Як відьми справляють весілля

Святкування розпочалося на лісовій галявині. На території знаходилося кілька альтанок. У середині стояли вже накриті столи. Посередині галявини стояли молодята. Хто б міг подумати, що принциповий пан Яків, який завжди дотримувався законів і не відступав від них ні на метр, зараз дивиться на Лілію та на всіх присутніх таким радісним, безтурботним поглядом. А от пані Лілія намагалася натягнути на обличчя радісну посмішку, але в неї це не дуже добре виходило.
Ліза стояла майже на краю галявини. Вона шукала Елю. Племінниця нареченої стояла біля одної з альтанок. Вона була у фіолетовій сукні. Образ доповнювала скромна, але дуже гарна зачіска. Ліза підійшла до Елі. Та їй привітно посміхнулася. Звідси набагато краще видно дійство. Яка ж гарна пані Лілія! Розкішну зачіску доповнювала заплетена у коси золота стрічка, подарована паном Яковом. У відьом існує традиція: стрічку чи якусь іншу прикрасу, яку їм дарує наречений перед весіллям, завжди одягати на великі свята. Золота стрічка так пасувала до сережок і до поясу.
Пані Лілія обернула голову, і побачивши дівчат, привітно посміхнулася. Мабуть, це була найщиріша її посмішка за весь цей час. 
Після того, як всі  запрошені прибули, гості почали заходити до альтанок. Еля побачила своїх батьків і побігла до них. Через п'ятнадцять хвилин вона повернулася до Лізи і вони вдвох увійшли до однієї з альтанок.
У середині стояли білі стільці, прикрашені бантами шоколадного кольору. На невеличких круглих столиках стояли вази з трояндами. Троянди також були шоколадного кольору. По галявині літали шоколадні сови. Альтанки не були прикрашеними, але під стелею стелився синій туман, який опускався ледь помітною мглою аж до самої підлоги. 
У сусідній альтанці стояв один великий стіл, за яким сиділи Лілія з Яковом та їх найближчі родичі. Ліза й Еля зайняли один невеличкий столик. Хоч гостей було багато, але до дівчат ніхто не підсідав. Всі терлися біля молодят.
- До речі, а ти знаєш, що всі квіти і сови, що он літають, виготовлені із справжнього шоколаду? -Запитала Еля.
- Із шоколаду? – Здивувалася Ліза.- Я думала, що квіти лише шоколадного кольору.
- Ні. Вони із справжнісінького шоколаду.
На підтвердження власних слів, Еля зірвала одну квіточку із вази і розламала її. Шоколад приємно захрустів. Одну частину квітки вона простягнула Лізі.
- Вау... А як же шоколадні сови літають?
- Ох... Тітонька Ліля відьма, якимось закляттям чи зіллям змусила їх літати.
- А ти хочеш стати відьмою?
- Я? Ні. Відьомське ремесло це не для мене. Я навчаюсь у звичайній школі і мене цілком влаштовують мої плани на майбутнє. – Пояснила Еля. – А шоколад молочний, з гранатовим смаком. Тітонька постаралася здивувати нас.
- Як думаєш, якого смаку шоколадні сови?
- Мабуть просто молочний шоколад. Тітонька завжди казала, що сови – це класика.
- О... Але зараз ці сови такі розкішні.
- А ти думала, що на такому розкішному весіллі будуть літати звичайні сови?
- Бачу ви з Хрищеною любите сов.
- Тітонька не дуже полюбляє цих птахів. Каже, що вони звичайні. Але я їй сказала, що сови бувають гарні, розкішні, і вони чудову впишуться в інтер’єр.
Промінчик сонця торкнувся правого вуха Елі. На Лізу подивилася срібна сова із смарагдовими очима. Еля труснула головою, і сережки-сови також затряслися. Дівчина дивилася на молодят, які вже танцювали. Вона встала з-за столу і підійшла до тата, який відпустив із плавного танцю маму і вже кружляв із донькою.
Ліза і собі встала з-за столу. Шкода, що їй не було  ким танцювати. Вона вийшла на галявину. Хвилин десять Ліза простояла мовчки.
Несподівано, до неї підійшов незнайомий хлопець років п’ятнадцяти. Він привітно посміхнувся до дівчини і простяг їй руку. Лізі нічого не залишалося, як взяти незнайомця а руку. Він закружляв Лізу у таночку. Серце дівчини калаталося, як легенький листочок на сильному вітрі. Щоки почервоніли, неначе хтось невидимою рукою натер їх гранатом. Хлопець ще й досі якось дивно усміхався. Так вони вдвох ще довго танцювали.
Ось пані Лілія кидає букет. Ліза не зловила. Еля також не зловила, але дівчата не засмутилися.
Святкування затягнулося до пізнього вечора. Як сонце зайшло, з'явилися дівчата духи. Мабуть, прийшли поздоровити свою навчительку.
Хлопця Ліза більше не бачила, що довело дівчину не до сліз.

                                                                              30 травня 2020 р.