«Як же це все мене вже кумарить. Я так втомилася», — роздратовано подумала Яся, агресивно зачиняючи дверцята шафки ногою. На ліжко почергово впали незмінно чорне худі, так само чорна спідниця, чорні капронові колготки з витіюватими візерунками — у секонді вичепила — та новенька пара яскравих жовтих шкарпеток із промовистим написом «Лєді з Водопоя». У непроглядно чорних образах Ясі завжди залишалося місце для барвистих акцентів: шкарпеток, заколок, резиночок, прикрас із бусин та бісеру.
«Я так втомилася від цього бісячого дурного світу, від цих людей», — продовжували пульсувати нав’язливі думки в голові рудого дівчати, поки воно знервовано вдягалося.
«Досить із мене цього», — останні два тижні осені були точно пеклом. Ніби хтось наврочив. Кожен день чомусь ставав гіршим за попередній. Усе звалилося купою: у школі почалися контрольні, завал із домашкою непідйомний — після появи в її житті «Мольфаріуму» Яся й не помітила, як почала серйозно запускати навчання в реальному світі, — та ще й удома свої проблеми і сварки з батьками.
Шкільні друзі також почали її дратувати самим своїм існуванням. Навіть Віка, і та… Зараз Ясю чомусь злило геть усе. А сьогоднішнім недільним ранком — особливо. Вона відчувала як гнів жаром палає у грудях, шаленим теплом струменить у тілі та заповнює кожну часточку її душі.
Ще одна сварка з мамою про навчання остаточно добила.
— Якщо ти не навчатимешся принаймні на десятки, а то й вище, а забиватимеш на навчання як зараз, то ким ти станеш? Кому ти будеш потрібна така нездара? — читала нотації мати, поки смажила на кухні м’ясо — воно, здається, вже почало підгорати, просочивши повітря різким задимленим запахом. Дівчина лише мовчала й супила брови, але ця промова згодом змусила її серце штормити. Їй підгорало — так само, як і м’ясу на тісній розжареній пательні.
Саме тому дівчина зараз збиралася, так схвильовано та роздратовано, поспіхом, одразу після того неприємного діалогу (точніше монологу, бо Яся переважно мовчала та слухала, яка вона погана) — їй терпець урвався. Вона не хотіла лишатися в цьому місці ні секунди.
«Не повернусь сюди ніколи», — промайнуло в голові, коли Яся, зібравшись, різко торкнулася чорного кулона на шиї та викликала портал до «Мольфаріуму» — вперше за весь час сама, не дочекавшись його запрошення.
Із цим шаленим роєм радикальних думок усередині Яся і влетіла до просторого холу «Мольфаріуму», а погляд її одразу ж натрапив на два до болю знайомих силуети — на червоних шкіряних диванчиках сиділи Макс і Ксюша.
— А ви що тут робите?! — запитала здивовано, розкинувши руки та широко розкривши вуста. — Сьогодні ж неділя!.. — втім варто було їй помітити незвичну понурість Макса та похмурість Ксюші впереміш із застиглими в карих очах сльозами, голос Ясі стих і ніби надірвався. Мовчазного Макса та заплакану Ксюшу руде дівча бачило вперше. — У вас… щось сталося?.. — її власний гнів миттєво випарувався, натомість з’явилось хвилювання за друзів.
***
— Батько стався, — буркнув Макс, склавши руки на грудях. — Знову тільки й робить, що базарить мені про те, ким хоче мене бачити у майбутньому! То забуває про моє існування на місяці зі своєю роботою, то потім всі мізки видзьобує своїми марними сподіваннями. Це якщо коротко.
Кінець листопада виявився для Макса вкрай паскудним. Йому наче було пороблено.
— Сьогодні в нас заплановано приватну вечірку. Я зустрічаюсь із директорами партнерських компаній, — поправляючи краватку, діловито вів батько. — Ми всі прийдемо зі своїми сім’ями. Ти також маєш там бути, Максиме. Я хочу, аби ти поводився належним чином; якщо зараз ти сподобаєшся комусь із тих людей, у перспективі це може перетворитися на твоє майбутнє корисне знайомство. Коли ти вестимеш мій бізнес.
— Але я не хочу займатися цим! Я не хочу вести твій бізнес і бути твоєю тінню!
— Тоді згодом заснуєш власний. А якщо ні — влаштуємо тебе в офіс в IT-компанію. Це також доволі прибутково.
— Але я… не хочу працювати в офісі. Я хочу бути фрилансером, — намагався відстояти своє Макс.
— І чим же ти займатимешся на цьому своєму фрилансі? Без впевненості у сталому заробітку як житимеш?! Розмальовуватимеш одяг та скейти і продаватимеш? Облиш цей дитячий садочок.
— Нехай і так, це моє життя.
— Ні слова більше, — відрізав батько, бризкаючись дорогим парфумом та дивлячись на себе в дзеркало в коридорі. — Зараз я маю йти у справах. Але до вечора ти маєш бути готовим до вечірки. А ще… в одного з директорів є дуже мила дочка. Вільна. Рекомендую звернути на неї увагу, — кинув це і пішов, залишивши Макса наодинці зі своїми останніми словами. Миттєво стало дуже боляче. Він ненавидів ці розмови з батьком. Він ненавидів те, як цей чоловік не мав жодного уявлення про захоплення свого сина, не зважав на його думки, а лише насаджував власне бачення.
Ще й це «рекомендую звернути на неї увагу»… Тілом одразу пройшлася огида. Хлопець відчув відразу — йому не потрібна ніяка дівчина, в нього вже, здається, є… почуття до декого.
Після відрази прийшов відчай впереміш зі смутком. Невже він і справді муситиме проживати це життя так, як хоче його батько?! Ні, він цього не хотів — рука мимохіть потяглася до кулона з чорним агатом на шиї, і портал, що вмить виник за покликом Макса, затягнув його до «Мольфаріуму».
— Тому я й пішов. Не хочу повертатись у місце, де мене не приймають таким, який я є, — промугикав Макс. Зловив себе на думці, що хотів би зараз опинитися в кімнаті Любомисла, але він не міг піти до нього в такому стані. До того ж, корінному мольфарові, що ніколи не мав справ з іншим світом, навряд чи зрозуміти його переживання. Залишалося тільки сподіватися на розуміння з боку Ясі та Ксюші…
І коли вони встигли стати хлопцеві… аж настільки близькими? Противна Яська більше його не лютила, а Ксюша не видавалася холодною та відстороненою.
— А у тебе що, Ксюш? — запитав хлопець, звертаючи синь свого погляду на дівочий заплаканий силует.
***
— Посварилась… із подругою, — проговорила дівчина, ніби нежива, ховаючи руки в кишені своїх широких сірих штанів та наче намагаючись втиснутись у свій одяг і втонути в складках картатої, трохи пом’ятої, сорочки. — Я думаю, вона тепер не захоче спілкуватися зі мною…
У її житті точно почалася темна смуга, навіяна холодним, уже зимнім підступним вітром. Із пам’яті знову почали виринати неприємні епізоди ранкової розмови. Це сталося не вживу, а під час переписки.
І головне — лише мить тому все було добре, вони планували зустрітися сьогодні та полазити по «заброшках», а потім помилуватися там заходом сонця — вони часто так робили.
«А тоді зайдемо в “КЛАС” і візьмемо собі шось солоденьке погризти?^^», — запропонувала Маша, і Ксюша автоматично прочитала останнє слово як «погхисти» й усміхнулася: ну дуже вже їй подобались ці картаві переливи в голосі дівчини.
«Домовились», — відповіла Ксюша.
Та потім — щось сталося, і настрій діалогу змінився.
«Ксю, мені здається чи останнім часом наше спілкування сильно змінилося -_-», — раптово прилетіло їй повідомлення, і в серці моментально похололо. Що вона має на увазі?.. І чому запитує це саме зараз? У переписці — а не під час зустрічі. Вони ж ось-ось мали побачитись.
Довгі пальці швидко вистукали по екрану телефона: «Та ні, все наче як раніше», — і відправили відповідь. За секунду прилетіло наступне: «Ну от, ти знову холодно мені відповідаєш Т.Т завжди ти так жорстоко!!»
«Де ти побачила холод?» — здивована дівчина перечитала свої попередні повідомлення та не побачила в них нічого такого. Одночасно зі здивуванням наростало й роздратування, тож дівчина неочікувано для себе додала наступне різке повідомлення: «Якщо я така жорстока, чому ти спілкуєшся зі мною?»
«То думаєш, нам варто перестати? .-.» — прочитавши це, Ксюша вийшла з чату, заблокувала телефон і відклала його вбік. Серце затопило жаром, а до очей підступили сльози. Що вона хоче сказати цим повідомленням?.. І що означає той смайлик в кінці?
Невже?.. Ні, вона не хотіла про це думати. Але вона чимось образила Машу, хоча навіть не розуміла чим саме. Єдине, що вона розуміла — Маша, схоже, не хоче з нею спілкуватись.
Об’єктивно зараз Ксюші треба було заспокоїтись та проаналізувати все, а потім — на свіжу голову — дати подрузі відповідь. Бо зараз — поки її серце шалено калатало, а розум затуманили нав’язливі погані думки на кшталт «я її втратила», «вона не хоче навіть дружити зі мною», «я роблю щось не так» — вона не була здатна згенерувати щось нормальне. Одночасно з відчуттям провини, що наростало, вона відчувала невдоволення від цієї розмови: звідки Маша взагалі відчула холод?.. Який ще холод?! Із цією людиною… Ксюша найніжніша. Завжди. І взагалі — невже Маша сама не розуміє, що вона найважливіша для Ксюші людина? «Схоже, не розуміє, — раптово вдарила випадкова думка. — Я мала б казати їй про це частіше».
Але що це ще за дивна сварка така, ні з того ні з сього? Раніше Маша не казала нічого подібного. Невже весь цей час було щось, що її не влаштовувало, а вона мовчала?!
Ні, треба… Треба точно заспокоїтись і потім вирішити це. Можливо, вона просто себе накрутила. Але зараз Ксюша не могла ні про що думати, і рука її тремтливо схопилась за кулон на шиї — зараз їй треба в місце, де спокійно, комфортно і тепло. У «Мольфаріум».
Інше — потім. Коли вона заходила в портал, по щоці її тоненькою цівкою стікала гаряча сльоза.
— А ти? — запитала Ксюша, звертаючись до Ясі. — Також щось погане трапилось?.. Влетіла у хол, ніби фурія.
— Та таке… — почала Яся, чухаючи кучеряву потилицю, і коротко змалювала ситуацію вдома, закінчивши: «Тож я не витримала напруги. Але і вас, як я бачу, помотало. Зазвичай я ненавиджу робити таке, але, може… обнімемось?» — і зробила крок уперед.
Ксюша, хоч також не була тактильною, широко розставила руки та загребла друзів у міцні обійми.
— Ніщо так не єднає, як проблеми, да? — шморгнула Ксюша, тикнувшись головою в яскраві маківки Ясі та Макса.
— Є таке, — все ще притишено мугикнув Макс. — Ну що, вирішено: поки що побудемо тут і не повертатимемося додому? Поки… не охолонемо.
— Ну, виходить, що так! — підсумувала, роз’єднуючи обійми Яся. — А зараз, може, сходимо до Уляна? Поп’ємо чаю з печивом. Ото він здивується, коли побачить нас усіх! — і всі троє почимчикували до синіх, захованих за лозою, дверцят під сходами, що вели до підземного гуртожитку.
Ксюші все ще було сумно, а очі були на мокрому місці, проте… Побачити Макса та Ясю допомогло їй впоратися з почуттями, що накрили так раптово.