Ніколи не думала, що проживаючи на планеті Земля я,коли-небудь попаду в  незнайомий мені інший світ. Казковий ,хвилюючий, дивовижний . Складний для мене ,і такий рідний. Картинки зі спогами в голові стали постійними явищами на сьогоднішній день. Чи на довго? І від цього становилась не легше, інколи ,   здається важко дихати. Раніше, кожний день ,мені хотілося більше і більше втекти з цього  дому, світу, тирана. О! Що я тільки не робила, щоб мене нарешті депортували?
Прокинувшись Бог знає де ,розуміла, щось з моїм тілом щось  не так. Весь час прокидаюсь від свого ж крику з новими спогадами про дім, справжній, дім на планеті Земля. Часто сниться ,що загубилася в чужому, страшному злому світі і назад дороги нема. Все дуже важко і наплутано з'являються думки, що прийдеться розлучитися з невід'ємною частиною мене- назавжди.
Вона говорила, скоро я повернусь на Землю . Ще голоси в моїй голові підтверджували слова жінки. Голоси продовжували теревеніти , що всі спогади зітруться в моїй голові . Все, що зі мною сталося в цьому світі: зникне. Як же боюсь йому в цьому зізнатися , що вже почалось.
Якби в душі не скрипіло , але я  продовжую  занурюватися в світ брехні, приховую від чорного дракона правду. За це мені ще не раз прийдеться розрахуватися , чи є в мене вибір інакший? 
Збереже він маленьку частинку спогадів про мене, якщо мене не стане ? Чи знайде собі іншу  і  забуде  всі життєві моменти, які ми принесли через нелегкий шлях.
Можливо , коли я прочитаю свою історію ,написану своєю же рукою,  все згадаю? Чи подумаю, що це звичайний любовний роман ,який від скуки   вирішила переписати? Можливо якісь почуття все ж таки збережуться  і зможу доторкнутися до глибини? А що ,якщо я попаду в психіатричну лікарню в своєму світі? Ні в що не повірю! Ризик - це все, що в мене залишається.
Отож. Привіт я! Намагаюсь до дрібниць описати свою історію в світі чорного дракона. Надіюсь тебе, нам, вистачить розуму довіритись. На цьому світі ми з тобою різні , інші . Якщо порівнювати реальність і минуле ,  дещо схоже все ж таки є. Тут я смілива ,вперта, відважна , кохана і кохаюча жінка ,а не Землі - м'ягка ,іронічна, сіра мишка, невтомний  трудоголік . 
Коли вперше почула постукування  молоточком по голові подумала ,що мене вбивають. Спочатку з'явилися подумки ,що я в тій же лікарні ,де   працюю і в моменті дрімоти за стіною проходить операція . А замість того, щоб нормально відпочити і все ж таки допомогти міскові відключитися під час сну,  чую сам процес ломання кісток, що проводить колега. Неприємне відчуття ,грань між життям та смертю ,вона міняє людину блискавично швидко. В звичайному житті на нас це не працює, але не в цьому випадку.
- Відкрий очі! Ну давай же?! 

Поки не могла розібрати жіночого роду це був голос чи чоловічого?
Адже впевнено пам'ятала ,що за стіною операцію проводив саме  колега- чоловік, Ентон. В нього ж не міг так швидко змінитися тембр голосу, навіть якщо він втомився від складності операції?
- Тупа ,вперта, дівчисько. Та не тримайся ти за той світ - ох, не сама найкраща ідея ,що ми з тобою донечко зробили... Що ж ми натворили, потрібно було не слухати дівчиську і не міняти їх між світами. От халепа! Захотіла  ж в інший вимір, щоб тут не помирати? Віщий сон вона бачила ,а дівка ти дівка ,ще й магічкою   називалась .А що, якщо щось піде  не так ?Все собаці під хвіст, як мені тебе повернути? Ще й з цією возись під ночі .
Вже голова розколювалась від буботіння пристаркуватої, грубої бабусі, відчувала її  теплий подих над моїм лицем .

Я нічого не бачила ,але бризги слюней на моє лице чітко відчувала.
- Ось так , молодчинка не спіши .Ні ,давай шевелись скоріше ,всю ніч на тебе витратила.


Мої очі злиплися, опухли, голова розкалювалася від болю, руки і ноги були настільки онімівші ,що не могла пошевелитися. Невгамонне бажання з'явилося тріснути це пуголо ,яке мене підганяло прокинутись. Кожен сантиметр кожі пік, всі кості ломило і викручувало ,наче хтось мене побив битою або переїхав бульдозер. Та ще це чучело весь час шарпало :то вправо, то вліво, намагаючись підняти. Все ж таки відкривши одне око ,нарешті побачила, прикладаючи неймовірну кількість сил ,що жінка підстаркувата, але доволі сильна  для своїх літ. Все ж таки не мій колега і не чоловік. Значить і не сон, і я не знаходжусь в своїй лікарні ,то де ж я?  Не розумію тепер вона мені здається збентеженою чи мені так хотілось бачити, я наче в якомусь дармані і лев покажеться  котиком. 
Не заспокоювалася моє шосте відчуття від тривоги та втрати чогось дуже важливого, защемило мою душу ,але міски відмовлялися зараз про це думати.
Все ж таки жінка допомогла мені привстати і дякуючи богам перестала шарпати в різні сторони.
- Посиди трішки.- Вже добріше звучало, уже прогрес.
Пальцями рук знайшла камінь для опори, він був в якійсь липкій жижі з запахом заліза. Це запах є дуже добре знаю. Але вірю в те ,що мій зір  підводить так само як і відчуття. Була така темінь розглядіти нічого  не вдалося і добре зараз. Але все ж таки вуха я наострила, щоб не піддаватись паніці. Ця пихата подруга  допомогла одягнути накидку чи мантію на плечі утворюючи захисний шар від холоду. 
-Пора дівчисько .
Жінка з трудом підняла мене з камня на ноги і повела  в темноту мрака і тайн. Потому, як ми впевнено йшли, старуха явно тут була не перший раз.
Поки я роздумувала, старі руки посадили мене в карету.  В карету? Мені причудилось?
На жаль, сил промовити  хоч слово або сперечатися не було, тому покірно полізла всередину.
Потріскані губи пекли, потребуючи  хоч крапельки води. Я так надіялася, що ця жінка, протягне мені клянку з бажаною жидкістю. Але ні, залишилось тільки слухняно виповнити команди і прийняти мізерну допомогу ,щоб залишитися цілою і збереженою.
Наперекір моєму бажанню, очі закрилися відразу ,як відчула тепле плече поблизу. Неважливо чиє, просто опору.
Друге пробудження здалось набагато довше, але менше спричиняло болі.  Ледь відкривши очі мені дали випити  гірку жижу і наказали знову спати. Образливо, що я пропускаю шанс дізнатися своє місцезнаходження. Відчуваю ,що історія сьогоднішньої ночі буде похоронено ,як тільки втрачу ниточку з валуном чи камнем. Та й взагал,і тим темним місцем, де я з'явилася  підкоряючись наказом  очі побачили чергову темряву. 
Нарешті через деякий час мій міцний сон зник, до мене дійшло, що можливо мене вкрали? Якщо це так я в великий жопі. Хто міг наважитись на такий подвиг? Адже невдоволених пацієнтів в мене не було, співробітники цінили мою роботу та й в коханках я не ходила. Намагаюсь налапати телефон, щоб натиснути кнопку SOS, здається я його загубила. Зараз ще моє тіло відчувало неприємну біль, ломоту в  кістках ,але вже легше .Я спробувала налаштувати свій зір , бо в мене вже ризик втратити реальність ,якщо не побач,у де знаходжусь і ,що чорт візьми відбувається, в мене почнеться істерика. Так, дихаю спокійно, монотонно ,прислуховуюсь   до кожного шелесту, я спокійна . Не хвилюйся, все буде добре. Ці слова підтримки завжди використовували для своїх пацієнтів ,а тепер в нагоді і мені. Зайвих звуків в поблизу де я знаходжусь не було і ризикнула відкрити очі повністю, оглядаючись навкруги. Чудова робота ,я подолала сама себе. Голова вже   не боліла, навпаки: крутилася , розверталася в 300°   в  пошуках хоч що-небудь знайомого. Можливо в мене струс мозгу від якогось удару чи аварії? Я в морзі?