Дуже важлива розмова

- Та нахабна дівчина пробралася до Катеринівської церкви. – Почав пан Яків. – Існує велика можливість, що вона забрала Коралові нитки. Ці нитки потрібні нам. Без них нічого не вийде.
- Де вона зараз? – Запитав один пан у чорному костюмі.
- Я замкнув дівчину в старому готелі. Він не працює, але там є наглядачі, які приглянуть за дівчиною. – Пояснив пан Яків.
- І як її звати? – Запитала панянка, яка мала чудовий смак що до вибору стилю одягу.
- Єлизавета Свитцева.
- Значить, Лізочка не виконала доручення своєї «подружки»? – З іронією в голосі запитала леді. Склалося таке враження, що останню фразу вона пропищала.
- Не можу повірити, що ми не можемо дати раду п'ятнадцятирічним дітям. – Обурився хтось з чоловіків.
- Я все ж таки думаю, що знайти Коралові нитки доручив їй хтось старший. – Озвучив свої думки наш пан.
- Відьма?
- Або відьма, або хтось інший, хто знається на цих символах. Нитки можна продати, вони дорого коштують.
- Можливо, діти хочуть їх продати. – Подав голос хтось із самого кінця стола.
- Та хто купить їх у дітей?! – Обурилася леді у зеленій сукні.
- З дітьми можна торгуватися. – Сказав той самий пан.
- Не знаю як там, але пані Свитцеву слід тримати замкненою, поки все не роз'ясниться. – Повідомив пан Яків.
- Пане Якове, але вона може заплести нитки. – Застеріг один пан.
- Вона дитина, а не чернігівська чи якась інша відьма. Звідки їй знати, як заплітають те плетиво?
- Якщо пані Свитцева заплете Коралові нитки, то помре?
- Ні, не помре. Але тоді місцеві відьми муситимуть прийняти її до відьомства. – Пояснила панянка.
- Хто-хто, а Ви, пані Лілія, знаєтеся у цій справі найкраще. – Похвалив пан Яків.
- Але відьми не захочуть навчати дівчину відьомському ремеслу. – Сказала пані Лілія.
- Лілечко, люба, то може Ви навчите Єлизавету відьомської справи? І виглядає вона як справжня відьма.
- Ні, ні,  ще раз ні! Я втомилася. Хочу відпочити хоча б на пенсії. – Жалілася пані.
- Хіба відьми виходять на пенсію?
- Не знаю як дикі відьми, але я порядна чаклунка і дотримуюся державних настанов.
- Хто б казав, пані Ліля.
- Я кажу! І на відміну від інших, я дотримуюся громадських правил.
- Припиніть, пані Ліля. Повернемося до теми. Завтра ми з Вами, пане Григорію, обшукаємо пані Свитцеву. Чекаю Вас о десятій годині ранку біля входу до готелю. Дякую що прийшли, до побачення.
Не чекаючи відповіді, пан Яків покинув контору.