Сплетені нитки

На ту пору в Катеринівській церкві було прохолодно. Пахло проскуркою, різними травами та воском. Повний місяць загадково заглядав у вітражні вікна церкви. По серелині церкви стояли пан Яків, пан Григорій і пані Лілія. Чоловіки розгублено дивилися на головну чернігівську відьму. Стрілка наручного годинника пані Лілії показувала одинадцять п’ятдесят п’ять.
- Починаємо. – Наказала панянка. – Нам потрібно сплести нитки рівно о півночі і заховати у східній частині церкви в іконі Божої матері. 
Всі троє стали біля ікони. Вони розділили нитки на три рівні частини. Кожен взяв собі одну частину. Одинадцять п’ятдесят вісім, одинадцять п’ятдесят дев’ять... Дванадцять!
- Почали! – Гукнула відьма.
Яків, Григорій та Лілія почали по черзі накладати одну частину ниток на іншу, сплітаючи їх у косу. Залишилося кілька секунд. Пані Лілія швидко підняла скло ікони та поклала на неї нитки. Плетиво неначе врослося в коралове вбрання покровительки. З допомогою чоловіків, вони обережно вставили скло на місце.
Пан Яків подивився на наручний годинник. Те саме зробили й Лілія з Григорієм. Їхні годинники зупинилися. Для того, щоб перевірити, чи час точно зупинився, вони відправилися до контори Якова.
В одній з кімнат контори на великому столі з червоного дерева знаходилася півсфера. Пан Яків з пані Лілією підійшли ближче. На півсфері розміщений циферблат. Стрілка із щирого золота ще й досі показувала рівно дванадцяту годину.
- Пане Якове, все вийшло. – Повідомила пані.
- Так, вийшло. Ми нарешті здійснили давно задуману справу. Дякую вам, що здійснили цей складний ритуал разом зі мною. – Подякував наш пан.
- Панове, як на цю кардинальну зміну, яка стосується часового поясу, відреагують звичайні люди? – Запитав Григорій.
- Ніяк. Їхні годинники не прив’язані до нашої часової сфери, отже будуть працювати за звичайним часовим поясом. Земля не перестає обертатися, тобто зміна дня і ночі та пір року будуть відбуватися за календарем. Пане Григорію, не переймайтеся, ми з пані Лілією все обговорили. – Пояснив головний герой і посміхнувся до відьми.
Лілія також посміхнулася у відповідь.
- Не знаю як ви, панове, а я іду спати.- Сказала вона і позіхнула, прикривши рот долонею.
- Встигнете ще виспатися, пані Ліля. – Весело сказав пан Яків, що для його не було характерним. Він все ще посміхався.
- Встигну. Але у відпочинку себе я обмежувати не буду, тож розпочну його прямо зараз. Добраніч.
Після цих слів пані Лілія покинула кімнату.
- Добраніч. Пане Григорію, коли будете виходити, зачиніть будь ласка двері.
- Добре. До побачення. – Сказав у пустоту Григорій.
Якова у кімнаті вже не було.
Погляд пана Григорія став тяжким. Його явно щось турбувало.
У коридорі Яків наздогнав Лілію.
- Ліля, зачекай! – Гукнув він.
- Так, пане Якове. – Стримано сказала головна відьма.
Яків поклав свою руку на плече панянки і ніжно поцілував. Лілія відповіла на поцілунок.
Сама панянка не мала жодного інтересу до свого колеги, але і образити його не хотіла. Адже пан Яків так старався для неї.
- Лілечко, чи ти не хочеш провести цей вечір, точніше цю ніч зі мною?
- Я тільки за. – Погодилася пані.
- Чудово. Я хочу показати одне казкове місце у лісі. Тобі точно сподобається.
- Звучить цікаво... Перемісти нас туди.
- Як скажеш.
Від Якова і Лілії залишився лише синій туман.