Чи це сон?

Ліза відчувала, як її тіло обгортало полум’я. Але опіків вогонь не залишав. Вона чула, як сміються духи дівчат, які запросили скупатися її в полум’ї. Чорнявка вже більше не кричала. Ліза виявила, що стоїть у легенькій білій сорочці, як і дівчата духи. Сорочка якимось дивом не загорілася.
  Раптом, духи почали метушитися.
- А-а-а... Хазяйка іде! – Кричали сто голосів.
- Вона вже тут! – Вигукнула одна з дівчат, а потім розтала у повітрі.
- Дівчата, а що ви тут виробляєте? – Почувся розгніваний голос вже знайомої нам відьми – пані Лілії. – Вам хтось дозволяв розпалювати багаття?
Всі духи з криками почали розчинятися у повітрі. Пані Лілія ще й досі розгнівано дивилася, де щойно зникли дівчата.
- А ти що тут робиш? – Запитала вона у Лізи.
Від такого запитання очі дівчини округлилися, як п’ять копійок. Її всю трусило від холоду, хоча вона стояла у вогнищі. Багаття почало згасати. Коли вогонь зовсім згас, Ліза опинилася у кімнаті старого готелю. Вона лежала на лежала на ліжку. Сонце було вже високо. Дівчину ще й досі трусило.
Раптом, хтось постукав у двері. Було чути, як хтось відкриває замок ключем. Ліза злякалася. Неначе на пружині, вона зіскочила з ліжка й забилася у самий дальній куток кімнати. Двері відчинилися. До кімнати увійшли пан Яків та пан Григорій. Яків відразу помітив, що верхня частина віконної рами без скла.
- Пане Григорію, обдивіться будь ласка кімнату. – Наказав пан Яків.
Сам він взявся розглядати територію ззовні будівлі через вікно. Пан Григорій тим часом знайшов під ліжком розбите скло і металеву лопатку для взуття.
- Пане Якове, це означає, що пані Свитцева заховала нитки ззовні будівлі. – Холодним тоном повідомив Григорій.
- Я також так думаю. – Відповів Яків. – Ви залишайтеся тут, а я огляну будівлю ззовні.
Наш пан покинув кімнату. Лізу й до сих пір трясло, але вже не від холоду, а від страху. Через десять хвилин Яків повернувся. У руках він тримав хустинку, у яку Ліза заховала Коралові нитки.
- Дивіться, що мені вдалося знайти на дереві, яке росте біля вікна. – Пан Яків простягнув хустинку Григорію.
Він обережно розгорнув її.
- Пане Якове, це не всі нитки! – Вигукнув пан Григорій.
- Не всі. – Підтвердив Яків.
Пан Яків натиснув на вимикач. Враз, у кімнаті стало темно. З’явився туман синього кольору, який трохи освітлював кімнату.«Нічого собі!». – Здивувалася про себе Ліза. «Готель старий, а освітлення наче у якомусь віп-номері».
Раптом по тілу дівчини знову пішов неприємний холод. Вона жахнулася. Ліза стояла в кутку кімнати без одягу. Яків почав обшукувати її одяг. Пан Григорій підійшов ближче до Лізи і почав нишпорити у її волоссі. Він дістав другу частину Коралових ниток, яку ще вчора дівчина заплела у волосся. Пан Яків мовчки кивнув. Обоє чоловіків покинули приміщення.
У кімнаті знову стало світло. Ліза швидко почала одягатися.
- Це ж треба так влипнути! – У розпачі вигукнула чорнявка.