося хутчіш повернутися на рідний острів Відьомської академії, згорнутися клубочком на своєму зручному ліжку та спати під турботливу мелодію місячного сяйва.

Утім зараз треба було зосередитись на результатах — їх уже виголошували по черзі директори трьох шкіл. І почали, звісно, з наймолодших.

Хельга мимоволі кинула схвильований погляд на трійку малих похнюплених мольфарів: у них щось сталося?..

— У молодшій віковій категорії учасники від «Мольфаріуму», на жаль, не виконали всіх завдань — їхня кришталева колба з цілющою водою розбилася, тож магічну рідину не було доставлено, — слова пана Северина пролунали галявиною, мов вирок.

«О святий Місяцю! Це жахливо… Тепер розумію, чому вони так засмутились», — співчутливо видихнула Хельга. Улян поряд також ледь чутно зітхнув. Хельга знала: він щиро вірив у цих трьох.

— Враховуючи цей факт, ми розподілили бали та вирішили, що абсолютну першість здобули представниці Відьомської жіночої академії із результатом дев’яносто п’ять балів зі ста можливих. Друге місце посіли характерники, набравши… сімдесят вісім балів, — відьма помітила, як погляд директора Спеціалізованого коледжу характерників став суворішим. Від відьом вони значно відставали. — Мольфари ж отримали п’ятдесят чотири бали. Тож до наступного етапу конкурсу «Левітас» від молодших учнів проходять команди відьом і характерників. Привітайте їх!

Втомлена Хельга силкувалася зосередитись на голосах мовців, проте їй це не надто вдавалося: вона просто пропускала оголошення результатів крізь вуха. Слова звучали віддалено, ніби за стіною води.

«Нічого, детальніше потім на дошці оголошень гляну. Про це всі шкільні новини тріщатимуть», — ліниво пропливло в її голові. Прокинулась лише коли почула, що черга дійшла до випускників.

Її тривожність повернулася. Дівчина знову була як на голках: а що як відьми не добрали балів? А що як їхніх неймовірних старань все ж не вистачило для перемоги?.. Це був їхній останній рік навчання, — й останній шанс показати себе на арені міжшкільних змагань.

— Серед випускників далі проходять мольфари та відьми із дев’яноста вісьмома та дев’яноста шістьма балами відповідно. Схоже, це уже традиція, — обидві директорки подарували магам свої схвальні усмішки. — Вітаємо всіх переможців!

Десь збоку одразу в три голоси почулося різке: «Ми зробили це!», а ще за мить купа тіл навалилася на Хельгу, та хаотично змішані руки Уляна, Красимири й Лукини почали обіймати її з усіх сторін так міцно, що стало важко дихати.

Проте тієї хвилі дівчина не могла сказати точно — чи то від таких міцних обіймів, чи то від щастя їй було так важко дихати.

У бездонно-темних очах відблискувала радість, а бліді губи всміхалися втомлено, але переможно. Ще секунду тому вона думала, що треба не забути підтримати юних мольфарів, засмучених через поразку; розмірковувала, що має привітати своїх сестер із Ковену з феєричною перемогою; однак тепер її мозок був абсолютно чистий від будь-яких думок, окрім однієї: вони змогли. Вчотирьох. Знову.

***

Після метушливого прощання та привітань з усіх боків мольфари повернулися на рідний острів. Увесь шлях додому почуття ейфорії переповнювало Красимиру. А ще — передчуття пишної гулянки у дев’яностій кімнаті. Треба ж було якось відзначити хоч маленьку, але перемогу. Адже відтак на них трьох чекав місяць безперервних виснажливих тренувань — підготовки до наступного етапу конкурсу. Про відпочинок можна було забути.

Водночас вона хвилювалася за молодших учнів, що дорогою назад гралися в мовчанку та дулися. Дівчина висловила пару слів підтримки, хоч ніколи особливо й не знала, як це правильно робити.

— Не засмучуйтесь, у вас ще наступний рік буде. Тим паче всім учасникам, незалежно від їхнього результату, дають призи, — казала дівчина, а сама думала: «Треба буде влаштувати їм якийсь приємний сюрприз».

Потім і Улян з Лукиною заходились підбадьорювати малих. Утім це, схоже, не допомогло — тільки-но останні ступили на землю «Мольфаріуму», всі троє вибухнули роздратуванням, що накопичилось за кілька годин тиші між ними.

— Якби дехто не зіпсував усе, ми б не програли, — злісно кинула Яся.

— Що ти сказала?! Невже я винний, що мене ледь не вбила та штука?! — одразу загорівся Макс, який сприйняв шпильку на свою адресу надто різко.

— Ти міг хоча б спробувати втримати колбу з водою в руках!

— Яким це чином, коли той характерник мене штовхнув?! І взагалі, я думаю, моє життя набагато важливіше за ці ігри! А сама не хочеш згадати, як через тебе ми не змогли нейтралізувати кошмарів, і вони втекли від нас? Бо ти не навчилася як слід юзати свою магію, — розпинався Макс, а його обличчя червоніло.

— Пара втрачених кошмарів — це не ціле завдання в сраці!!!

— ТАК, ВИ ДВОЄ! — заволала Ксюша, яка до цього мовчала. — Зійдімося на тому, що ви обидва, м’яко кажучи, налажали, — дівчина намагалася врегулювати ситуацію, як могла, проте сама всередині закипала не менше.

— НІ! — одночасно заверещали Яся й Макс. — І взагалі, ти теж мовчи. Ти також лажала!

— Що-о-о?! Та я старалася сумлінніше за вас двох узятих!

— А з картою хто наплутав на початку?

— Ну, вибачте, що я не географ! — не витримавши, Ксюша вибухнула, несамовито закотила очі й додала: — Я з вами більше не спілкуюсь, досить, — рвучко розвернулась і пішла.

— Я з вами теж! — крикнув Макс.

— Пха, дуже треба, ме-е-е! — показала язика Яся.

Розпашіла від сварки трійця чкурнула навсібіч.

Четверо старших мольфарів спостерігали за цим збоку з круглими від шоку очима.

— Ми маємо щось зробити, щоб їх помирити?.. — припустила Лукина.

— Я думаю, що в цьому випадку — це сізіфова праця. Облиште їх. Їм треба остудити голови, — похитав кучерявою головою Улян.

— Хельга точно впевнена, що вони хоч колись подружаться?... — мимохіть згадала слова відьми Красимира.

— Сподіваюсь. Інакше це буде найскандальніше тріо за всі роки існування школи.

— Я завжди думав, що це нас стіни школи ледь витримують. А ні, нарешті достойний супротивник.