Хрищена мати

То були ніхто інший, як пан Яків, пан Григорій і пані Лілія.
- Пані Свитцева, хто Вам дозволив розплітати  нитки?! – Сердито почав Яків.
- Лізо, не думай, що тільки ти тут така розумна! Мені здається, що ми краще тебе знаємося у цій справі. – Сказала рані Лілія.
- Я ж Вас просив, щоб такого більше не було! – Нагадав пан Яків.
- Панове, не кричіть так на дівчину. – Почав захищати Лізу пан Григорій. – Вона просто зробила справу, яку мали зробити ми, і все.
Сама Ліза трусилася від страху. Її нудило, а ноги підкошувало.
- Ох, Ви праві, пане Григорію. – Оговтався пан Яків. – Добре, вибачте нас. Але все ж таки... Пройдіть будь ласка за нами.
Ліза стояла, як укопана.
- Ну ж бо, Лізочко, підійди до нас. – Лагідно попросила Лілія.
На ватяних ногах, дівчина підійшла до головної відьми. Чоловіки поставили скло на місце і повернулися до панянок.
Раптом, щось знову спалахнуло. Вони опинилися у розкішній конторі пана Якова. Пан Григорій провів Лізу до маленької, але розкішної кімнати і замкнув її там. Ех, Лізі вже не звикати до того, що її замикають на ключ.
Дівчина почала розглядати кімнату. Ремонт у витонченому смаку з нотками французького стилю. Килим зеленого кольору, меблі з червоного дерева. У кутку стояв диван шоколадного кольору. На книжковій поличці дівчина знайшла книгу «Легенди Чернігівщини». Це та книга, у якій вона знайшла легенду про Коралові нитки. Переглядати її Ліза не стала, адже легенду знала напам'ять. На столі стояв акваріум з рибками. З вікна було видно зоряне небо, хоч світло було увімкнене. Ліза сіла на диван відпочити. На її вустах з'явилася посмішка.
Через пів години до кімнати увійшла пані Лілія. Ліза з цікавістю подивилася на неї. Відьма сіла на диван поруч з дівчиною.
- Лізочко, а ти знаєш, що я твоя Хрищена мати? – Лагідно запитала Лілія.
- В-ви моя хрищена мати? – Перепитала чорнявка. Її очі стали як п'ять копійок. Від несподіванки вона почала заікатися.
- Так. Хіба я не можу бути твоєю Хрищеною?
- А хто Ви? – Неначе мала дитина запитала Ліза.
- Хм... Я головна відьма Чернігова. Звати мене Лілія, або, як називає мене Яків, Ліля. – Представилася пані. Після цих слів вона почервоніла. Її очі заблищали. – А взагалі, іди я тебе обійму.
За цими словами панянки обнялися. Ліза була рада, що має Хрищену маму, хоч вона і відьма.
- Хрищено, а той сон, де дівчата духи купалися у вогнищі?
- А, то мої дівчата бешкетували, не зважай. – Заспокоїла дівчину Лілія. – Тобі вже давно потрібно бути вдома. Ходімо, я тебе проведу.
Все навколо закрутилося. Обриси приміщення почали мінитися, і панянки опинилися на головній площі Чернігова. Вдвох, вони пішли до Лізиного дому.
Попрощавшись з Хрищеною, Ліза впала на ліжко і відразу заснула. Завтра вона мала намір прогуляти заняття у школі.