Яся та Ксюша стояли в шкільному дворику «Мольфаріуму», а прохолодний вітер листопада неприємно лип до їхніх тіл. Рудому дівчаті було трохи ніяково знаходитись поряд із Ксюшею після… тієї ситуації.
Висока мольфарка мовчки стояла осторонь, іноді переглядалась із Ясею та наче хотіла щось сказати, утім швидко відводила погляд. Першою не втрималась Яся:
— Боже, якщо Макс зараз не з’явиться, я йому всі його фарбовані волосинки повискубую, — випалила перше, що спало на думку, і пнула носком кросівка маленький камінчик. — Холодно ж стояти, — і знову замовкла, сподіваючись, що дівчина поряд підхопить розмову.
— І справді, — видихнула Ксюша. — Тим паче якось негарно запізнюватися на свою першу місію, — закотила очі.
Сьогодні всі троє отримали повідомлення, що на них чекає перша мольфарська місія — традиційна перевірка молодших учнів. Улян розповідав, що зазвичай в цьому нічого складного немає: треба буде просто виконати легеньке командне завдання. «Як раз плюнути», — пронеслася в голові репліка старшого мольфара. Але враховуючи всі обставини, щось Ясі підказувало, що це буде не так вже й «раз плюнути».
Нарешті худорлявий силует Макса — у пом’ятій футболці, недбало накинутій поверх рубашці, чорних широких джинсах із цим емо-ремінем та незмінно різнокольорових кросівках — вистрибнув із порталу. Яся завжди дивувалась тому, як контрастно виглядає їхня трійка: панк, аніме та стриманий напівспортивний стилі одягу не поєднувались взагалі. Разом вони виглядали мов із різних всесвітів, а в мольфарські будні тамтешніх людей у переважно етнічному одязі не вписувались зовсім.
— Привіт, красунечки, — традиційно привітався, хоч на цей раз більш стримано та ніяково. Без широкої усмішки на всі тридцять два. Схоже, він також переймався через ту їхню перепалку. — Сорьки за запізнення, довго чекали?
— Та ні, всього лише відморозили собі все на світі! — за звичкою з’язвило дівча, та далі діалог не встиг розвинутись, адже в повітрі перед трійкою дітей з’явився папірець, що урочисто заявляв:
«Шановні учні Мольфаріуму,
сьогодні вам слід виконати свою першу місію. Це важлива подія в житті кожного учня, тож поставтеся до неї відповідально.
Ваше завдання полягає ось у чому: у Темному Лісі — найбільш віддаленій від нашої школи території острову — завжди підвищений, однак контрольований, рівень темної енергії. Сьогодні зранку він піднявся до аномально високого. Ви маєте відправитись туди, знайти причину та прозвітувати про неї. Наголошую: вам потрібно лише здобути інформацію й доповісти її мені; інше залиште більш досвідченим мольфарам.
Не намагайтеся нічого виправити, старайтеся уникати сутичок із Кошмарами тощо. Темний Ліс — небезпечна територія, наповнена злими сутностями та темною енергією. Необачність може призвести до наслідків.
Ваша мета — якнайбільш оперативно знайти джерело проблеми та відмітити місце на карті. Карту додаю. Сподіваюсь на вас.
З повагою,
пані Ірма»
Повідомлення розтануло в повітрі, а в руки Ксюші впав сувій — карта, на якій юні учні мали позначити джерело темної аномалії.
— Що ж, спробуймо діяти як команда та нічого не запороти? — запропонувала кароока дівчина та простягнула руку.
— Що ж, це не має бути надто складно, — непомітно усміхнувшись відповіла Яся та ледь стиснула кінчиками пальців долоню Ксюші. — Йому не буду — не заслужив, — скривилась, коли хлопець вирішив провернути з нею той самий жест, різко розвернулася так, що баранці її рудих кудрів розбіглися навсібіч, та кудись попрямувала.
— Нам… в інший бік, — нервово видихнув Макс, рвучко ховаючи руку, яку так і не потисли, за спину. Ксюша видала своє коронне: «Пф-ф», — та закотила очі, розгортаючи карту.
— За мною йдіть і не відставайте, — так і почалась їхня перша місія.
***
Пані Ірма втомлено, втім уважно, спостерігала за трьома мольфарами у дворі школи з вікна свого кабінету. Жінка покладала на них дуже великі надії як на дітей, що мали виконати пророцтво та врятувати «Мольфаріум» від загрози занепаду.
Але, напевно, їй варто бути більш терплячою — ці троє нещодавно погризлися, та мольфарка навіть не думала слухати порад пана Зоремура, котрий застерігав, що це вплине на їхню продуктивність.
— Голубонько, ти можеш відправити на цю місію інших дітей… Любомисл, Славомир та Віродар непогано спрацювалися б. Я не хочу піддавати сумнівам твої рішення, але ти не боїшся, що щось може піти не так? — ласкаво муркотів пан Зоремур.
— Що може піти не так? — вибухала пані Ірма, та одразу ж повертала контроль над своїми емоціями. — Під час навчання вони показували задовільні результати як для тих, хто раніше не мав нічого спільного з магією; я бачу в них сильних перспективних мольфарів, яким поки просто бракує досвіду та практики… Та й… це ж просто інформацію добути, що в цьому складного? Як якась сварка може вплинути на якість виконання завдання?
Вона не мала часу чекати, поки ця трійка владнає свої підліткові драми, а іншим дітям вона вже встигла придумати інші завдання, тож ніяк не збиралася ламати свої плани через ці прикрі обставини. До того ж, сьогодні голова в директорки боліла більше, ніж зазвичай, тіло нило, і вона відчувала неймовірну слабкість — власне, так вона й дізналася, що на острові піднявся рівень темної енергії.
А це жахливе самопочуття викликало неймовірне роздратування. Тож панові Зоремуру довелося полишити будь-які спроби переконати жінку змінити своє рішення. Він просто сидів на кріслі та слідкував за образами Ясі, Макса та Ксюші, що один за одним вигулькували з магічної кулі, поки пані Ірма пестила свого крука та лагідно чесала йому пір’їнки. Тотему також було погано через нестабільний стан хазяйки.
Директорка потерла скроні та заправила за вухо пасмо, що вибилося з її зачіски — темне, як ніч. Більше, ніж це жахливе самопочуття, її дратував той факт, що вона не зможе спостерігати за дітьми, коли ті знаходитимуться на території Темного Лісу — це єдиний шмат володінь «Мольфаріуму», над яким директорка не мала жодної влади.
Ліс там абсолютно мертвий, а довкола — лише туман, такий щільний, що магічна куля не може пробитися крізь нього та дозволити директорці зазирнути туди здалеку. Пані Ірма не відчувала цю територію так, як іншу частину острова. Добре, що ця аномальна зона займала лише невеликий клаптик землі з південно-західного його краю.
Ось пані Ірма спостерігає в магічній кулі, як три фігурки рухаються через квіткове поле біля школи, переходять річку Безкінечницю через Центральний міст, ідуть лісом, а потім… почергово зникають з її поля зору. Значить, уже дісталися місця призначення. Тепер дрібнички бракує — знайти місце, де накопичилось найбільше темної енергії, позначити його на мапі та повернутися назад.
Пані Ірма тяжко видихнула та відпила з келиха трохи червоної п’янкої рідини.
Раніше Темного Лісу не існувало. Він з’явився десь років із чотирнадцять тому як символ того, що острів слабшає й потребує більше магічних сил для здорового функціонування. Із появою цієї мертвої зони з’явилося й сиве пасмо на голові пані Ірми… Тоді вона дала собі слово, що більше не допустить чогось подібного.
А зараз Темний Ліс був хоч і неприємною річчю, проте надто сильно не загрожував: усе було під контролем. Треба було лише вчасно реагувати на сплески темної енергії в тому районі та швидко їх усувати. Тоді Темний Ліс не розростався далі та не перекидався на сусідні території. За кілька років постійних спроб пані Ірма вже зневірилась у тому, що зможе відновити винищені темною енергією території — занадто довго вона там купчилася, — проте жінка вірила, що може стримувати її невпинний ріст.
До того ж, тепер у неї були обрані пророцтвом діти. Тепер все точно мало стати набагато кра…
Заждіть. Щось… Щось не так. Тіло моментально пронизав біль — ніби хтось всадив їй у серце голку. Крук почав битися темними крилами так, що з них полетіло пір’я, та нервово закректав.
— Зоремуре! — вигукнула вона, а ноги її підкосилися; сильні чоловічі руки не дозволили впасти та вмить підхопили жінку. Келих, що випав із ослаблих пальців, із дзенькотом розбився об підлогу, і та враз стала темно-червоною.
— Голубонько, що сталося?..
— Я…, — пані Ірма кинула погляд на своє відображення у магічній кулі. Раніше темне пасмо за вухом стало сріблястим. — Здається, я знаю, що сталося, — недобрий вогонь зблиснув у ядуче-зелених очах, схованих за оправою окулярів. — Вибач, я маю йти. Зараз, — жінка різко відштовхнула від себе пана Зоремура, хоча все ще відчувала слабкість у тілі. Потім зненацька виструнчилась, відчуваючи, як хвилі гніву огортають її, розходяться від самого серця, що глухо та боляче билося в грудях, та фурією вилетіла з кабінету.
Здається, колега намагався зупинити її, однак пані Ірма не зважала — якщо вона ще хоч на секунду залишиться всередині, вона задихнеться від люті. Їй треба свіже повітря. Швидше.