— А-А-А-А-А, — спочатку крик трьох різних голосів звідкись згори, а потім — глухий удар об підлогу. Секунда мовчання. Ще одна.
Три, два, один — і нерухома купа із трьох тіл враз заворушилася та вибухнула хвилею шуму.
— Злізь із мене, придурок! — вкрай невдоволено заверещала Яся, штовхаючись та намагаючись скинути із себе хлопчаче тіло.
— Я не можу, бо це взагалі-то ти мене привалила, дурепо!
— Ти що, зовсім із глузду з’їхав щипатися?! — пролунав третій, сповнений обурення, голос.
— Оу, перепрошую, красунечко, я намагався помститися цій рудій занозі. Тебе випадково зачепив, пізніше можу загладити свою провину.
— Язик втомиться загладжувати, сонечку, — єдине слово, яке крутилося в Ясі в голові після цієї зухвалої репліки — «вау», але вона все ж уміла правильно розставляти пріоритети, тож між компліментом цій незнайомці та уїдливою відповіддю хлопцю, який її вибісив, вона обрала друге.
— Ах «руда заноза»? На себе подивися — півень фарбований! — «Це точно був той самий, що й уві сні! Значить, сон був віщий». — У реальності ти ще більш бісячий, — під ніс пробурмотіла дівчина.
— Що значить «у реальності»? Десь ще мене бачила?! То може, я той самий принц із твоїх романтичних снів? — дідько, він почув.
— Так і будете там на підлозі валятися? — інша дівчина вже встигла підвестися та обтрусити свій одяг. — Не цікаво, куди ми потрапили? Чи вам більше до вподоби насолоджуватися компанією одне одного?
— Тільки не компанією цього клоуна! — Яся враз зіскочила з кам’яної підлоги, як ошпарена, і відсахнулася від хлопця, перед цим добряче штурхнувши його в бік.
— У мене ім’я взагалі-то є, — потер місце удару, — мене звати Макс, але ви можете називати мене «найкращий хлопець у нашому житті».
— Угу, аякже, — Ясі здалося, чи дівчина поряд щойно справді закотила очі?! — Я Ксюша.
— Яся, — широко всміхнулося рудоволосе дівча до Ксюші, а потім повернуло голову до хлопця і кинуло через плече: для тебе — «неперевершена королева Всесвіту».
— Дитячий садочок, — почувся тихий видих Ксюші.
— Нічого не дитячий, він перший почав! — стала захищатися Яся, моментально зреагувавши на таку неприємну шпильку на свою адресу. Та її зараз із малою дитиною порівняли! Та ще й хто? Дівчина, із якою вони, судячи з усього, однолітки! Украй досадно.
Утім довго обурюватися через це не довелося, адже в цей же момент звідкись справа, із темряви, пролунало дзвінке відлуння — звуки чиїхось підборів; серце пропустило удар, і перед дітьми з’явився силует якоїсь жінки.
— Бачу, ви вже встигли познайомитись.
***
— Ох, а Ви хто така, чарівна пані? Вас також затягнула та виплюнула в це моторошне місце ота фіолетова штука? — поцікавився Макс, але, напоровшись на її ядучий погляд, прикусив язика. Щось аж холод пробіг по спині.
— Це моторошне місце — магічна школа «Мольфаріум», і я її директорка, пані Ірма, — хвиля її крижаного голосу відгомоном прокотилася просторою залою.
— Ох, ну і нарвався ж ти на неприємності, — хлопець почув сповнений радше злорадної втіхи, аніж співчуття, шепіт рудоволосої Яськи. Ох вона потім і отримає порцію помсти! Але не зараз — зараз у Макса все всередині чомусь стиснулося. Він одразу не усвідомив, проте тепер добре відчув, якою владною атмосферою просякнутий весь образ жінки навпроти.
— І я рада вітати вас у затишних стінах вашого нового навчального закладу, любі учні, майбутні мольфари, — усміхнулася пані Ірма.
— Га? — здивовано подивився на неї Максим. Вона виглядала так, ніби хоче вбивати, та слова її звучали напрочуд… дружелюбно?
— Ви — обрані пророцтвом діти. Вам трьом судилося потрапити сюди і виконати свою велику місію, яку накреслили вам доля і зірки, — тепер вона звучала піднесено, майже урочисто. — Ласкаво прошу до «Мольфаріуму»! — цієї ж миті брудна кам’яна підлога зникла з-під ніг, — і замість неї виник блискучий мармур, вкритий доріжками із на вигляд дорогих килимів. Стіна темряви розсіялася, — і з величезних вікон, прикрашених вітражами, полилося світло. Свічки на громіздких люстрах зверху засяяли тисячами вогників. — Почувайтеся тут, як удома.
— А... Так це все, типу... було не жартом? Ну, оці дурні записочки на чеку? У вас же теж ця дурня була, еге ж, красунечки?
— Чек? У мене була набридлива реклама в ютубі, — підхопила Ксюша.
— А в мене записка! Я думала, це моя подружка просто прикололася.
Із кожної реплікою зелені очі пані Ірми дедалі більше походили на дві здоровенних тарілки:
— Який ще жарт?! Хочете сказати, що, стоячи прямо посеред головної зали «Мольфаріуму», ви досі не вірите, що це правда?
— Вам чесно сказати чи збрехати? — хитро зблиснув синіми очима Максим, ніби забув, що сталося буквально хвилину тому. — Взагалі-то якось мало віриться. Більше на галюцинації схоже. Ви нас наркотиками накачали та викрали — це єдиний близький до правди варіант, який крутиться зараз у мене в голові.
Жінка тяжко видихнула.
— Скільки вже працюю, а ще не бачила дітей, які б так скептично ставилися до магії. Я вас не крала — запросила, жодних наркотиків — лише чарівна школа, учнями якої ви маєте стати сьогодні.
Максиму здалося, ніби пані трохи засмутилась, тому на секунду він відчув докір совісті. І, судячи з загублених поглядів його нових знайомих, їм було так само ніяково.
— Добре, припустімо, що ми дійсно знаходимось в іншому вимірі, у який потрапили через портал, і що ми правда стоїмо посеред зали чарівної школи, — і це справжнісінька реальність, а не сон… Це все звучить дуже дивно, але я думаю, якщо ми вже тут, то маємо спробувати з усім цим розібратися? — чи то стверджувала, чи то питала Ксюша, котра за весь свій довгий монолог, на диво, жодного разу не закотила очі. Хоча лише від моменту їхнього знайомства — а пройшло не так уже й багато часу — вона встигла зробити це щонайменше з десяток разів.
— Тож, це значить, що ви погоджуєтеся стати представниками могутніх мольфарів, повелителів стихій та знавців секрету володіння магією?
А ні, Макс має забрати свої слова назад — щойно Ксюша закотила очі, навіть не намагаючись приховати свого роздратування.
— Розкажіть нам більше про вашу чарівну школу, нашу, як Ви сказали, «велику місію» та цей світ. Лише тоді ми зможемо точно Вам відповісти, — заждіть, вона сказала «ми»? І коли це вона стала відповідати за всіх трьох?!
— Добре, почнімо з самого початку.
***
Коли Ксюша просила розповісти детальніше, вона не думала, що «з самого початку» — це буквально із часів заснування школи. Кому взагалі цікаво слухати про те, що цю споруду було збудовано відомим італійським архітектором майже три століття тому, і всяке в такому дусі?
Добре, що під час цієї піднесеної, сповненої гордості розповіді, екскурсійна групка із гідом в обличчі пані Ірми та трьома слухачами все ж переміщалася, переходячи з одної просторої зали до іншої.
Перед очима майоріла безліч деталей: хаотичних, дивних, незрозумілих, осяянних блідим світлом масивних бронзових канделябрів із тваринними мотивами та переливами все нових та нових кольорових вітражів. Інтер’єр трохи нагадував ті готичні ілюстрації з підручника мистецтва: щоразу за рогом якщо не ховалися перекошені обличчя хтозна-яких химер, так якісь червоноокі змії ажурно прикрашали важкі дубові двері (дівчині здалося, чи вони ледь чутно сичали?)
— Як ви могли помітити, абсолютно всі стелі розписані магічними фресками — вони не лише відтворюють окремі історичні сцени зі світу магії, не просто показують силу та міць чарівників, а й служать оберегами, — карі очі дівчини зачудовано роздивлялися тьмяні малюнки, виконані в темних кольорах — таких, як і все довкола. За грізними обличчями чарівників і дивовижними пейзажами погляд ловив тоненькі цівки ледь підсвічених ліній, що плуталися на стінах таємничими символами. — Непомітні для ока пересічних відвідувачів, ці фрески містять захисні руни та заклинання — особливі, такі, що ними можуть користуватися лише учні та випускники «Мольфаріуму»… Так уже повелося, що кожна магічна школа має унікальний стиль чаклування, — виходить, «Мольфаріум» — ще й не єдина школа магії у цьому світі? — Вам ще розкажуть про всі особливості на відповідних уроках, тож пропоную не надто заглиблюватись у цю частину оповіді.
Група зупинилася перед величезними крученими сходами із чудернацькими металево-чорними поручнями, такими ж складними та громіздкими, як і все тут. Кожну сходинку встеляв м'який насичено-червоний килим.
— Ми вже обійшли весь перший поверх: тут зазвичай збираються всі учні, аби провести своє дозвілля, відпочити і просто поспілкуватися одне з одним. Зараз він порожній — у всіх заняття. Поверхами ж вище проходить навчання. Зараз ми туди не підемо.
— У сенсі?! Це ж найцікавіше! — зірвався невдоволений вигук із вуст Ясі, яка до цього не переставала повторювати: «Вау, я ніби в аніме потрапила, прико-о-о-ольно!» і «Хочу вже спробувати щось намагічити тут!», — весь її скептичний настрій як корова злизала. Варто було їй лише трохи послухати пані Ірму, як уся вона (навіть кінчики її кудрявого волосся) буквально запалала ентузіазмом. Ксюша не зовсім поділяла такі різкі зміни настрою: для неї подібне виглядало занадто емоційним, хаотичним та невиваженим, — але, з іншого боку, її надихала ця енергія. Звісно, Ясі дівчина про це говорити не збиралася, тож просто ледь помітно всміхнулася.
— Це буде пізніше, — ще раз наголосила пані Ірма, явно акцентуючи на слові «пізніше». — Я хочу показати вам ваші кімнати.
— Але ж Ви сказали, що зверху лише навчаються?
— Так, Ксеніє, все правильно. Ми підемо донизу, — під сходами виявились ледь помітні дверцята, які майже зливалися із темно-синьою стіною, порослою колючою лозою. Пані Ірма зробила рукою владний жест, — і з-під її пальців заструменіло бліде сяєво, залишаючи в повітрі сліди незвичного малюнку, схожого на квітку з трикутників. За мить символ засяяв ще дужче: лоза розступилася, а двері відчинилися. Перед очима дітей проклалися тисячі темних східців донизу.
— Так низько?! Ми що, як кроти житимемо? — пробурмотів Максим.
—Унизу краєвиди нічим не гірші за ті, які ти бачиш зі своєї кімнати у вашому будинку, — Ксюша перевела трохи здивований погляд із пані Ірми на Макса: вони виглядали так, ніби обидва знають щось, ще невідоме решті. — Ми на летючому острові.
— Ми щ-?!.. — не встигла трійка оклигатися від цієї новини, як їх різко щось схопило та швидко затягло в темряву. Сині дверцята зачинилися та заросли лозою, знову злившись із темрявою під крученими сходами.