Добряче набравшись вина, усі розповзлися по своїх відсіках. Сирена істерично загорлала вже під ранок. Квінт заледве розліпив очі. Кілька секунд він не міг зрозуміти, де перебуває. Попри жахливе похмілля, він схопився і кинувся в коридор. Позв повз нього пробігли Скард і Маркай, не звертаючи на нього жодної уваги. Квінт забарився на мить і відчув, як хтось схопив його за конір і тягне за собою.

— Новачку! — почувся різкий голос. — За мною, швидко!

— Що сталося? — вигукнув Квінт.

— Граки, — коротко кинув незнайомець, який тягнув його за комір. — Я Вал, роби, що скажу, або здохнеш.

Вони вбігли в кругле приміщення, яке виявилося вогневим постом. Захисні бронедвері повільно розповзалися в боки, відкриваючи широку бійницю та передсвітанкове небо. У приміщенні на лафеті, явно зробленому вручну, стояла зброя — щось середнє між величезним кулеметом і гарматою.

— Тягни магазини, он там ззаду лежать!

Квінт побачив акуратно складені на стелажах великі ящики. Він схопив два і ледь зміг зрушити з місця.

— По одному, дурню, надірвешся! — Вал стрибнув у крісло стрільця. — Будь готовий міняти, коли закінчиться, і підтягуй ще.

Він одягнув на голову шолом із прицільним сканером. Гучно брязнув затвор.

— Хто такі граки?

— Зараз побачиш, пацане, тільки не обробися.

У бійницю зі свистом влетів довгий чорний шип і встромився в стіну, пробивши навиліт один із магазинів. Від шипа йшов білий дим, а стіна навколо почала плавитися.

— Ох, як їх багато сьогодні!

Кулемет виплюнув довгу чергу. Кожен п'ятий заряд був трасуючим, і в небо потягнулися криваво-червоні нитки. Квінт побачив у небі дивних істот. Зростом близько двох метрів, із величезними крилами та гребенем чорних шипів від голови до пояса. Істоти були вбрані в якесь ганчір’я і нагадували дикунів. Вони сягали рукою за спину до шипів, відривали їх і метали в бік застави, що оборонялася. Їх було надзвичайно багато.

Кулемет поливав граків, які спритно ухилялися, зливою снарядів. Кожен снаряд розривав істоту на шматки, але на її місці тут же з’являвся новий ворог. Заговорили такі ж кулемети з інших точок, автоматичні турелі освітлювали небо розрядами плазми.

— Бережися шипів! — крикнув Вал. — Окрім кислоти, вони отруйні, відразу здохнеш. Магазин міняй!

Квінт схопив непідйомний ящик і замінив порожній. Кулемет випльовував вогняні струмені, викошуючи лави істот. Стовбур став темно-бордовим.

— Хапай ручний кулемет і прикривай, поки я ствол міняю!

Квінт схопив зі стелажа зброю і відкрив вогонь. Повз голову просвистів шип, ударившись у стіну. Вал здоровенними кліщами висмикнув розплавлений стовбур і на його місце поставив новий. Атакуючі хвилями налітали на заставу, не рахуючись із втратами. На місто в кратері падав кривавий дощ і шматки розірваних тіл. Другий стовбур почав нагріватися від шаленої стрільби, порожні магазини валялися по всьому приміщенню. Квінт стріляв із ручного кулемета, ледь устигаючи міняти магазини.

— Міняю ствол! — Вал схопив кліщі, і в цей момент двоє нападників залетіли в бійницю.

Одного Квінт зніс короткою чергою, але кулемет брязнув звуком порожнього затвора. Вишкірена морда другого нападника видала тріумфальний рев. У пазуристій трипалій лапі був затиснутий шип, яким він цілив у Вала, що стояв спиною.

Квінт зреагував миттєво. Довгий стрибок — і його короткий меч по руків’я увійшов у голову ворога, пробивши її наскрізь. На Квінта хлинула в’язка кров. Тіло нападника перевалилося через бійницю і застигло, звисаючи всередину.

Вал різко обернувся і коротко кивнув.

— Молодець, пацане, дякую.

Кулемет ожив, продовжуючи свої жнива. Коли третій стовбур почав нагріватися, Квінт поставив останній магазин.

— Усе! — крикнув він. — У моєму пусто!

— Під стелажем вогнемет! — проорав Вал.

Квінт, розкидаючи порожні ящики, схопив вогнемет із великим балоном і виставив сопло в бійницю. Нападників стало помітно менше, але вони збиралися в останню хвилю. Кулемет чхнув і заглох. Остання хвиля понеслася в атаку. Квінт вичекав і натиснув на спуск. Стіна вогню накрила ворогів. Крики та рев неслися над заставою. Крізь вогняну завісу через бійницю влетіли два палаючих тіла і покотилися по підлозі. Вал зустрів їх довгим вигнутим ножем, нещадно шматуючи тіла, що горіли.

Раптово настала тиша. Останні поодинокі постріли посилали снаряди навздогін відступаючому розгромленому противнику. Квінт і Вал ледь стояли на ногах, залиті кров’ю ворогів. Нарешті все остаточно вщухло. Обидва знесилено опустилися на підлогу. Брязнув ніж, що випав із руки Вала.

— Відпрацювали на славу, — важко дихаючи, сказав він. — Років десять такого не було, видно, збирали сили.

Квінт спробував розтиснути руку, якою стискав руків’я вогнемета, але рука не слухалася. Вал, побачивши це, підійшов і з зусиллям розтиснув Квінту пальці.

— А ти вправно того мечем пришпилив. Ще трохи — і мені хана. Дякую, пацане.

— Я не пацан, — лягаючи на підлогу, промовив Квінт. — Я лейтенант Квінт.

— І все? Офіцер і не дворянин?

— Ні. Закон Дублона.

— Так ти з простих, — розуміюче промовив Вал. — Ну, це ролі не грає, все одно молодець. Штани не обробив?

— Ні, часу не було.

Вал посміхнувся.

— Я Вал Атум Галло, будемо знайомі.

— Атум? Серйозно? — тиснучи руку, запитав Квінт. — Каста Атум?

— Так, не витріщайся, не в зоопарку.

— Пробач, я просто...

— Та я знаю, — перебив його, посміхаючись, Вал, — ніхто ніколи не бачив живого Атума. Можеш милуватися.

Обидва знесилено засміялися.

— А що це за тварюки такі мерзенні?

— Граки. Це типу друга раса цього світу. Тільки вони — тупикова гілка. Недорозвинені чомусь і дуже агресивні. Якби не ми, міста вже не було б.

— Значить, ми молодці, — ударивши себе в груди, сказав Квінт.

— О так, ми просто монстри.

У прорізі дверей показалася замурзана фізіономія Маркая.

— Ви тут живі?!

— Наче так, а у вас як?

— Скард поранений злегка, рукопашна була, а так нормально. Вдало ми в цей світ завітали, друже, зовсім не нудно виявилося.

У комунікаторі на стіні почувся тонкий жіночий голос:

— Гей, воїни, ви там як?

Вал підвівся і підійшов до пристрою.

— Привіт, Зігмо, твоя гармата відпрацювала на двісті балів.

— Я рада, — почулася відповідь, — значить, не дарма я старалася. Дасте мені потім звіт і пропозиції щодо модернізації.

— Моя ж ти радість, — майже ніжно сказав Вал, — заглянемо до тебе пізніше. У нас, до речі, новенькі, двоє.

— Я не тямлю себе від щастя, — почулася іронічна відповідь.

У коридорі пролунали кроки. Префект, сам увесь у кіптяві та бруді, швидко вбіг у приміщення.

— Так, що тут у нас?

Він оглянув місце битви та тіла ворогів.

— Дісталися-таки, сволоти, — з досадою кинув він. — Вал, Квінте, ви молодці, — схвально сказав Юст, розглядаючи тіло, що застрягло в бійниці.

— Це його Квінт уклав, мечем, — сказав Вал, — життя мені врятував.

— Ну, молодець, хлопче, — префект ляснув Квінта по плечу.

Хвиля болю пройшла по всьому тілу. На плечі зяяла рвана рана із запеченими краями. Квінт похитнувся.

— Вале, давай його до Дока, швидко! Схоже, отрута потрапила, аби тільки встигнути!

Вал схопив слабнучого лейтенанта і без зайвих слів завдав собі на плече. Він бігом спустився на рівень нижче, не звертаючи уваги на обурення Квінта. Забігши в просторе приміщення медізолятора, він просто кинув безвольне тіло на оглядовий залізний стіл.

— Доку, поранений! Схоже, отрута потрапила, швидше!

Із сусіднього приміщення швидкими кроками вийшов лікар у білому халаті. Квінт глянув на нього затуманеним поглядом. Лікар був невисокий, абсолютно лисий, із якимись імплантами на голові. На його руках пальці від середини являли собою тонкі, майже витончені імпланти, які м’яко ворушилися, наче щупальця.

Швидко пробігши по тілу пацієнта, лікар, дивлячись на Квінта, представився:

— Доктор Сінтакс до ваших послуг. Буде боляче, але по-іншому ніяк.

Він підсунув до Квінта якийсь апарат, із якого вискочили маніпулятори з інструментами та голками.

— Вале, тримай його, анестезія не встигне подіяти, треба різати терміново, у нас пара хвилин.

Вал схопив Квінта за плечі та притиснув до столу.

— Терпи, пацане! — він витягнув із-за пояса довгий кривий ніж і вставив руків’я в рот Квінту. — Затискай і кричи, якщо хочеш.

Доктор швидкими рухами зрізав із руки Квінта залишки одягу.

— Ну, поїхали, — тихо пробурмотів він.

Швидкі, розраховані рухи зрізали плоть на руці, що стрімко чорніла, аж до кістки. Квінт закричав.

— Кричи, пацане! — Вал сильніше притиснув його до столу.

Шматки мертвої плоті та кров летіли на підлогу і на обличчя лікаря, закрите прозорим щитком.

— Ще трохи, пане воїне, тебе вчасно Вал притягнув. Добре, дуже добре...

Бризків крові стало менше, а Квінт відчув, що провалюється в небуття. Останнє, що він побачив, — це дивний лікар, який знімав закривавлений щиток і кидав його просто на підлогу. Він знепритомнів.

Пробудження було в’язким, але безболісним. Квінт розплющив очі. У приміщенні було м’яке приглушене світло, якийсь апарат натужно шумів над його пораненою рукою.

— Прокинувся, герою? — дивний лікар підійшов до Квінта. — До тебе тут цілі делегації ходять. Як ти примудрився стільки протягнути з отрутою грака в крові — навіть я не розумію. Ну та менше з тим.

— Що з рукою? — мляво запитав Квінт.

— Усе нормально буде з рукою. Правда, частину плоті довелося замінити на штучні м’язи, але ти навіть цього не помітиш — Зігма постаралася. Тож зараз нарощуємо нову структуру м’язів.

Лікар поплескав по апарату, що гудів. Почувся дивний скреготливий звук, і біля голови Квінта з’явився маленький металевий павук. Із нього висунулася крихітна камера і пильно вставилася на Квінта.

— Живий? Герой, — почувся голос Зігми. — Як відчуття?

— Нічого не відчуваю, — відповів Квінт.

— Це добре, — павук перемістився йому на груди, крутячи камерою і оглядаючи рану. — Бачу, процес іде добре. Я тут на тобі нову технологію випробую. Ти ж не проти?

— А в мене є варіанти?

— Немає, звісно, і це чудово, — весело відповіла Зігма, — не будеш опиратися. Ну, лікуйся, герою, я пішла.

Павук спригнув на підлогу і зник із поля зору.

— Ти не хвилюйся, лейтенанте. Зігма Амон Морне — дуже розумна дівчинка.

Квінт здивовано подивився на доктора.

— Вона з Касти Амон? Це просто неможливо.

— Ти маєш на увазі — як ми всі тут уживаємося, коли на одній заставі всі касти представлені? А ось уживаємося, спасибі префекту. Ладно, герою, я тебе відключаю, відпочивай.

Пальці-щупальця торкнулися шиї Квінта, м’яко натискаючи на якісь точки, і він провалився в сон.