Конкурс уже був у самому розпалі, і крізь шалений глядацький гул було чути захоплений та жвавий голос диктора: «Довкола — лише темні хащі, мовчазні дерева та безмовні тіні; старші учні вже звикли до цього — чимало з них уже не вперше беруть участь у змаганнях, а от як почуваються молодші? Чи вони налякані, чи розгублені, чи?.. О, що це? Невже…

Неможливо! Лишень подивіться на це! Чарівники першого курсу навчання вже знайшли квітку папороті! Так швидко!.. Пройшло лише пів дня змагання, а вони вже запустили механізм та приступають до другого завдання — полювання на Кошмарів.

Хто ж знайшов квітку? Хто ці щасливчики?.. Це була команда відьом! Неймовірно! Вітаємо молодших учениць Відьомської жіночої академії з першим досягненням!

А як там справи у старших учнів? Вони все ще знаходяться в пошуках… А ні — третій курс також не відстає та починає змагання! Лише другий курс та випускники баряться… Скоріше наздоганяйте своїх колег!»

***

Поки Ксюша та Макс спокійно йшли стежкою, Яся заглядала під кожен кущик та листочок, який їй траплявся на шляху: а що як знайде там квітку папороті?

Із кожною невдачею вона починала супитися дедалі більше. Не витримавши, якоїсь миті вона штурхнула перший-ліпший кущ ногою та роздратовано запитала:

— АРГХ-Х, де ця смердюча квітка сховалась?! — тільки-но дівчина промовила це, земля почала трястися, у верховіттях дерев здійнявся сильний вітер, дерева зашуміли, гілки заскрипіли — ліс ніби оскаженів.

— Що відбувається?! — в один голос скрикнули Яся і Макс.

— Не знаю, мені це не подобається, — відповіла Ксюша та зайняла бойову позицію. І правильно зробила — адже за секунду звідусіль почав стелитися темний туман, а з нього на трьох мольфарів вилупилося багато пар жовтих вогників-очей. — Приготуйтеся. Квітку папороті вже знайшли. Це Кошмари.

***

Агнес тримала в руках квітку, яку щойно зірвала — біла та осяяна світлом, вона пульсувала. Ще дві відьми з її команди охнули від захвату. Сама Агнес була настільки зачудована, що не могла відвести погляду від чарівної знахідки.

Утім ця мить не протривала довго, ще один момент — і квітка вислизнула з руки юної відьми, перетворившись на золотавий пил. Ці золоті блискітки пилу сформували навколо кожної з трьох дівчат кільце — захисне поле.

— Схоже, на деякий час ми захищені від атак Кошмарів та поранень, — вдоволено підмітила відьма, заправляючи за вухо пасмо каштаново-червоного волосся.

Та не встигли дівчата зрадіти цьому, як земля враз затряслася, а звідусіль почали вилазити згустки темної енергії.

***

Групка характерників ходила біля болота та різала шаблями все, що попаде під руку: таким чином вони прокладали собі шлях через хащі. Особливо активно робив це Самійло.

— Досі сердишся через того мольфара? — поцікавився один із товаришів.

— Ні, — насупив брови хлопець і сильніше стиснув рукоять шаблі.

— Не бери в голову його слова. Він не вартий того, щоб так роздумувати про нього, — поплескав по плечу третій характерник.

— А я і не роздумую про нього. Нащо мені думати про самовпевненого мольфара з бірюзовим волоссям та його слова? — у грудях розлився жар гніву. — Сам вигляд його нахабної пики виводить мене із.., — не встиг Самійло договорити, як болото почало несамовито булькати, а з нього полізли якісь маленькі створіння з вогниками замість очей та спустошеним поглядом. Від них навсібіч розходився чорний дим.

— Це переповнені темною енергією потерчата! — скрикнув один із характерників, запалюючи шаблю вогнем. — Стережись! — різко та раптово Кошмар стрибнув у бік Самійла.

***

«Протистояння загострюється! У всіх команд почалася запекла бійка з Кошмарами… Погляньте-но, наймолодші мольфари під натиском темних сил змушені відступити!.. Ох, що це?.. Відступаючи, мольфари зіткнулися спинами прямо з характерниками!

Перед початком змагання ці команди мали непорозуміння одне з одним. Тож чи вдасться їм зараз розійтися мирно та продовжити полювання на Кошмарів?..

Здається, ні. Характерники вирішують вступити у двобій із мольфарами — їм залишається лише прийняти це й битися. Характерники — запеклі вороги, тож мольфарам доведеться сильно постаратися, аби відстояти свої кордони та вийти переможцями.

Тимчасом відьми спокійно продовжують знешкоджувати Кошмарів — вони діють чітко та злагоджено, і кількість знешкоджених ними злих духів прогресивно зростає».

***

— Ми не хочемо битися з вами! — Макс намагався зупинити характерників, які робили випади в їхній бік. — Удаймо, що нічого не сталося, та просто мирно розійдімося, лади?

— Вони не налаштовані на перемовини, — помітила Ксюша та впевнено піднесла до губ свій магічний інструмент — керамічну зозулю.

— УРА, БІЙКА-А-А, — войовниче закричала Яся та під бойову мелодію, яку заграла Ксюша, побігла прямо на трьох характерників, розкинувши руки. За її спиною одразу з’явився величезний водяний вуж, який клацав зубами та вився навколо своєї хазяйки.

Характерники махали вогняними шаблями. Один із них перекинувся на кажана та почав надокучати дівчатам зверху, смикаючи їх за волосся.

Макс тяжко видихнув. Він намагався вирішити все мирно…

— Добре. Якщо хочете бійки, буде вам бійка, — з початку навчання дівчата стали значно сильнішими магічно, проте і Макс не відставав. Зі спритністю фокусника він дістав колоду своїх срібних карт та витягнув одну з них — випала Сила. Те, що треба.

Зіщуливши зелені очі, Макс зосередився на карті та силі стихії всередині себе, намалював у повітрі рунічну формулу, а потім жбурнув карту прямо в супротивників — разом із нею в повітря піднялися каміння й маленькі шматочки землі та полетіли просто у ворога.

Але тотем Ясі, якого вона призвала зі світу духів і який мав би захищати трійку мольфарів, своїм хвостом відбив атаку Макса. Характерникам не було заподіяно майже ніякої шкоди.

— Ясю! — обурено скрикнув Макс та запустив ще одну карту, котра випадково заблокувала повітряну атаку Ксюшиної мелодії.

— Максе! — їхні дії були не синхронізовані, тож замість того, аби допомагати, мольфари лише заважали одне одному. До того ж, їхні противники були набагато витриваліші та фізично сильніші. Характерники брали верх та наступали. Ще секунда — і мольфари точно програють. Відчай охопив Макса. Він витягнув із колоди ще одну карту. Колесо фортуни. Перевернуте.

— Чортівня! Тікайте! — коли випадало Колесо фортуни в такому положенні, Макс не знав, що саме станеться, але це завжди було щось погане. Іноді він ненавидів цей несподіваний та неконтрольований аспект своєї магії — він міг застосовувати магічні заклинання стихії Землі залежно від карти, котра йому випала. Однак передбачити, що за одна попроситься з колоди до рук майже неможливо.

— Що? З чого б це, мольфарчику?.. Хочеш нас наляка-, — з-за кущів почувся рев. Звідти зненацька вискочив здоровенний розлючений ведмідь.

— ТІКАЙТЕ! — ще раз закричав Макс, і діти розбіглися хто куди: мольфари — в один бік, характерники — в інший.

***

Очі Агнес горіли зеленим полум’ям азарту, а кулон на шиї світився — магічна сила всередині відьми нуртувала. Так само сяяли й кулони її товаришок. Усі троє вони діяли як єдиний організм, а рухи їхні були плавними та гармонійними.

Ці звивисті пластичні рухи тулуба та рук — прохання в їхньої місячної покровительки, праматері всіх відьом Місяцеликої дати їм сил.

Вільний плин трьох пар рук управо — зашелестіли дерева; різкий порух пальцями донизу та нерозбірливий шепіт-молитва — й Кошмари заклякли паралізовані.

Поки дві сестри Ковену тримали Кошмарів нерухомими, Агнес узяла підв’язаного до поясу сукні мертвого крука, поклала його на землю та встромила в його заклякле тіло десь у районі серця ніж. Нахилилася до птаха та прошепотіла щось йому на вухо.

Враз його тіло затряслося, а темна енергія з Кошмарів — почала виходити, потрапляючи через ніж прямо всередину мертвої пташки. Коли все накопичене зло опинилося в ній, вона вибухнула, й у повітря здійнялися окремі пір’їнки, що повільно тліли та зникали.

— Ось і все, — всміхнулась Агнес та взяла за руки своїх товаришок. Утрьох вони утворили коло, піднесли руки догори та проказали механічно, злагоджено та синхронно: — Дякуємо силі Місяця та святій праматері Місяцеликій за цю перемогу.

Після цього відьми усміхнулись одна одній:

— Ми молодці і можемо трохи відпочити.

***

Ніч. Потріскує вогнище. Самійло напівлежав, обпершись об стовбур дерева, та їв смажену рибу, яку вони з хлопцями наловили в річці неподалік.

— Сьогодні ми припустилися помилки, — зауважив один із товаришів. — Не варто було нам зав’язувати бійку з мольфарами.

— Як то не варто?! Треба було показати їм, хто тут головний! — обурено вигукнув Самійло та зіскочив із місця, випроставшись.

— Не треба було, — похитав головою третій — Мамай, якого в цій команді вони автоматично вважали своїм ватажком: він був найвищим та найдужчим. — Замість того, щоб знешкоджувати Кошмарів, що було сьогодні нашим основним завданням, ми витратили час на мольфарів. Відьми через це, напевно, далеко попереду. І треба буде дуже постаратися, аби наздогнати їх.

— Якщо не хотіли бійки, то нащо тоді билися? — вибухнув хлопець.

— Самійле, ми не відступили й допомогли тобі тому, що ти наш товариш. Хочемо чи не хочемо ми бійки — це не має значення. Ми одна команда і маємо горою стояти один за одним.

— Я розумію… — похнюпився характерник. — Ви засуджуєте мене за наш провал?

— Ні, — відповів Мамай.

— Ну, може, трохи, — докинув інший хлопець. — Але зараз це вже неважливо. Їжмо рибу та думаймо, як нам пройти далі. Буде дуже образливо, якщо цього не станеться.

***

«Ось і завершився другий день змагань. Це означає, що завдання з нейтралізацією Кошмарів успішно (а для когось — не дуже) завершено, і команди можуть відпочити.

Завтра їх чекають останній день та останнє завдання — принести з джерела цілющої води. Це джерело знаходиться біля підніжжя гір, у печері, захованій за стіною водоспаду. Дійдуть туди всі команди за допомогою карт.

Здається, завдання зовсім не складне — дістатися потрібного місця та набрати в магічну кришталеву колбу цілющої води, але… не поспішайте з висновками. Найцікавіше — попереду».

***

Ксюша тримала в руках карту, вдивляючись у дрібні позначення на ній:

— Здається, ми на місці, — підвела погляд на підніжжя гори та шумний водоспад. — Нам треба туди. Там є прихована печера.

Печера була простора, у ній панували напівтемрява та стійкий запах вологи. Ззовні шумів водоспад.

— О, схоже, це джерело! — Яся підбігла до пульсуючої рідини, що світилася. Її світло осявало й печеру.

— А ще, схоже, ми прийшли сюди перші, — помітив Макс і трохи зухвало посміхнувся. — Наберімо води та швиденько з цим закінчмо, — зняв із шиї пусту кришталеву колбу та підніс її до джерела.

Аж раптом до печери зайшли відьми.

***

— Місяць вітає вас, мольфари, — привіталися всі троє. — Це джерело? — спитала Агнес та підійшла до хлопця із бірюзовим волоссям, який саме закривав колбочку. У ній світилася й переливалася блискуча рідина. Дівчина сіла додолу; однією рукою вона підтримувала поділ сукні, а іншою — набирала рідину.

Тимчасом її балакучі членкині команди вже познайомились із мольфарами:

— Мене звати Іві, а це Пру — повне ім’я Пруденція — та Агнес. Агнес у нас трохи інтровертна, тому не звертайте уваги, якщо вона поводиться не дуже привітно.

— Ів, зараз я покажу тобі, що таке привітність, — буркнула Агнес, закриваючи колбочку, та розвернулася обличчям до мольфарів. — Як уже сказали раніше — Агнес. Рада знайомству, Ясю, Максе та Ксюшо, — потиснула руку кожному по черзі і навіть трохи всміхнулася.

— Боже, завдання таке чілове — легше не придумаєш, — весело кинув Макс. «Їхній стиль мовлення просто жахливий. Я й половини слів, які вони кажуть, не розумію», — це єдине, про що встигла подумати Агнес перед тим, як у печері з’явилася й команда характерників. Внутрішньо напружилася, сподіваючись, що ці альфи з шаблями не затіють бійку з мольфарами. Бо на цей раз у сутичку втягнуть і відьом.

***

— Розслабтеся, ми тут не щоб битися, — кинув Мамай, напевно, помітивши, що атмосфера з їхньою появою напружилася. Самійло вирішив мовчати, щоб не бовкнути нічого зайвого.

Вистачило, що він учора всіх підвів. У карих очах ненадовго промайнув смуток.

Самійло підійшов до джерела та тихо набрав цілющої води. Поряд стояв той мольфар, та характерник прикусив язика, не зачепивши його ані словом.

— Що, і це все завдання? — здивувався хлопець. Не пройшло й секунди, відколи всі три колбочки наповнилися водою, як стіни печери задрижали, а зверху почало хаотично падати каміння.

— Печера рушиться! Біжімо! — всі маги почали ухилятися від уламків, що падали на них, намагаючись вибігти з печери та втримати колби з цілющою водою в руках.

Характерники, як найшвидші, опинилися біля виходу з печери першими. Самійло обернувся, щоб пересвідчитися, що решта також у безпеці, і спочатку почув:

— Максе, стережися! — а тоді побачив, що зверху на мольфара летить величезний гострий шмат каміння. «Він не встигне», — характерник миттю злетів із місця.

Ще секунда, сильний поштовх, — і характерник збиває Макса з ніг. Обидва опиняються на холодній землі. «Мольфара врятовано, тепер усе добре», — та крім глухого падіння двох тіл, лунає ще один гучний звук — різке відлуння розбитого кришталю…

***

«О НІ! Здається, в однієї з команд молодших магів розбилася колба з цілющою водою! Оце так невдача!..

До кінця змагання лишились лічені хвилини: сонце вже сідає, і коли останнє проміння сонця сховається за горизонтом, третій день змагання завершиться.

Кому ж так не пощастило, який рейтинг отримала кожна з команд та хто пройшов далі? Залишайтеся з нами й дізнаєтеся! Результати конкурсу — згодом».