Мою увагу привернуло величезне вікно- два  метра в  висоту і три в ширину. Але скло було настільки  брудним, що крізь нього не  можливо  розгледіти нічого . А ось, величезне ліжко на якому я лежатиму , незвичайно велике.  Такої пирини  в моєму домі точно не було, ще й набито соломою... Середньовіччя якесь!  Солома була всюди: у подушках , у пирині, на підлозі .Чесне слово, в мене галюцинації . Навіть стіни обмащені глиною з тією ж соломою.  

Про ляд сковзнув у гору - стеля була неймовірно висока ,що лише додавало кімнаті моторошного вигляду.Ось невеличка тумба- ручної роботи . Подряпана ,але ще тримається з  чистого дерева.  На ній стояв кувшин ,сподіваюсь, з водою, бо пити   хотілось донестями . Біля  тумби- нічний горщик. Жодна річ в цій кімнаті не здавалася  мені знайомою  чи звичною  .

Опираючись на лікті старухи, побачила не високу шафу в кутку. Було  цікаво ,що в ній приховує - може , там патаємний хід ,як у фільмах? Але жаль, мої сили швидко мене покинули, падаючи на подушки головою  напівнепритомною ,встигла видихнути останнє повітря з легень.


- Прокидайся мила. До тебе гості. Треба  багато вирішити  питань  .Ти потрібна мені сьогодні. Відкривай очі.
Жінка підняла мене, наче ляльку, одягла в пишну сукню , (хвала Богам ,що без корсета), заплела волосся в тугу косу, не  напоїла  гіркою  настоянкою і  повела довгим  темном коридором . З її допомогою  я спустилась на перший поверх. Вона посадила моє  непокірне  тіло в крісло біля каміну і відійшла. 

Я чудово розуміла- все ,що роблю , наче відбувається в уповільненому кіно.  Відчуття були схожі на ті ,коли одного разу,заради цікавості, спробувала "косячок" . Жахливий досвід. Саме таке враження -ніби все навколо тягнеться ,мозок пливе ,тіло не слухається ,а дії відбуваються всупереч  волі.

Залишалось тільки спостерігати. 
Через хвилину в зал ввійшли жінка в віці з молодим худощавим парубком . Він був років двадцяти ,з коротко підстриженим русявим волоссям,пухкими губами й великими очима з пишними віями . Обличчя - як у мажора з фільму ,а от одяг -біла сорочка й чорні кальсони - викликав лише усмішку .  

 Жінка ,що стояла поруч , мала сиве ,стягнуте в гульку волосся . Вона була напружена,втомлена -й схоже ,з відразою дивилася на мене  . Я почувалася пригніченню ,ніби під прицілом ,і водночас -безпорадною . А от хлопець...Він , здається,хвилювався . Йому я, напевне ,була не байдужа?

- Бідна Лефф...Ми тільки дізналися про напад, і одразу приїхали тебе провідати,- сказав він, голос тремтів .
Жінка зупинила його жестом ,не давши підійти першим . Вона  повільно наблизилась до мене ,роздивляючись мій стан ,ніби я прокажена . Потім з огидною усмішкою поплескала по плечу,стискаючи до болю . Її кістляві пальці, здавалося ,отримували насолоду від садизму . Коли відпустила -зробила це з тією ж хижою насолодою.

 Я продовжувала сидіти безмовною лялькою ,спостерігаючи за чудовою грою акторів. Подивимось, вдасться  мені щось дізнатися більше чи побачити?'
Якби я зараз могла, з задоволенням відповіла б цій відьмі. 

І ось настав час молодого хлопця. Чому "настав час" ?  Бо він чекав дозволу своєї матері- павучихи. Коли вона дала знак ,він метнувся до мене ,майже впав на коліна  .


-Ред! Це непристойно! - Вигукнула жінка,але він її не чув. Уже не  звертав  уваги на її  накази .


- Нехай поспілкується,. Їм треба  час. Лефф пережила страшний момент. Вона ще  під впливом ліків ,- втрутилась стара,-і не дуже спроможна до спілкування . Потрібний спокій та час, щоб прийти до тями.
- Я сподіваюсь , її честі не було завдано шкоди? Вона чиста? - Запитав Ред у пихтихи.


Оце так турбота ! Йому справді не дає спокою ,чи я "чиста"? А як же моє здоров'я, пам'ять ,взагалі -хто я така? 
- Не хвилюйся . Ми все передбачили і встигли вчасно.- Запевнила стара .


У дверях з'явився ще один персонаж - товстенький пузань у потертій мантії . Дядько- гриб . Різко наші очі уважно перевели погляд на гостя. А потім, несподівано юнак встав на одне коліно переді мною і ніжно поцілував тильну сторону лодоні. В цей момент я нічого не відчувала. Абсолютно.  Мов скляна . Ні ніжності ,ні радості - отрута притупила все . Хоч палкою бий . А якби моєї гідністі все ж таки торкнулися? Стояв би він так на колінах переді мною ?Цілував би так мої руки ніжно ,радісно?  Радію більш за все, що мій мізок працює більш-менш- розсудливо.
- Поки бідолага майже нічого не пам'ятає,   не так страшно  .-Сказала жінка, яка мене одягала .-Думаю ,нам варто трішки по подорожувати , оздоровитися і все прийде до ладу. Це допоможе відновитися.


Ред став біля мене по праву сторону, ніжно торкаючись плеч. Відверто говорячи, інтимно гладити. Брр.
- Так, це допоможе зібрати всі думки.
- Зараз ви повінчаєтесь, а після подорожі, зіграємо весілля .-  Звернулись усі до товстяка . Він  продовжував стояти тихенько ,не втручаючись в жіночі справи. 

Ред шумно і радісно хлопнув в лодоні ,викрикуючи згоду. До мене підійшов коротиш- пузиш . Швидким рухом різанув мені палець ,те  саме зробив з Редом. На жовтому листі священик поставив наші кроваві відбитки . Так закріпили шлюбні   вузи. Дикий спосіб . 

 Назвали чоловіком та дружиною без всяких церемоній та поцілунків,квітів.

Мене знову  підняли ,повели в кімнату й напоїли гірким відваром  .Більше я нічого не пам'ятаю ...


Минуло  три  дні.  Гіркий відвар мені давали  раз на добу ,і всі ці дні я не покидала  кімнату. Мій розум блукав  у тумані -то наче присутній ,то зникав десь далеко ,ніби сон ,що вислизає крізь пальці  . 

Ось  настав  день, коли мене нарешті вивели з тієї  задушливої, темної в'язниці . Я опинилась на палубі  справжнього дерев'яного корабля , схожого насередньовічний.  На мені -  біла сукня : легка , зручна ,не стискала рухів . Вперше за довгий час я могла дихати на повні груди.  От дивина. Закрила очі- я в ліжку . Відкрила - стою на краю палуби, морський вітер ніжно торкається обличчя.

Я прищурилась , намагаючись розгледіти , як люди махають своїм родичам з берега ,як над пірсом ширяють чайки ,як пливуть хмари високо в небі . Намагалася зібрати думки ,віднайти себе . Але усе було глухо - ані  емоцій , ані бажань, ані  навіть запаху моря . Мені одразу стало ясно - це дія тієї гидоти ,якою мене написала  тітонька- пихтиха.  Останні дні вона ні на крок не відходила ,уважно стежачи ,щоб я все випила . Але коли корабель відчалив ,мені вдалося залишитися наодинці бодай на хвилину.

 Не вагаючись, я  штучно викликала блювоту, випльовуючи чорну отруту в солону воду. Ніби полегшало. Ледве  встигла витерти  краплини з губ ,як на горизонті  знову з'явилися вона - п'явка в людському вигляді . Простягнула  мені ще одну  колбу, наказала  випити. Цього разу я не проковтнула -затоимала отруту в роті ,терпіла ,уичікуючи момент . Потім тихо випльовувала її ,коли ніхто не бачив. 

Так я повторювала  ще два дні поспіль  . І тоді... Вперше за весь цей час я відчула ,як повертаються емоції. Розум прояснився ,тіло наповнилось силою . Прилив енергії  нарешті привітались зі мною . Я чудово розуміла, що мене отруюють . Але навіщо ? 

Останні два дні провела в каюті - і це  було на краще. Не доводилось   грати в мовчазну ляльку  перед публікою.
Одного вечора , коли всі вважали ,що я сплю під дією отрути ,знайомі жінки вмостились  зручно  біля мого ліжка і почали теревеняти :


- Головне -повернутися через тиждень, поки  довіриний її батька, нічого не запідозрив.


- Так, ми чудово все розіграли  . І мій син  також.
Молоді, закохані ,у весільній подорожі...


- Ти так хитро все  придумала,сестро!. -Хіхікали вони.-  А слуги обов'язково донесуть все дослівно  . Залишилось  зіграти весілля- і грошики наші .
- Ти не занадто багато їй даєш настоянки? Вона її не вб'є ?
-Нам потрібно  витримати  місяць ,поки листи на Реда   оформлять . Потім повернемо нашу Лефф. Дівку все одно треба прибрати . На її перехід ніхто ми втрачати не буде.
-От дурень  той Дукан!  Магією  Лефф ми змусили його повірити ,що ця -його  позашлюбна дитина. І хто б подумав ,що спрацює !- Хихотали  справжні відьми .
- Терпіння ,сестро . Все буде . Перенести ту дівку ,копію нашої Лефф,було не просто . Я витратила десятки   чарівних літ на її пошук . Але вона того вартує. Як   отримаємо грошики, змусимо цю дівку випросати у Дукана Священний Синій Камінь,. Тоді я відновлю свою силу й  молодість ...


"За що?- здавалося ,кричала душа.  Що поганого я вам  зробила ?  Це вони ... Це вони видали мене заміж за ...мого брата ? Хвала Богам ,  усе обійшлось лише  кров'ю з пальця ,а не більше.

 Зібравши всі свої зусилля , намагалася дихати рівномірно не видаючи себе, що чула все  . Тільки одна  зрадницька сльозинка скотилася по щоці, впала на подушку . Добре ,що я лежала до жінок спиною.

 Тепер мені залишалось лише одне - вижити . Придумати план . Але пам'ять вперто мовчала .На жаль.   Я вже не знала ,ким була до цього ,як потрапила сюди ,чому опинилась в чужому світі . Одне було ясно : я не звідси . Ця отрута стерла усе

  Внлчі я крутилася в ліжку ,складаючи в голові план втечі. Але варіантів  було мало . Я не знала  законів ,не розуміла правил життя в цьому місці. і правила життя ? 

Як же важко ,коли одна частина мізків тормозить, а друга ще більше приторможує

 .Нарешті  мене  вивели  на палубу - подихати повітрям .  Сказали ,що я надто бліда . На обрії вже виднівся берег.


-Ми наближались до міста .- Почувся чийсь голос.

 Всім  потрібно було пройти контроль документів підтверджуючи особистість. Це можливо зробити тільки через магічний прохід, де обов'язково потрібна крапля крові й документ. Звична  процедура ,запевнили.

 Захист від злочинців і біженців .

 Всі слухняно стояли на палубі і дивилися на пірс . Поки я вдивлялась у берег -замки ,пишні дерева,квіти ,чайки ,які  співали свою пісню в пошуках їжі.Пихтиха сунула мені  в руку жовтий,потертий  лист.


- Люба,  потрібно пройти  перевірку,-мовила,-показати документ і підтвердити кров'ю, що ти - це ти. 
Відвернувшись жінка сама собі пробурмотіла .


-І чому саме сьогодні сам Чорний Дракон вирішив особисто все  перевірити? Щоб його темні з'їли... Завжди ж це робив мій вірний друг Нимо. Що за перевірка?  Шукають дезертирів?... Невже затягнеться ?  Ну  нічого. У нас усе чисто . Пройдемо -і  далі  в дорогу .  Хоча ,чого  я  тобі це  розповідаю?  Дихай ,дихай свіжим повітрям . І тримай  документ  .